Дарвінізм та його вплив на розвиток антропологічної науки

ФОРМУВАННЯ АНТРОПОЛОГІЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ АИСЦИПЛІНИ

В 1859 р. видатний англійський учений Ч. Дарвін (1809— 1882) опублікував книгу "Походження видів шляхом природ­ного відбору", де обгрунтував теорію еволюції природи. Дарвінізм завдав нищівного удару уявленням про сталість біологічних видів і підготував грунт для наукового розв'язання проблем антропогенезу. Невдовзі англійський природознавець Т. Гекслі (1825—1895) — палкий прихильник і популяризатор еволюційного вчення — на підставі анатомічних та ембріологічних даних показав, що за багать-^Ма ознаками антропоморфні (людиноподібні) мавпи значно ближчі ^° людей, ніж до нижчих мавп. У творі "Про місце людини у низці

Історія антропологічних знань

Формування антропології

органічних істот" (1863) він висловив думку про можливість поход^ ження людини від мавпи.

Інший послідовник дарвінізму — німецький зоолог та анатом Е. Геккель (1834— 1919) — у книзі "Натуральна історія світобудови" (1868) накреслив родовідне дерево ссавців, що складалося із 3(1 послідовних щаблів і виводило генеалогічну лінію від напівмавп де мавп і далі до людини. За схемою Геккеля, прямими попередниками людей були антропоморфні мавпи, близькі до сучасних гібонів Спираючись на дані порівняльної морфології, вчений припустив, що між людьми сучасного фізичного типу та їхніми предками має існу» вати проміжна ланка — пітекантроп, або мавполюдина. Ця гіпо тетична істота, за Геккелем, вже пересувалася на нижніх кінцівках але ще не володіла членороздільною мовою. Теоретичні розробк Геккеля блискуче підтвердилися після відкриття в Африці кісткови решток безпосередніх попередників людей — високорозвинутщ мавп кінця третинного геологічного періоду, що вже перейшли де прямоходіння (австралопітеків).

Сам Дарвін ідею природного походження людини плекав майже три десятиліття, скрупульозно накопичуючи та аналізуючи фактич­ний матеріал. І лише на початку 1870-х років він опублікував дві великі праці — "Походження людини і статевий відбір" (1871) та "Виявлення емоцій у людини і тварини" (1872), де виклав свою теорію антропогенезу. Використовуючи величезний доробок із най­різноманітніших галузей природознавства, вчений навів численн докази природного походження людини, а саме: наявність спільних рис у будові її тіла і тварин, насамперед антропоморфних мавп; схожість зародкового розвитку й окремих ознак зародку людини і тварин; наявність рудиментарних органів у людини тощо. Він обгрунтував провідну роль природного та статевого відбору в процесі антропоге незу (особливе значення, на його думку, мав природніш відбір).

Дарвін висловив припущення, що предки людей жили на Афри­канському континенті, і зробив спробу реконструювати їхній зовніш ній вигляд. "Давні родоначальники людини, — писав він, — були, безсумнівно, вкриті колись волоссям, й обидві статі мали бороди; їхні вуха були загострені й рухливі, а тіло закінчувалося хвостом... Нога, судячи з форми великого пальця в зародка, була в той час хапальним знаряддям; наші предки були, безсумнівно, деревними тваринами й населяли якусь теплу лісисту країну. Самці мали великі ікла, які слугували їм грізною зброєю".

Після появи Дарвінового "Походження видів..." різко посили лася увага до кісткових решток викопних людей, які час від часу виявляли в різних місцях Європи. Особливо широкий резонанс викликали знахідки у гроті Фельдгофер в долині Неандерталь поблизу німецького міста Дюссельдорф. Посилаючись на будову

^явленої там черепної кришки (товсті стінки, похилий лоб, роз­винутий надбрівний валик та ін.), стегнової, тазових та інших кісток, німецький природознавець К. Фульротт висловив думку, що вони належали предкові сучасної людини. її різко заперечував відомий анатом і патолог Р. Вірхов, заявивши, що так званий неандерта-_лЄц_Ь — це патологічний суб'єкт сучасного фізичного типу з озна­ками дитячого рахіту та старечої деформації. А ще один німецький дослідник твердив, що в гроті був похований російський козак монголоїдної зовнішності, який брав участь у закордонному поході російської армії під час війни з Наполеоном... Суперечки довкола неандертальської знахідки пояснюються тим, що ще в середині минулого століття більшість європейських учених не вірили в існу­вання "допотопної" людини. І лише нові відкриття кісткових реш­ток палеоантропів на території Франції (Ля-Шапелль-о-Сен), Німеччини (Ерінгсдорф, Штайнгайм), Італії (Монте-Черчіо), Хор­ватії (Крапіна) тощо (кінець XIX — початок XX ст.) змусили скептиків переглянути свої позиції.

Ежен Дюбуа

Ще палкіші й непримиренніші дискусії викликали відкриття, зроблені послідовником еволюційного вчення голландським лікарем й анатомом Е. Дюбуа на острові Ява. Під час розкопок на березі Річки Соло поблизу міста Трініль, що проводились упродовж 1891 — '893 рр., він виявив масивну черепну кришку і стегнову кістку ^викопної істоти, яку назвав пітекантропом, тобто мавполюдиною. Всі спроби дискредитувати цю знахідку, до яких вдалися Вірхов ^Та інші консервативно налаштовані вчені, зазнали краху. Однак ^Сам Дюбуа, не втримавши нападок, впав у відчай і заховав свої

Історія антропологічних знань

Формування антропології

знахідки до сейфа, не допускаючи до них навіть своїх колег. А коли весь світ визнав слушність його поглядів, він оголосив їх помилко вими.

Дата добавления: 2014-11-29