Ергономічні вимоги до організації місця праці

Основні положення ергономіки.

Термін «ергономіка» у перекладі означає «закон праці». Він був введений у 1857 р. Войцехом Ястшембовським. Під ергономікою розуміють галузь знань, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини у системах ЛМС з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту.

Мета ергономіки - підвищення ефективності системи ЛМС, забезпечення безпеки праці.

Завдання ергономіки:

- розробка основ проектування діяльності людини-оператора з врахуванням специфіки експлуатації технічних систем та факторів навколишнього середовища;

- вивчення закономірностей взаємодії людини з технічними системами та навколишнім середовищем;

- формування принципів побудови систем ЛМС та алгоритмівдії в них людини-оператора;

- розробка перспективних форм праці людини і пов'язаних з нею технічних систем, факторів навколишнього середовища;

- розробка методів дослідження, проектування та експлуатації систем ЛМС, які забезпечують безпеку людини, ефективність праці.

Предметом ергономіки є трудова діяльність людини у процесі взаємодії з технічними системами та в умовах особливого впливу на неї факторів навколишнього природного середовища.

Основним об'єктом ергономіки є система ЛМС. Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психологія, яка вивчає закономірності процесів інформаційної взаємодії людини у системі ЛМС.

Основні завдання інженерної психології:

- аналіз функцій людини у системі ЛМС, вивчення структури та класифікація форм діяльності оператора;

- вивчення процесів опрацювання інформації людиною-оператором;

- вивчення впливу психологічних факторів на ефективність систем ЛМС;

- розробка принципів та методів професійного відбору і підготовки операторів у системі ЛМС.

У системі ЛМС завжди є 3 елементи: предмет праці, засоби праці та суб'єкт праці. Найменшою цільною одиницею, де присутні вказані елементи, є місце праці.

Місце праці - це зона, де є необхідні технічні засоби,девідбувається трудова діяльність людини. Місце праці обладнане засобами відображення інформації, органами керування та допоміжним обладнанням.

Організацією місця праці називається проведення системи заходів щодо його обладнання засобами та предметами праці і їх розташуванням у визначеному порядку з метою досягнення:

- оптимізації умов трудової діяльності;

- безпеки праці;

- максимальної ефективності;

- комфортності роботи людини,

До робочого місця, ставляться такі вимоги:

- достатній робочий простір, який дозволяє працюючій людині здійснювати необхідні рухи та переміщення;

- достатні фізичні, зорові та слухові зв'язки між людиною та обладнанням, а також між людьми під час виконання спільного трудового завдання;

- необхідний рівень освітлення;

- допустимий рівень шуму і вібрацій та інших шкідливостей, які генерує обладнання місця праці та інші джерела;

- наявність необхідних засобів захисту;

- оптимальне розташування робочих місць, а також безпечні та достатні проходи для працюючих людей.

Засоби відображення інформації мусять забезпечити своєчасність отримання людиною потрібної інформації для аналізу, логічної обробки та прийняття потрібного рішення.

Відображена інформація повинна відповідати наступним вимогам:

- за змістом - адекватно відображати стан об'єктів керування та навколишнього природного середовища;

- за кількістю - відображати дані, які потрібні оператору для прийняття рішення та виконання окремих дій;

- за формою - відповідати завданням оператора та його психофізіологічним можливостям для приймання та опрацювання інформації.

Органи керування повинні забезпечити перехід дій від людини до машини. Вони повинні бути надійними у роботі та зручними в користуванні, не допускати аварій, травм при перевантаженнях та помилкових діях людини. Вони повинні виключати з трудового процесу зайві, малоефективні та стомлюючі рухи і дії.

За призначенням органи керування ділять на 4 основні класи:

- вмикання, вимикання, перемикання;

- виконання повторних операцій;

- безперервного регулювання;

- аварійні органи.

Органи керування мають захист від випадкового довільного вмикання (механічний опір, блокування, укриття тощо).

При організації робочого місця враховують основні антропометричні дані людини. Найважливішою характеристикою робочого місця є зона досягнення моторного поля.

Моторне поле - це простір робочого місця, в якому розміщені органи керування та інші технічні засоби, в якому людина здійснює рухові дії для виконання робочого завдання. Під зоною досягнення моторного поля робочого місця розуміють частину простору, обмежену крайніми точками, яких можуть досягнути руки та ноги людини, котра не змінює свого положення. Розрізнюють зони легкого та оптимального досягнення. Легке досягнення - при русі рук у плечовому суглобі з опорою. Оптимальне досягнення - рух у ліктьових суглобах з опорою.

При організації місця праці потрібно враховувати:

- ступінь рухливості оператора (сидячи, стоячи, сидячи-стоячи);

- конфігурацію і спосіб розміщення каналів індикаторів та органів керування;

- потребу в огляді робочого простору;

- необхідність використання робочої поверхні для писання та інших робіт, розміщення телефонів, розташування інструкцій т. ін.

Велике значення має правильний вибір робочого сидіння. Конструкція робочого сидіння повинна забезпечити підтримку основної робочої пози, не утруднювати робочих рухів, зміну положення, забезпечити умови для відпочинку.

Ергономіка виробила конкретні вимоги до антропометричних показників обладнання.

Характеристика пульта:

- загальна висота: "сидячи" - 1650 мм, "стоячи" – не більше 1800 мм;

- висота розміщення органів керування для положення "сидячи" -530...1040 мм, "стоячи" - 1000...1500 мм. Характеристики крісла:

- форма сидіння - квадратна;

- форма спинки - прямокутна вгнута;

- розмір сидіння – 400 х 400 мм, спинки – 300 х 120 мм;

- кут нахилу сидіння назад - 50...60⁰;

- кут нахилу спинки - 50...100⁰;

Розміри вільного місця для ніг:

- висота - не менше 600 мм;

- ширина - не менше 500 мм;

- глибина - не менше 400 мм.

Досягнення органів керування по горизонталі - півколо радіусом 600 мм. Встановлені також відстань між органами керування,їх розміри, зусилля переміщення, величина переміщення», напрямок переміщення.

2.2.6. Ергономічні вимоги до режимів праці та відпочинку.

Продуктивність праці, працездатність людини в багатьох випадках визначаються правильним встановленням режиму праці та відпочинку, що означає зміну періодів праці та відпочинку протягом доби, тижня та довшого терміну.

Реалізація основних ергономічних вимог до режимів праці та відпочинку дозволяє забезпечити необхідний рівень працездатності, зменшити втому, зберегти здоров'я людей.

При розробці режимів праці та відпочинку необхідно встановити:

- тривалість періодів безперервної праці протягомдоби(тривалість робочої зміни);

- інтервали між періодами безперервної праці (між змінами);

- кількість змін, які забезпечують чергування;

- тривалість та форму відпочинку.

Для операторів, які працюють за екранами дисплеїв та інших індикаторів,можуть бути рекомендовані наступні режими праці та відпочинку. Тривалість безперервної праці не повинна перевищувати 4...6 годин. В іншому випадку працездатність через втому зору раптово знижується. Під час праці, яка не допускає відхилення уваги, її тривалість слід скорочувати. Наприклад, оператор, який слідкує за екраном індикатора, найуважніше і найточніше працює протягом перших 30 хвилин чергування. За цей час він допускає мінімальну кількість помилок (пропусків та хибних тривог). А далі, внаслідок втоми зорового аналізатора, кількість помилок зростає майже в два рази і залишається незмінною до кінця другої години. Потім спостерігається нове зростання кількості помилок через загальну втому оператора. Тому для підтримки високої ефективності праці може бути рекомендований тридцятихвилинний період чергування з наступною тридцятихвилинною перервою.

Для обслуговуючого персоналу, при роботі якого допускаються нерегламентовані перерви і не потрібне постійне перебування на місці праці, тривалість безперервної праці може перевищувати 6 годин.

Тривалість відпочинку повинна бути у 2 рази (а при інтенсивному навантаженні - у 3 рази) більшою, ніж тривалість безперервної роботи.

Максимальний інтервал між періодами праці не повинен перевищувати 48 годин, тому що більша тривалість відпочинку призводить до значного збільшення часу спрацьованості (у 4...10 разів).

Організація відпочинку має дві мети:

- зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці;

- забезпечити швидке включення у роботу відпочиваючої зміни (збереження трудової готовності). При організації відпочинку між періодами праці потрібно передбачити використання різних його форм - активної і пасивної.

Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (у тому числі спортивні ігри).

Пасивна форма відпочинку у процесі праці - це прийняття оператором зручної пози, яка потрібна для розслаблення м'язів. У неробочий час сон є пасивною формою відпочинку. Часто персонал, який змінюється з чергування, має схильність увесь вільний час присвячувати сну як вдень, так і вночі. Така форма відпочинку не є оптимальною і не знімає втоми. Справа в тому, що емоційна напруга - це специфічна втома, мобілізація уваги має дуже різні наслідки, які порушують нормальне засинання та знижують глибину сну. Тому необхідна дія, яка знижує стан напруги.

У той же час прямий перехід від сну до чергування збільшує час включення у роботу, що супроводжується розпорошенням уваги, періодом дрімання. Тут також треба полегшити перехід людини до праці.

Питання чергування змін протягом доби мусить вирішуватися на основі врахування добової ритміки фізіологічних функцій, а також таких міркувань, як організація харчування, особливості місця проживання, поїздка на роботу тощо. Добова ритміка фізіологічних функцій - це закономірні циклічні зміни активності організму людини протягом доби. Досвід показує, що протягом доби існують два яскраво виражені цикли зниження активності: вдень - з 13 до 15 години, вночі - з півночі до 5 години. У цей час кількість помилок оператора помітно збільшується. Тому початок зміни потрібно встановити о 8...9 годині, коли початок роботи співпадає з піднесенням загальної активності організму.

При організації праці протягом тижня, місяця потрібно враховувати ту обставину, що з часом організм людини пристосовується до нічної праці і часто злам складеного стереотипу негативно впливає на його працездатність. Разом з тим довготривала праця в нічну зміну порушує соціальні та інші зв'язки, що викликає негативну психологічну реакцію. Тому доцільніше чергувати роботу у денну та нічну зміни.

2.3. Психологія безпеки.

Дата добавления: 2014-11-29