Розділ VІІ

Дослідження біопсійного та операційного матеріалу

Біопсія (грецьке bios-життя, opsis-зорове сприйняття, зір) - прижиттєве висічення (взяття) ділянок тканин і органів для мікроскопічного дослідження з діагностичною метою.

В даний час значно зросла можливість прижиттєвого вивчення практично будь-якого органу.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 81 від 12.05.92р. патогістологічному дослідженню підлягають всі діагностичні біопсії, всі органи та тканини, видалені при хірургічних втручаннях, а також посліди, зіскоби при абортах, проведені у відділенні даного лікувально-профілактичного закладу та прикріплених до нього лікувальних закладах.

Патогістологічні дослідження проводяться з метою:

- уточнення та підтвердження клінічного діагнозу;

- встановлення діагнозу в клінічно неясних випадках;

- визначення початкових стадій захворювань;

- розпізнавання (диференціальної діагностики) різних за формою та походженням запальних, гіперпластичних та пухлинних процесів;

- визначення радикальності операції;

- вивчення динаміки патологічного процесу;

- вивчення структурних змін, що виникли в тканинах чи новоутвореннях під впливом лікування, тощо.

Це дає можливість оцінити ефективність лікування, доцільність дальнійшого його проведення. Такий контроль за лікуванням сприяє правильному підбору адекватних лікувальних заходів і виявленню побічної їх дій.

Особливо велике значення має біопсія в онкології, як ведучий діагностичний метод, без якого неможлива точна верифікація новоутвору, а значить, і призначення раціонального лікування. Крім того, біопсія дозволяє контролювати якість лікування, визначати ступінь лікувального патоморфозу, тобто проводити об'єктивний контроль за ходом змін в пухлині, прогнозувати перебіг захворювання.

Біопсія має також велике значення для прижиттєвої діагностики непухлинних процесів: в хірургії, гінекології, гематології, отоларингології, урології, нефрології та ін.

Матеріалом для біопсії можуть служити:

1) шматочок тканини;

2) зішкріб слизової оболонки;

3) матеріал, отриманий пункцією широкою порожнистою голкою;

4) клітини і частинки тканин із нормальних рідин організму, наприклад крові, сечі;

5) клітини і частинки тканин із патологічних рідин, наприклад із плеврального ексудату, харкотиння і т.д.

Матеріал для прижиттєвого гістологічного дослідження практично можна отримати із любих тканин і органів різними способами, в залежності від чого існує декілька видів біопсії:

1. Інцізійна (відкрита) біопсія, при якій шматочок тканини висікається безпосередньо із патологічного вогнища або за допомогою хірургічного доступу до нього. Тканина для послідуючого гістологічного дослідження видаляється хірургічним шляхом. Якщо патологічне вогнище видаляється повністю, то говорять про тотальну (ексцизійну) біопсію (видалення червоподібного паростка, мигдаликів, жовчного міхура лімфовузлів, шкірних новоутворів). Інцізійна біопсія повинна проводитись з дотриманням певних правил:

- висікати слід ділянку в межах здорової тканини, яка повинна межувати з патологіч-ним вогнищем;

- не слід брати тканину із некротизованого вогнища;

- розміри шматочка повинні бути достатніми для проведення гістологічного дослідження;

- бережне відношення до оточуючих тканин, мінімальне травмування їх.

До інцізійних біопсій відносяться матеріал, що отримується гінекологами при вишкрібанні порожнини матки (зіскоби ендометрію). Він підлягає гістологічному дослідженню повністю.

2. Пункційна біопсія, при якій стовпчик тканини для дослідження отримують шляхом пункції спеціальною голкою, троакаром, або трепаном. Така біопсія зазвичай проводиться під місцевою анестезією. Пункційній біопсії можуть підлягати різні органи: печінка, нирки, легені, селезінка, серце, кістковий мозок, сіновіальні оболонки, лімфатичні вузли, головний мозок.

3. Аспіраційна (цитологічна) біопсія — матеріал отримують шляхом аспірації (відсмоктування) через голку шприца або спеціальними інструментами вмісту із порожнистих органів або порожнин, наприклад, із порожнини матки, плевральної чи черевної порожнин, із шлунку або ж безпосередньо із товщі паренхіматозних органів (наприклад, печінки). Аспіраційна біопсія широко застосовується для цитологічного аналізу.

4. Ендоскопічна біопсія застосовується в ході ендоскопічного дослідження при захворюваннях шлунку, кишечника, печінки, нирок, органів дихання, кровотворення та імунної системи. Цапками ендоскопу добувають стовпчики тканини з патологічного вогнища, який піддається гістологічному чи цитологічному дослідженню: правильно, коли проводяться обидва види морфологічного дослідження.

За особливостями способу одержання матеріалу біопсія може бути:

- відкритою (операційною) - інцізійна біопсія глибоко розміщеного органу або тканин, при якій проводиться попереднє розсікання поверхневих тканин;

- прицільною - біопсія проводиться під візуальним контролем в час ендоскопії.

В залежності від термінів відповіді біопсія може бути:

- плановою - відповідь дається через 4-5 дні;

- терміновою (екстренною)-негайне гістологічне дослідження взятого матеріалу з відповіддю через 20-25 хв.

Термінова біопсія широко використовується в онкології і зазвичай проводиться в ході хірургічної операції для вирішення питання про об'єм і характер оперативного втручання. При повторних біопсіях визначається характер змін, які викликані лікуванням, тобто встановлюється лікувальний патоморфоз та оцінюється ефективність лікування.

Матеріал для морфологічного дослідження, отриманий шляхом біопсії, називають біоптатом.

До операційного матеріалу відносяться тканини і органи, видалені при хірургічній операції. Дослідження операційного матеріалу дозволяє підтвердити діагноз захворювання, з приводу якого виконувалось оперативне втручання, а також визначити його прогноз. Незалежно від мети хірургічного видалення патологічно змінених тканин, вони обов'язково підлягають гістологічному дослідженню (грижеві мішки, апендикси, мигдалики, легені, шлунки, пухлини та ін.).

Правила направлення матеріалу для біопсійного дослідження.

Біопати і операційний матеріал доставляються в лабораторію ПАВ негайно після їх взяття у нативному вигляді, нефіксованими. Якщо такої можливості нема, тканина фіксується в розчині 10% нейтрального (з надлишком крейди) формаліну, об'єм якого в 5-20 разів повинен перевищувати об'єм тканин. Для транспортування великих препаратів можна обмежуватись подвійним об'ємом фіксатора.

Матеріал повинен супроводжуватись направленням (форма №218), в якому лікуючий лікар чітко заповнює всі його графи:

- паспортні дані хворого, назва відділення, номер історії хвороби;

- дата взяття матеріалу, його характер (біоптат, операційний матеріал), макроскопічний опис препарату;

- анамнез, короткі дані клінічного та лабораторного обстеження, проведеного лікування (загальна кількість введених цитостатичних та гармональних препаратів, характер променевої терапії та ін.);

- при пухлинах вказується точна локалізація їх, темпи росту, розміри, консистенція, відношення до оточуючих тканин, метастазування, наявність інших пухлинних вузлів;

- при дослідженні лімфовузлів: аналіз крові, зішкрібу ендометрію, молочних залоз, дата останньої нормальної менструації, дата початку кровотечі;

- клінічний діагноз.

Направлення підписує лікар, який посилає матеріал на дослідження; він же відповідає за доставку матеріалу.

Категорично забороняється ділити біопсійний та операційний матеріал на частини та відсилати в різні патологоанатомічні лабораторії. В таких випадках характерні для патологічного процесу зміни можуть виявитися лише в одній частині об'єкту, що дезорієнтує лікуючого лікаря і може завдати шкоди хворому.

Якщо хворий помер під час операції чи незабаром після неї, в ПАВ доставляються видалені під час операції органи разом з трупом.

Після дослідження матеріалу лікар-патологоанатом наводить опис виявлених змін (макроскопічна та мікроскопічна характеристика матеріалу) та, якщо це можливо, дає заключення у вигляді діагнозу. Бланки з відповідями відправляються в відділення, де їх здають під розписку.

Клініко-анатомічний аналіз результатів біопсійного дослідження.

Для правильної оцінки результатів гістологічного дослідження лікар-патологоанатома вивчає гістологічні препарати, порівнює результати цього вивчення з клінічними даними, аналізує з лікарем-клініцистом результати клінічного і морфологічного дослідження. В підсумку патологоанатом дає відповідь, яка складається із описуючої частини (опис картини, виявленої при гістологічному дослідженні) і заключення. В якості заключення може бути встановлений кінцевий або орієнтовний діагноз. В ряді випадків відповідь складається тільки із описуючої частини ("описуюча відповідь"). Кінцевий діагноз, встановлений патологоанатомом, є основою для формулювання клінічного кінцевого діагнозу. Орієнтований діагноз дає можливість клініцисту обмежити коло захворювань при проведенні диференціальної діагностики. "Описуюча відповідь" часто не дозволяє зробити висновок про характер процесу, виявленого при морфологічному дослідженні. Патологоанатом дає його при недостатності клінічних даних і матеріалу дослідження.

Протокол (карта) патологоанатомічного дослідження (форма № 013/о)

“Протокол (карта) патологоанатомічного дослідження” (форма № 013/о), заповнюється чітким почерком (друкарським шрифтом) чи машинописним текстом.

Перший листок протоколу (див. додаток) в залежності від форм ведення їх обліку заповнюється в трьох примірниках:

перший – зберігається в патологоанатомічному відділенні (бюро) з текстовою частиною протоколу;

другий – підклеюється в клінічну документацію на померлого (мертвонародженого, викидня);

третій – секційна карта.

Номер протоколу має відповідати порядковому номеру проведеного патологоанатомічного розтину.

Паспортна частина протоколу (перша сторінка) заповнюється на підставі медичної карти стаціонарного хворого. В заключному діагнозі чітко виділяється основне захворювання, його ускладнення та супутні захворювання. Необхідні клінічні дані та результати обстежень, як витяг з медичної карти стаціонарного хворого, оформляються на додатку в довільній формі.

Друга сторінка заповнюється патологоанатомом за результатами проведеного розтину.

В пункті 17 патологоанатомічний діагноз чітко розподіляється на основне захворювання, його ускладнення та супутню патологію. Патологоанатомічний діагноз формується за етіопатогеничними принципами з урахуванням існуючих нормативних документів МОЗ України та вимог МКХ-10.

У випадку комбінованого основного захворювання чітко вказується його вид та номери складових. У такому разі шифр за МКХ-10 визначається за вказаним першим захворюванням.

Ускладнення вказуються в хронологічній послідовності, з урахуванням взаємного патогенетичного зв’язку.

Хвороби, які етіологічно та патогенетично не пов’язані з основним захворюванням чи ускладненням, виносяться в графу супутньої патології.

Слід зазначити, що у випадках смерті від онкологічної патології чітко вказується вид пухлини за ступенем зрілості та локалізації.

При інфекційній патології – результати бактеріологічного дослідження.

Пункт 18. “Помилки клінічної діагностики (підкреслити, вписати категорію) – проти відповідного розділу діагнозу.

В графі “Пізня діагностика” – відповідне підкреслюється, як і причина помилкової діагностики. Порядковий номер останньої вноситься в клітинку.

Пункт 19 заповнюється відповідно заповненого лікарського свідоцтва про смерть чи свідоцтва про перинатальну смерть з зазначенням його номера, а поряд з основним захворюванням – шифр згідно МКХ-10.

Пункт 20. В клінічно-патологоанатомічному епікризі відображається клініко-морфологічний аналіз випадку, результати порівняння клінічного та патологоанатомічного діагнозів. У лаконічній формі в ньому подається етіо-, пато- та танатогенез. Вказується безпосередня причина смерті. У випадках, коли не заповнюються стандартні бланки листка форми № 013/о, в пункті 20 вказуються також розбіжності діагнозів, їх категорія та причина помилки, пізня діагностика.

Під епікризом вказується кількість сторінок протоколу, прізвище та особистий підпис патологоанатома та завідуючого відділенням з зазначенням дати закінчення роботи над протоколом та перевірки його завідуючим.

На сторінці третій протоколу вказується номер та дата проведення розтину, що відповідає пункту 9 сторінки один.

В таблицю вносяться результати антропометричних даних: (для плодів, мертвонароджених), а при необхідності в інших випадках необхідні дані слід записувати за текстом).

Під таблицею вказується: скільки шматочків взято на дослідження, скільки виготовлено блоків, які додаткові методи дослідження використовуються (бактеріологічне, вірусологічне тощо). В текстовій частині протоколу патологоанатомічного дослідження докладно, послідовно та об’єктивно викладаються всі зміни, що були виявлені при розтині трупа. Спочатку описується склад тіла, колір шкірного покрову та видимих слизових оболонок, вказується зріст та маса тіла. При наявності операційних рубців вказується їх довжина, напрямок у відповідності з анатомічними даними, зовнішній вигляд, а також наявність в них катетерів, випускників тощо. При описуванні порожнини трупа відмічається розміщення внутрішніх органів, наявність в порожнинах вмісту та його вигляд, стан серозних оболонок. Описування внутрішніх органів в тексті протоколу слід проводити за системами в такій послідовності: головний та спинний мозок, органи дихання, органи кровообігу, органи кровотворення, кістково-м’язова система.

Патологічні зміни внутрішніх органів та тканин описуються об’єктивно, без нав’язування особистої думки патологоанатома, користуючись загальноприйнятими одиницями та різновидностями кольорів, уникаючи порівнянь з розміром та кольором тих чи інших предметів. При цьому не слід застосовувати діагностичну термінологію (пневмонія, нефрит тощо) та скорочення слів. Описувати зміни необхідно, не допускаючи можливість трактувань, що суперечать одне одному.

При описуванні внутрішніх органів, які практично без змін, вказуються лише їхні розміри, маса та відмічається відсутність видимих патологічних змін. Якщо які-небудь органи не досліджуються – вказують причину.

У випадку смерті хворого після операції, що супроводжувалась видаленням тих чи інших органів або тканин, в протоколі розтину дається детальний опис операційного матеріалу та ділянки оперативного втручання, анатомічного взаємозв’язку органів та тканин, який виник після операції, стан анастомозів, культі порожнистих органів та інше.

В розділі “Результати гістологічного дослідження” проводиться опис наявних змін із висновками, окремо за органами вказується патологія. Вказується дата гістологічних досліджень.

Арабськими цифрами зазначається кількість додаткових до форми аркушів (тексту, гістологічного дослідження, клінічних даних тощо); кількість схем, таблиць, малюнків, бланків – результатів аналізів.

У випадках обговорення на конференціях – дата їх проведення.

Чітко вказується прізвище патологоанатома та його особистий підпис.

Форма № 013/о використовується при складанні звіту за формою № 20 “Звіт лікувально-профілактичного закладу”, таблиці 4500 “Діяльність патологоанатомічного бюро (відділення)”.

Термін зберігання – 10 років.

Дата добавления: 2014-11-29