Вимова слів іншомовного походження

Вимова звукосполук

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] у кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [наро д ] – народ;[нака з ] – наказ.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] – легко; [н'іхт'і] – нігті; [вохко] – вогко.

2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими в межах слова вимовляються дзвінко: [проз'ба] – орфографічно просьба; [воґзал] – вокзал.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] – орфографічно з тобою; [счистити] – зчистити.

4. Префікси роз-, без-, через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [росписка] – розписка.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'і м ] – сім; [вели^е ч ] – велич.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [ в 'італ'ниĭ] – вітальний; [ б 'іограф'ійа] – біографія.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в «Українському орфографічному словнику», яким варто послуговуватися, оскільки звук [ґ] вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґречний, ґрунтозахисний, ґаздувати, ґречність, ґрунтознавство, ґанок, ґречно, ґрунтообробний, ґрати, ґрунт, ґрунтуватися, ґатунок, ґрунтовий, ґудзик.

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [ дз вони^ек] – орфографічно дзвоник; [прису дж увати] – присуджувати.

Роздільна вимова цих звуків [д] і [з], [д] і [ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса й кореня: [в'ід-зи^евати] – орфографічно відзивати.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко: [маĭбут'н'е] – орфографічно майбутнє; [п'іс'н'а] – пісня; [горд'іс'т'] – гордість.

Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

а) -ться вимовляється як [ц':а]: [ли^естуйец':а] – орфографічно листується;

б) -шся вимовляється як [с':а]: [з'в'ітуйес':а] – звітуєшся;

в) -жся вимовляється як [з'с'а]: [зваз'с'а] – зважся;

г) -чся вимовляється як [ц':а]: [не^имороц':а] – не морочся;

ґ) -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри^евор'із'ц'і] – криворіжці;

д) -сши вимовляється як [ш:и]: [при^ен'іш:и] – принісши;

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання.

Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: с и стема, д и пломатичний, ц и вільний, р и торика.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно	Неправильно
[ідеал'но] – ідеально	идеально
[ідейа] – ідея	идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): к о рупція, д о ручення, д о кумент, п о пуляризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [те^инден'ц'ійа] – тенденція; [пе^ир'іоди^езац'ійа] – періодизація; [се^ирти^еф'ікат] – сертифікат.

Дата добавления: 2014-11-29