Оптимізація економічного забезпечення Збройних Сил України у сучасних війнах

Тенденція посилення економічної напруженості характерна і для конфліктів, виниклих на території Росії та інших країн СНД за останній час. Вона насамперед пов’язана з напруженим збройним протиборством між учасниками конфліктів, що супроводжується широкомасштабними бойовими діями і величезними економічними витратами. Справа в тому, що багато конфліктних ситуацій на території країн СНД виникають через регіональний сепаратизм і націоналізм. У політичної точки зору це призводить до спроб окремих регіонів отримати додаткові права, що виходять за межі, установлені конституціями відповідних незалежних держав. Перемежовуючись з етнічними
аспектами, вони не можуть не втягувати до своєї орбіти значної частини
населення цих країн, роблячи збройну боротьбу озлобленою.

Все вищезазначене винайшло свій крайній прояв в Росії в Чеченській Республіці, яка в 1994 р. висловилася щодо самопроголошення як незалежної держави й у поширенні бойових дій на всю територію республіки, а іноді
навіть за її межі.

Одним з основних чинників, що впливають на гостроту військового протиборства в регіональних конфліктах у країнах СНД, є нагромадження у
населення великої кількості зброї і його неконтрольоване поширення. У 1992 p., наприклад, населення колишнього СРСР мало понад 30 млн одиниць вогнепальної зброї, яке вільно переміщалося по всьому простору СНД. Тільки за 7 місяців цього ж року в результаті нападу на військові гарнізони,
збройові склади в армії було захоплено 25 тис. одиниць зброї, з яких 9 тис. одиниць потрапило у Закавказзя і більше 10 тис. – у Придністров’я.

Передумови до гострих регіональних конфліктів закладені також у наслідках територіального розмежування колишніх союзних республік. У межах колишнього СРСР фахівці зареєстрували 164 територіально-етнічних розбіжностей і позовів. Фактично тільки такі держав, що граничать між собою, як Литва – Латвія, Росія – Білорусь, не мають один до одного територіальних претензій.

Стосовно України, то вона сьогодні межує із 7 державами. Загальна протяжність її кордонів – 5622 км суходільних і 1050 км морських (за деякими даними останні становлять близько 2000 км). Водночас договірно-правова основа кордонів України визначена тільки із Словаччиною, їх протяжність становить усього 96 км.

Проблему ускладнює й те, що в результаті багатовікової взаємодії людей, їх складного територіального розселення етнічні і державні кордони не збігаються. Майже 75 млн людей, тобто чверть населення колишнього СРСР, живе за межами своїх національно-державних утворень.

Крім того, етнічні проблеми доповнюються соціально-економічними, до яких насамперед належить проблема зайнятості. Це найхарактерніше для
Північного Кавказу, де історично склалася нераціональна структура економіки, при якій найбільшого розвитку отримали галузі промисловості, що працюють на ввезеному паливі, сировині і матеріалах, а за межі регіону продукцію у великій кількості вивозять.

Ці чинники можуть стати головною причиною кризи економіки країни у разі розпаду традиційних господарських зв’язків.

Варто мати на увазі, що виникнення збройної сутички в локальній війні або регіональному конфлікті визначається не простим кількісним співвідношенням економічних ресурсів протиборчих сторін, а й багатьма іншими чинниками, одним із яких є мобільність економічної системи, її здатність оперативно реагувати на виникаючі потреби військ і ефективно їх задовольняти.

Історія знає чимало випадків, коли держава, яка має значні матеріальні і людські ресурси, зазнавала поразки через інертність, неповороткість своєї економічної системи. Типовий приклад – поразка російського самодержавства в російсько-японській війні.

Часто невеликі армії колонізаторів підкоряли великі держави, ослаблені феодальною роздробленістю чи внутрішніми чварами, тому при усій важливості економічних показників для оцінювання співвідношення протиборчих сил їх не варто абсолютизувати. Економічні ресурси, якими володіють держави, можуть бути використані в локальних війнах та збройних конфліктах із неоднаковою ефективністю і результативністю.

У зв’язку з цим необхідно підкреслити, що проблема оптимізації забезпечення військ у регіональних конфліктах не може бути вирішена лише в межах економіки збройних сил. Задоволення воєнно-економічних потреб відбувається шляхом мобілізації додаткових матеріальних та фінансових ресурсів, ефективного використання накопичених запасів і резервів.

У воєнно-економічній політиці України не завжди дотримуються такого підходу, що, у свою чергу, може негативно позначитися на характері еконо-мічного забезпечення українських військ. Відомо, що екіпірування українських військових, порівняно з військовими провідних країн світу, програє екіпіруванню, розробленому і впровадженому в арміях країн НАТО. Воно в
декілька разів важче, поступається в більшості випадків якістю і надійністю. З огляду на це, а також з досвіду бойових дій в Афганістані розробляються предмети нового бойового екіпірування для різних родів військ. Однак, через відсутність коштів запустити їх в серійне виробництво дотепер не вдалося.

Для ефективного використання воєнно-економічних ресурсів в конф-ліктних ситуаціях, необхідно завчасно вивчати і прогнозувати розвиток подій у потенційно вибухонебезпечних районах і оцінювати їх економічні наслідки.

Поряд із прогнозуванням конфліктних ситуацій доцільним є також розроблення сценаріїв розвитку конфліктного процесу і можливих способів його запобігання або розв’язання. При цьому за допомогою воєнно-економічного аналізу можна моделювати можливі варіанти витрат матеріальних, фінансових і людських ресурсів. На основі цього можна визначити оптимальні способи тилового, технічного, інженерного й інших видів забезпечення військ, щоб найкраще використовувати можливі джерела задоволення воєнно-економічних потреб миротворчих сил.

Оскільки регіональні конфлікти нерідко бувають запальними і затяжними, одним із чинників оптимізації економічного забезпечення військ є створення системи використання мобілізаційних ресурсів в умовах відносин, що формуються в країні.

На жаль, ні в Україні, ні в інших країнах СНД ще не завершене розроблення нормативно-правової бази, що визначає мобілізаційні повноваження і механізм їх реалізації в надзвичайних умовах. Причому, вже вирішено багато питань щодо державних органів влади і воєнного управління, а щодо місцевих органів, з якими насамперед доводиться взаємодіяти в умовах регіональних конфліктів, обов’язки і повноваження визначені лише в загальному плані.

Стосовно ринкової економіки дуже слабко відпрацьований механізм взаємодії військового командування й органів тилового забезпечення з місцевою владою, підприємствами і різними комерційними структурами щодо використання їх ресурсів для економічного забезпечення українських військ у регіональних конфліктах. Вирішення цієї проблеми багато в чому залежить від рівня економічного мислення керівних військових кадрів і економічної підготовки офіцерів низової ланки.

Варто підкреслити, що всі зусилля щодо оптимізації економічного забезпечення військ у регіональних конфліктах можуть бути даремними, якщо не буде створена ефективна система управління. Як показує досвід, до врегу-лювання регіональних конфліктів залучають війська і матеріальні ресурси
різних міністерств і відомств. У конфліктах беруть участь військовослужбовці Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства з
надзвичайних ситуацій, Служби безпеки, прикордонних військ, залізничники, будівельники, лікарі, енергетики та ін. Слабка координація їх дій, супе-речливість прийнятих рішень різко знижують ефективність економічних
заходів, призводять до невиправданих витрат і втрат матеріальних і фінансових ресурсів.

Під час вирішення цієї проблеми особливої уваги заслуговує вивчення і використання досвіду управління багатонаціональними військами, силами і ресурсами у ході підготовки і проведення операції “Буря в пустелі” у Перській затоці. До початку бойових дій система управління була цілком розгорнута і готова до виконання майбутніх завдань. Широка інтеграція ресурсів
автоматизованого управління і зв’язку різних ланок у єдину систему управління дала змогу командуванню ефективно керувати усіма військами, що брали участь в операції незалежно від їх національної належності. У військах була створена і вперше застосована у бойових умовах комп’ютеризована система, що охоплює всі ланки управління і забезпечує видачу в найкоротші
терміни формалізованих повідомлень і розпоряджень. Для оперативного
вирішення раптово виникаючих завдань матеріально-технічного постачання військ була створена спеціальна служба “Дезерт експрес”.

Існує також необхідність створення на державному рівні діючої системи матеріального стимулювання військовослужбовців, що беруть участь у
регіональних конфліктах. Солдатам і офіцерам об’єднаного угруповання військ міністерства оборони РФ в Чеченській Республіці, наприклад, виплачувалися гроші на відрядження – 75 тис. крб на добу і подвійне грошове утримання. На думку фахівців, люди, що воюють, мають отримувати як
мінімум у 5–6 разів більше. Ця система, крім істотного збільшення грошового утримання, також має включати і такі види матеріального стимулювання, як виділення квартир офіцерам, що відправляються у відрядження в зони збройних конфліктів. У систему матеріального стимулювання можуть бути включені премії і виплати за ефективну експлуатацію озброєння, військової техніки, дбайливе ставлення до матеріалів і майна, інші результати еконо-мічної роботи. Можна використовувати такі стимули, як надання військовим, що проявили себе в боях, за місцем постійної служби садових і дачних ділянок, матеріалів для будівництва котеджів, додаткових пільг для членів сімей і тощо.

5.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ
В СУЧАСНИХ ВІЙНАХ

Дата добавления: 2014-11-29