Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні,що визначають правильне наголошування слів.

Наголос – це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова й змінювати своє місце в спільнокореневих словах або у формах одного й того ж слова: зб и тки – збитк о вий, прийм а льня – пр и йми.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характ е рний і хар а ктерний, пр о шу і прош у, а також граматичного: с е стри і сестр и.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.

1. Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: чит а ти – чит а ння, навч а ти – навч а ння. В окремих словах префікс ви- перетягує на себе наголос: в и дати – вид а ння, в и вчити – вивч а ння. Ненормативними є наголошення ч и тання, навчанн я, завданн я.

2. У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на: один а дцять, чотирн а дцять, вісімн а дцять.

3. У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: один а дцяти, дван а дцяти, чотирн а дцяти, шістн а дцяти, сімн а дцяти.

4. У відмінкових формах на -ох, -ом наголос переходить на останній склад: одинадцять о х, чотирнадцять о х, сімнадцять о х та ін., одинадцять о м, дванадцять о м, шістнадцять о м тощо.

5. У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдес я т, сімдес я т, вісімдес я т.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесят и (п’ятдесять о х), п’ятдесятьм а (п’ятдесятьом а).

У межах літературної норми існують варіанти. Деякі слова української мови мають подвійне наголошення:

доповíдáч	пóмúлка	паропровíднúй	повíтря′ний
нáклáд	цемéнтóвий	прýжнúй	рóкú
лазýрóвий	корúстувáч	корúстувáння	щíлúна
óгрíх	пíдмýрoк	допомíжнúй	кахля′нúй
зáголóвок	електропровíднúй	зимóвúй	кóлéдж

Для сучасної української мови характерною є суперечність між намаганням зберегти залежність похідного слова від вихідного.

Ознайомтеся з наведеними нижче похідними прикметниками, що втратили акцентну залежність від вихідного слова:

пуск– пусковúй	áркуш – аркушéвий
шрифт– шрифтовúй	спирт – спиртовúй
бíржа – біржовúй	збут – збутовúй
нитка– нитковúй	чéрга– черговúй
текст– текстовúй	прибýток – прибуткóвий

Акцентну залежність від вихідного слова зберегли такі похідні прикметники:

каталóг– каталóговий	ліфт – лíфтовий
фíрма – фíрмовий	експéрт – експéртний
герб – гéрбовий	рúнок – рúнковий
штамп– штáмповий	файл – фáйловий
відсóток– відсóтковий	циліндр – цилíндровий

7. Більшість трискладових слів з компонентом -метр, що є назвами вимірювальних приладів, мають наголос на передостанньому складі: спідóметр, фотóметр, дозúметр, газóметр, барóметр (але: гравімéтр).

8. Складні слова з першим компонентом, утвореним від власного імені, мають наголос на останньому складі: ватмéтр, вольтмéтр, оммéтр.

9. Терміни з компонентами -метрія, -графія належать до моделей, у яких нормативним є наголошення першого складу другого компонента складного іменника: електромéтрія, електрогрáфія, спектромéтрія, спектрогрáфія.

10. У назвах мір з компонентом -метр наголошується останній склад: мілімéтр, кіломéтр, сантимéтр, децимéтр.

11. Складні іменники з компонентом -граф, що називають особу за фахом, мають наголос на передостанньому складі: типóграф, топóграф (але: калігрáф).

12. У складних іменниках з компонентом -граф, що є назвами приладів, апаратів, слід наголошувати передостанній склад: аерóграф, спектрóграф, томóграф (але: полігрáф, телегрáф, радіотелегрáф).

13. Назви осіб певного фаху мають ненаголошений компонент -лог: токсикóлог, геоморфóлог, графóлог, планетóлог, кліматóлог.

14. Компонент -лог наголошується в таких складних словах: каталóг, монолóг, полілóг.

Слово прошу вживається з двома наголосами: прош у – у значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; пр о шу – у значенні «запрошую, будь ласка».

В українській мові є іменники в и года (родовий множини в и гід)зі значенням «користь» і виг о да (родовий множини виг о д)означає «зручність». У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: в и года – в и годи – в и годою; в и гідний «корисний» – в и гідність – в и гідністю; виг о да – виг о ди – виг о дою; виг і дний «зручний» – виг і дність – виг і дністю.

Наголошення багатьох слів української мови відрізняється від наголошення їх лексичних відповідників у російській мові:

пóказ	бéсіда	кільцéвий	тяговúй	руслó	суднó
рукóпис	грáфлений	малúй	ламкúй	сорокóвий	рóзмах
кóлесо	задúмлення	перéкис	трубчáстий	плавкúй	серéдина
зáмазка	заробíток	рóзпад	низькúй	новúй	в’язкúй
різкúй	тонкúй	їдкúй	шúроко	глúбоко	далéко
стóляр	рúфлення	ковшовúй	текстовúй	кухóнний	ненáвидіти

Дата добавления: 2014-11-29