Проблеми забезпечення стійкості та живучості економіки в сучасних війнах

Розглядаючи питання взаємозв’язку війни та економіки, доходимо вис-новку, що економіка прямо впливає на хід ведення війни і навпаки. Вплив війни на економіку відбувається у декількох напрямах.

Перша групацих напрямів пов’язана з тим, що війна вимагає забезпечення збройних сил і військового виробництва новими матеріально-техніч-ними засобами у великих обсягах.

Друга групанапрямів впливу війни на економіку пов’язана з тим, що економіка стає об’єктом збройного впливу з боку противника. Вивчаючи другу групу напрямків, розглянемо взаємопов’язані проблеми:

1. Збройний вплив на економіку як дестабілізуючий фактор.

2. Проблеми забезпечення стійкості економіки.

Як було з’ясовано, ведення війни залежить від економіки, збільшилися можливості впливу противника на глибокий економічний тил. Вже довгий час економіка є матеріальною базою війни. Воюючі сторони завжди намагалися підірвати або дезорганізувати тил противника і тим самим ослабити його воєнну міць. Для цього застосовуються ідеологічні, дипломатичні, політичні, економічні та військові методи. Економічне протиборство, підпорядковане воєнно-економічним цілям, може мати місце не тільки під час війни. Воно починається задовго до початку війни.

Перша фазавоєнно-економічного протиборства починається за звичайних умов без гострих міжнародних конфліктів. Традиційним об’єктом протиборства сторін на цій фазі є зовнішня торгівля і взагалі зовнішньоекономічні зв’язки, що розглядаються як вразливе місце економіки. Порушення зовнішньоекономічних зв’язків особливо відчутне для країн з великою питомою вагою зовнішньоекономічного обороту і деформованого структурою експорту та імпорту. Наприклад, питома вага зовнішньоторгового обороту в національному доході Венесуели – 42,5%, приблизно такий самий, як і в Бельгії – 40,5%, але структура бельгійського експорту досить різноманітна, в той же час 90% експорту Венесуели становить нафта й нафтопродукт.

Однобока структура експорту узагальнює економіку країни від зовнішнього ринку. Проте і в цьому випадку воєнно-економічне протиборство
розуміють не як торговельне суперництво, а систему заходів, які проводять із воєнно-економічною метою.

Друга фазавоєнно-економічного протиборства припадає на період різкого загострення міжнародної обстановки, гострого політичного конфлікту, але без застосування військової сили. В цьому випадку як засіб економічного тиску може використовуватися розрив торговельних відносин і економічна блокада. Такий “зручний” і “гнучкий” засіб часто використовують в умовах миру і напередодні збройної боротьби, замість неї.

Після закінчення Другої світової війни США намагалися стримати або хоча б послабити соціалізм за допомогою так званого “економічного виснажування”. Дискримінаційні заходи у торгівлі призвели до того, що у 1953 р. товарообіг соціалістичних держав і США становив лише 7% від рівня 1948 р. Було введено списки товарів, заборонених на ввезення в країни комуністичного блоку, різко піднято увізне мито. Заходи колективної дискримінації проводив КОКОМ (координаційний комітет НАТО). До списку товарів, заборонених до ввезення, було включено більше тисячі товарних груп, ⅔ усієї митної номенклатури. Це було зроблено для того, щоб послабити СРСР та його союзників, примусити їх піти на політичні та воєнні поступки. Слід
зауважити, що ці розрахунки виправдали себе.

Однак, економічно могутні країни самі стикаються з цими заходами. Приклад – “нафтове ембарго” держав – членів коаліції у період ізраїльської агресії проти Єгипту. В обох випадках – це спеціальна фаза воєнно-економічного протиборства.

Третя фазавоєнно-економічного протиборства припадає на період збройної боротьби. Воєнно-економічне протиборство воюючих сторін характеризується особливими засобами боротьби. У період війни типовими засобами впливу на економіку противника є економічна воєнна блокада, боротьба на торгових комунікаціях, бомбардування міст, промислових і транспортних об’єктів. Операції проти економіки противника здійснює стратегічне керівництво за спеціально розробленим планом.

В умовах війни удари можуть завдаватися по таких об’єктах: основній економічній базі противника; окремих економічних об’єктах, що знаходяться на театрі воєнних дій, і які є найближчою тиловою базою збройних сил; сховищах, складах, портах в тилу крупних військових угруповань; наземних, морських, повітряних комунікаціях і особливо транспортних вузлах.

Для впливу на об’єкти глибокого тилу використовують:

економічну блокаду;

повітряні бомбардування;

паралізація наземних і морських комунікацій;

прямий захват економіки важливих районів і об’єктів. Методи підриву тилу і його дезорганізація залежать від характеру війни, її політичних цілей, застосовної зброї, географічного положення сторін тощо.

Наприклад, в період Другої світової війни фашистська Германія здійснювала:

захоплення економічно важливих районів;

окупацію багатьох країн західної Європи і нещадну експлуатацію їх
виробничих, сировинних і людських ресурсів. Таким чином Германія намагалася владнати протиріччя між авантюристичними цілями та обмеженими матеріальними можливостями.

Сьогодні противник широко використовує засоби економічної розвідки, вдається до економічних диверсій у різних сферах діяльності. Він може засилати диверсійні групи для виведення з ладу важливих економічних об’єктів, порушення системи водо- та енергопостачання, транспорту, зв’язку тощо. Найширше застосовують валютно-фінансові диверсії.

Історія воєн знає чимало прикладів, коли противники намагалися виснажити один одного, позбавити необхідних матеріальних засобів. Однак, ні
середньовічна облога фортець, ні комбінована облога в період наполеонівських воєн не змогли істотно вплинути на хід війни. У ті часи не було достатньо ефективних засобів збройного впливу на глибокий економічний тил і не було ще такої міцної залежності ходу та результату війни від економіки.
Обстановка змінилася з появою таких засобів збройної боротьби, як авіація, далекобійна артилерія, могутній надводний і підводний воєнно-морський флот, а зараз – ракетно-ядерна зброя. Вже за років Першої світової війни для економічної ізоляції ворожої сторони широко застосовувалася морська блокада. Так, країни Антанти блокували узбережжя, захопили і потопили судна противника, а судна нейтральних країн піддавали огляду й контролю. Морська блокада посилила і без того важкий економічний стан Германії та її союзників і спричинила гостру сировинну й продовольчу кризу. Великі труднощі відчувала й Антанта, проти якої Германія розгорнула “необмежену” підводну війну. Широко застосовувалася блокада і проти виниклої РСФСР.

В роки Другої світової війни різко зріс збройний вплив на економіку воюючих країн. В ньому вже використовувалася бомбардувальна авіація далекої дії, підводний і надводний флот та інші засоби. В результаті бойових дій військово-морського флоту Німеччини союзні країни втратили 5150 торговельних суден загальною водотоннажністю 21,6 млн т. Активну роль у блокаді Німеччини відігравав ВМФ СРСР. Тільки за останні півтора року війни Балтійський флот втратив 170 кораблів противника і завдав серйозної шкоди 92 кораблям. Північний флот зіграв важливу роль у безпечному проведенні судів, що надходили із союзних країн по ленд-лізу.

Всього ВМФ СРСР потопив за роки війни 2500 суден фашистської
Німеччини.

Найважливішим напрямом збройного впливу на економіку противника були повітряні бомбардування, які почали застосовувати в роки Першої світової війни. Вже тоді бомбових ударів німецької авіації зазнали промислові райони Парижа і Лондона. Англійська авіація бомбардувала Північно-західні райони Німеччини, а французька – її залізничні вузли. Тил став прямим об’єктом ударів з повітря. Для його захисту треба було виділити додаткові сили і засоби та вжити спеціальних заходів. Розвиток авіації розширив можливості повітряного нападу на тилові об’єкти. Через це Друга світова війна з самого початку характеризувалася масованим впливом авіації на економічний тил. Удари німецької авіації по промислових об’єктах і комунікаціях Польщі сприяли швидкому захопленню її території. Масованим бомбардуванням німецьке командування намагалося вивести з війни Велику Британію. Великих руйнувань зазнав Лондон від німецьких ракет ФАУ-1 і ФАУ-2. Англо-американська авіація вплинула на глибокий тил Германії. На кожен гектар її території було скинуто близько 30 кг бомбового вантажу. Однак ці бомбардування велися з далекосяжною метою і переважно по житлових кварталах німецьких міст. Значною мірою політична мета переважала і під час бомбардувань Японії, В’єтнаму та Іраку.

Розглянемо, які особливості має бомбардування економічного тилу.

По-перше,бомбові удари можуть завдаватися практично по будь-якому об’єкту, якого може досягти авіація з погляду дальності дії.

По-друге,ефективність повітряних польотів залежить від правильного вибору цілі.

По-третє,авіація здатна вирішувати такі завдання, які не можуть бути вирішені іншим способом.

Докорінні зміни у становищі економічного тилу сталися внаслідок
застосування ракетно-ядерної зброї, яка дозволяє зруйнувати економічні об’єкти у будь-якому місці планети; розширює масштаби ймовірних руйнувань; дає можливість уражати цілі несподівано й у короткі строки.

Застосування цієї зброї по об’єктах глибокого тилу розширило територіальний розмах війни. Географічна віддаленість втратила своє значення. У цих умовах зросло значення мобільності й гнучкості економіки, її здатність швидко перебудовувати свою роботу, відновлювати втрати від руйнування. Збереження тилу, забезпечення його живучості, стійкості стає справою державної ваги, набуває стратегічного значення.

Збройний вплив на економіку може бути прямим і непрямим. Наприк-лад, виведення з ладу об’єктів з рідким пальним може ускладнити роботу транспорту й тим самим зірвати своєчасне підвезення воєнних вантажів,
позбавити війська маневреності, авіацію – активних дій. Зруйнування заводів за відсутності запасів готової продукції негайно перерве хід виробництва на інших заводах, що мають економічні зв’язки із зруйнованими. Знищення трудових ресурсів вплине на виробництво – це прямий вплив.

Недостача пального безперечно позначиться на роботі сільського господарства і діяльності ряду інших галузей – це непрямий вплив.

Якою ж мірою економіка може протистояти порушенню ритму роботи, що вже склався або, іншими словами, що розуміють під стійкістю економіки? Стійкість економіки, передусім, залежатиме від уразливості її найважливіших об’єктів.

Уразливість економіки – це відносно низька її здатність функціонувати в умовах впливу противника і залежить від застосованих противником засобів збройної боротьби, наявності слабких ланцюгів в економіці, розтягнутості комунікацій тощо.

Судячи з досвіду минулих воєн найуразливішими є об’єкти нафтохімії, електроенергетики і транспорту, тому що вони мають першочергове значення для роботи військового виробництва і безпосередньо для збройних сил.

Стійкість економіки – це її здатність зберегти й забезпечити функціонування виробництва в складних умовах збройного впливу з боку противника. Вона характеризується можливістю компенсувати втрати матеріальних ресурсів і робітничої сили, долати несподівані порушення господарської
діяльності.

Стійкість економіки нерозривно пов’язана з її мобільністю.

Мобільність економіки – складне комплексне явище, що охоплює всі галузі народного господарства, здатність господарства до перебудови його на воєнний лад у різних умовах, насамперед, у період війни.

Щоб забезпечити високу стійкість і мобільність економіки, слід дотримуватися певних вимог.Найважливішими з них є такі:

комплексний підхід до вирішення завдань щодо підвищення живучості та стійкості економіки;

завчасна підготовка галузей національної економіки до роботи в умовах війни;

диференційна підготовка економічних об’єктів до умов сучасної війни;

необхідність враховувати ступінь важливості об’єктів у виробничій структурі;

правильне поєднання загальногосподарських і оборонних інтересів;

розміщення продуктивних сил;

способи захисту та впливу противника тощо.

Таким чином, лише комплексне використання різних форм і методів захисту тилу у їх оптимальному поєднанні може забезпечити надійну й стійку діяльність економіки в умовах війни. Від стійкості й живучості економіки багато в чому залежить реалізація всього ВЕП. Забезпечення стійкості економіки – один з найважливіших напрямів підготовки держави до сучасної війни.

Підготовка економічного тилу до війни має проходити з урахуванням найскладнішого й найважкого її варіанта. Вона має відображати об’єктивні закономірності взаємодії війни та економіки, базуватися на наукових принципах. Найважливішим з них є зазначений раніше принцип поєднання загальногосподарських і оборонних завдань. Економіка і стратегія всебічно зацікавлені в інтенсифікації виробництва, прискоренні науково-технічного
прогресу, підвищенні якості продукції тощо. Проте воєнно-стратегічні вимоги до економіки, наприклад, необхідність розосередження виробництва можуть відрізнятися і навіть певною мірою суперечити інтересам економічного розвитку, завданням досягнення найбільшої ефективності. У цьому випадку необхідним є науковий пошук найраціональніших шляхів поєднання інтересів стратегій економіки, пропорційного розвитку народного господарства й оптимального вирішення воєнно-економічних завдань.

Проблема економічного забезпечення локальних війн і збройних конфліктів не нова, тому що виникла разом із появою цих специфічних форм збройної боротьби.

Однак так звані “малі війни”, що великі держави вели на рубежі
XIX–XX ст. проти колоніальних країн, які боролися за свою самостійність, характеризувалися порівняно невеликими економічними потребами. Ці
потреби задовольнялися переважно завдяки поточному військовому виробництву, а також нагромадженим запасам і резервам. Для цього проведення спеціальних воєнно-економічних заходів не було потрібним.

Розвиток озброєння і військової техніки, що відбувається під впливом війн і збройних конфліктів, змінював і систему їх економічного забезпечення. Проте такі зміни швидше за все були еволюційними, стосувались не сутнісних, а другорядних сторін цієї системи.

З початком світових війн, які вимагали створення багатомільйонних армій і принципово нових засобів їх ведення, докорінно змінилася і система економічного забезпечення воєнних потреб.

Головне завдання, яке великі держави ставили перед собою, – підготовка до світових війн. Затвердилася і стала пануючою точка зору, суть якої полягає в тому, що обмежені військові сутички повинні забезпечуватися силами і засобами, що мають незначну частину наявного сукупного воєнного потенціалу. У зв’язку з цим категорично заперечувалися необхідність спеціальної економічної підготовки до локальних війн і воєнних конфліктів. Війна США в Кореї, у В’єтнамі і на Ближньому Сході, дії радянських військ в Афганістані і російських військ у Чеченській Республіці показали, що забезпечити перемогу в обмеженій війні, спираючись тільки на створений і призначений головним чином для світової війни потенціал, неможливо.

Сучасні локальні війни і збройні конфлікти вимагають величезних матеріальних і фінансових витрат, великих людських ресурсів, проведення спе-ціальної економічної підготовки, без якої неможливе задоволення їх потреб. Це стосується:

1. Розроблення і виробництва озброєння, військової техніки, спорядження, обмундирування й інших матеріальних засобів, спеціально призначених для використання в локальних війнах і збройних конфліктах. Справа в тому, що обмежені збройні сутички, незалежно від причин, що їх породили, зазвичай, характеризуються гострим протиборством воюючих сторін, відсутністю суцільних фронтів, партизанськими діями воєнізованих формувань, важкодоступними умовами місцевості тощо.

Усе, що обмежує можливості регулярних військ, масово використовують в масштабі наявного важкого озброєння і військової техніки. Багато табельних засобів сухопутних військ, розвідки, зв’язку, транспорту, а також осо-биста зброя виявляються малоефективними, не пристосованими до ведення бойових дій у специфічних умовах сучасних локальних війн і збройних конфліктів. Через це виникає об’єктивна необхідність розробляти і налагоджувати масовий випуск високоточної і легкої зброї, транспортних засобів, “протипартизанської” техніки і спорядження.

Крім того, локальні війни і регіональні конфлікти є своєрідним полігоном для випробовування новітніх зразків і систем зброї, які ще не прийняті на озброєння. Тільки сухопутні сили США у В’єтнамі випробували близько 1500 зразків зброї, військової техніки і спорядження. За підсумками таких випробувань відбувається подальше удосконалення засобів ведення війни, їх відновлення і доробка.

Саме під впливом локальних війн у свій час з’явилися бойові вертольоти. Застосування безпілотних засобів для розвідки наземного противника стимулювало їх використання вже для боротьби з наземними, повітряними і морськими цілями, а також створення радіо- та електронних перешкод.
Широкого розмаху набуло розроблення високоточної зброї, приладів нічного бачення, бронежилетів, непромокального обмундирування, черевиків із
металевою прокладкою, що захищає бійця від укусу змій тощо.

2. Створення спеціальних військових формувань, призначених для вирішення бойових завдань, чого вимагають локальні війни і збройні конфлікти. Практика показала, що лінійні війська, що не пройшли спеціальної підготовки, не в змозі ефективно вирішувати такі завдання. Через це американці,
наприклад, змушені готувати своїх солдатів-професіоналів до участі в регіональних конфліктах не менше 4–6 тижнів.

В Росії, наприклад, на війну в Чечні потрапляли молоді, ненавчені солдати. В окремих випадках таких бійців, як гранатометників, кулеметників, снайперів, стрільців навчали тільки 10 днів, замість 3–6 місяців, як цього
вимагають відповідні нормативні документи. Така практика найчастіше
призводила до поломок і передчасного виходу з ладу озброєння і військової техніки, а саме головне – до невиправданих людських жертв.

3. Проведення заходів щодо економічного обладнання районів воєнних дій. Для розміщення сил і засобів в районі конфлікту, безупинного забезпечення їх усім необхідним доводиться створювати систему аеродромів, баз, перевалочних пунктів, казарм, госпіталів, ремонтних підприємств і майстерень, а також інших об’єктів. Так, для обладнання театру воєнних дій у Південному В’єтнамі і прилеглих до нього районах була створена найбільша в історії США будівельна корпорація з кількістю робітників та службовців
52 тис. осіб. Нею було споруджено близько 1500 об’єктів, у тому числі 8 глибоководних і 8 мілководних портів, 8 баз для реактивних літаків і 80 допо-міжних аеродромів, прокладені сотні миль трубопроводів і доріг, побудовані
казарми більше ніж на 600 тис. осіб.

Для забезпечення російських військ у Чечні, крім складів, що раніше
існували, було створено 100 продовольчих пунктів, розгорнуті пересувні хлібопекарні, побудовані самотужки 93 лазні. Для прання був поставлений спеціальний лазне-пральний поїзд, а також створений пральний загін.

4. Зростання потреб у транспортних перевезеннях особового складу і
різних матеріальних засобів. Зараз навіть у нижчих ланках тилу для еконо-мічного забезпечення воєнних конфліктів постійно використовують не тільки автомобільний і залізничний транспорт, а й авіацію. Причому обсяг перевезень досягає таких величезних розмірів, що збройні сили самі не в змозі задовольнити потреби військ у транспортних засобах.

У зв’язку з цим, США в період підготовки і проведення операції “Буря в пустелі” мобілізували 250 суден резервного флоту. Відмобілізованими літаками цивільних авіакомпаній було виконано 2000 рейсів із військами і вантажами. Усього в район бойових дій було доставлено до 8 млн т різних вантажів, що забезпечило створення нормативних запасів для американського угруповання на 60 діб ведення бойових дій. У зв’язку з величезним обсягом транспортних перевезень дуже гостро постає проблема прогресивних способів транспортування вантажів, упровадження модульного принципу формування комплектів матеріальних засобів, використання контейнерних перевезень.

До розпаду СРСР у його збройних силах в наявності було близько
13,5 тис. контейнерів різних модифікацій і типів. Зараз, наприклад, в Росії в
основному завершене розроблення теоретичних основ побудови контейнерної транспортної системи збройних сил, багато елементів якої були відпрацьовані під час навчань і регіональних конфліктів.

Аналіз локальних війн і збройних конфліктів свідчить про те, що їм
властива тенденція посилення економічної напруженості.

Дата добавления: 2014-11-29