Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Безпека життєдіяльності як категорія. 3 страница




8. психологічні властивості людини;

9. методи професійного добору;

10. фактори існування, потреби та діяльність людини.

На основі отриманих теоретичних знань Ви повинні вміти:

1. визначити диференціальну межу чутливості;

2. визначити інтенсивність чутливості за законом Фехнера;

3. визначити час, витрачений оператором на інформаційний пошук об'єкта;

4. самостійно визначити тепловий баланс “людини-навколишнєго середовища“;

5. розрахувати променистий потік за законом Стефана-Больцмана;

6. розрахувати кількість тепла, котре витрачається на нагрівання повітря, що вдихається людиною;

7. розрахувати гранич­но допустиму концентрацію вмісту шкідливих речовин у повітрі;

8. обрати правильну організацію освітлення з точки зору дотримання норм освітленості.

 

2.1. Здоров’я людини як соціальна категорія.

2.1.1. Основні визначення здоров’я

Існує відносно велика кількість різноманітних за напрямком, структурою та змістом визначень поняття “здоров¢я”. Здоров¢я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. У преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров¢я (ВООЗ) записано: “Здоров¢я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”. Таке визначення поняття здоров¢я охоплює біологічні, економічні, наукові, етичні аспекти даної проблеми. В системі “людина - здоров¢я – середовище” визначають три взаємнопов¢язані рівні здоров¢я – суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший рівень – суспільний. Він характеризує стан здоров¢я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.

Другий рівень – групове здоров¢я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій рівень – індивідуальний рівень здоров¢я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде людина.

Індивідуальне здоров¢я – абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому ступеню ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст та щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності.

Поняття «здоров¢я» потрібно розглядати в динаміці змін зовнішнього середовища. Визначають три рівні опису цінності здоров¢я:

- біологічний – початкове здоров¢я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

- соціальний - здоров¢я є мірою соціальної активності, діяльності, ставлення людського індивіда до світу;

- особистий психологічний - здоров¢я є відсутністю хвороби, але швидше запереченням її, в значенні подолання (здоров¢я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).

Поняття “здоров¢я” містить біологічні ознаки і розглядається як природний стан. Перші елементи здоров¢я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до певного ступеня змінюється і її здоров¢я. Біологічні ознаки здоров¢я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за якого поточність формотворчих, фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам.

Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовища характеризують адаптацію, яка включає:

- генетичний природний вибір, що забезпечує збереження популяції;

- фенотиповий рівень – індивідуальне пристосування до нових умов існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:

- зміни обміну речовин (метаболізму), збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу);

- імунітету, тобто несприйняття організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні чи утворюються в організмі під впливом тих чи інших чинників;

- регенерації, тобто відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (загоювання ран тощо);

- адаптивних безумовно та умовно - рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).

Здоров¢я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологічної рівноваги і викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров¢я людей.

Ознаки здоров¢я:

- нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

- здатність до повноцінного виконання соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільнокорисній праці;

- динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

- здатність організму пристосовуватись до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігати живу основу в організмі;

- відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

- повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Що ж може служити показниками здоров’я населення? Цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я населення такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя.

Розробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-географічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку.

У світі сучасних наукових уявлень про «здоров’я» як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.

2.1.2. Вплив негативних факторів на здоров’я людини.

Здоров’я людини залежить від багатьох факторів, таких як:

- кліматичних умов;

- стану навколишнього середовища;

- забезпечення продуктами харчування, їх цінності та кількості;

- соціально-економічних умов;

- стану медицини.

Приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Здоров’ю людини загрожують:

- негативні наслідки науково-технічної революції і урбанізації;

- антропогенне забруднення природного середовища;

- погіршення генетичного фонду популяції;

- недостатнє забезпечення продуктами харчування;

- нездоровий, ненормальний спосіб життя;

- неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги.

Приблизно 20% негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природно - кліматичні умови.

Близько 20% має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб населення.

На сьогодні маємо медичну допомогу з низькою якістю на яку витрачається 10%.

Причинами порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Патологічні стани людини можуть бути пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, грунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов’язана з біологічним забрудненням від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).

Суттєво на стан здоров’я населення впливають чинники соціального середовища:

- демографічна та медична ситуації;

- духовний та культурний рівень;

- матеріальний стан;

- соціальні відносини;

- засоби масової інформації;

- урбанізація;

- конфлікти тощо.

Початок ХХІ сторіччя ознаменувався тим, що внаслідок науково-технічної революції і урбанізації нашої планети навколишнє середовище неухильно погіршується і люди вже неспроможні адаптуватися до цих швидких і глобальних змін. Крім того, постала проблема демографічного вибуху і обмеженості природних ресурсів та життєвого простору земної кулі. Щорічно чисельність людей на Землі зростає на 75÷80 млн. осіб. Це потребує щорічного зростання виробництва продовольства на 24÷30 млн. тон. У багатьох районах світу, особливо в економічно слаборозвинених країнах, виробництво продуктів харчування більше не в змозі задовольнити потребу населення, в результаті чого голодування стало постійним явищем. Загальне якісне і кількісне недоїдання сприяє виникненню епідемій, гострих інфекційних захворювань, паразитарних захворювань.

Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, народження неповноцінних дітей.

На фоні дії негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають такі захворювання, як онкологічні, серцево-судинні хвороби, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дисфункції, порушення у розвитку плоду, пошкодження спадкового апарату клітини.

Людина, яка має міцне здоров’я, справедливо вважає, що їй пощастило. Але коли мова йде про захворюваність і смертність населення, то справа тут в іншому. Соціальні та економічні умови, які не забезпечують людей нормальним харчуванням, чистою водою і задовільними санітарно-гігієнічними нормами, в кінцевому результаті позначаються на стані здоров’я населення. Не менший сплив учиняють на нього виробничі процеси, в яких ігноруються факти забруднення робочих місць на підприємствах чи місцевості, де вони розташовані, різноманітними небезпечними відходами. Неправильне харчування, вживання спиртних напоїв, куріння, недостатнє фізичне навантаження лежать в основі багатьох поширених хвороб. А це, у свою чергу, пов’язане з економічними умовами і політикою держави.

Перелічені умови середовища визначають стан здоров’я населення. Там, де домінують голодування і бруд, інфекційні хвороби і висока дитяча смертність – явище звичайне. Переїдання, сидячий спосіб життя і куріння позначаються на здоров’ї середнього покоління, сприяють розвитку захворювань серцево-судинної системи і пухлин. Там, де виробничий процес не контролюється, у шахтах, на заводах і у полі робітників чекають професійні захворювання і рання смерть.

Внаслідок катастрофічного погіршення стану навколишнього середовища загальний рівень здоров’я населення України в останні роки різко знизився. Значно збільшилась кількість серцево-судинних захворювань, особливо інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, судинних захворювань мозку, бронхіальної астми, туберкульозу, діабету, алергічних захворювань та захворювань органів травлення, захворювань на рак. Порушились генетичні процеси, народження дітей з різними спадковими хворобами збільшилось у два-чотири рази. Смертність перевищила народжуваність. За останні п’ять років тривалість життя чоловіків зменшилась з 64 до 57 років, жінок – з 74 до 70 років.

Звичайно, дуже важко створити абсолютно ідеальні умови для здоров’я. З розвитком людського суспільства розвиваються хвороботворні агенти, а біологічні, геологічні і хімічні умови навколишнього середовища змінюються значно швидше там, де порушується природна рівновага.

Виявити небезпеки, які криються в навколишньому середовищі, зрозуміло, значно легше, ніж усунути їх. Ключ до вирішення питань про вплив навколишнього середовища на здоров’я – в надрах економіки, політики, у способі життя і взаємовідносин людей з їхнім природним оточенням. Здоров’я населення, як дзеркало, відображає здоров’я суспільства.

Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження її життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я (СОЗ).

СОЗ України охоплює підсистеми:

- санітарно-профілактичні;

- лікувально-профілактичні;

- фізкультурно-оздоровчі;

- санітарно-курортні;

- науково-медичні; санітарно-епідеміологічні.

Але бути чи не бути здоровому – це насамперед залежить від самої людини: від її активності або пасивності, індивідуальних особливостей, темпераменту, характеру, звичок, ставлення до інших людей.

 

2.2. Людина як ланка обробки інформації.

2.2.1. Особливості діяльності людини-оператора.

В історичному аспекті розвитку трудової діяльності людини можна виділити три основні стадії праці: ручна, механізована та автоматизована.

До початку ХХ сторіччя, при керуванні технікою людина користувалась своєю мускульною силою. Ця праця вимагала значних затрат фізичної сили, високої координації рухів, спритності. Узгодження людини з технікою зводилось лише до врахування анатомічних та фізіологічних особливостей. 3 появою на початку XX століття нових видів техніки типа автомобіль, літак та інші, виникла-потреба врахування психологічних можливостей людини, таких як швидкість реакції, особливості пам'яті та уваги, емоційний стан та ін. З широким впровадженням автоматичних систем управління та автоматизації виробничих процесів виникли зміни у фаховій структурі праці, пов'язані з появою операторської діяльності.

Під поняттям "людина-оператор" в ергономіці розуміють людину, котра виконує трудову діяльність, основу якої становить взаємодія з предметом праці, машиною та зовнішнім середовищем завдяки інформаційній моделі та органам керування. Завдання операторської діяльності значно змінили працю людини. Збільшилась напруга у праці тому, що перед оператором постає завдання керувати все більшою кількістю об'єктівта параметрів. Людина має справу не з прямим спостереженням, а з інформаційним відображенням. Зростають вимоги до точності, швидкості та надійності дій людини, до швидкості психологічних процесів. Трудова діяльність супроводжується значними витратами нервово-емоційної та розумової енергії.

Комп'ютеризація та роботизація розширили можливості людини значним чином змінили вимоги до її діяльності. Збільшилась потреба у творчій висококваліфікованій праці. Ускладнилась проблема узгодження умов праці, конструкції машин з психологічними та фізіологічними можливостями людини. Людина стала невід'ємною і найважливішою складовою частиною системи ЛМС («людина-машина-середовище»).

При простій одноконтурній схемі людина сприймає сигнали органами зору та слуху і зворотною реакцією впливає на машину. При напівавтоматизованому виробництві сигнали від датчиків в машині передаються на інформаційну панель. Людина сприймає інформацію, переробляє її і через пульт керування впливаєна машину. При високомеханізованому виробництві сигнали від датчиків надходять на пристрій, котрий змінює вихідні параметри, і передаються на регулятор виходу програми. Людина-оператор сприймає сигнали і зворотною реакцією впливає на регулятор виходу програми, котрий через пристрій, що керує вхідними програмами, впливає на машину.

Швидкість дії сучасної техніки значною мірою перевищує фізіологічні можливості людини. Так, час від моменту появи сигналу до початку руху людини складає для зорового аналізатора 150... 220 мс, для слухового аналізатора - 120…180 мс.

У загальному випадку діяльність людини-оператора складається із чотирьох етапів: прийняття інформації, оцінка та переробка інформації, прийняття рішення, реалізація (виконання) прийнятого рішення.

Діяльність оператора при прийманні інформації пов'язана з отриманням даних про стан об'єкта та середовище існування, для чого необхідно знайти, відокремити та розпізнати потрібні сигнали. Під час оцінки інформації діяльність оператора спрямована на аналіз та узагальнення сигналів, що надходять, порівняння потрібного та дійсного стану системи ЛМС. Оператор виконує дії, пов'язані із запам'ятовуванням, видобуванням з пам'яті та декодуванням інформації. При прийнятті рішення оператор порівнює модель процесу у системі ЛМС, що знаходиться в пам'яті та сформована на основі знань та вмінь, одержаних під час навчання та накопичення досвіду роботи з оперативною моделлю, виробленою ним в процесі опрацювання інформації, котра надходить.

Прийняте рішення реалізується шляхом виконання окремих дій за допомогою органів руху людини та органів керування машиною.

2.2.2. Аналізатори людини.

Людина-оператор здійснює прямий зв'язок з керованою ним машиною, та середовищем існування за допомогою своїх аналізаторів. У системах зв'язку домінуючим є зоровий, слуховий та тактильний аналізатори. Використовуються також температурний та руховий аналізатори, нюх та смак, больова та органічна чутливість.

Кожен аналізатор складається із рецептора, провідних нервових шляхів та мозкового центру. Рецептор перетворює енергію подразника у нервовий процес. Нервові імпульси провідними шляхами надходять у кору головного мозку. Між рецепторами та мозковим центром існує двосторонній зв'язок, який забезпечує саморегуляцію аналізатора. Особливістю людини є парність аналізаторів, що забезпечує їх високу надійність. Чутливість аналізаторів та рецепторів людини дуже висока. Адаптоване до темряви око реагує приблизно на 7 квантів світла - у погожу зоряну ніч око здатне бачити полум'я свічки за 48 км. Барабанна перетинка реагує на переміщення в 0,000 000 0001 см - вухо чує цокання ручного годинника у повній тиші на відстані до 6 метрів. Слухові клітини внутрішнього вуха вловлюють коливання, амплітуда яких на перевищує 1% діаметра молекул водню. Терморецептори збуджуються при підвищенні температури середовища на 0,007°С та при зниженні - на 0,012°С. Смакові рецептори здатні сприймати присутність однієї чайної ложки цукру у 8 л води. Нюх людини має здатність сприймати присутність парфумів при одній краплі у декілька кімнатному приміщенні. Тактильні аналізатори сприймають рух повітря, спричинений падінням крила мухи на поверхню шкіри з висоти 1 см.

Аналізатори характеризуються абсолютною, диференціальною та оперативною межами чутливості до подразнення.

Абсолютна межа має верхній та нижній рівні чутливості. Нижня абсолютна межа чутливості - це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття. Верхня абсолютна межа - максимально допустима величина подразника, яка не викликає, у людини болю.

Диференціальна межа характеризується мінімальною різницею між сигналами, які приймає оператор.

Оперативна межа чутливості вказує величину межі різниці, при якій швидкість та точність досягають максимуму.

Оперативнамежа чутливості у 10...15 разів більша, ніж диференціальна.

Диференціальна межа характеризує величину, на яку мусить змінитисьвже викликаний подразник, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Диференціальна межа виражається відсотках.Для одного й того ж органу - це стала величина

де І - початкова величина подразника;

- приріст, який викликає почуття зміни.

Подразник збуджує рецептор при збільшенні його сили до певного рівня. Межа, що дорівнює 50% випадків виникнення відчуттів, узагальнює нижню абсолютну межу. При наступному збільшенні сили подразнення настає межа, коли аналізатор перестає адекватно працювати. Потім з'являються больові відчуття, може повністю порушитися діяльність аналізатора.

Психофізіологічними експериментами встановлено, що величина чутливості змінюється повільніше, ніж сила подразника.

Згідно закону Фехнера

де Е – інтенсивність чутливості,

S - інтенсивність подразника;

К та С- константи.

Зоровий аналізатор. Око людини безпосередньо реагує на яскравість об'єкта, яка є відношенням сили світла до площі поверхні, що світиться. Вимірюється в канделах на квадратний метр (кд/м2) або в нітах на квадратний сантиметр (нт/см2).

Гігієнічною нормою є яскравість. При яскравості понад 30000 нт виникає ефект осліплення.

Діапазон чутливості ока – 10-6 -106 нт.

Зоровий аналізатор має найбільшу величину адаптації. Світлова адаптація триває 8 - 10 хв. При адаптації у темряві чутливість ока досягає оптимального рівня за 30 - 50хв. Чутливість, яка викликана світловими сигналами, протягом певного часу залишається сталою попри зникнення сигналу. Інерція зору викликає стробоскопічний ефект. Критична частота блимання, коли сигнал сприймається як безперервний, знаходиться в межах 12...25 Гц.

При сприйнятті об'єктів у двовимірному та тривимірному просторі розрізняють поле зору та глибинний зір. Бінокулярне поле зору по горизонталі - 120...160°, по вертикалі вгору -55...60°, вниз - 65...72°. При сприйнятті кольору полезорузвужується. Зона оптимальної видимості становить: вгору - 25 °, вниз - 35°, вправо та вліво - по 32°. Глибинний зір пов'язаний із сприйняттям простору. Помилка оцінки віддаленості об'єктів (на відстані до 30 м) складає 12% відстані. Час, витрачений оператором на інформаційний пошук потрібного об'єкта, можна вирахувати як

де n - число фіксацій зору у процесі пошуку; tф - час фіксації; tn - час переміщеннязору.

Середня тривалість подібних зорових фіксацій для розв'язання найпоширеніших задач є: читання літер - 0,31 с, пошук умовних знаків - 0,3 с, фіксація стану індикаторів (горить-не горить) - 0,28 с, сприйняття умовних знаків - 0,04 с. Середня тривалість пошукових рухів ока - 0,025 с. Потрібно підкреслити, що основні характеристики зорового аналізатора людини значно змінюються у процесі навчання та тренування.

Слуховий аналізатор складається із зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха, слухового нерва та системи зв'язку з мозком. Діапазон звукових коливань, які ми чуємо, знаходиться в межах від 16...20 Гц до 20...25 кГц. Абсолютною межею мінімальної чутливості є тиск 2х10-5 Па на частоті 1 кГц (сила звуку 109 ерг/см2). Слуховий аналізатор неоднаково сприймає звуки різних частот. Звуки низької частоти людина сприймає як не дуже гучні, порівняно зі звуками більш високої частоти такої ж інтенсивності.

Тривалість звукового подразнення, яка потрібна для виникнення відчуттів, також залежить від частоти та інтенсивності звуку. В межах середньої частини частот та інтенсивності звукових сигналів, які ми чуємо, величина диференціальної межі становить близько 10% інтенсивності звуку. Для частот понад 1кГц почуття присутності сигналу виникають при його тривалості близько 0,001 сек.

Мовне повідомлення сприймається при темпі мови до - 160 слів на хвилину. Оптимальний темп - 120 сл/хв при перевищенні інтенсивності слів над шумами на 6 дБ.

Межа відчуття болю становить 130 - 140 дБ та менше, залежить від частоти.

Тактильний аналізатор сприймає відчуття, які виникають при дії різних механічних подразників на поверхню шкіри. Приклади меж чутливості:

- для кінців пальців руки - 3 г/мм2;

- для поверхні кисті - 12 г/мм2;

- для п'яти - 250 г/мм2.

Тактильний аналізатор має високу здатність до локалізації у просторі. Часова межа тактильного відчуття становить менше 0,1 сек. Особливістю тактильного аналізатора є швидке зменшення відчуття торкання чи тиску. Час адаптації знаходиться у межах 2...20 сек.

Больова чутливість. Вище стверджувалося, що в будь-якому аналізаторі виникають больові відчуття, якщо величина подразнювача перевищує верхній абсолютний поріг. На цій підставі заперечувалося існування спеціальних рецепторів больової чутливості. Згодом було виявлено вільні нервові закінчення в епітеліальному шарі шкіри, котрі і є спеціалізованими больовими рецепторами. Між тактильними та больовими рецепторами існують складні співвідношення. Вони проявляються в тому, що найменша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, котрі найбільш насичені тактильними рецепторами, і навпаки. Протиріччя зумовлене різними функціями рецепторів в житті організму. Больові відчуття викликають оборонні рефлекси, зокрема, рефлекс віддалення від подразника. Тактильна чутливість пов'язана з орієнтувальними рефлексами, зокрема, викликає рефлекс зближення з подразником.

Біологічний сенс болю полягає в тому, що він, як сигнал небезпеки, мобілізує організм на боротьбу за самозбереження. Під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність.

Поріг больової чутливості шкіри живота - 20 г/мм2, кінців пальців - 300 г/мм2. При відчутті болю спостерігається майже пряма залежність між відчуттям та інтенсивністю подразнення в діапазоні до порога чутливості.

Руховий аналізатор дає можливість людині керувати захисними пристроями, ручками, кнопками, педалями та ін.

Оптимальні зусилля: для ручок - 20...40 Н; для кнопок, тумблерів, перемикачів - 1400...1600 Н; для ніжних педалей - 20...50 Н; для важелів ручного керування - 120...160 Н. Діапазон швидкостей, що розвиваються завдяки рухам рук, становить 0,01...8000 см/сек, найчастіше використовуються швидкості 5...300 см/сек. Вертикальні рухи рука здійснює швидше, ніж горизонтальні. Рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе. Руховий аналізатор можна значно покращити шляхом тренувань.

Нюх та смак можуть використовуватись людиною-оператором при знаходженні різних відхилень у технологічному процесі та при виникненні небезпеки. Абсолютна межа нюху у людини вимірюється частинками міліграма речовини на літр повітря. Диференціальна межа становить в середньому 38%. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з котрою існує чотири види смакових відчуттів: солодкого, гіркого, кислого та солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Абсолютні межі смакового аналізатора, виражені у величинах концентрацій розчину, майже у 10000 разів вищі від нюхового.

Смакові та нюхові відчуття відбивають не лише властивості речовин, але й стан самого організму. Розрізнювальна чутливість смакового аналізатора досить груба і складає в середньому 20%.

Температурна чутливість забезпечується двома типами рецепторів. Одні реагують тільки на холод, інші - лише на тепло. Абсолютна межа температурної чутливості для теплових рецепторів - 0,2°С, для холодних - 0,4°С. Диференціальна межа - близько 1°С.

На роботу аналізаторів та на сприйняття сигналів у людини значно впливають психологічні характеристики особи: увага, пам'ять та ін.

Вібраційна чутливість. Інтенсивна вібрація при тривалому впливі зумовлює суттєві зміни діяльності всіх систем організму людини і може викликати захворювання. Вібрація малої інтенсивності може бути корисною, знижує втомлюваність, підвищує обмін речовин, збільшує м'язову силу. Спеціальні аналізатори, котрі сприймають вібрацію, поки що не виявлені. Діапазон відчуття вібрацій - від 1 до 10000 Гц. Найбільш висока чутливість виявлена до частот 200...250 Гц. Порогові значення вібраційної чутливості різні для різних ділянок тіла. Найбільшу чутливість мають дистальні ділянки тіла людини, тобто ті, що найбільш віддалені від його медіанної площини (наприклад, кисті рук).

Органічна чутливість. Мозок людини отримує інформацію не лише від навколишнього середовища, але й від самого організму. У внутрішніх органах під дією зовнішніх умов виникають відчуття, котрі породжують сигнали, які є необхідною умовою регуляції діяльності внутрішніх органів.

Аналізатори людини функціонують в умовах складної взаємодії. На кожен аналізатор людини впливає одночасно декілька подразників, котрі відтак впливають на всю систему аналізаторів. Тому необхідно враховувати не лише можливості аналізатора, але й ті умови, в котрих перебуває людина. Відомо, що сильний шум змінює чутливість зору. Чутливість зорового апарата знижується під дією деяких запахів, температури, вібрації. Визначаючи оптимальні умови функціонування, слід враховувати всю систему подразників, що діють на аналізатори людини, комплексно враховувати фактори навколишнього середовища.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 474; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.073 сек.