Патоморфоз захворювань

Поняття “патоморфоз” як поправка до сталого в патології уявлення про стабільність нозологічних форм з'явилося в 30-х роках минулого сторіччя. Під патоморфозом почали розуміти стійкі та істотні зміни картини хвороби, що відбулися під впливом різних чинників середовища. У 1956 р. W.Doerr спробував встановити межі і форми патоморфозу. Він розрізняв: 1) природний патоморфоз, тобто спонтанні зміни картини хвороби, що виникли внаслідок зміни як зовнішніх (зміни екології людини), так і внутрішніх (зміни конституції людини) причин; 2) індукований, або терапевтичний, патоморфоз, тобто зміни хвороби, викликані терапевтичними діями.

Терапевтичному патоморфозу із зрозумілих причин почало приділятися особлива увага; при цьому підкреслювалася одна важлива його особливість - він не закріплений генетично, тому можлива реверсія хвороби, тобто повернення її до класичних форм і проявів після усунення лікувального чинника.

Після W.Doerr патоморфозом почали називати, з одного боку, зміни “панорами хвороби”, тобто “зміна захворюваності і смертності великих популяцій”, з іншої - стійкі, істотні і стандартні зміни картини певної хвороби (клінічних проявів та морфології), що відбуваються під впливом різних чинників середовища. Як видно, патоморфоз розуміють тепер в широкому і у вузькому сенсі, причому патоморфоз у вузькому сенсі, тобто мінливість певної хвороби, має найбільше значення для клініциста і патолога. Чітке відмежування цього поняття дозволило вважати патоморфозом нозоморфоз як в широкому (панорама хвороб), так і у вузькому (певне захворювання) сенсі.

Серед різноманітних причин патоморфозу головне - постійно змінні екологічні чинники і соціально-побутові умови, “постаріння” населення, профілактичні заходи, величезний арсенал лікувальних засобів. Ці причини є похідними бурхливого розвитку людського суспільства. Можна сказати, що в економічно розвинених країнах за історично короткий термін склався новий тип патології людини. Цей тип патології Ю.П. Лисицін (1982) назвав неепідемічним, як антипод епідемічного типу, який мав місце в економічно розвинених країнах до першої світової війни і існує в даний час в більшості країн, що розвиваються. Для неепідемічного типу патології характерна своя демографічна ситуація - сповільнена зміна поколінь, невеликий, а подекуди і нульовий, приріст населення, значна середня тривалість життя. Для неепідемічного типу патології людини характерні не тільки свій профіль і свої форми цієї патології з переважанням серцево-судинних, онкологічних, психічних захворювань і травматизму, але і хронізация всієї патології людини під впливом лікувальних заходів; при цьому міняється звична клініко-морфологічна картина хвороби. Як видно, неепідемічного типу патології веде не тільки до зміни панора ми хвороб, але і до зміни конкретних нозологічних форм.

Зрозуміло, в цих умовах відокремити природну еволюцію хворобі від індукованої так само важко, як і відповісти, на питання, якою мірою терапевтичний патоморфоз певного захворювання “підготовлений” впливом загальних екологічних і соціальних чинників. Разом з тим, коли мова йде про патоморфоз захворювань або групи хвороб, можна знайти конкретні причини і спробувати виділити з них головні.

Дата добавления: 2014-11-29