Небезпечні хімічні речовини

Отруйні тварини. До отруйних тварин належать тварини, у тілі яких виробляються різні отруйні для людини речовини. Отруйні тварини діляться на пасивно- та активноотруйні. Перші, як правило, не мають отруйних органів (залоз), а також органів активного нападу. До цієї групи належать деякі комахи, молюски, риби.

Для людини небезпеку являють деякі види жуків, при роздушуванні яких та потраплянні на шкіру отруйних речовин розвиваються дерматити, а при проникненні у кишечник - загальне отруєння.

При потраплянні на шкіру людини волосин деяких гусениць з'являється почервоніння, яке супроводжується сверблячкою. Під час розчісування виникають болячки. При потраплянні волосин в очі фіксуються випадки кон’юнктивіту, а при проникненні в рот - стоматити.

Отруйна здатність деяких риб та молюсків має місце лише при споживанні їх без дотримання заходів перестороги. Устриці та мідії звичайно не шкідливі для людини. Але ті, що вирощені у забруднених водоймах, при споживанні можуть викликати харчове отруєння, тобто здатні концентрувати різні отрути, які знаходяться у воді.

Для активно-отруйних тварин характерна наявність спеціальних органів, які виробляють отруйні речовини, та органів нападу. Із тварин цієї групи найнебезпечніші для людини - змії (різноманітні види гадюк, кобри, щитомордники та ін.).

До активно-отруйних тварин належать також деякі види риб, наприклад, скорпенові риби (морський їжак, морський дракон), що існують в Чорному морі. Вони завдають уколів вістрями та колючими плавцями, з якими пов'язані отруйні шкірні залози; у хвостоколів вістря розташовані на хвості; людина може постраждати, якщо наступить на рибу, яка лежить на дні чи заховалася у пісок, або візьме рибу у руки. У місці уколу розвивається тривалий болючий запальний процес.

Небезпечні для людини також медузи та актинії. Отруйним апаратом цих тварин є стрікальні клітини, всередині яких є капсули із отрутою та скрученою у пружину стрікальною ниткою. При дотику людини до щупалець актиній чи медуз скручена у капсулі нитка випрямляється і втикається у шкіру. В місці ураження виникає почервоніння шкіри у вигляді смуг різної довжини, що печуть, сверблять та болять. Іноді частішає серцебиття. Ступінь ураження залежить від виду медузи.

До отруйних тварин також відносять фалангу, укус якої болючий, але не отруйний. У випадку занесення до ранки від укусу інфекції можливі ускладнення. Усі численні види павуків мають отруйні залози, але для людини небезпечні лише ті, які можуть прокусити її шкіру. У фауні України це павуки, як каракурт і тарантул. Каракурт існує у сухих степах України. Отруйною є лише самка. Найчастіше вони кусають людей навесні та влітку. Отрута каракурта діє на центральну нервову систему. Укус не болючий. Через 5...10 хвилин виникає різкий біль, який розповсюджується по всьому тілу. Хворий відчуває підсвідомий страх, не може стояти на ногах, у нього підвищується температура, зростає тиск крові. Такий стан триває декілька днів, можливий летальний наслідок.

У Криму, на Кавказі та у Середній Азії існують різні види скорпіонів (жовтий, італійський, кавказький та інші), секрет особливих залоз яких є отруйним для людини. Тонке задньочерев'я ("хвіст") скорпіонів закінчується гострим вигнутим "жалом", яке з'єднане з двома отруйними залозами. Скорпіони часто живуть у селищах, криючись у стінах будинків, під камінням у садках. В пошуках здобичі вони заповзають у будинки, де ховаються у взуття, одяг, меблі. Укус скорпіонів болючий, супроводжується великим набряком, почервонінням шкіри. Протягом першої години з'являються судоми, утруднюється дихання, ковтання, мова, з'являється біль в ділянці серця, нудота, задишка.

Широко розповсюджені осоподібні та бджолоподібні комахи, із яких найнебезпечніші для людини оси (шершень, звичайна оса та інші) і бджоли, їх отруйний апарат складається з двох залоз (кислотної та лужної), що з’єднуються з жалом. Оси часто залітають у житло людини, продуктові магазини тощо. Вони дуже дратівливі і миттєво завдають укусу, який супроводжується пекучим болем. На місці укусу виникає осередок запалення, іноді з'являється набряк. Місцеві явища зникають через кілька годин або днів. Найважчі наслідки можуть виникати після укусу слизових оболонок рота при випадковому проникненні туди оси (з фруктами чи варенням).

Отруйні рослини. Отруйними є рослини, які виробляють та накопичують отруйні речовини, викликаючи отруєння людини чи тварини. Відомо близько 10000 видів отруйних рослин, поширених практично повсюдно.

Різні види отруйних рослин можуть виробляти одне чи декілька отруйних з'єднань: алкалоїди, глюкозиди, сапоніни та ін. При цьому отруйні речовини містяться у всій рослині у цілому чи лише в окремих її частинах. Наприклад, хінін є у корі хінного дерева, але відсутній у його листі, у маку отруйне листя, стебло, сім'яні коробочки, але насіння не отруйне.

Ступінь отруйності рослини змінюється в залежності від умов зростання, віку, фази вегетації.

Токсичні властивості отруйних рослин (аконит, рицина, гіркий мигдаль) не втрачаються при висушуванні чи термічній обробці. Інші рослини при висушуванні ці властивості втрачають. Так, весною трапляються іноді випадки отруєння худоби на лісових пасовищах, де росте копитень, вороняче око, анемони, сон - трава, жовтець тощо. Сіно з наявністю цих трав для худоби безпечне.

Найчастіші випадки отруєння людей отруйними рослинами, зовні схожими на їстівні, неотруйні види. Наприклад, листя болиголова, котрий росте по всій європейській частині СНД, у Середній Азії, Західному Сибіру, зовні схоже на петрушку і може бути помилково використане як приправа. Однією з найбільш отрутніших рослин флори СНД є віха отруйна або цикута.

Важке отруєння викликають ягоди беладони, схожі на вишню, та насіння белени, схоже на мак. Симптоми отруєння ягодами беладони та насінням белени подібні. З'являється сухість у роті, почуття спраги, розширюються зіниці, червоніє шкіра обличчя. Виникає сильне збудження з маренням. Можлива смерть від задухи внаслідок паралічу дихального центру та судинної недостатності. Аналогічні явища виникають при отруєнні дурманом звичайним.

Нерідкі випадки отруєння дітей ягодами воронячого ока, віддалено схожими на ягоди буяхи та чорниці.

У лісах європейської частини СНД, Південного Сибіру, Далекого Сходу росте вовче око - чагарник з соковитими яскраво-червоними чи оранжево-червоними ягодами, схожими на обліпиху. Отруйні усі частини, особливо ягоди.

Часто фіксуються і випадки отруєння блідими поганками чи погано приготовленими зморшками чи строчками.

Отруєння настає також при споживанні рослин, які вважаються неотруйними. Наприклад, зерна гіркого мигдалю, урюку, вишні та інших кісточкових рослин мають синильну кислоту. Відомі випадки отруєння спиртовими настоянками ягід цих рослин, приготовленими без видалення кісточок. Особливо небезпечний гіркий мигдаль.

У позеленілих бульбах картоплі є велика кількість глюкоалкалоїду салонину, який викликає у людини пронос, прискорене серцебиття, задишку, заціпеніння. Тому позеленілі бульби не можна споживати. Аналогічні симптоми виникають при отруєнні ягодами солодко-гіркого пасльону.

При зіткненні з отруйними рослинами чи при потраплянні на шкіру їх соку можуть розвиватися гострі запалення, екземи, дерматити. Дерматити, викликані луговими рослинами (осика, пастернак, тисячолисник), спостерігаються у людей, які лежали на траві після купання. Уражаються відкриті частини тіла, при цьому виникають характерні смугові висипки. Важкі дерматити викликає також борщовик Сосновського, із товстого стебла якого діти вирізають сопілки.

Непоодинокі випадки отруєння леткими речовинами деяких рослин (черемхи, лика, лілеї тощо), коли букети їх тримають у зачиненому приміщенні. Виникає головний біль, запаморочення.

Гострі отруєння рослинами - дуже розповсюджений вид харчових інтоксикацій, які мають ряд характерних особливостей. Вони виникають здебільшого у теплу пору року: навесні, влітку або восени серед туманів, під час споживання приправ із деяких рослин чи невідомих грибів.

Гострі отруєння грибами зустрічаються дуже часто, особливо у весняно-осінній період. Найбільш розповсюдженими отруйними грибами є: бліда поганка, мухомор, деякі види несправжніх опеньків, сатанинський гриб. Особливо важко переноситься отруєння блідою поганкою, при якому гине 90% уражених. Цей гриб має 2 групи отруйних речовин: швидкодіючий фалодин та повільно діючий, але токсичніший аманитин. Обидва вони викликають важке ураження печінки та нирок.

3.2.Техногенні небезпеки.

3.2.1. Аварії на промислових об’єктах.

Небезпеки техногенного характеру є безпосереднім результатом діяльності людини і можуть виникати внаслідок аварій і катастроф, які відбуваються через недостатню надійність техніки, несподіваних наслідків життєдіяльності людей, а також внаслідок їх помилок, викликаних некомпетністю або злим наміром.

Аварії на транспорті. Надзвичайні ситуації на транспорті поділяються на аварії (катастрофи), які відбулися на різних видах транспорту (повітряному, морському, річковому, залізничному, автомобільному, трубопровідному).

Аварії (катастрофи) на транспорті поділяють на два типи:

- аварії (катастрофи), які відбуваються на виробничих об'єктах, не пов'язаних безпосередньо з рухом транспорту (депо, станції, порти тощо);

- аварії (катастрофи) під час руху транспортних засобів.

Перший вид аварій (катастроф) для об'єктів транспорту має загальний характер. Другий має специфічний характер, пов'язаний з більш важкими наслідками.

Визначальними ознаками транспортних аварій є:

- віддаленість місця аварії (катастрофи) від великих населених пунктів, що ускладнює збір достовірної інформації і у перший період - надання першої медичної допомоги потерпілим;

- ліквідація пожеж (вибухів) на території залізничних станцій та вузлів, пов'язана з необхідністю виведення потяга з території станції на перегони, тупики, під'їзні шляхи;

- необхідність використання тепловозів для розосередження поїздів на електрифікованих ділянках;

- труднощі знаходження загоряння на шляху проходження, відсутність потужних засобів пожежегасіння;

- важкодоступність під'їздів до місця аварії (катастрофи) та труднощі з використанням інженерної техніки;

- наявність в деяких випадках складної медикобіологічної обстановки;

- необхідність евакуації великої кількості потерпілих на тривалу відстань до місця медичної допомоги та лікування;

- труднощі зі встановленням кількості пасажирів, що виїхали із різних міст та опинились у місці катастрофи;

- організація відправки загиблих до місць захоронення;

- прибуття родичів з різних міст країни, організація їх розташування, обслуговування (харчування, послуги, зв'язок, транспортування тощо);

- організація пошуку останків загиблих та речових доказів шляхом прочісування місцевості та інші.

Особливості транспортних аварій змусили виділити їх в окремий вид надзвичайних ситуацій з розробкою нових та систематизацією старих способів ведення рятувальних робіт.

Раптове завалювання споруд. Даний тип аварій виділений в окремий блок у зв'язку з тим, що відбувається не сам собою, а ініціюється будь-яким іншим фактором:

- велике скупчення людей;

- активна виробнича діяльність у розпалі робочого дня;

- проходження потяга поряд та інші.

Ситуації подібного типу важко передбачити, тому вони супроводжуються великими людськими жертвами.

Аварії на електроенергетичних системах. Подібні аварії небезпечні переважно через вторинні наслідки і за умови накладання на них надзвичайних умов. До особливо важких наслідків призводять аварії у взимку, а також у віддалених або важкодоступних районах. Особливо характерні такі ситуації для сільських регіонів або у холодні зими через перевантаження енергомережі у зв'язку з додатковими витратами енергії на зігрівання.

Аварії на комунальних системах життєзабезпечення. Такі аварії характерні та відбуваються у містах, де велике скупчення людей, на промислових підприємствах, порушують усталений ритм життя. Тому будь-яка подібна аварія може викликати масовий психоз серед населення з важкими наслідками.

Аварії на промислових очисних спорудах. Небезпека даного типу аварій зумовлена не лише різким негативним впливом на обслуговуючий персонал та населені пункти, але й великим залповим викидом отруйних, токсичних та просто шкідливих речовин у великих кількостях в навколишнє середовище, що зумовлює виділення їх в окремий вид аварій.

Гідродинамічні аварії. Гідродинамічні аварії переважно виникають внаслідок аварій на гідротехнічних спорудах при їх руйнуванні (прориві). За останні 60...70 років відбулося понад тисяча аварій великих гідротехнічних споруд. Причини їх різні, але найчастіше аварії відбуваються через руйнування підвалин, перевищення розрахункової максимальної скидної витрати, тобто внаслідок переливу води через греблю. Наслідками гідротехнічних аварій є:

- пошкодження та руйнування гідровузлів;

- загибель людей;

- затоплення територій.

Найважчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, які спричиняють катастрофічні затоплення. Основними уражаючими факторами катастрофічного затоплення є руйнівна хвиля прориву, водний потік та води, що затоплюють територію. Довготривалі наслідки гідродинамічних аварій пов'язані із залишковими факторами затоплення - наносами, забрудненням, змивом ґрунту.

Аварії на атомних електростанціях. Ці аварії займають особливе місце. Вони поєднують аварії не тільки на атомних електростанціях (АЕС), а ще й на підприємствах з виготовлення ядерного палива, на підприємствах переробки та захоронення відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів (усі ці виробництва називаються підприємствами ядерного циклу - ПЯЦ), а також у науково-дослідних і проектних установах, які мають ядерні реактори, та на об'єктах транспорту, де використовуються ядерні енергетичні установки з викидом РР. Радіоактивне забруднення місцевості викликає необхідність швидкої евакуації населення, промислових підприємств, проведення дорогих засобів дезактивації місцевості, може призвести до численних жертв і захворювань населення.

3.2.2. Небезпеки електричного струму, хімічних речовин та випромінювань

Сучасний рівень технічного прогресу неможливий без широкого використання електрообладнання. Науково-технічна революція у військовій справі привела до масової електрифікації озброєння та комплексів управління, появи великої кількості електроустановок військового призначення.

Проведення робіт з електрообладнанням потребує спеціальних знань з правил будови електроустановок, правил технічної експлуатації обладнання, будівельних норм та правил, обов’язкового їх виконання та додержання мір безпеки.

Основні причини електротравматизму:

- недосвідченість працюючих у правилах електробезпеки;

- відсутність постійного контролю за виконанням правил безпеки;

- незадовільне огородження струмоведучих частин електрообладнання та інструменту від випадкового доторкання;

- виконання робіт під напругою без додержання мір безпеки;

- робота будівельних та підйомно-транспортних машин поблизу повітряних ліній під напругою без виконання мір безпеки;

- відсутність занулення та заземлення корпусів обладнання та інструменту;

- включення переносного інструменту на невідповідну напругу;

- невідповідність дротів та кабелів умовам експлуатації;

- недостатній контроль за створенням якісних умов виконання робіт;

- незадовільний та несвоєчасний інструктаж на робочому місці.

Всі електроустановки являють собою велику потенційну небезпеку для людини, яка підсилюється тим, що органи чуттів не можуть на відстані визначити присутність електрона пруги на обладнанні. За статистикою на виробництві електротравми мають невелику кількість (0,5...1% від загального числа травм), але вони становлять 20...40% смертельних нещасних випадків.

Електрострум, проходячи через тіло людини, справляє термічну дію (нагрів тканин), електролітичну (розклад крові) та біологічну (подразнення, збудження нервових волокон та інших органів) дії.

Види електротравм:

- місцеві електротравми;

- електроудари;

- змішані (приблизно 55% випадків).

Місцеві електротравми:

- електроопік (результат дії струму у місті контакту);

- електрознак (специфічна поразка шкіри);

- епіталізація шкіри частинками, що розплавилися під дією електричної дуги;

- електрофтальмія (запалення оболонок очей від дії ультрафіолетових променів електродуги);

- механічні порушення (пориви шкіри, вивихи та переломи при скороченні м’язів від дії струму).

Електроудар є серйозною поразкою організму людини, викликаною збудженням тканин тіла електрострумом, що супроводжується скороченням м’язів.

В залежності від наслідків розрізнюють 4 ступені електроудару:

1 - судомне скорочення м’язів без втрати свідомості;

2 - судомне скорочення м’язів з втратою свідомості, наявністю дихання і роботою серця;

3 - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання (або разом);

4 - стан клінічної смерті.

Вага ураження електричним струмом залежить від цілого ряду чинників: сили струму, електричного опору тіла людини і тривалості протікання через нього струму, роду і частоти струму, індивідуальних властивостей людини та умов оточуючого середовища. Основним фактором, що визначає ступінь ураження людини, є сила струму.

Критерії діючого струму:

- відчутний струм – величина струму, що викликає при проходженні через організм відчутні подразнення;

- невідпускаючий струм – величина струму, що викликає при проходженні через людину нездоланні судомні скорочення м’язів руки, в якій затиснуто провідник;

- фібріляційний, струм – викликає при проходженні через організм фібриляцію серця. Фібриляцією називається хаотичне та різночасове скорочення подовжньої вісі серцевої м’язи, що повністю порушує роботу серця як помпи.

При проходженні струму по шляху "рука – рука" або "рука – ноги" значення сили струму наведені у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4.

Рід струму	Відчутний струм, мА	Невідпускаючій струм, мА	Фібріляційний струм, мА
Змінний струм, 50 Гц	0,5...1,5	6...10	80...100
Постійний струм	5,0...7,0	50...80

Наведені дані (див. табл.3.4.) умовні. Струм, що викликає у однієї людини лише слабкі подразнення, для іншої може бути невідпускаючим. Це залежить від стану нервової системи, фізичного розвитку людини. Для жінок, наприклад, значення діючого струму приблизно у 1,5 рази нижчі, ніж для чоловіків.

На наслідок ураження струмом дуже впливає електричний опір тіла людини, який змінюється у дуже великих межах. Найбільший опір має зовнішній роговий шар шкіри завтовшки близько 0,2 мм. Питомий опір сухої шкіри становить 3·10³...2·10⁴ Ом·м, а спиномозокової рідини – 0,5...0,6 Ом·м. Загальний електричний опір тіла людини, коли в неї суха, чиста і непошкоджена шкіра, виміряний при напрузі 15...20 В, знаходиться у межах 3...1000 Ом і більше; опір внутрішніх тканин тіла – 300...500 Ом. При різних розрахунках, пов’язаних із забезпеченням електробезпеки та розслідуванням електричних травм, опір тіла людини приймається рівним 1 кОм.

Електричний струм, як вражаючий фактор при електротравмі, необхідно обов’язково розглядати, враховуючи як величину прикладеної напруги, та і тривалість дії. Чим довше потерпілий знаходиться під впливом струму, тим серйозніші наслідки. Наприклад, для змінного струму частотою 50 Гц гранично допустимий струм при тривалості дії 0,1 с становить 500 мА, а при дії на протязі 1 с – вже 50 мА.

Істотне значення має і шлях струму скрізь тіло людини. Найбільша небезпека виникає при проходженні струму через життєво важливі органи людини: серце, легені, головний мозок. Статистичні дані, наприклад, вказують, що число травм з втратою свідомості при проходженні струму по шляху "права рука – ноги" становить 78%, по шляху "нога – нога" – 15%.

Ступінь ураження залежить від роду і частоти струму. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою від 20 до 1000 Гц. Змінний струм найбільш небезпечний постійного до напруги 500 В. При подальшому підвищенні напруги більш небезпечним стає постійний струм.

Індивідуальні властивості людини та стан оточуючого середовища впливають на важкість ураження. Деякі захворювання людини, наприклад такі як хвороба шкіри, серцево-судинної системи, легенів, нервові хвороби та інші роблять її більш чутливою до електричного струму. Тому до обслуговування електроустановок допускаються лише ті, хто пройшов спеціальний медичний огляд.

Напругою торкання називається напруга між двома точками ланцюгу струму замикання на землю (на корпус) при одночасному торканні до них людини.

Напруги торкання та струми при нормальному режимі електроустановок і при тривалості дії не більше 10 хвилин на добу не повинні перевищувати значень (табл.3.5.), встановлених за відчуттєвими реакціями людини.

Таблиця 3.5..

Род струму, частота	Допустима напруга торкання, В	Допустимий струм, мА
Змінний, 50 Гц	2,0	0,3
Змінний, 400 Гц	3,0	0,4
Постійний	8,0	1,0

Напруги торкання та струми при аварійному режимі побутових електроустановок напругою до 1000 В частотою 50 Гц не повинні перевищувати значень (табл.3.6.), що встановлені для розрахункової вірогідності виникнення фібриляції 3·10^-6.

Таблиця 3.6.

Тривалість дії, с	Допустима напруга торкання, В	Допустимий струм, мА
0,01 – 0,08
0,1
0,2
0,5
1,0
Більше 1,0

Шляхи зниження вірогідності ураження людини:

- правильна організація експлуатації та своєчасне проведення профілактичних заходів;

- впровадження автоматизації виробничих процесів з використанням огороджень та блокувань;

- застосування технічних засобів захисту, які спрямовані на зниження напруги торкання та часу існування аварійного режиму електрообладнання.

Дата добавления: 2014-11-29