Психологічні властивості людини. 4 страница

Питна вода мусить бути вільною від збудників хвороб, нешкідливою для здоров'я. Вона повинна бути чистою, безколірною, не мати ні запаху, ні неприємних присмаків. Це забезпечується, якщо у водоймищах вода знаходиться у природних екологічних умовах. Кожна людина протягом доби продукує близько 150...250 л побутових стоків в каналізацію, які містять біологічні речовини, що не розкладаються або важко розкладаються.

Багато промислових стічних вод, наприклад, з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймища отрутами, в тому числі важкими металами, ціаністими з'єднаннями, вуглеводами. Стічні води промислових підприємств, зокрема шкірних та текстильних, отруюють воду і зменшують вміст кисню, що міститься в ній.

Існує фізичне забруднення води, наприклад, теплове. Нагрівання води, особливо у системах охолодження теплових електростанцій, впливає на екосистеми водосховищ. Падає розчинність кисню у воді, одночасно активізуються водні організми і вони починають споживати більше кисню.

Існує багато інших джерел забруднення води, такі як радіоактивні речовини, збудники хвороб тощо.

Кожне водоймище, приймаючи стоки, здатне самоочищатися. Бактерії та інші організми захоплюють органічні з'єднання або включають їх до складу своєї біомаси. Але власні очисні можливості водоймищ малі.

Забруднення води призводить до загибелі риб і рослин, що спричиняє подальшу концентрацію шкідливих речовин у воді.

Шкідливі речовини можуть потрапити із води не лише через їжу, але й під час купання в озерах, річках та морях.

В 1976 році Європейська Рада у Страсбурзі прийняла "Водну хартію":

1. Без води немає життя. Вода - цінний абсолютно необхідний людині ресурс.

2. Запаси доброї води обмежені. Тому їх охорона, економія, а там, де можливо, примноження, стають найважливішою справою.

3. Забруднюючи воду, людина шкодить собі та усім живим організмам.

4. Якість води мусить відповідати санітарним нормам та допускати її використання.

5. Використовувану воду потрібно повертати до водоймищ у такому стані, який не може перешкодити її подальшому використанню для громадських та індивідуальних потреб.

6. Значну роль у зберіганні водних запасів відіграє рослинний покрив, особливо ліс.

7. Водні ресурси потрібно обліковувати та реєструвати.

8. Доцільне використання води мусить плануватися відповідними органами.

9. Для охорони водних ресурсів потрібні наукові дослідження, підготовка спеціалістів та роз'яснювальна робота серед населення.

10. Кожен з нас мусить для блага усіх витрачати воду економно та розумно.

11. Управління водними ресурсами мусить базуватись не лише на адміністративних та політичних кордонах, а й на природних кордонах водозбірних басейнів.

12. Вода не знає кордонів. Тому охороні води та її використанню потрібне міжнародне співробітництво.

Океан є основним джерелом кисню, необхідного живим організмам. Океан регулює погоду, визначає зміну клімату. Забруднення океану внаслідок діяльності людини досягло загрозливого масштабу.

Забруднюються Середземне, Північне, Чорне моря та океани нафтою. Ступінь забруднення світового океану значно перевищує природні можливості очищення. Більша частина нафти, що потрапляє в моря (44%), надходить з міст, з промислових підприємств, які розташовані на берегах морів та річок. Ще 26% нафти потрапляє в океан з бурових установок і суховантажних суден. За рік добувається і перевозиться через океан понад 2 млрд. тон нафти. За оцінками національної Академії наук США, із цієї кількості в море потрапляє 1,6 млн. тонн - одна тисяча трьохсота частина (0,08%). Решта нафти потрапляє з природних джерел. Американські вчені відкрили природне джерело забруднення моря нафтою. Група хіміків Національного управління дослідженням океанів та атмосфери повідомила, що з підводних нафтових родовищ за рік просочується у воду значно більше нафти, ніж потрапляє у море при всіх аваріях танкерів. Частка нафти, що потрапила до океану, ще не вивчена в усіх деталях.

Нафта випаровується. Бензин повністю випаровується з поверхні води за 6 годин. За добу випаровується приблизно 10% сирої нафти, а за 20 днів - приблизно 50%. Але важкі нафтопродукти практично не випаровуються. Нафта розчиняється. До її складу входять речовини, розчинні у воді, хоч їх частка в загальному об'ємі невелика.

Нафта в морській воді повільно розкладається шляхом біологічних, хімічний, механічних перетворень. Але залишки нафти (найважчі) осідають на дно, покриваючи його та знищуючи життя на ньому.

Крім нафти, до океану потрапляють отрути, відходи хімічної промисловості та радіоактивні відходи ядерних реакторів. Отрути потрапляють до морських тварин і риб, що робить не лише неможливим життя в океані, але й смертельно небезпечним для людини, яка споживає його продукти.

На жаль, проблема океану ще до кінця не усвідомлена людством, дуже мало робиться для його врятування.

Атмосфера Землі багата на кисень, придатний для дихання живих організмів, є єдиною у Сонячній системі. Кисень почав нагромаджуватися в атмосфері після появи на Землі життя, точніше, рослин, які виробляють кисень. Людина в процесі своєї життєдіяльності безперервно отруює атмосферу,, роблячи її все менш придатною для життя. Як показали дослідження американських медиків, життя щойно народжених на світ людей могло б бути на 3...6 років довшим, якщо б вдалося вдвічі знизити забрудненість повітря у великих містах. Причому знизилась би кількість людей, хворих на серце та судини на 10...15%, на легені - 25% і значно зменшилась би кількість смертей від раку легень. За одну добу людина, що живе у центрі міста, вдихає стільки отруйних речовин, скільки їх міститься у двох пачках сигарет.

Основні джерела забруднення повітря – автомобільний транспорт, промислові підприємства та печі опалювальних систем.

Половина чадного газу, чверть окисів азоту, одна п'ята вуглеводів атмосфери надходять туди разом з вихлопними газами автомобілів. За рік автомобіль в середньому викидає 297 кг СО, 39 кг вуглеводнів, 10 кг окисів азоту, 2 кг пилу, 1 кг двоокису сірки і 0,5 кг з'єднань свинцю. Помноживши ці цифри на кількість працюючих автомобілів у місті, можна уявити собі масштаби забруднень (в Харківській області на кожних трьох жителів приходиться один автомобіль у приватній власності!).

Вихлопні гази викидаються головним чином у центрі міста. Вони знаходяться близько до поверхні приблизно у тому ж шарі повітря, яким дихають люди. Вдень вміст чадного газу та інших шкідливих речовин в повітрі може збільшитись вдвічі.

Промисловість, в тому числі теплові електростанції, дають основну частину викидів в повітря пилу, з'єднань фтору, окисів азоту та інших шкідливих речовин. Наприклад, вугільна електростанція потужністю 100 МВт, працюючи при повному чи середньому навантаженні і споживаючи близько 1 млн.тонн вугілля за рік, за 1 годину роботи викидає у повітря: 500 тон двоокису вуглецю, 7 тон двоокису сірки, 0,7 тон окисів азоту, 0,05 тонн вуглеводів, 0,7 тон пилу.

Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) у великій концентрації значно впливає на здоров'я людини. Доведено, що постійно зростаючий вміст вуглекислого газу в атмосфері може призвести через деякий час (і вже призводить) до підвищення температури на Землі (парниковий ефект). Побоюються, що температура на нашій планеті може збільшитися на 1,5...3°С, а на Північному полюсі - на 4,5°С. Внаслідок цього зміниться клімат, можуть розтанути полярні шапки.

Окис вуглецю - отруйний газ без запаху, без кольору, який виникає під час неповного спалювання органічний з'єднань. Вдихання окису вуглецю блокує попадання кисню в кров, що призводить до кисневого голодування, викликаючи головний біль, шум у вухах, непритомність.

Двоокис сірки - безколірний з гострим запахом газ, який подразнює дихальні шляхи. Двоокис сірки пошкоджує овочеві культури та дерева, шкодить водоймищам, а також мінералам, будівельним матеріалам, паперу, шкірі тощо.

Окиси азоту можуть дратувати органи дихання, діють на мозок, подразнюють і навіть роз'їдають слизові оболонки, особливо очей та легень.

Особливо небезпечне для людини забруднення повітря свинцем. Свинець із повітря потрапляє в організм людини з питною водою та завдяки рослинним і тваринним продуктам харчування. На основі численних експериментів, що проводилися з пацюками, багато дослідників вважають, що майже незначна, яка вважається безпечною, концентрація свинцю 35 мкг на 100 мл крові, вже може спричинити функціональні зміни у центральній нервовій системі. Але однозначних висновків ще не зроблено. Необхідні подальші дослідження.

Людство вже уявило небезпеку забруднення повітря і почало довгий шлях до відновлення чистоти повітря.

Клімат. Змінюючи властивості земної поверхні, вміст атмосфери, виділяючи в атмосферу і гідросферу тепло, людина ще більше впливає на клімат. Вплив людини на природні процеси досяг такого розмаху, що, наприклад, швидке знищення лісів, особливо тропічних, є надзвичайно небезпечним не лише для цих районів, але й для клімату всієї Землі. Помітний вплив на клімат має також спалювання деревини, пального, інтенсифікація сільського господарства і викид в атмосферу забруднюючих речовин. Особливо важливе значення має збільшення вмісту в атмосфері вуглекислого газу СО. Цей газ довго залишається в атмосфері, що може сильно впливати на клімат. Можливі наслідки цього - зміна температури нижніх шарів повітря та пов'язана з цим зміна циркуляції атмосфери і кількості опадів. Найбільше це впливає на сільське та лісове господарство, рибальство те енергетику. На основі кліматичних даних, отриманих за декілька останніх десятиріч, ще не можна чітко відокремити антропогенні зміни клімату від природних.

Існує кілька протилежних точок зору вчених на хід зміни клімату. Та все ж більшість кліматологів сходяться у наступному:

- клімат завжди підлягає змінам, їх можна чекати і в майбутньому;

- історія людства пам'ятає достатньо багато випадків, коли коливання клімату, які викликали посухи, голод, зледеніння, ставили під загрозу існування цілі народи;

- з 1950 року відбувається стале зниження температури у північній півкулі, хоча діяльність людини, здавалося б, повинна зумовлювати потепління;

- антропогенний вплив веде до потепління;

- у приполярних районах потепління буде у 2...З рази сильнішим, ніж у середньому по планеті;

- очікуване в найближчі 100 років потепління пов'язане у першу чергу з наслідками ядерних випробувань, великим викидом в атмосферу вуглекислого газу при спалюванні горючих копалин, при знищенні лісів і з розпадом органічних речовин у ґрунті;

- оскільки не існує надійного прогнозу можливих змін у кліматі, нема сенсу наполягати зараз на обмеженні використання горючих копалин.

Радіоактивне забруднення води та продуктів харчування Радіоактивність та супроводжуючі її іонізуючі випромінювання існували на Землі задовго до зародження на ній життя і були присутні в космосі ще до виникнення самої Землі. Основну частину опромінення населення Землі отримує від природних джерел, бо уникнути опромінення від них неможливо. Існує два шляхи опромінення: зовнішнє та внутрішнє. Внутрішнє опромінення здійснюється через повітря, воду, продукти харчування. Земні джереларадіації загалом відповідальніза більшу частинуопромінення, котрому підлягає людиназа рахунок природної радіації. В середньому вони складають більше 5/6 річного ефекту еквівалентної дози, отриманої населенням внаслідок внутрішнього опромінення. Космічні промені досягають поверхні Землі з глибин Всесвіту, а деяка частина з них народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягнути поверхні Землі, або взаємодіяти з її атмосферою, народжуючи вторинне випромінювання і утворюючи різні радіонукліди.

В гірських породах землі основні радіоактивні ізотопи – це калій - 40, рубідій - 87, уран - 238, торій - 232.

Істотний вплив на організм людинисправляєвикористання заражених продуктів харчування та води.

Забруднення води відбувається внаслідок проникнення радіоактивної радіації (РР) у відкриті водоймища. Радіоактивні частки формують суспензії у воді, частина осідає на дно, а частина розчиняється, заражаючи водоймища на всю глибину. Найбільше забруднюються озера, ставки, повільні ріки, дощові та розталі води. Забруднення повноводних рік незначне, тому що у них практично не може бути висока концентрація РР.

Продовольство заражається шляхом опромінення безпосередньо ІВ, аерозольним, контактним та біологічним шляхом. Безпосередній вплив ІВ на продукти практично повністю робить їх непридатними. Це відбувається внаслідок того, що ізотопи ряду хімічних елементів, які входять до складу продуктів харчування, захопивши нейтрон, перетворюються у радіоактивні елементи. У продуктах, які містять натрій, кальцій, магній, фосфор, може виникати значне зараження. До них належать: молочні та рибні продукти, різні соління, бобові та гречані крупи тощо.

Аерозольне зараження продуктів харчування - це проникнення радіоактивного пилу у виробничі, складські приміщення та транспорт з наступним осіданням пилу на самих продуктах. Зараження відбувається з поверхні, але РР проникає у продукти на достатньо велику глибину: в м'ясо - на 1 см, зерно, крупи - на 5 см, молоко, кефір, вершки, сметану - на всю глибину; в борошно, сіль, цукор - на 0,5 см; в рибу, овочі, фрукти - на 0,3 см. Крізь скло зараження практично не відбувається, але поліетиленові мішки, кульки не перешкоджають зараженню.

Контактне зараження можливе у випадку перевезення продуктів харчування на забрудненому транспорті, при переробці набрудному технологічному обладнанні та при пакуванні у забруднену тару. Біологічний шлях зараження виникає, коли при випаданні РР у повітря, грунт, рослинність, воду стають забрудненими. РР включаються в процеси біологічної циркуляції і обміну речовин та проникають всередину організмів тварин, птиці, риби та рослин (крізь кореневу систему та листя). Активними накопичувачами радіації є капуста, цибуля, цукровий буряк, помідори, ячмінь. Менше - кукурудза, жито, овес, соняшник. Із грибів найбільше накопичує радіацію моховик, маслюк. Із тваринного світу - їжак, із птахів - качка. Із риб - в'юн, лин, сом. У картоплі РР розташовуються ближче до шкірки. Під час варіння картоплі у воду переходить 10 % цезію, буряка - 60 %. Якщо олію прокип'ятити, то зникне 37 % йоду, але стронцій та цезій залишаються.

Ступінь зараження продуктів (ґрунту, об'єктів) прийнято оцінювати питомою активністю, тобто відношенням активності наявних РР до одиниці маси (площі, об'єму).

Ступінь зараження продуктів вимірюється у Ku/кгчи Ku/л. Ступінь зараження ґрунту - Ku/км² (10 мкР/год).

В природних умовах у багатьох продуктах харчування є РР. Наприклад, в 1 кг свіжої картоплі є близько 2,9х10^-9 Ки/кг радіоактивного калію, природна радіоактивність води становить близько 5х10^-11 Ku/л. У 1991 році встановлені тимчасові граничні рівні вмісту радіонуклідів цезію та стронцію у продуктах та питній воді (ВДУ-91), що наведені у таблиці 2.1.:

Таблиця 2.1.

Назва продукту	Питома активність
Цезію	Стронцію
Питна вода	5×10^-10	1×10^-10
Молоко, молочні продукти	1×10^-8	1×10^-9
М’ясо, птиця, риба, яйця	2×10^-8	-
Картопля та овочі	1,6×10^-8	1×10^-9
Хліб, хлібопродукти, борошно, цукор	1×10^-8	2×10^-9
Свіжі дикоростучі ягоди, гриби	4×10^-8	-
Продукти дитячого харчування	5×10^-9	1×10^-10
Лікарські рослини	2×10^-7	-

Великі експериментальні дані щодо забруднення радіонуклідами продуктів харчування були одержані українськими спеціалістами після чорнобильської катастрофи 1986року. У перші 30 ÷ 40 діб після аварії критичним продуктом було молоко, яке було заражене радіоактивним цезієм та йодом. Тільки наприкінці 1986 року рівень забруднення молока знизився. У середньому по Україні у 1986 році рівень забруднення молочних продуктів був вищим за доаварійний 1985 рік у 1440 разів, У 1990 році активність цезію у молоці перевищувала доаварійний рівень у 33 рази. Підвищення рівня активності РР у м'ясі було встановлено на 14... 15 діб пізніше. До кінця 1986 р. вона перевищувала рівень 1985 року більш як у 1000 разів. У 1990 р. перевищення становило 21,9 рази.

Практично на території України були заражені на довгий строк усі продукти. У 1990 році активність РР перевищувала доаварійний (1985 року) рівень у хлібопродуктах - у 6 разів, у рибі - в 1,4 рази, у картоплі - в 11 разів, в овочах - у 12 разів.

Норми радіаційної безпеки. Перші безпечні межі опромінення людей були визначені на початку XX століття. Оскільки у той час променеві ураження стосувалися головним чином шкіри,то було запропоновано прийняти як безпечну десяту частину дози, яка викликає еритему (почервоніння) шкіри через 130 діб.

У 1934 році міжнародна комісія радіаційної охорони встановила толерантну дозу - 0,2 рентгена за добу.Ізнадходженням нових даних про віддалені наслідки впливу ІВна людину термін "толерантна доза" був замінений висловом “гранично допустима” доза, а її величина встановлена 0,05 рентгена на добу, або 18 рентгенів за рік. У 1958 році МКРЗ Прийняла гіпотезу безмежної лінійної залежності - доза-ефект, згідно з якою будь-які найнезначніші опромінення можуть.викликати небажані генетичні наслідки, причому ймовірність таких наслідків прямо пропорційна дозі. Для спеціалістів, котрі мають справу з ІВ, доза складає 5 бер за рік. В даний час розробляються рекомендації з прийняття гранично допустимої дози в 1 бер за рік.

Нині діють «Норми радіаційної безпеки» (НРБ-76/87), прийняті у 1987 році. При встановленні норм був взятий за основу наступний принцип - забезпечити захист від іонізуючого випромінювання (ІВ) окремих осіб, їх нащадків та людство у цілому, а також розробити відповідні умови для необхідної практичної діяльності, під час якої люди можуть потрапити під вплив ІВ.

У НРБ проведено чітке розмежування міжграницями доз для різних категорій опромінюваних осіб.

Категорія А - персонал, який працює безпосередньо з ІВ.

Категорія Б - обмежена частина населення (особи, які безпосередньо не працюють з ІВ, але за умовами проживання, чи розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню).

Категорія В - населення.

Встановлені три категорії органів тіла людини (табл.2.2.), опромінення яких викликає різні наслідки:

І - усе тіло, червоний кістковий мозок;

II - м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, внутрішні органи;

III - кісткова тканина, поверхня шкіри, кістки, передпліччя, кісточка, стопи.

Норми радіаційної безпеки: Таблиця 2.2..

Категорія людей	Категорія органів
І	ІІ	ІІІ
А
Б	0,5	1,5	3,0

Закон України 1991 року “Про правовий режим території, яка зазнала радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначає рівні забруднення місцевості та вид екологічної зони. Згідно з цим законом забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік, що перевищує природний доаварійний фон.

Наводиться розподіл забрудненої території на зони:

- зона відчуження - 30 км зона, з якої була проведена евакуація населення у 1986 році (40-89 Ku/км²).

- зона безумовного (обов’язкового) відселення - це територія, яка підлягала інтенсивному забрудненню довгоживучими ізотопами цезію від 15,0 Ku/км²; стронцію — від 3,0 Ku/км²; плутонію - від 0,1 Ku/км², а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер за рік.

- зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезію від 5,0 до 15,0 Ku/км²; стронцію - від 0,15 до 3 Ku/км²; плутонію - від 0,01 до 0,1 Ku/км², а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення вище 0,1 бер за рік.

- зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія із щільністю зараження ґрунту ізотопами: цезію від 1,0 до 5,0 Ku/км²; стронцію - від 0,02 до 5,5 Ku/км²; плутонію - від 0,005 до 0,01 Ku/км², а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення 0,1 бер за рік.

Таким чином, іонізуючі випромінювання за своєю природою шкідливі для життя. Будь-яке опромінення збільшує ризик захворювань. Крім того, у людей відсутні органи, які сприймають іонізуючі випромінювання, що робить їх особливо небезпечними.

Освітлення. Вірно спроектоване та раціонально влаштоване освітлення виробничих приміщень справляє позитивний психофізіологічний вплив на працюючих, підвищує ефективність та безпеку праці, знижує втому та травматизм, забезпечує високу працездатність.

Зір у всій системі органів відчуттів людини посідає чільне місце. Відомо, що на органи зору припадає 90% всієї інформації, котру отримує людина. Відчуття зору відбувається під впливом видимого випромінювання (світла), котре є електромагнітним випромінюванням з довжиною хвилі 0,38...0,76 мкм. Чутливість зору максимальна до електромагнітного випромінювання з довжиною хвилі 0,555 мкм (жовто-зелений колір) та зменшується до границь видного спектру.

При освітленні виробничих приміщень використовують: природне освітлення, котре створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу і яке змінюється залежно від географічної широти, пори року, доби, ступеня хмарності та прозорості атмосфери; штучне освітлення, створюване електричними джерелами світла; сумісне освітлення, при котрому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на бокове (одно- або двостороннє), здійснюване через світлові отвори в зовнішніх стінах; верхнє, що здійснюється через аераційні та захисні ліхтарі, отвори в дахах та перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бічного освітлення.

Штучне освітлення за конструктивним виконанням поділяється на два види - загальне та комбіноване. Система загального освітлення використовується в приміщеннях, де по всій площі виконуються однотипні роботи. Розрізняють загальне рівномірне освітлення, при котрому світловий потік розподіляється рівномірно по всій площі приміщення без урахування розташування робочих місць і загальне локалізоване освітлення (з врахуванням розташування робочих місць).

При виконанні точних зорових робіт (слюсарні, токарні, фрезерні, контрольні тощо) в місцях, де обладнання створює глибокі, різкі тіні або робочі поверхні розташовані вертикально, поряд з загальним освітленням застосовується місцеве освітлення. Сукупність місцевого та загального освітлення називається комбінованим. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне і спеціальне, котре в свою чергу класифікується як охоронне, чергове, евакуаційне, бактерицидне, еритемне тощо.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, проходу людей, руху транспорту та є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення влаштовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення та пов'язане з цим порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з виробничого приміщення при аваріях та вимкненні робочого освітлення і влаштовується в місцях, небезпечних для проходу з виробничих приміщень, в котрих працює більше 50 чол. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках - не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж границь території, котра охороняється спеціальним персоналом. Найменша освітленість у нічний час - 0,5 лк. Сигнальне освітлення застосовується для фіксації границь небезпечних зон, вказує на наявність небезпеки, або безпечний шлях евакуації.

До виробничого освітлення можна віднести бактерицидне та еритемне освітлення. Бактерицидне освітлення створюється для знезараження повітря, питної води, продуктів харчування, Найбільшу бактерицидну здатність мають ультрафіолетові промені з довжиною хвилі 0,254...0,257 мкм. Еритемні опромінювання влаштовуються у виробничих приміщеннях, де недостатньо сонячного світла. Максимальний еритемний вплив справляють електромагнітні промені з довжиною хвилі 0,297 мкм.

Штучне освітлення нормується мінімальною освітленістю Е_min залежно від характеру зорових робіт, фону, контрасту об'єкта з фоном, типу джерела світла. Мінімальна освітленість у приміщеннях для навчальних занять – 300 люксів (лк).

Гігієна праці вимагає в першу чергу максимального використання природного освітлення, оскільки денне світло краще сприймається органами зору.

Як критерій оцінки природного освітлення існує відносна величина - коефіцієнт природної освітленості, ,

де Е_пр - освітленість в даній точці всередині приміщення; Е_зов- одночасна освітленість зовнішньої горизонтальної поверхні, що створюється світлом повністю відкритого небосхилу.

Правильна організація освітлення передбачає не лише дотримання норм освітленості, котрі регламентують мінімальну освітленість для кожного виду робіт.

Джерела світла та освітлювальні прилади. Основними вимогами до влаштування штучного освітлення є: створення необхідної та рівномірної освітленості згідно з нормами з врахуванням роду та точності виконуваних робіт; застосування освітлювальної арматури, котра відповідає призначенню, умовам навколишнього середовища та забезпечує захист від осліплюючої дії джерел світла; виконання електричної частини освітлювальних установок та електромереж для їх живлення таким чином, щоб була виключена можливість травматизму.

Джерела світла, що застосовуються для штучного освітлення, поділяються на дві групи - газорозрядні лампи та лампи розжарювання.. Лампи розжарювання відносяться до джерел світла теплового випромінювання. Видиме випромінювання отримується внаслідок нагрівання електричним струмом вольфрамової нитки. В газорозрядних лампах випромінювання оптичного діапазону спектру виникає внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів та парів металу, а також за рахунок явища люмінесценції, котре невидиме ультрафіолетове випромінювання перетворює у видиме світло.

При виборі та порівнянні джерел світла користуються наступними параметрами: номінальна напруга живлення U, В, електрична потужність лампи Р, Вт, світловий потік Ф, лм; мінімальна сила світла І, кд; світлова віддача w = Ф/Р, лм/Вт, тобто відношення світлового потоку лампи до її електричної потужності; термін служби та спектральний склад світла.

Лампи розжарювання через зручність експлуатації, простоту конструкції та виготовлення дуже поширені, але мають ряд недоліків: низька світлова віддача (w = 7...20 лм/Вт), відносно малий термін служби (до 2,5 тис. годин), в спектрі переважають жовті та червоні промені, що сильно відрізняє їх спектральний склад від сонячного світла. Останнім часом набули поширення галоїдні лампи розжарювання з йодним циклом. Наявність в колбі лампи парів йоду дозволяє підвищити температуру розжарення нитки, тобто світлову віддачу лампи до 40 лм/Вт. Пари вольфраму, що випаровуються з нитки розжарення, з'єднуються з йодом і знову осідають на вольфрамовій спіралі, запобігаючи розпиленню вольфрамової нитки та збільшуючи термін служби лампи до 3 тис. годин. Спектр випромінювання галоїдної лампи більш близький до природного.

Основною перевагою газорозрядних ламп перед лампами розжарювання є велика світлова віддача (до 40...110 лм/Вт). Термін служби - 8...12 тис. годин. Газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектру шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофору. За спектральним складом видного світла розрізняють лампи денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.

Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котрий полягає у спотворенні зорового сприйняття. До недоліків цих ламп можна віднести також тривалий час розгоряння, необхідність застосування спеціальних пускових пристроїв, котрі полегшують запалювання ламп; залежність їх працездатності від температури оточуючого середовища. Газорозрядні лампи можуть створювати радіоперешкоди, запобігання котрим вимагає використання спеціальних пристроїв.

Дата добавления: 2014-11-29