Психологічні властивості людини. 2 страница

Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється рідко, страждання іншого завойовують його симпатії. Він боязкий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.

Але ці чотири типи не вичерпують усього розмаїття особистостей, існують їх різноманітні поєднання і переплетення. Це особливості вищої нервової діяльності за І.Павловим. Вони залежать від сили процесів збудження і гальмування, які визначаються у свою чергу працездатністю нервових клітин, урівноваженістю і рухомістю нервових процесів. Тому І.Павлов характеризує чотири основні типи нервової системи наступним чином:

- сильний неврівноважений;

- сильний урівноважений рухомий;

- сильний урівноважений інертний;

- слабкий.

В основу типізації особистостей покладено критерій типу мислення: теоретичне, інтуїтивне, наочно-образне і практичне; співвідношення мислено-розумових і емоційних компонентів.

Емоції - це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить. Тобто до речей і явищ навколишнього світу, до людей, до їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційний процес розвивається в такій послідовності: підсвідоме прицінювання - зіставлення - фізіологічне настроювання і переживання. Моменти прицінювання, фізіологічного настроювання і переживання фактично складаються з мікромоментів і наведена вище схема відображає лише послідовність короткочасних моментів.

Емоції бувають нижчі і вищі; позитивні і негативні; стенічні і астенічні, емоційні реакції та емоційні стани.

Нижчі і вищі емоції. Нижчі почуття пов’язані з задоволенням чи незадоволенням тих чи інших фізіологічних потреб. Вищі емоції виникають на базі задоволення духовних потреб. Вони мають яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до явищ суспільного життя - моральних, інтелектуальних, естетичних.

Чіткого поділу на вищі та нижчі почуття немає.

Позитивні і негативні емоції. Позитивні емоції - позитивна оцінка об"єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо); негативні емоції - негативна оцінка (гнів, страх, огида, жах тощо). Негативні емоції виникають при дефіциті інформації, нестачі відомостей чи вмінь. Виникненню їх сприяють висока відповідальність за людей, хворобливий стан і втома.

Сценічні емоції - емоції, які підвищують життєдіяльність (радість).

Астенічні емоції - почуття прагнення, котрі гальмують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта (журба).

Емоційні реакції (процеси) - короткочасні реакції на певний об’єкт, подію, ситуацію.

Емоційні стани - більш статичні, довготривалі. Це ефект від дії сильної емоційної реакції. Емоційний стан, який виникає внаслідок дії певної емоційної реакції, може стати ставленням людини до різноманітних явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсивністю впливу на людину. Емоції - це власне емоційні реакції середньої сили, які добре контролюються свідомістю.

Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер і змушує людину частково втрачати контроль над собою, кричати або робити незапрограмовані чи непродумані вчинки, називається афектом.

Стрес (напруга) - сукупність захисних фізіологічних реакцій, які віддзеркалюють дію зовнішніх факторів (стресів). Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе ні вдома, ні на роботі.

Воля - це здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху.

Мотив - це відповідь на запитання, чому людина хоче досягти поставленої мети. Мета досягається через боротьбу мотивів, яка завершується рішенням, а потім відповідною дією.

Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість тощо.

Дисциплінованість - підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків.

Самовладання - вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.

Рішучість - здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість - здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.

Терпіння - активне і цілеспрямоване подолання труднощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.

Впертість - це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які вимагають нових рішень.

Моральна свідомість - стрижнева складова формування моральної вихованості людини, яка визначається як відображення в свідомості людини принципів, норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.

Моральні знання - основа розвитку моральної свідомості людини, основний її компонент, це засвоєння і формування певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе.

Моральна оцінка і самооцінка - складові моральної свідомості.

Моральні ідеали - специфічне відображення дійсності у вигляді задач, цілей, уявлень про майбутнє. Це ідеальна модель бажаного, критерій оцінки сучасного щодо майбутнього. Ідеал - це не тільки об’єктивна етична категорія, але й емоційно забарвлений, внутрішньо сприйнятий особистістю образ, який стає регулятором її власної поведінки та критерієм поведінки інших людей; наявність позитивних моральних ідеалів. Це одна з необхідних умов виховного процесу.

Морально свідома людина - самостійна людина, якій притаманні такі риси: незалежність, творча ініціатива й критичність, трудова активність, ентузіазм, вимогливість до себе.

Рівень сформованостівимогливості - це критерій дієвості критичного ставлення до себе; наявність потреб і мотивів вимогливого ставлення до себе без контролю.

Психічні стани зумовлюють особливості психічної діяльності у конкретний період часу та можуть позитивно чи негативно впливати на усі психічні процеси.

Серед особливих психічних станів, які мають істотне значення для безпеки життєдіяльності, психологи виділяють параксизмальні розлади свідомості, психогенні зміни настрою та афектні стани, пов'язані з вживанням психічно активних засобів (стимуляторів, транквілізаторів, алкогольних напоїв).

Параксизмальні стани - група розладів, яка характеризується короткочасною (від кількох секунд до хвилин) втратою свідомості. Такі стани характерні для деяких органічних захворювань головного мозку, епілепсії.

Тривале вживання алкоголю призводить до алкоголізму, який супроводжується різним ступенем деградації особи. Люди, які страждають від алкоголізму, втрачають властиву їм точність та охайність у роботі. Вони все частіше допускають помилки та стають нездатними для вирішення складних проблем, до швидкої правильної орієнтації у нестандартних ситуаціях.

Аналіз статистичних даних та висновки експертів в галузі безпеки життєдіяльності дозволяють стверджувати, що від 60 до 90% травм у побуті та на виробництві відбувається з вини потерпілих. Основні причини цього такі: низький рівень професійної підготовки з питань безпеки, недостатнє виховання, слабка установка людини на дотримання вимог безпеки, допуск до небезпечних робіт осіб з підвищеним ризиком травматизму, перебування людей у стані втоми чи інших психічних станах, які знижують безпеку діяльності.

Таким чином виділяють комплекс факторів, що збільшують індивідуальну схильність людини до небезпеки. Це особливості темпераменту, функціональні зміни в організмі, дефекти органів відчуття, незадоволення даним видом діяльності.

Несприятливий характер діяльності (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці нервово-емоційні перевантаження, перенапруга слухових та зорових аналізаторів, невідповідність робочого місця, засобів праці, антропометричних даних людини та ін.) призводять до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує швидкість та точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, порушує сприйняття того, що коїться. Це сприяє травматизму. Психологи виділяють спеціальний розділ - психологію безпеки, в якому розглядають психічні властивості та різноманітні форми психічних станів, що спостерігаються у процесі трудової діяльності. Психічні процеси складають основу психічної діяльності. Без них неможливе формування знань та надбання життєвого досвіду.

2.3.2. Методи професійного добору.

Надійність та продуктивність технічних систем залежить від правильного професійного добору та навчання спеціалістів. До спеціалістів, які обслуговують складні сучасні технічні системи, ставляться спеціальні вимоги, специфічні для кожної конкретної галузі техніки. Відбір людей, здатних найефективніше працювати на певній апаратурі, є завданням професійного добору.

Важливою особливістю людини-оператора є те, що оптимальне опрацювання інформації, яка надходить до неї, відбувається у тому випадку, коли вона за обсягом узгоджена з його можливостями прийняття та не є занадто великою і занадто малою. При великому навантаженні людина-оператор не встигає виконувати задані функції, але коли навантаження дуже зменшується, то оператори втрачають активність.

Індивідуальною особливістю людини-оператора також є об'єм оперативної пам'яті, здатність до інтерполяції та коригування помилок. Пам'ять дозволяє людині-оператору використовувати результати попередньої діяльності у майбутньому при роботі у системі.

Аналіз діяльності спеціалістів, котрі працюють з радіоелектронною апаратурою, особливо з екранами індикаторів, дисплеїв, вказує, що коли до операторської діяльності підключаються люди, які не мають достатніх здібностей для цієї роботи, то вони не тільки значно довше та з більшими труднощами оволодівають цією спеціальністю, та й частіше роблять помилки і прорахунки.

Під професійним добором розуміють процес вибору з групи кандидатів до професії осіб, від яких можна чекати найефективнішого виконання потрібного обсягу робіт. Суть професійного добору полягає у ретельному порівнянні можливостей операторської діяльності та індивідуальних можливостей особи кандидата.

У наш час розроблені основи комплексного інженерно-психологічного підходу до професійного добору. Під час добору повинні виявлятися психологічні якості, пов'язані з нейрофізіологічними особливостями людини, її потенційною здатністю оволодіти необхідною системою знань, вмінь та навичок, вольові здібності особи. При цьому враховується витривалість, емоційність, переконливість, цілеспрямованість тощо.

Професійний добір може здійснюватися наступними методами: стихійним, медичним, конкурсним та інженерно-психологічним.

Під час стихійного відбору кандидати на посаду оператора призначаються з групи претендентів без врахування його індивідуальних здібностей.

Під час медичного відбору враховується лише один фактор - стан здоров'я. За рішенням медичної комісії про придатність до роботи відібрані кандидати можуть призначатися на посади.

Під час конкурсного відбору кандидати відбираються за результатами перевірки їх індивідуальних здібностей шляхом проведення іспитів та конкурсу документів.

Найбільше відповідає потребам професійного відбору інженерно-психологічний метод. В цьому випадку кандидати на посаду відбираються з повним врахуванням антропологічних, фізіологічних, психологічних та інших даних. В основі інженерно-психологічного методу лежать два основних принципи: активність та етапність добору.

Під активністю добору розуміють не лише факт відбору кандидатів на посади операторів, але й удосконалення методів навчання, а також органів керування. Основні напрями: максимальне пристосування органів керування та робочого місця оператора до функціональних характеристик людини, раціональна автоматизація керування, розробка алгоритмічних систем навчання, оптимізація режимів тренувань, застосування засобів покращення функціональних характеристик людини згідно з особливостями окремого кандидата на професію.

Під етапністю відбору розуміють послідовність проведення цієї роботи. Найбільш широко застосовується три етапний добір.

Перший етап - відбір за висновками медичних комісій. Його основне завдання полягає в тому, щоб виключити осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати ті чи інші функціональні обов'язки.

Під час другого етапу з'ясовується ступінь придатності тієї чи іншої людини до виконання даних професійних обов'язків.

Третій етап відбору є контролюючим. В його завдання входять:

- своєчасне виявлення між працюючими спеціалістами і тими, що навчаються, осіб, які не можуть ефективне виконувати свої функціональні обов'язки;

- розробка методики навчання, адаптованої до даного кандидата (групи кандидатів).

Порядок відбору операторів на другому та третьому етапах - завдання цих двох етапів є відбір кандидатів в оператори, які:

- мають здобуті до початку роботи операторами навички, що впливають на оволодіння спеціальністю оператора;

- характеризуються потрібною швидкістю отримання навичок оператора.

Завдання другого етапу полягає в тому, щоб звести до мінімуму контингент осіб, яких залучають до відбору на апаратурі.

Завдання третього етапу полягає в тому, щоб з високим ступенем ймовірності вирішити питання придатності до праці існуючої спеціальності кандидатів, які пройшли другий етап відбору.

На другому етапі відбір кандидатів для роботи за даною спеціальністю проводиться за наслідками обстеження за допомогою психофізіологічних тестів. Залежно від якості та виконання кожного тесту кандидат отримує окремий бал. Сума балів, одержаних при виконанні усіх тестів, є критерієм можливості використання кандидата для роботи за спеціальністю.

На третьому етапі основною є оцінка діяльності кандидатів за результатами їх праці в ситуаціях, характерних для реальних умов праці. На цьому етапі і фіксуються дані, які дозволяють зробити кінцевий відбір за можливостями кандидата в отриманні необхідних знань.

З цією метою знаходять коефіцієнт навчання кандидата та початковий рівень підготовки до роботи за даною спеціальністю. Усі кандидати проходять короткий курс навчання на місцях наступної праці. Вони знайомляться з особливостями робочого місця, обов'язками, порядком роботи та правилами безпеки. Після короткочасного навчання проводиться контрольний іспит, за результатами якого і робляться висновки.

При необхідності формування із кандидатів бригади, зміни, загону, та ін., доцільно підбирати кандидатів з урахуванням психологічної сумісності, яка передбачає оптимальне поєднання людей. В основу покладено спільність мети, смаків, звичок, подібність динамічної спрямованості емоційно-вегетативних реакцій та ін.

Професійна сумісність передбачає зарахування до складу групи осіб, на підготовку яких потрібні майже однакові витрати часу та засобів.

Психологічна сумісність передбачає встановлення між особами групи відносин, які засновані на взаємодопомозі та увазі один до одного. Добра психологічна сумісність індивідуумів у колективі досягається, як правило, в тому випадку, коли рівень психомоторної та розумової діяльності у них достатньо великий і рівнозначний. Задовільна психологічна сумісність є також при сумісній діяльності осіб, які мають високу швидкість думки та слабке моторне реагування, з особами, які мають лише швидке моторне реагування.

Для формування емоційної стійкості у колективі при розподілі функціональних обов'язків між операторами за ступенем відповідальності на відповідальніші посади потрібно призначати операторів, які мають вищу емоційну стійкість. При можливості у складі групи потрібно мати декілька операторів з високою емоційною стійкістю, які могли б при виникненні стресової ситуації, психологічної нестійкості частини операторів зберігати здатність до правильного прийняття рішення та оперативного втручання. Правильне та розумне виконання усіх цих вимог професійного добору дозволяє відібрати та навчити спеціалістів та груп спеціалістів, які спроможні забезпечити найвищу працездатність та необхідну надійність роботи.

2.4. Людина, як біологічний та соціальний суб’єкт.

Значення терміна «людина» багатогранне.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере­дусім як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ­ний вибір.

Психологія виходить з того, що мотиви людської поведін­ки ірраціональні і незбагненні.

Історики вивчають, як під впливом куль­турно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особис­тості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду - вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Вона є найрозумнішою істотою на Землі і тому несе відповідальність за свої вчинки.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес­ною будовою та фізіологічними функціями людина належить до тварин­ного світу. З погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Схожість людини і тварини визначається по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів; по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Але людина - вища сходинка розвитку живої природи на нашій планеті «Homo sapiens» — «людина розумна». Людина як біологічний вид має: характерні тілесні ознаки (прямоходіння,руки пристосовані до праці тощо); високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи; мислення та мову, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації та пізнання навколишньої дійсності - такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, - а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу влас­ного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний харак­тер. Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей.

Таким чином ми підходимо до людини з трьома різними вимірюван­нями її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним уяв­ляється внутрішній духовний світ людини - її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціаль­ну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соці­альне зумовлене, залежить від тих об'єктивних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Отже, Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід - це не проста ариф­метична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня - осо­бистості.

Особистість - це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Діяльність людини. Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське - суспільним, соціальним, як життєдіяльність.

Все, що є в суспільстві, як і саме суспільство, - результат людської діяльності.

Діяльність - це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини: вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби; вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо); обмінюється інформацією з іншимилюдьми, тобтобереучасть у спілкуванні; з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі - працює; саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду; відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище); діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямованийхарактер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідом­лених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення на­вколишнього світу, можна сформулювати таке визначення: діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середо­вищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби - це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

- фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

- екзистенціальні (існування, це потреби у безпеці свого існування, впев­неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

- соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку­ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

- престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінцісвоїхякостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

- особистісні (у самовираженні, у самореалізації або самоактуалізації, тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості);

- духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само­пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші - набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознака­ми суспільних відносин, потреб та предметів: перетворювальна; соціальна; духовно-пізнавальна; ціннісно-орієнтаційна; комунікативна; художньо-творча; споживча.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. На­приклад, праця - це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності - це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця.

Праця - це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матері­альних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най­головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Праця - це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точ­ки зору, праця - це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці, які становлять загрозу її життю і здоров'ю.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності - в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця - не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, ви­явити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття - смерть. Смерть - це кінець біологічного існування живої істоти, припинення її життєдіяльності. Вона є одним із суттєвих відображень життя.

Розуміння сутності смерті, усвідомлення, що людське особисте життя є єдиним і має кінець, сприяє осмисленню його морального сенсу і цінності, дає можливість зрозуміти ціль життя і пізнати призначення людини.

Усвідомлення неповторності кожної миті життя, а в деяких випадках і непоправності здійснених вчинків, здатне прояснити міру відповідаль­ності людини за свої дії.

Справжня ціль людського життя - це одержання задоволення від будь-якої діяльності. Пізнавальна діяльність розуму відрізняється значимістю і цінністю заради самої себе. Вона не прагне до будь-якого зовнішнього прояву і вміщує в собі притаманну тільки їй одній насолоду, яка посилює енергію. Саме до такого життя повин­на прагнути людина.

2.5. Умови життєдіяльності людини.

Організм людини є цілісною динамічною системою, в якому органи об'єднані у фізіологічні та функціональні системи: терморегуляції, дихання, кровообігу, нервово-м'язову, нервову тощо. Усі системи організму людини пов'язані із навколишнім середовищем, отримуючи інформацію за допомогою рецепторів та аналізаторів. Зміна параметрів навколишнього середовища - атмосферного тиску, температури, відносної вологості повітря, освітлення, газового складу атмосфери - викликає появу відповідних реакцій компенсаторних систем організму, відбувається перебудова функціонування систем життєдіяльності. У певних межах зміни факторів життєдіяльності організм повністю компенсує. При досягненні екстремальних значень фактори життєдіяльності викликають біль, їх подальша зміна спричиняє загрозу для життя людини.

Під факторами існування розуміють сукупність фізичних, хімічних, біологічних характеристик середовища існування,якідіють на людину у процесі її життєдіяльності. Усі фактори поділяють на 4 класи: фізичні, хімічні, біологічні та психологічні.

Фізичні фактори навколишнього середовища найрізноманітніші. Вони справляють на людину енергетичний вплив (термічний, механічний, радіаційний, електричний, електромагнітний). До фізичних факторів належать:

- метеорологічні (температура, вологість, швидкість повітря);

- світлотехнічні (освітлення та кольорове забарвлення, інфрачервоне, світлове (видиме), ультрафіолетове випромінювання);

- бароакустичні (атмосферний тиск, звук, шум);

- механічні (прискорення, вібрації);

- електромагнітні випромінювання;

- іонізаційні випромінювання (ультрафіолетове рентгенівське, гама випромінювання, потоки частинок);

- фактори електричного струму (атмосферна електрика статична електрика, електричне поле, електричний струм).

Хімічні фактори - це різноманітні хімічні речовини, які входять до складу повітря, води, ґрунту та ін. Вони можуть бути природного, але у більшості випадків - антропогенного походження. До хімічних факторів належать: газовий склад атмосфери та шкідливі домішки, хімічні отруйні та шкідливі речовини, токсини тощо.

Біологічні фактори можуть діяти у воді, повітрі, ґрунті, продуктах харчування, на виробництві, у побуті. До біологічних факторів належать: біологічне забруднення природи, біологічні отруйні речовини, а також мікро- та макрофлора. До біологічного забруднення входять патогенні бактерії та віруси, мікроорганізми антропогенного і зоогенного походження, біологічні засоби захисту рослин тощо.

Психологічні фактори пов'язані із особливостями людини і навколишніх людей, "психологічного клімату".

Конкретні умови середовища існування, в яких живе та працює людина, суттєво впливають на її працездатність, самопочуття, збереження здоров'я.

За впливом факторів існування на фізіологічні, психічні та інші функції організму людини умови життєдіяльності ділять на:

- комфортні;

- відносно комфортні;

- дискомфортні;

- екстремальні;

- надекстремальні умови надзвичайних ситуацій.

Дата добавления: 2014-11-29