Напрями забезпечення стійкості функціонування економіки в сучасних війнах

Найважливішим напрямом підвищення стійкості економіки і ВЕП в умовах війни є:

раціональне розміщення продуктивних сил і оптимізація виробничих зв’язків;

взаємозамінність і дублювання виробництва;

підвищення стійкості ключових економічних об’єктів;

використання переваг міжнародного розподілу праці;

створення матеріальних резервів і мобілізаційних запасів;

створення високоефективних ППО і ПРО.

1. Раціональне розміщення продуктивних сил і оптимізація виробничих зв’язків. Як відомо, в сучасній війні зникають межі між фронтом і тилом. Ареною бойових дій стає вся територія воюючих держав. У зв’язку з цим воюючі сторони повинні розміщувати продуктивні сили так, щоб не допустити можливості одночасного знищення значної частини ВЕП. Надмірне зосередження промисловості у великих районах і містах, надзвичайно висока концентрація виробництва не тільки породжує дефіцит робітничої сили, а й є зручною мішенню для повітряних ударів противника. У разі застосування зброї масового ураження по такій цілі ВЕП держави може зазнати непоправних втрат, що негайно позначиться на забезпеченні діючої армії. Наприклад, більше 65% підприємств стратегічних галузей економіки США розташовані у трьох великих промислових, але територіально обмежених центрах. У Рурі зосереджено 85% виробництва найважливішої промислової продукції Німеччини, зокрема воєнної. Гонка за високими прибутками у розвинених країнах призводить до стихійного зосередження виробництва у декількох районах. Разом з тим слід зазначити, що за останні два десятиліття великі держави все більше уваги приділяють розосередженню виробництва і проблемам підвищення живучості великих промислових центрів.

В Україні будівництво нових промислових підприємств у великих містах припинено або обмежено, за винятком підприємств по обслуговуванню населення та інфраструктури. Нові підприємства будуються з урахуванням наближення їх до сировинних джерел, енергетичних ресурсів і з метою
наближення виробництва до трудових ресурсів і ринків збуту.

У багатьох регіонах створюються філії головного заводу, які часто не поступаються за потужністю головним підприємствам.

Вирішення проблеми розосередження промисловості та населення пов’язано з великими труднощами, тому що:

розташування багатьох промислових районів і густозаселених областей визначилося історично, задовго до того, як виникла ракетно-ядерна зброя, через що зараз можна говорити про зосередження об’єктів, що будуються;

завдання підвищення ефективності виробництва інколи йде врозріз із
завданнями розосередження виробництва, оскільки ефективність виробництва, як правило, вища на великих промислових підприємствах-комбінатах з усім комплексом основних і допоміжних виробництв.

Раціональне розміщення продуктивних сил тісно пов’язане з організацією системи виробничих зв’язків, спеціалізацією, кооперуванням і концентрацією виробництва. Спеціалізація і концентрація – важливий фактор підвищення продуктивності праці, однак під час війни вони можуть утруднити процес відтворення.

Коопероване постачання спеціалізованих заводів залежить від таких
факторів:

матеріально-технічного постачання;

транспортних зв’язків;

зв’язку й управління.

Наприклад, виведення з ладу транспортних комунікацій може зірвати поставки комплектуючих виробів. Одним із шляхів подолання такого протиріччя є спеціалізація і розвиток кооперативних зв’язків у межах одного економічного району. З воєнної точки зору кожен район повинен мати групу підприємств взаємопов’язаних галузей, що доповнюють одна одну. Створюється система стійких взаємозв’язків. Виробництво такого району здатне
автономно функціонувати в умовах повної ізоляції.

2. Взаємозв’язок і дублювання виробництва. В умовах неминучих руйнувань і перебудови господарських зв’язків під час війни важко забезпечити необхідні пропорції між взаємопов’язаними виробництвами. Наприклад, у машинобудуванні 80% продукції заводи-виготовлювачі одержують від
суміжних підприємств. Раптове припинення поставок викличе значні труднощі в роботі складальних заводів. Як показав досвід, підсиленню стійкості й підвищенню мобільності виробництва багато в чому сприятиме будівництво спеціальних підприємств – дублерів. Велике значення для стійкості економіки має стандартизація та уніфікація виробів. Проблема дублювання вироб-ництва є особливо гострою в умовах сучасної науково-технічної революції у зв’язку з розподілом праці, що поглиблюється, спеціалізацією, що підсилює залежність підприємств одне під одного й ускладнює міжгалузеві коопера-тивні зв’язки.

Наприклад, “Леопард” складається з 11 тис. деталей, які виготовляють близько 500 різних фірм. У розробленні програми “Аполон” у США брали участь більше 20 тис. промислових і науково-дослідних компаній. Очевидно, що надмірне розчленування промислового потенціалу на окремі самостійні виробництва призводить до уразливості економіки, оскільки вихід з ядра однієї ланки порушує ланцюг промислових зв’язків. Разом з тим надмірне розчленування ускладнює можливості дублювання і не відповідає інтересам підвищення живучості економіки, тому дублювання може застосовуватися
тільки там і тільки в тих випадках, коли воно зумовлено необхідністю, економічною й воєнною доцільністю.

Дуже важливо здійснювати дублювання виробництва у базових галузях військового виробництва, інфраструктури, особливо транспорту – цього найважливішого матеріального фактору війни.

3. Підвищення стійкості ключових економічних об’єктів. Оскільки для сучасної зброї практично не існує недосяжних районів то ключові, найважливіші економічні райони, можуть стати першочерговими цілями для ураження.

Враховуючи це, поряд з раціональним розміщенням об’єктів необхідно проводити спеціальні заходи щодо підвищення їх живучості, а саме:

зміцнення і надійний захист від впливу зброї масового ураження най-важливіших об’єктів (будівництво підземних заводів, сховищ, складів, електростанцій (особливо атомних)). Будівництво підземних об’єктів потребує тривалого часу і великих капітальних затрат, тому для їх спорудження часто використовують вже існуючі підземні об’єкти: покинуті шахти і рудники,
печери, виробіток тощо. У США, Росії, Китаї і деяких країнах найважливіші воєнні об’єкти, підприємства машинобудування, хімії, склади і мобілізаційні запаси розміщені під землею;

здійснення спеціальних інженерно-технічних заходів для підвищення стійкості воєнно-економічних об’єктів, які передбачають будівництво обвідних транспортних шляхів, зміцнення конструкцій будівель і споруд, заглиблення комунікацій, спорудження спеціальних захисних сховищ для найціннішого виробництва;

підготовка для проведення відновлювальних робіт, для чого потрібні
запаси обладнання, машин, інструменту, спеціально навчена робітнича сила та інші засоби.

захист населення як найуразливішого об’єкта збройного впливу противника. Для вирішення цього питання застосовують розосередження і часткову евакуацію населення з великих міст, які дають можливість скоротити його компактність і відповідно зменшити втрати. Для цього необхідно заздалегідь мати плани евакуації, у яких передбачити масштаби евакуації, райони розміщення евакуйованих, транспортні засоби, вирішити питання водопостачання та медико-санітарного обслуговування. Крім того, найефективнішим засобом захисту є укриття людей у сховищах, особливо протирадіаційного типу, що створюються як для працюючих змін, так і для всього населення. Для укриття населення можуть бути використані практично всі підземні спорудження;

забезпечення стійкості й спадковості управління. Зростання виробничих зв’язків ускладнило управління економікою. Тривале порушення виробничих зв’язків у період війни може призвести до непоправних наслідків. Щоб цього не сталося, необхідно заздалегідь підготувати дублюючі лінії управління й зв’язку, виділити додаткові транспортні засоби, ширше використовувати
сучасну технічну базу управління, готувати відповідні кадри.

4. Найважливішим напрямом підвищення стійкості економіки є використання переваг міжнародного розподілу праці. Стійкість економічного тилу багато в чому залежить від рівня розвитку виробництва, його структури,
здатності країни виробляти основні види продукції власними силами. Намагання створити власне господарство не можна абсолютизувати навіть з
погляду війни. Політика економічної автаркії, якщо вона проводилася в такому вигляді, незмінно провалювалася. Особливо безпідставною вона є в еру науково-технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес підсилює тенденцію до оновлення і розширення асортименту продукції, що випускається. У цих умовах економічно недоцільно не використовувати переваги міжнародного розподілу праці. Чим повніше й ефективніше використовуються вигоди міжнародного розподілу праці, залучаються до нього не нейтральні країни, тим ширше простір для економічного маневру, для структурних змін, прискореного розвитку прогресивних галузей виробництва.

В умовах війни особливого значення набуває проблема сировини й
палива, а їх недостача може призвести до порушення процесу відтворення. Це зумовлює необхідність створення матеріальних резервів.

5. Створення матеріальних резервів і запасів. Це один з напрямів підвищення стійкості економіки. Поточне виробництво не зможе задовольнити потреб збройних сил, що зумовлює необхідність завчасної підготовки резервів матеріальних засобів.

Розміри й структура резервів залежать від таких факторів:

географічного положення країни;

місця країни в системі міжнародного розподілу праці;

забезпеченості стратегічною сировиною й матеріалами;

воєнної доктрини.

У багатьох країнах виключної уваги приділяють накопиченню стратегічних резервів і запасів. По багатьох з них створені запаси більш ніж піврічної потреби виробництва і збройних сил. При цьому особливий клопіт викликає зберігання накопичених запасів. Завдання збереження накопичених запасів вирішується шляхом розосередження їх по території країни; розміщення поза межами великих адміністративних і промислових центрів; розміщення у спеціальних укриттях і сховищах; посиленої повітряної та наземної охорони.

6. Особливе місце серед напрямів підвищення стійкості належить
цивільній обороні,яка покликана здійснювати заходи підвищення стійкості
різних об’єктів економіки, збереження людських ресурсів і системи управління. Частини цивільної оборони забезпечуються необхідною технікою, проводять навчання, беруть участь у ліквідації наслідків стихійного лиха.

7. Роль високоефективної системи ППО/ПРО у захисті економічного тилу. Ця система прагне надійно прикрити найважливіші об’єкти економіки та транспортні вузли від повітряних ударів противника.

Такими є основні напрями забезпечення живучості та стійкості воєнної економіки у сучасній війні.

Для успішного проведення економічної мобілізації необхідно забезпечити динамічний розвиток і оптимальну структуру економічного потенціалу. Однією з найважливіших передумов для цього є всебічне спрощення та
ретельна обробка технічних і організаційних заходів, пов’язаних з підготовкою і мобілізаційною перебудовою економіки. Найважливішою вимогою для успішного проведення економічної мобілізації є високий рівень розвитку економіки, а у вузькішому значенні – готовність до воєнно-економічного
маневру. Нового значення набувають і відомі принципи мобілізаційної підготовки: єдність політичного, воєнного та господарського підходів до проведення мобілізаційних заходів: централізація господарського управління;
спадковість мобілізаційної роботи.

Характер сучасної війни змінив роль і місце економічного тилу в її
забезпеченні. Поява ракетно-ядерної зброї Через це особливої гостроти набуває проблема забезпечення живучості економіки. Пом’якшення дії дестабілізуючих факторів як економічна мобілізація, економічна блокада і пряме руйнування об’єктів тилу може бути досягнуто шляхом їх завчасної підготовки до дії.

Перевага економічних можливостей, висока організація суспільно-економічного життя, морально-політична згуртованість народу є гарантією успішного вирішення завдань завчасної підготовки економіки до будь-якого варіанта війни, забезпечення живучості економіки, підвищення її мобільності та стійкості в умовах підготовки і ведення війни.

Рівень стійкості економіки визначається станом основних виробничих фондів, трудовими і природними ресурсами, геополітичним положенням країни, а також політичними цілями війни і духовним потенціалом нації.

Ступінь стійкості економіки в особливий період можна охарактеризувати коефіцієнтом стійкості (K _с), який визначають за формулою

де V ₀ – обсяг виробництва до збройного впливу противника;

V ₁ – обсяг виробництва після завдання ударів по економічних об’єктах.

Підготовленість національної економіки до стійкого функціонування в екстремальних умовах – один із стратегічних факторів, який визначає хід і завершення війни.

Першочерговими заходами щодо забезпечення стійкості економіки є:

а) раціональне розташування продуктивних сил з урахуванням воєнних потреб. Оптимальне районування військового виробництва, комплексний підхід у використанні всіх факторів виробництва й інфраструктури визначеного регіону підвищують ступінь надійності функціонування економіки. Пріоритетним з цієї точки зору є розташування найважливіших об’єктів
народного господарства поза межами великих міст, які можна віднести до цілей першочергового ураження.

Підприємства оборонного комплексу повинні мати невеликі розміри, що підвищує їх фізичну стійкість, здатність інженерно-технічного комплексу об’єкта витримувати вплив уражаючих факторів сучасного озброєння. В іншому випадку вони стають об’єктами цільового ураження з великою вірогідністю повного знищення.

Малі підприємства, склади ОВТ і боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, продовольства й інші оборонні об’єкти доцільне розміщувати під землею (в метро, в шахтах, в соляних сховищах тощо). Безумовно все це навантажує вартісні витрати, але такий спосіб надійніший з точки зору безпеки і стійкості функціонування об’єкта;

б) важливим напрямом забезпечення стійкості економіки є раціональна організація міжрайонних і регіональних, міжгалузевих і внутрішньогалузевих економічних зв’язків.

Широка спеціалізація і кооперація виробництва з позиції загальнодержавних інтересів мирного часу економічно ефективна. Проте війна вносить істотні зміни в умови функціонування національної економіки. Міжрегіо-нальна кооперація викликає необхідність переміщення вантажів на великі відстані, а це найімовірніша ціль озброєного впливу противника. Порушення транспортного зв’язку між підприємствами, які входять у виробничу кооперацію, може позбавити головне підприємство здатності випускати кінцеву
воєнну продукцію. Ось чому включення до широкої міжрегіональної кооперації виробництва воєнної продукції в умовах війни є малоефективним з позиції їх стійкого функціонування. Через це пріоритетними мають бути ті підприємства, де показники кооперації нижче, але мають вищий рівень автономності у виробництві КВП. Життєдіяльність високоспеціалізованої економіки підвищується з розвитком внутрішньорегіональної кооперації, яка обмежує дальні вантажні потоки. Цьому сприяє також дублювання і взаємозаміна виробництва;

в) в умовах високорозвинутого територіального поділу праці і удосконалення структури національного господарства важливим напрямом мобілізаційної роботи є підготовка транспортної системи до роботи в умовах дії дестабілізуючих факторів. Транспорт – це не лише важлива ланка в системі національного економічного комплексу України, він є однією із головних передумов забезпечення суспільного виробництва. Переважне значення надається транспортній системі України в особливий період.

У зв’язку з цим Законом України “Про функціонування єдиної транс-портної системи України в особливий період” для забезпечення стійкого
функціонування транспорту в особливий період передбачені такі заходи:

створення автоматизованої (комп’ютерної) системи управління транс-портом;

раціональне розміщення транспорту та транспортної інфраструктури на території України;

розроблення комплексних програм розвитку вантажних і пасажирських перевезень;

оновлення матеріально-технічної бази державного і мобілізаційного резерву для функціонування транспорту в особливий період;

створення, розвиток та збереження мобілізаційних потужностей.

Законом передбачені не тільки організаційні, а й інженерно-технічні
заходи забезпечення готовності усіх видів транспорту для його роботи в
особливий період, наприклад, такі:

збільшення пропускної здатності, забезпечення широкого маневру і дублювання перевезень;

створення дублюючих мостових переходів і переправ, тимчасових перевантажувальних пунктів;

будівництво об’їзних доріг навколо міст, віднесених до категорійних об’єктів і відповідних груп цивільної оборони;

підвищення надійності забезпечення транспорту матеріально-технічни-ми ресурсами, створення мобільного резерву пересувних ремонтних засобів;

підготовка транспортних засобів для виконання перевезень в умовах радіоактивного, хімічного і бактеріологічного зараження;

г) підготовка електроенергетики до стійкого функціонування в період дестабілізуючих факторів;

д) забезпеченість ЗС України і національної економіки пально-мастиль-ними матеріалами, продовольством, сировиною та іншими ресурсами;

е) підготовка і раціональне використання необхідної кількості людських ресурсів для економіки, збройних сил і підрозділів МНС. У зв’язку з цим
велике значення має прогнозування потреб в людських і трудових ресурсах на випадок війни. В цих умовах постають такі завдання:

оптимального розподілу трудових ресурсів між “фронтом” і “тилом”;

маневрування трудовими ресурсами, їх оптимальний розподіл між галузями і сферами національної економіки на користь виробничої сфери;

здійснення структурних змін в середині виробничої сфери;

посилення адміністративно-правових заходів;

використання праці мобілізованого населення;

ж) підготовка системи управління воєнною і всією національною економікою для її стійкого функціонування в особливий період.

Дата добавления: 2014-11-29