І 6.1. Структура власного капіталу акціонерних товариств

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вар­тості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном то­вариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

До акціонерних товариств належать: відкрите товариство, акції якого вільно розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджу­ватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Поняття «капітал» звичайно асоціюється з поняттям «влас­ність». У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками) і являє собою вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, основна облікова формула А = 3 + Κ набуває вигляду А = К, оскільки 3 = 0. Саме так трактується початковий статутний капітал Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс».

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство немину­че використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зо­бов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = 3 + К) і мають вищий пріоритет порівняно з ви­могами власників.

Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями:

К = А-3.

Власний капітал — це частина в активах підприємства, що за­лишається після вирахування його зобов'язань.

Фінанси підприємств

Визнання і оцінка власного капіталу безпосередньо залежить від визнання і оцінки його складових — активів і зобов'язань.

Слід зазначити, що сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бух­галтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кре­диторської заборгованості, і вона може лише випадково співпада­ти із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продов­ження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1) довгострокового фінансування — знаходиться у розпоряд­
женні підприємства необмежено довго;

2) відповідальності і захисту прав кредиторів — відображений
у балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користу­
вачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також
захистом кредиторів від втрати капіталу;

3) компенсації завданих збитків — тимчасові збитки мають по­
гашатися за рахунок власного капіталу;

4) кредитоспроможності — при наданні кредиту, за інших
рівних умов перевага надається підприємствам з меншою креди­
торською заборгованістю і більшим власним капіталом;

5) фінансування ризику — власний капітал використовується
для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не пого­
дитися кредитори;

6) самостійності і влади — розмір власного капіталу визначає
ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;

7) розподілу доходів і активів — частки окремих власників
у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та май­
на при ліквідації підприємства.

Яіс правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збережен­ня свого капіталу.

Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу прибуток заробляється підприємством (а відповідно, зберігається та наро­щується його капітал) тільки за умови, якщо сума чистих активів

Р.А. Слав^!юк

на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.

Хоча загальна сума власного капіталу може бути визначена за відомою формулою: К = А-3, користувачі фінансової звітності потре­бують більш детальної інформації про його склад та зміни, що відбу­лися протягом звітного періоду. Це забезпечить зацікавлених осіб да­ними про ефективність управління підприємством і надасть кредито­рам та інвесторам відомості щодо динаміки та перспективи їх еконо­мічних прав. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:

• джерела капіталу підприємства;

• правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу
серед акціонерів;

• обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і
майбутніх акціонерів;

• пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.
Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвер­тування зобов'язань, а також збільшення вартості активів, не-пов'язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємст­ва, які без визначення строку повернення внесені його засновника­ми (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку (див. рис. 11). Тому за формами власний капітал поділя­ється на дві категорії:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);

• нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал — це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатко­во вкладений капітал, який також може бути поділений за джерела­ми утворення.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• статутний капітал, сума якого визначається в установчих до­
кументах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному
реєстрі господарюючих одиниць;

Фінанси підприємств

Рис. 11. Джерела утворення власного капіталу і форми його існування

• додатковий капітал (нереєстрований) — це додатково вкла­дений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибу­ток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал — це первісне джерело інвестування і формуван­ня майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Додатковий вкладений капітал— сума, на яку вартість ре­алізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість

У цій статті балансу акціонерні товариства показують суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номіна­льну вартість. Емісійний дохід буде обліковуватися на відповідно­му субрахунку, який передбачається відкривати до рахунка «До­датковий капітал».

Інший додатковий капітал — сума дооцінки необоротних ак­тивів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома стат­тями: «Додатковий оплачений капітал» та «Інший додатковий капітал», тобто окремо відображається емісійний дохід та інші складові додаткового капіталу.

Резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок не­розподіленого прибутку підприємства.

Резервний капітал створюється в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань на поповнення резервного капіталу передбачається установчими

Р.А. Слав'юк

документами та здійснюється за рахунок чистого прибутку, але не може бути меншим 5 відсотків його загальної вартості.

Резервний капітал призначається на покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів підприємства при його ліквідації. Залишки невикористаних коштів переходять на наступний рік.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума прибут­ку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку.

Нерозподілений прибуток є складовою частиною власного капіталу. Це прибуток, що залишається у підприємства після ви­плати доходів власникам та формування резервного капіталу.

Сума нерозподіленого прибутку поточного року розрахо­вується таким чином:

Дата добавления: 2014-11-29