Додаток 1. Лідерство – один з механізмів інтеграції групової діяльності

Ф

У

Т

С

Р

П

О

Н

М

Л

Лідерство – один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід, або частина групи об’єднує, спрямовує дії всієї групи.

Матеріально-технічне та фінансове забезпечення управління органами ДПС України - це система товарно-грошових і господарських відносин, які виникають між органами ДПС і їх підрозділами, з одного боку, і органами влади, підприємствами, організаціями, з другого, у процесі постачання матеріально-технічних і військових ресурсів (паливо, обладнання, речове майно, будівельні та інші матеріали, зброя та боєприпаси); виконання договорів купівлі-продажу; надання матеріально-технічної допомоги та фінансування їх діяльності.

Мета в управлінні — це ідеальний образ бажаного, можливого і необхідного стану об’єкта, відносно якого формулюється мета.

Метод управління – це спосіб організуючого впливу об’єкта управління на керовану систему або конкретний об’єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції та вирішується досягнення цілей.

Механізм соціального управління – сукупність цілей, функцій, принципів та методів, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування соціальної системи.

Настанова – кодифікований нормативний акт, що поєднує у собі норми положення та інструкції, тобто регламентуючий і правовий статус органу (підрозділу) ДПСУ, а також порядок, методи, способи діяльності.

Наука соціального управління – це суспільна комплексна (інтегративна) наука, яка досліджує загальні та специфічні (властиві окремим галузям управління в суспільстві) об’єктивні закономірності організації та функціонування соціальних систем, яка виробляє на підставі їх пізнання загальні принципи і теоретичні поняття, а також правила, методи і прийоми управлінської діяльності, які спрямовані на підвищення їх ефективності.

Наукова організація праці – це така її організація, за якої практичному впровадженню конкретних заходів передує ретельний науковий аналіз трудових процесів та умов їх виконання.

Номінальний фонд часу – максимальна кількість робочого часу, яка може бути використана впродовж планового періоду.

Облік -це здійснюваний під час контролю процес здобування, обробки та систематизації відомостей про результати функціонування системи і реалізації виконавцями доручених їм завдань, виражених, як правило, кількісними показниками.

Організаційна структура державного управління — це особливе державно-правове явище, яке обумовлене суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом державного управління в суспільстві.

План – це різновид управлінського рішення, змістом якого є система взаємопов’язаних, з’єднаних загальною метою конкретно визначених завдань та заходів, які необхідно здійснити у зазначеній послідовності та у встановлені строки конкретно визначеним виконавцям.

Планування – це процес вибору цілей та рішень, необхідних для їх досягнення.

Повідомлення – це форма подання інформації у вигляді текстів, графіків, таблиць, звукових символів, мови тощо.

Податкова система – це сукупність встановлених у країні податків, зборів і платежів, які взаємно пов’язані між собою та органічно доповнюють один одного, але мають різну цілеспрямованість.

Положення – нормативний акт, що регламентує правовий статус (компетенцію, права, обов’язки, відповідальність) органів та підрозділів ДПС, їх структурних ланок.

Правила – нормативно-правовий документ, що регламентує порядок здійснення певних операцій або дій (Правила прийому до вищих учбових закладів тощо).

Правове забезпечення управління – створення та підтримка в необхідних межах конструктивних організаційно-функціональних характеристик систем управління за допомогою упорядкованого впливу всього арсеналу юридичних засобів.

Принципи соціального управління – це основні положення, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони та закономірності, якими органи управління керуються у процесі створення і функціонування соціальних систем управління.

Процес управління – це діяльність об’єднаних, у певну структуру, суб’єктів та об’єктів управління, спрямована на досягнення поставлених цілей управління шляхом реалізації певних функцій та застосування відповідних методів та принципів управління.

Прогноз – це необхідний, суттєвий елемент розробки таких управлінських рішень.

Прогнозування – визначення ймовірних шляхів та результатів майбутнього розвитку явищ і процесів, оцінку показників, що характеризують ці явища та процеси для віддаленого майбутнього.

Регулювання – забезпечення оперативності управління, ефективності функціонування системи в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх впливів на неї, передбачає розробку та організацію виконання оперативних управлінських рішень, їх корегування, навчання спеціалістів до дій в конкретних ситуаціях.

Ресурсні функції – це функції, за допомогою яких створюються належні умови для реалізації основних функцій: забезпечувальні, допоміжні, певною мірою другорядні.

Рішення — це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Робоче місце – частина простору, зона трудової діяльності, оснащена необхідними організаційно-технічними засобами, зв’язком, обладнанням, іншими спеціальними приладами для виконання службових обов’язків.

Робочий день – нормативно виділена частина доби, протягом якої працівник виконує свої функціональні обов’язки.

Система - це сукупність елементів (частин), що утворюють єдине ціле і взаємодіють один з одним та навколишнім середовищем.

Системний підхід – це логічно обґрунтований підхід до дослідження об'єктів як складних систем, які складаються з окремих елементів з численними внутрішніми і зовнішніми зв'язками

Системний аналіз – одна з форм конкретної реалізації системного підходу, що застосовується під час аналізу соціальних систем та проблем управління.

Соціально-психологічна структура системи – це сукупність соціально-психологічних і моральних параметрів системи, які справляють істотний вплив на ефективність її функціонування.

Соціально-психологічна структура системи управління - це прояв системного підходу, який вимагає вивчення явища, проблеми здійснювати з урахуванням його наступних взаємодій.

Статут – нормативно-правовий документ, що регламентує організацію і діяльність юридичних осіб, організацій, підприємств тощо.

Технічне забезпечення – це сукупність засобів обробки інформації, основу яких складають різні ЕОМ, а також засоби, що дозволяють передавати інформацію між різними автоматизованими робочими місцями, як всередині податкових органів, так і при їх взаємодії з іншими економічними об’єктами та системами.

Тип керівництва – це непорушна думка керівника відносно того ступеня свободи, який має бути наданий підлеглим у підготовці рішень.

Управління органами ДПС України – це особливий вид діяльності спеціально створених апаратів та спеціально призначених посадових осіб щодо створення та вдосконалення системи органів ДПС України, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства.

Управлінське рішення – це рішення відповідного керівника, засноване на законах та підзаконних актах, аналізі та оцінці оперативної обстановки, яке містить постановку цілі (мети), обгрунтування засобів їх здійснення та прийняте в установленому порядку і забезпечує організаційну стабільність та вдосконалення діяльності органів для виконання завдань ДПСУ у відповідності з чинним законодавством.

Управлінські функції – це загальні функції управління, тобто аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання та контроль.

Управлінський цикл – повторювана сукупність послідовно здійснюваних операцій, що складають технологію процесу управління.

Фонд робочого часу – загальна кількість робочого часу одного співробітника або групи за визначений календарний проміжок (рік, півріччя, квартал, місяць, тиждень).

Функціональна структура органу ДПС України – це сукупність різних видів, напрямів діяльності, що обумовлені його метою та завданням, а також сукупність функцій підрозділів, які його складають, і функціональних обов’язків їх працівників.

Функція – це науково обґрунтований та логічно завершений набір процедур, видів діяльності, спрямований на досягнення мети, виконання завдання та отримання чітко визначеного кінцевого результату.

Окремі розділи навчального посібника написали:

Передмова – П. В. Мельник

Розділ 1 – П. В. Мельник

Розділ 2 – М. М. Касьяненко

Розділ 3 – М. М. Касьяненко, П. В. Цимбал, Г. П. Власова

Розділ 4 – М. М. Касьяненко, П. В. Цимбал, Г. П. Власова

Розділ 5 – О. В. Яцюк

Розділ 6 – О. О. Кузьменко

Розділ 7 – М. М. Касьяненко

Розділ 8 – О. В. Яцюк

Розділ 9 – О. О. Кузьменко

Розділ 10 – М. М. Касьяненко, О. В. Яцюк, П. В. Цимбал

Розділ 11 – О. О. Кузьменко, О. В. Яцюк

ТЕМА №2. ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ПРОМЕНИСТОЇ ЕНЕРГІЇ. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ УЛЬТРАФІОЛЕТОВОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ І САНАЦІЇ ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА

Штучні джерела та прилади для вимірювання iнтенсивностi ультрафіолетової,

інфрачервоної та видимої ділянки сонячного спектра

Штучнi джерела ультрафіолетового випромiнювання: бактерiцидно увiолева лампа (БУВ-30, БУВ-60), еритемно увiолева лампа (ЕУВ-30), ртутно-кварцева лампа (ПРК).

Прилади для фотоелектричного методу вимірювання: фотоiнтенсиметри, ультрафiолетметри, уфiметри, фотоекспозиметри. Одиниці вимiрювання – мкВт/см² за секунду.

Прилади для фотохiмiчного методу вимірювання за H.З.Кулiчковою: кварцева пробiрка з розчином щавелевої кислоти та азотнокислого уранiлу. Одиницi вимiрювання – мг щавелевої кислоти, що розклалася на см².

Штучнi джерела інфрачервоного випромiнювання: лампи солюкс та iнфраруж, електрокамiн, полум'я вогню, тепловипромiнювальні поверхні.

Прилади: пiранометр Янiшевського, актинометр Калiтiна, актинометр ЛIОТ, пергелiограф. Одиницi вимiрювання: кал/см² за хвилину, ват/м², Дж/м² за год.

Штучнi джерела видимого випромiнювання: електричне освiтлення – лампи розжарювання, люмiнесцентнi лампи, неелектричні: ліхтар “Летюча миша”, гасові карбідні лампи та ін.. (їх використання обмежене – аварійні ситуації, польові умови).

Прилади: люксметр.

Одиницi вимiрювання – люкс.

Визначення біологічної та профілактичної дози

Біологічна доза (біодоза) являє собою найменший час, впродовж якого опромінення ділянки шкіри ультрафіолетовим випромінюванням викликає слабке її почервоніння (еритему).

Визначення біологічної дози проводиться за методом Горбачова, з використанням біодозиметра, який являє собою планшетку з 6 отворами, що зачиняються рухомою пластинкою. Біодозиметр розміщується на незасмаглій та чутливій до ультрафіолетового випромінювання частині шкіри (нижня третина шкіри живота або внутрішня частина передпліччя) досліджуваного, який розташовується на відстані 0,5 м від джерела випромінювання..

Профілактична доза ультрафіолетового випромінювання складає 1/8 біодози, фізиологічна доза –1/2 -1/4, максимальна доза – 1 біодозу для дітей та 2 біодози для дорослих.

Крім того профілактичну дозу можна розрахувати за формулою (1):

1 В

Х = – • (–)² • А (хв.) (1)

8 С

де, В – відстань від джерела випромінювання до людини (м);

С – стандартна відстань, на якій прийнято визначати біологічну дозу (0,5 м);

А – біологічна доза на стандартній відстані (хв).

Методика оцінки ефективності санації повітря

в умовах використання ультрафіолетового випромінювання

Для оцінки ефективності санації повітря необхідно провести посів повітря на чашки з поживним середовищем аспіраційно-седиментаційним методом Ю.Кротова до і після опромінення (мал..1).

Опромінення виконують за допомогою бактерицидних ламп ЛБ-30 чи ртутно-кварцевих типу ПРК з урахуванням розрахованої експозиції. Після опромінення проводять повторний посів повітря на чашки Петрі. Після інкубації чашок в термостаті на протязі 24 годин при температурі 37°С підраховують кількість колоній, які виросли на обох чашках, засіяних повітрям до та після опромінення.

Мал. 1. Прилад Кротова для бактеріологічного дослідження повітря

(1 – клиновидна щілина; 2 – обертальний диск; 3 - реометр)

Оцінка мікробного забруднення повітря проводиться шляхом визначення показника мікробного забруднення повітря або мікробного числа, характеризує загальну кількість мікроорганізмів в 1 м³ повітря та кількістю гемолітичного стафілокока в 1 м³.

Мікробне число розраховується за формулою (2):

М.ч. = А · –––; (2)

Т V

де, М.ч. – кількість мікроорганізмів в 1 м³ повітря;

А – кількість колоній на чашці Петрі;

Т – час забору повітря, хв;

V – швидкість пропускання повітря, л/хв.

Бактерицидна дія ультрафіолетової радіації характеризується ступенем ефективності, який показує, на скільки процентів зменшилось число мікроорганізмів в 1 м³ повітря після санації, або коефіцієнтом ефективності, який показує, у скільки разів зменшилась кількість мікроорганізмів у цьому об’ємі.

Санація вважається ефективною, якщо ступінь ефективності становить 80%, а коефіцієнт ефективності – не менше ніж 5.”.

ТЕМА №3. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ТА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРИРОДНОГО ТА ШТУЧНОГО ОСВІТЛЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ

Гігієнічна оцінка природного освітлення

Гігієнічна оцінка природного освітлення проводиться за допомогою описового, геометричного та світлотехнічного методів.

Описовий метод передбачає визначення поверху, на якому знаходиться приміщення, кількості вікон та їх орієнтації і розмірів, типу скла, ступеня
його забруднення, ширини простінків, наявності на вікнах та за ними предметів, що затiнюють, характеру і кольору пофарбування стiн, стелi та меблiв.

Геометричний метод заснований на визначенні величин свiтлового коефiцiєнта, коефiцiєнта заглиблення, проекцiї небосхилу, кутів падіння та отвору.

Свiтловий коефiцiєнт – це вiдношення площі поверхнi всiх вiкон, що засклена, до площi пiдлоги. Для навчальних примiщень світловий коефіцієнт повинен дорівнювати 1:4 – 1:5; для лiкарняних палат – 1:5 – 1:6; для житлових примiщень – 1:6 –1:8.

Коефiцiєнт заглиблення – це вiдношення вiдстані вiд вiкна до протилежної стiни до вiдстані вiд верхнього краю вiкна до пiдлоги. Величина коефіцієнта заглиблення повинна бути не більш ніж 2.

Проекцiя небосхилу – частина небосхилу, яку можна побачити через вiкно з робочого мiсця, найбiльш вiддаленого вiд вiкна. Проекція небосхилу повинна бути не менш ніж 30 см.

Кут падіння та кут отвору визначають для найбільш віддаленої від вікон робочої поверхні. Кут падіння указує на те, під яким кутом промені світла падають на робочу поверхню, кут отвору надає уявлення про величину небосхилу, який безпосередньо освітлює робоче місце. Відповідно до гігієнічних вимог, величина кута падіння повинна перевищувати 27°, кута отвору – перевищувати 5°.

Визначення кута падіння a (кут АВС на найбільш віддаленому від вікон робочому місці, утвореного горизонтальною лінією чи площиною АВ від робочого місця до нижнього краю вікна (підвіконня) та лінією (площиною) від робочого місця до верхнього краю вікна АС) (див. мал.).

Мал. Схема визначення кута падіння та кута отвору

У зв’язку з тим, що цей кут утворює з лінією засклення вікна прямокутний трикутник, то його визначають за тангенсом – відношенням висоти вікна ВС над рівнем робочого місця (протилежний катет) до відстані від вікна до робочого місця АВ (прилеглий катет). За значенням тангенсу в таблиці 3 знаходять кут падіння a.

tg a = ВС/АВ

Визначення кута отвору g (кута САD, під яким з робочої точки видно ділянку неба). Цей кут визначають як різницю між кутом падіння a та кутом затінення b-кутом DАВ на робочому ж місці між горизонталлю та площиною від робочого місця до вершини затінюючого об’єкта – будівлі, дерев, гір (див. мал.).

Для визначення кута затінення знаходять на вікні точку перетину лінії (чи площини) від робочого місця до вершини затінюючого об’єкту Д, ділять величину катета ВД на АВ (тангенс кута затінення), а в таблиці знаходять кут затінення b.

tg b = ВД/АВ

кут отвору – g =Ða - Ðb

Свiтлотехнiчний метод пов’язаний з необхідністю визначення та гігієнічної оцінки величини коефiцiєнта природної освiтленості.

Коефіцієнт природної освітленості – це процентне вiдношення освiтленостi горизонтальної поверхнi всерединi примiщення до освiтленості розсіяним світлом подібної горизонтальної поверхнi пiд вiдкритим небом.

Освiтленiсть вимiрюється люксметром, а потiм за допомогою формули (1) визначається коефіцієнт природної освітленості:

Е прим.

КПО = –––– · 100 %; (1)

Е від.

де КПО – коефіцієнт природної освітленості (%);

Е прим. – освітленість всередені приміщення (лк);

Е від. – освітленість під відкритим небом (лк).

Для навчальних приміщень коефіцієнт природної освітленості повинен перевищувати 1,25–1,5%; для житлових i допомiжних примiщень – перевищувати 1,0%; для лікарняних палат – перевищувати 0,5%; для операційних – перевищувати 2,0%.

Методика роботи з люксметром

Люксметр Ю-116 чи Ю-16 складається з двох основних частин – фотоелемента та дзеркального гальванометра. Фотоелемент закритий матовим склом і приєднується до клем гальванометра, він спрацьовує під впливом світла, виробляючи електричний струм, силу якого вимірюють гальванометром. Стрілка його вказує число люксів, що відповідає

Гігієнічна оцінка штучного освітлення

Гігієнічна оцінка штучного освiтлення проводиться за допомогою описового, розрахункового та свiтлотехнiчного методів.

Описовий метод передбачає визначення виду освiтлення, кількості світлоточок, типу ламп (лампи розжарювання або люмiнiсцентнi лампи) та їх кiлькості, типу освiтлювальної арматури, її стану, висоти пiдвiшування ламп тощо.

Розрахунковий метод заснований на оцінці показників рiвномiрності та достатності освiтлення.

Рiвномiрнiсть освітлення визначається за величиною площi примiщення, що припадає на одну свiтлоточку. Освiтлення вважається рiвномiрним, якщо на кожну свiтлоточку припадає не більш ніж 8–9 м²­.

Достатнiсть освiтлення визначається за величиною питомої потужностi, тобто за показниками кількості Вт, що припадають на 1 м² приміщення. Для ламп розжарювання достатня питома потужність складає 36 Вт/м², д ля люмiнiсцентних ламп – 24 Вт/м².

Свiтлотехнiчний метод передбачає визначення освітленості робочих місць приміщення з використанням люксметра.

Інтенсивність штучного освiтлення у випадку застосування в навчальному приміщенні ламп розжарювання повинна бути не меншою ніж 150 лк, у випадку застосування люмінісцентних ламп – не меншою ніж 300 лк.

Таблиця 2

Норми природного освітлення деяких приміщень різного призначення

Вид приміщення	Коефіцієнт природної освітленості (КПО)	Світловий коефіцієнт (СК)	Кут падіння (a)	Кут отвору (g)	Коефіцієнт заглиблення приміщення
не менше	не менше	не менше	не більше
1. Учбові приміщення (класи)	1,25-1,5 %	1:4 – 1:5	27°	5°
2. Житлові кімнати	1,0 %	1:5 – 1:6	27°	5°
3. Лікарняні палати	0,5 %	1:6 – 1:8	27°	5°
4. Операційні	2,0 %	1:2 – 1:3	27°	5°

Таблиця 3

.

ТЕМА №4. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ І ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ТЕМПЕРАТУРНО-ВОЛОГІСНОГО РЕЖИМУ ПРИМІЩЕНЬ ТА НАПРЯМКУ І ШВИДКОСТІ РУХУ ПОВІТРЯ

Мікроклімат являє собою сукупність фізичних факторів, які впливають на тепловий стан організму. Тому до основних його параметрів відносять показники температурного режиму приміщень, вологості та швидкості руху повітря.

Визначення температурного режиму приміщень

Температура повітря визначається термометрами (ртутними, спиртовими i електричними) та термографами у градусах (°С) за шкалою Цельсія.

Середня температура у примiщеннi визначається на рiвнi росту людини (1,5 м від підлоги) у п’яти точках: одна з них знаходиться в центрі приміщення, а інші чотири – по його кутах. Після проведення вимірювань визначають середню арифметичну величину, яка і є показником середньої температури. Дослідження повторюють через 10–15 хвилин.

Величину перепаду температури по горизонталi одержують шляхом визначення рiзницi температур у трьох точках: на відстані 0,5 м вiд зовнiшньої стiни, в центрі примiщення та на відстані 0,5 м вiд внутрiшньої стiни.

Величину перепаду температури по вертикалi одержують шляхом визначення рiзницi в показниках термометрів, які розташовані відповідно на відстані 10 см вiд пiдлоги, 1,5 м вiд пiдлоги та 10 см вiд стелi.

Добовий перепад температур визначається шляхом зіставлення показників денної та нічної температур.

Оптимальними слiд вважати середню температуру в приміщенні у межах 20–22° С, перепади температури по горизонталi та вертикалi – до 2–3°С, добовий перепад – до 2°С (при використанні центрального опалення) та до 5°С (у разі застосування місцевого опалення).

Для повної характеристики температурного режиму приміщень заміри температури проводяться в 6 та більше точках.

Термометри (ртутні, спиртові, електричні, чи сухі термометри психрометрів) розміщують на штативах по діагональному перерізу лабораторії в 3 точках на висоті 0,2 м від підлоги і в 3 точках на висоті 1,5 м від підлоги (відповідно, точки t_2, t_4, t₆ та t_1, t_3, t₅) та на відстані 20 см від стіни за схемою:

Показання термометрів знімають після експозиції 10 хв. в точці вимірювання.

Розрахунок параметрів температурного режиму повітря приміщень:

а) середня температура приміщення:

а) t_сер.= ,

б) перепад температури повітря по вертикалі:

Dt_верт. = - ,

в) перепад температури повітря по горизонталі:

Dt_гор.= -

Критеріями гігієнічної оцінки житлових і громадських приміщень є допустимі та оптимальні норми температури,

^* Для громадських і адміністративно-побутових приміщень з постійним перебуванням людей допустима температура не більше 28^оС, а для районів з розрахунковою температурою зовнішнього повітря 25^оС і вище – не більше 33^оС.

^** Для громадських і адміністративно-побутових приміщень з перебуванням людей в вуличному одязі допустима температура 14^оС.

Норми встановлено для людей, які знаходяться в приміщенні більше 2 годин і безперервно.

Норми температури повітря робочої зони виробничих приміщень регламентуються Держстандартом 12.1.005-88 “Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони” у залежності від пори року (холодна, тепла) та категорії робіт (легка, середньої важкості, важка).

Так, оптимальні норми температури в холодний період встановлені в межах 21-24^оС при виконанні легкої роботи та 16-19^оС при виконанні важкої роботи. В теплий період, ці інтервали відповідно 22-25^оС і 18-22^оС. Допустима максимальна температура в теплий період не більше 30^оС, мінімальна в холодний період – 13^оС.

Визначення вологості повітря

Визначення вологості повітря проводиться з використанням таких приладів, як стаціонарний психрометр Августа, аспіраційний психрометр Ассмана, гігрометр та гігрограф.

Визначення абсолютної та відносної вологості повітря станційним психрометром Августа

Резервуар психрометра заповнюють водою. Тканину, якою обернено резервуар одного з термометрів приладу опускають у воду з тим, щоб сам резервуар був на відстані ~ 3 см над поверхнею води, після чого психрометр підвішують на штативі в точці визначення. Через 8-10 хвилин знімають показники сухого і вологого термометрів.

Абсолютну вологість вираховують за формулою Реньо:

А = f – a ∙ (t - t₁) B,

де А – абсолютна вологість повітря при даній температурі в мм рт.ст.;

f – максимальний тиск водяної пари при температурі вологого термометра (знаходять у таблиці насичених водяних парів, табл. 3);

а – психрометричний коефіцієнт, який дорівнює 0,0011 для закритих приміщень;

t – температура сухого термометра;

t₁ – температура вологого термометра;

В – барометричний тиск у момент визначення вологості (знаходять за показаннями барометра), мм рт.ст.

Відносну вологість розраховують за формулою:

P = ,

де Р – відшукувана відносна вологість, %;

А – абсолютна вологість, мм рт.ст.;

F – максимальний тиск водяної пари при температурі сухого термометра, в мм рт.ст. (знаходять у таблиці насичених водяних парів, табл.3).

Визначення абсолютної та відносної вологості повітря аспiрацiйним психрометром Ассмана

Аспіраційний психрометр Ассмана складається з двох ртутних термометрiв, якi розмiщуються у металевому цилiндрi (сухого та волого). Крім того, у верхнiй частинi прилада розташований вентиляцiйний пристрiй.

Перед початком дослідження необхідно піпеткою змочити ртутний резервуар вологого термометра дистильованою водою, а потiм завести вентиляційний пристрій у залежності від пори року на 5–10 хвилин.

Прилад закріплюють в дослiджуванiй точці на штативі. Психрометр не можна тримати в руках, у зв’язку з тим, що вiн буде нагріватися, а це впливатиме на показники приладу.

Після проведення дослідження визначають показники сухого та вологого термометрів. Для визначення абсолютної вологості використовують формулу (1):

В

К = А – 0,5 · (tсух.– t вол.) · –; ——— (1)

де К – абсолютна вологiсть (мм.рт.ст.);

А – максимальне напруження водяних парiв при температурі

вологого термометра (мм.рт.ст.);

0,5 – постiйний психрометричний коефiцiєнт;

t сух. – температура сухого термометра (°);

t вол. – температура вологого термометра (°);

В – атмосферний тиск у момент дослiдження (мм.рт.ст.);

755 – середнiй атмосферний тиск (мм.рт.ст.);

Визначення вiдносної вологостi проводять за формулою (2):

К

С = –– · 100; (2)

В

де С – вiдносна вологiсть (%);

К – абсолютна вологiсть (мм.рт.ст);

В – максимальна вологiсть при температурi сухого термометра

(мм.рт.ст.).

Максимальну вологість повітря при температурі вологого та сухого термометрів визначають за даними, що представлені в таблиці 1.

Вiдносна вологiсть вважається оптимальною, якщо вона знаходиться у межах 40–60%, допустимою – якщо коливається від 30 до 70%.

Теплове самопочуття визначається шляхом опитування з наступним визначенням кількості студентів, які почувають себе комфортно або дискомфортно. Одержані дані вивчення температурно-вологісного режиму навчальної лабораторії заносять до протоколу, здійснюють їх гігієнічну оцінку та обгрунтовують гігієнічні висновки та рекомендації.

.

Дефіцит насичення (різниця між максимальною та абсолютною вологістю повітря) визначають по таблиці насичених водяних парів: від значення максимальної вологості повітря при показаннях сухого термометра психрометра віднімають абсолютну вологість повітря, розраховану за формулами Реньо чи Шпрунга.

Фізіологічний дефіцит насичення (різницю між максимальною вологістю повітря при температурі тіла – 36,5^оС і абсолютною вологістю повітря) визначають по тій же таблиці насичених водяних парів (табл. 3).

Точку роси (температуру, при якій абсолютна вологість повітря стає максимальною) знаходять по тій же таблиці насичених водяних парів (табл. 3) у зворотному напрямку: за значеннями абсолютної вологості знаходять температуру, при якій ця вологість буде максимальною.

Добові коливання температури, вологості повітря та атмосферного тиску визначають за допомогою, відповідно, термографа, гігрографа, барографа.

Атмосферний тиск визначається за допомогою барометра-анероїда, шкала якого градуйована в мм рт.ст. або в кілопаскалях.

ВИЗHАЧЕHHЯ ОХОЛОДЖУЮЧОЇ ЗДАТHОСТI I

Дата добавления: 2014-11-29