Українська антропологія у 20— 30-ті роки

За кілька років по смерті Ф. Вовка один із його учнів — О. Алешо — в неймовірно важких умовах повоєнної руїни перевіз із Петрограда до Києва архів, книгозбірню (понад 8 тис. томів унікальних видань) та численні антропологічні й етнографічні колекції свого вчителя. Всі ці матеріали були зосереджені в Музеї (згодом — Кабінеті) ім. Хв. Вовка при Українській Академії наук, який складався з трьох розділів — етнографії, антропології та первісної історії. Тут були представлені краніологічні колекції, му­ляжі, предмети матеріальної культури давнього населення України, етнографічні експонати тощо. Попри брак коштів співробітники музею А. Носов, М. Мушкет, В. Ткач систематично проводили антропологічні дослідження, обстеживши кілька територіальних груп українців Поділля, Черкащини, Півдня, кримських татар, поляків та ін. Носов опублікував зібрані ним дані в кількох статтях, в яких він загалом дотримувався Вовкової схеми, хоча, на відміну від свого вчителя, не виключав ролі змішування у формуванні

І

Морфологічних рис українського народу. В 1927 р. при Кабінеті був

організований гурток-практикум для молодих науковців, де читали лекції та проводили практичні заняття. Однак на початку 30-х років цей науковий осередок, який продовжував традиції Вовкової школи, закрили, а його керівника М. Рудницького заслали до Пермської області Росії. Ф. Вовка офіційно оголосили "українським буржу­азним націоналістом" ба навіть расистом, а його праці вилучили з бібліотек і замкнули у спецсховищах.

{Це одним центром антропологічних досліджень у 20— 30-ті роки був Харків, тодішня столиця УРСР. Тут були створені антропологічні кафеДР^и_? кабінети й лабораторії — в медичному інституті, Інституті ортопедії і травматології, Українському психоневрологічному інсти­туті і т. д. Зокрема, в антропологічному відділенні психоневро­логічного інституту відкрився анатомо-антропологічний музей із ко­лекцією черепів, зібраною під час археологічних розкопок, муляжів

тощо.

Широке визнання дістала діяльність колективу антропологів

Харківського інституту народної освіти. Очолюваний професором Л.Ніколаєвим, колектив зосередився на вивченні питань фізичного розвитку різних вікових груп населення з урахуванням впливу зовнішнього середовища та спадковості. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років харківські вчені зібрали численні дані про фізичний тип міських і сільських мешканців — представників різних соціальних та професійних прошарків людності Лівобережної України. Опрацьовані із застосуванням біометричних методів, ці дані склали основу спеціальних шкал, які широко застосовувалися в легкій промисловості при виготовленні одягу. Одночасно харківські антропологи видали кілька наукових збірок, присвячених дослід­женням груп крові населення України. Ці праці й досі не втратили свого наукового значення.

Упродовж 20-х років антропологічні центри діяли також в Одесі, Дніпропетровську. Всіх їх ліквідували на початку 30-х років у зв'язку з тотальним наступом сталінщини на українську науку й культуру.

у Львові у цей час працювали яскраві представники школи Ф. Вовка — /. Раковський та С. Руденко. В 1927 р. у збірці Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка вони вмістили узагальнюючу статтю "Погляд на антропологічні відносини в українського народу", де зробили спробу переглянути погляди свого вчителя. На відміну від нього, вони дійшли висновку про те, що антропологічний склад Українців сформувався в результаті змішування "щонайменше шести головних європейських типів", основним з яких "є, безперечно, Здріятицький", тобто динарський. За їхніми підрахунками, він охоплює 44,5 % української людності, переважаючи в південній смузі. Поряд із динарським на етнічних теренах України досить

Історія антропологічних знань

Розвиток антропології в Україні

широко представлений ще один темнопігментований брахіке-фальний, але менш високорослий тип — альпійський (22,0 %). "Обидва антропологічні типи: адріятицький і альпійський, — заува­жують дослідники, — так злучені численними перехідними поста­тями, що можемо тут злучити їх в один спільний "альпо-адріятиць-кий" антропологічний тип. Це є, власне, той тип, який покійний наш учитель назвав "українським" типом і який кожному антропо­логові,\до має нагоду зустрічатись з українським народом, відразу кидається в вічі".

Своє бачення антропологічного складу людності України запро­понував також представник львівської антропологічної школи Ростислав Єндик, який за співвідношенням основних антропо­логічних типів виокремив на українських землях чотири смуги. У трьох із них, на його думку, знов-таки переважає динарський тип.

Таблиця 1

Антропологічна характеристика людності українських етнічних земель

(за Р. ЄндикоМу 1949)

№	Групи расових перізнів	Округи
2 3 4	І динарський, субнордійський сублапоноїдний	Харківщина, південно-західна і північно-східна Галичина лемки бойки Хол мілина, північно-західна Полтавщина, буковинські гуцули
5 6 7 8	II динарський з легкою домішкою вірменоїдного	галицькі гуцули Поділля по Дністер угорські гуцули Бачка, угорські бойки, Поділля по Південний Буг Таврія, північна Кубань
10 1112	III нордійський з легкою домішкою динарського	Радомишльщина Курщина Волинь, південна Кубань
14 15 16	IV динарський середземноморський, сублапоноїдний, субнордійський	Чернігівщина, південне Поділля, північно-східна Полтавщина Вороніжчина частково — Галичина, Бойківщина Київщина без Радомишльщини, Катерино-славщина

Дата добавления: 2014-11-29