Призначення балансу та його структура

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відобра­жає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інфор­мація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінан­сову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здат­ність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством, і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти у майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а також при визна­ченні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність свідчить про наявність гро­шових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінан­сових зобов'язань даного періоду. Наявність грошових коштів упро­довж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових зо­бов'язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у грошо­вому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою спла­
чених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вар­
тістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;

2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою гро­
шових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі прид­
бання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент;

3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошо­
вих коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на по­
точний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації;

P.А. Слав'юк

4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперіш­ньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень гро­шових коштів, які, як очікується, має генерувати стаття під час зви­чайної діяльності підприємства.

Основою оцінки, яка найчастіше приймається підприємствами для складання фінансових звітів, є історична собівартість. Вона, як правило, комбінується з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери можуть відображатися за ринковою вартістю, а довгострокові зо­бов'язання дебіторів відображаються за їхньою теперішньою вартістю. Деякі підприємства використовують як основу поточну собівартість у відповідь на нездатність облікової моделі історичної собівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи.

З метою задоволення інформаційних потреб широкого кола ко­ристувачів, баланс відображає фінансовий стан підприємства, на­дає загальну інформацію про його діяльність та ліквідність. Для кращого сприйняття і розуміння даних фінансової звітності ця інформація структурується певним чином. Оскільки кредитори ма­ють першочергові права щодо майна підприємства, для задоволен­ня їх потреб інформація балансу традиційно класифікувалась та­ким чином, щоб наочно відобразити платоспроможність підпри­ємства, тобто ймовірність погашення заборгованості у випадку йо­го ліквідації. Розмежування поточних і непоточних активів і зо­бов'язань дає змогу визначити суму оборотного капіталу як різни­цю між поточними активами і поточними зобов'язаннями.

13.2. Особливості оцінки та відображення у балансі необоротних активів

Активи	Код рядка	Звітний період	Попередній період
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи
Залишкова вартість
Первісна вартість
Знос
Незавершене будівництво

Фінанси підприємств

Основні засоби:
Залишкова вартість
Первісна вартість
Знос
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі
в капіталі інших підприємств
Інші фінансові інвестиції
Довгострокова дебіторська заборгованість
Відстрочені податкові активи
Інші необоротні активи
Усього за розділом І

Згідно з МСБО 38: нематеріальний актив — це ідентифікований немонетарний актив без фізичної субстанції, який утримується підприємством з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей.

Структурою субрахунків рахунка 12 «Нематеріальні активи» Плану рахунків бухгалтерського обліку визначено склад нема­теріальних активів:

• права на використання майна, природних ресурсів;

• права промислової власності;

• права інтелектуальної власності;

• ділова репутація (гудвіл);

• привілеї;

• патенти;

• інші нематеріальні активи.

Нематеріальний актив відображається у балансі, якщо:

• існує ймовірність отримання у майбутньому економічних
вигод від його використання;

• його оцінка може бути достовірно визначена.
Не визнаються як активи:

• витрати на дослідження;

• організаційні витрати (витрати на реєстрацію підприємст­
ва, емісію цінних паперів тощо);

• витрати на перебазування або реорганізацію частини чи
усього підприємства;

Р.А. Слав'юк

• витрати на підготовку кадрів;

• витрати на внутрішньогенерований гудвіл;

• витрати на рекламу тощо.

Ці витрати відображаються у звіті про фінансові результати у складі витрат періоду, у якому вони мали місце.

Первісна оцінка нематеріальних активів здійснюється за собівартістю їх придбання чи створення.

Собівартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, усі податки, що не підлягають відшкоду­ванню, інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням акти­ву, за вирахуванням будь-яких отриманих торговельних знижок.

Якщо нематеріальний актив надійшов у результаті обміну на інший актив, то його собівартість визначається за справедливою вартістю отриманого активу, яка дорівнює справедливій вартості переданого активу з урахуванням будь-яких грошових доплат, здійснених під час обмінної операції.

У примітках до балансу щодо кожного класу основних засобів слід розкривати:

• оцінки, які застосовувались для визначення балансової вар­
тості кожного класу основних засобів;

• застосовані методи амортизації;

• застосовані терміни корисної експлуатації або норми амор­
тизації;

• валову балансову вартість та суму накопиченого зносу на
початок і кінець звітного періоду;

• узгодження балансової вартості на початок і кінець звітно­
го періоду з відображенням:

• надходження;

• вибуття;

• придбання шляхом об'єднання підприємств;

• зміни в результаті переоцінок;

• нарахований знос;

• інші зміни.

Якщо у звітному періоді відбулась переоцінка основних засо­бів, у примітках необхідно розкривати:

• базу, застосовану для переоцінки активів;

• дати чинності переоцінки;

• залучення незалежного оцінювача;

• сутність будь-яких індексів, що застосовувались для визна­
чення валової балансової вартості;

Фінанси підприємств

• зміни дооцінки протягом звітного періоду.
Фінансові звіти також можуть розкривати:

• наявність та розміри обмежень на права власності, а також ос­
новні засоби, які було передано як забезпечення зобов'язань;

• валову балансову вартість повністю амортизованих основ­
них засобів, які продовжують використовуватись;

• балансову вартість основних засобів, вилучених з експлуа­
тації та призначених для продажу;

• справедливу вартість основних засобів, коли вона суттєво
відрізняється від балансової.

У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також всі інве­стиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Новим є те, що у цій статті окремо виділені фінансові інвестиції, які згідно з П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» передбачається обліко­вувати за методом участі в капіталі (що відповідає МСБО), і окре­мо вказуються інші фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не мо­жуть бути класифіковані як поточні.

Р.А. Слав'юк

Собівартість фінансових інвестицій включає:

• ціну придбання;

• комісійні винагороди;

• гонорари;

• мито;

• податки, що не відшкодовуються підприємству:

• банківські збори;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.
Підприємство, на яке інвестор може справляти значний вплив,

називають асоційованим. Інвестор справляє суттєвий вплив на під­приємство, акції якої придбані, проте не має можливості контро­лювати його діяльність.

На існування або наявність значного впливу вказують:

• володіння не менше, ніж 20% акцій, або

• присутність інвестора в раді директорів контрагента; або

• участь його в процесах прийняття рішень; або

• матеріальні відносини між партнерами; або

• взаємообмін управлінським персоналом; або

• забезпечення важливою технічною інформацією.

Облік довгострокових фінансових інвестицій в асоційоване підприємство інвестор веде, використовуючи метод:

а) участі в капіталі

б) собівартості.

Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яка спочатку оцінюється за собівартістю, збільшується (зменшуєть­ся) відповідно до частки інвестора в прибутках (збитках) асоційо­ваної компанії. Балансова вартість ію^тицїї зменшується на суму отриманих дивідендів.

У статті «Довгострокова дебіторська заборгованість» відобра­жається заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка буде пога­шена після 12 місяців з дати балансу, наприклад, заборгованість орендаря за фінансовою орендою. Довгострокова дебіторська за­боргованість оцінюється за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, які очікуються для погашення цієї заборгованості.

Негарантована ліквідаційна вартість — частина ліквідаційної вартості орендованого активу, продаж якої орендодавцем не га­рантується або гарантується лише пов'язаною з ним стороною.

Чисті інвестиції в оренду — це загальна сума мінімальних орендних платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вар­тості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

Фінанси підприємств

Незароблений фінансовий дохід — це загальна сума мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за ви­рахуванням дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою ставкою відсотка при оренді.

Припустима ставка відсотка при оренді — це ставка дисконту, за якою на початку строку оренди визначається теперішня (дискон­тована) вартість загальної суми мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості активу, яка повинна дорівнювати справедливій вартості орендованого активу.

У статті «Відстрочені податкові активи» відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок виникнення різниці між обліковою та податко­вою базами оцінки.

Відстрочений податковий актив виникає у тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чин­ним законодавством.

Сума прибутку (збитку) за період, визначена згідно з податковим законодавством, як правило, відрізняється від сукупного прибутку (збитку) за період, який відображається у звіті про фінансові результа­ти на основі облікової політики підприємства. Ттака різниця виникає:

• через відмінності у визначенні витрат періоду та валових
витрат;

• через відмінності у визнанні облікового доходу та валового
доходу;

• через різні підходи до відображення суми переоцінки ак­
тивів. Різниці бувають тимчасові та постійні.

Приклади виникнення різниць при визначенні податку на прибуток

Стаття	Фінансовий облік	Податковий облік	Тип різниць
	2
1. Витрати на утримання легкового ав­тотранспорту	Входять до складу операційних витрат	Не включаються у валові витрати	Постійна
2. Витрати на благодійні чи со­ціальні потреби	Входять до складу інших витрат	Не включаються або включаються частково у валові витрати	Постійна

Р.А. Слав'юк

3. Витрати майбутніх періодів	Відображаються у складі активів та згідно з принципом відповідності посту­пово визнаються у складі витрат періоду	Включаються у повному обсязі у валові витрати	Тимчасова
4. Сума амортизації необоротних активів	Строк корисної експлуатації та метод нарахування визна­чаються підприємст­вом самостійно як складові облікової політики	Визначаються у Законі про оподаткування прибутку	Тимчасова
5. Аванси одержані	Визнаються у балансі як зобов'язання	Входять до складу валових доходів	Тимчасова
6. Аванси надані	Визнаються у балансі як дебіторська заборгованість	Входять до складу валових витрат	Тимчасова
7. Доходи майбутніх періодів	Відображаються у балансі в складі зобов'язань та згідно з принципом відпо­відності поступово визнаються як дохід	Входять до складу валових доходів	Тимчасова

У статті «Інші необоротні активи» відображаються всі інші необо­ротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засоба­ми, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою де­біторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

Дата добавления: 2014-11-29