Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, штами мікроорганізмів, комп'ютерні програми тощо. 2 страница

Експертиза за формальними ознаками - це перевірка заявки на відповідність встановленим вимогам оформлення. Мається на увазі наявність у заявці необхідних відомостей про заявника, зоб­раження марки, що є предметом заявки, переліку товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати марку, документа про сплату встановленого збору тощо. Якщо заявка не відповідає фор­мальним вимогам, заявнику пропонують усунути вказані недо­ліки протягом певного строку.

Під час кваліфікаційної експертизи встановлюють відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, ви­значеним законодавством.

У ряді країн кваліфікаційна експертиза включає лише пере­вірку на відповідність абсолютним критеріям охороноздатності, зокрема, досліджують, чи має заявлене позначення розрізняльну здатність, чи не суперечить суспільним інтересам і принципам моралі тощо. При цьому не враховують критерій новизни, тобто не встановлюють наявність попередніх прав, а здійснюють екс­пертизу в повному обсязі або скорочену, згідно з національним законодавством.

Якщо законодавство передбачає проведення експертизи в по­вному обсязі, визначають, чи не конфліктує зазначене позначен­ня із вже зареєстрованими торговельними марками або іншими об'єктами попереднього права, включаючи права інших осіб як на тотожні, так і на схожі позначення, що отримали охорону згідно із законодавством, а також із заявками на реєстрацію таких по­значень в якості торговельної марки, якщо вони мають більш ран­ню дату встановлення пріоритету. Зазначене вище є експертизою новизни позначення.; Якщо за результатами експертизи буде зроблено висновок про можливість реєстрації позначення в якості торговельної марки, марку реєструє компетентний орган, і вона отримує правову охорону.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг» передбачає проведення експертизи за формальними озна­ками та кваліфікаційної експертизи в повному обсязі.

Реєстрацію торговельної марки здійснюють на підставі відпо­відності заявленого на реєстрацію позначення умовам надання правової охорони. Цю відповідність визначають під час проведен­ня експертизи.

Якщо за висновком експертизи заявлене на реєстрацію позна­чення не відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони, заявку відхиляють. У цьому разі компетент­ний орган повідомляє заявника про відмову в реєстрації марки.

Підставою для відмови в реєстрації торговельної марки може бути також заперечення, подане третьою особою, якщо відповід­но до національного законодавства процедура заперечення роз­починається після публікації відомостей про заявку на реєстра­цію торговельної марки, тобто до фактичної реєстрації марки.

Повідомлення про відмову в реєстрації марки має містити відпо­відну мотивацію та зазначення підстав для прийняття рішення.

У разі відмови в реєстрації торговельної марки на підставі її невідповідності умовам надання правової охорони заявнику на­дають можливість оскаржити це рішення.

Процедура реєстрації торговельної марки передбачає мож­ливість відхилення заявки на реєстрацію марки компетентним органом, відмову від подальшого її розгляду і, відповідно, реєст­рації торговельної марки.

Підставою для відхилення заявки може бути невиконання за­явником вимог законодавства щодо оформлення матеріалів заяв­ки та вимог компетентного органу щодо усунення недоліків заяв­ки за формальними ознаками, які можуть бути виявлені під час експертизи.

Заявнику надають певний строк для усунення недоліків заяв­ки або оскарження дій експерта. Якщо протягом встановленого строку недоліки в матеріалах заявки не будуть усунуті і заявник не оскаржить дії експерта, заявку на реєстрацію торговельної мар­ки відхиляють на основі мотивованого рішення, діловодство за заявкою припиняють.

Найчастіше підставою для відхилення заявки є невідповідність заявленого на реєстрацію позначення умовам надання правової охорони, яку встановлюють на етапі експертизи по суті.

Тому заявку відхиляють на основі мотивованого рішення ком­петентного органу. Підставою для відхилення заявки може бути невідповідність заявленого позначення тим вимогам, щодо яких проводиться експертиза по суті. У цьому разі заявнику також на­дають час на оскарження рішення компетентного органу.

Відкликання заявки на реєстрацію торговельної марки - це право заявника відмовитися від заявки на реєстрацію торговель­ної марки (право володільця реєстрації відмовитися від права на зареєстровану марку повністю або частково). Заявник може ско­ристатися зазначеним правом, подавши у встановленому поряд­ку клопотання про відкликання заявки, до одержання рішення про реєстрацію марки. Це положення відображено у ст. 11 Зако­ну України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Відкликана заявка не має правових наслідків. Подальші дії заявника не можуть базуватися на заявці, що відкликана.

Часткове відкликання заявки означає, що заявник із власної ініціативи може відмовитися від прав за заявкою, що стосуються частини заявлених товарів або послуг. Володілець реєстрації може відмовитися від права на зареєстровану марку в будь-який час за умови, що він не дав дозвіл (ліцензію) на використання марки іншій особі. Інакше володілець реєстрації не може відмовитися від права на марку без згоди ліцензіата.

Слід розрізняти такі поняття, як «відкликана заявка» і «заяв­ка, яку вважають відкликаною». Якщо відкликана заявка - це за­явка, за якою з ініціативи заявника припинено діловодство, то заявка, яку вважають відкликаною, - це заявка, діловодство за якою може бути припинене з ініціативи компетентного органу.

Підставою для цих дій може бути порушення заявником строків відповіді на запити щодо надання необхідних документів, додаткових матеріалів тощо, без яких проведення експертизи не­можливе, у разі якщо законодавство жорстко регламентує дотри­мання строків відповіді. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає строк відповіді на запит компетентного органу (2 місяці) та строк його продовження (6 місяців).

Тема 3. Авторське право та суміжні права

План

1. Об’ єкти авторського права і суміжних прав.

2. Суб’ єкти авторського права і суміжних прав.

3. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і об’ єкти суміжних прав.

4. Майнові права у сфері авторського права і суміжних прав.

5. Договори у сфері авторських і суміжних прав.

1. Об’єкти авторського права і суміжних прав.

Об’єкти авторського права і суміжних прав є результатом літературно-художньої та наукової творчості. Авторське право поширюється на твори науки, літератури та мистецтва, завершені і незавершені, оприлюднені і не оприлюднені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу і мети. Також авторським правом охороняються передачі організацій мовлення, що розміщені на території України та здійснюють мовлення за допомогою передавачів, розташованих на цій території.

Таким чином, до об’єктів авторського права належать усі твори, що мають названі ознаки. Законодавство подає перелік цих творів:

· Літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо);

· Музичні твори з текстом і без тексту;

· Аудіовізуальні твори;

· Твори образотворчого мистецтва;

· Драматичні та хореографічні твори, пантоміми;

· Фотографічні твори;

· Похідні твори;

· Збірники творів, енциклопедії, хрестоматії, альманахи, дайджести, інші складені твори;

· Титри для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Охороні підлягають як оприлюднені, так і не оприлюднені твори. Таким чином, навіть твір, який, окрім автора, ніхто не чув і не бачив, автоматично охороняється авторським правом.

Об’єктивна форма вираження твору – це своєрідний початок його існування. Для того, щоб результат творчої праці почав охоронятися авторським правом, він має бути втіленим в якій-небудь формі:

· письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис);

· усній (публічне виконання, публічне виголошення);

· звуко- чи відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний);

· зображення (малюнок, ескіз, картина, кіно-, теле-, відео- або фото кадр);

· об’ємно-просторовій (скульптура, модель, макет, споруда).

Твори охороняються авторським правом незалежно від їхнього жанру та мети створення.

Важливим категоріями в наданні правової охорони авторським творам є форма та зміст. До елементів змісту належать: ідея, тема, сюжет, художні образи тощо. Зміст будь-якого твору завжди відображений у певній формі (мова, стиль тощо). Змістові елементи в творах можуть повторюватися, але форма, в якій вони подаються, завжди буде оригінальною.

Правова охорона не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття – вони використовуються доти, поки приносять прибуток. Приклад – відомі в різних країнах телепроекти: українські «Фабрика зірок» - аналог оригінального голландського телешоу «Star Academy», «Танцюють всі» - аналог оригінального британського шоу «So You Think You Can Dance?», «Україна має талант» - аналог оригінального британського телешоу «Got Talent». Викуплені проекти починають жити самостійним життям з своїми національними особливостями.

Для виникнення та здійснення авторського права не потрібна реєстрація твору, спеціальне оформлення й виконання інших формальностей. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Останнім часом автори все частіше намагаються захистити свої авторські права використанням знака авторського права. Мета – сповіщення третіх осіб про свої авторські права. Після приєднання України в складі СРСР в 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право на всіх виданнях, а згодом і на аудіовізуальних творах почали зазначати знак охорони авторського права, що складається з трьох елементів:

· латинської літери „с”, обведеної колом - ©;

· імені особи (найменування власника), що володіє авторським правом;

· року першої публікації твору.

У друкованих виданнях особливості використання знака охорони авторського права залежать від кількості авторів.

Видання одного автора –знак розміщують у правому нижньому куткузвороту титульної сторінки. Також засвідчуються права автора ілюстрацій до видання, упорядника та інше.

Видання з кількома авторами. Якщо книга написана у співавторстві чивидання складається з частин, авторами яких є різні особи, знак охорони ставлять для кожної з них із зазначенням частин, які ними написані.

Якщо книга є перекладом з іноземної мови, спочатку розміщують копію знака охорони авторського права видання – оригіналу, знак охорони безпосередньо на переклад та інші об’єкти охорони.

Збірка з великою кількістю авторів. У збірках,які видаються організацієюсамостійно або через видавництво, на звороті титульної сторінки розміщують знак охорони на збірник загалом. Знак охорони авторського права на кожний твір, розміщений у збірнику, зазначають у нижній частині початкової сторінки авторського твору.

Перевидання. Якщо книга видається вдруге без змін і доповнень,на нійзазначається той самий знак охорони, що й на першому виданні. Якщо в книзі є доповнення, то розміщують два знаки охорони: першого та другого видання із зазначенням авторів доповнень і змін та видавництва, що видало оновлене видання.

До різновидів об’єктів авторського права можна віднести: літературні письмові твори; аудіовізуальні твори; фотографічні твори й твори зображального мистецтва; оригінальні назви та окремі частини творів; елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну.

Літературні письмові твори публіцистичного,белетристичного,наукового,технічного чи іншого характеру неодмінно охороняються авторським правом. Серед літературних творів інформаційного жанру найбільш поширені замітка і репортаж.

Твори аналітичних жанрів – це аналіз та осмислення фактів, обов’язкове авторське Я. До таких творів належать стаття, кореспонденція, інтерв’ю, рецензія, огляд, коментар, бесіда тощо. Вони безперечно охороняються авторським правом.

Твори художньо-публіцистичних жанрів –це нариси,фейлетони,памфлети,пародії,сатиричні коментарі,епіграми, анекдоти – вони обов’ язково підлягають охороні авторським правом.

До інших матеріалів періодичних видань, що охороняються авторським правом, можуть належати кросворди, астрологічні прогнози, прогнози погоди, якщо вони є результатом творчої діяльності.

Авторським правом охороняються і аудіовізуальні твори: кінофільми, телефільми, відеофільми, слайд-фільми тощо. Аудіовізуальний твір може складатися з творів, які вже існують, і творів, що були спеціально складені для нього. Автор тексту, музики та інших самостійних елементів, що входять до складу аудіовізуального твору, зберігає авторське право на свою частину та може вільно використовувати її на власний розсуд. За українським законодавством, авторами аудіовізуального твору визнаються: режисер-постановник; автор сценарію, текстів, діалогів; художник-постановник; автор спеціально створеного музичного твору з текстом або без нього; оператор-постановник.

Серед аудіовізуальних творів окремо виділяються телевізійні твори, що є продукцією організацій мовлення – телепередачі, ток-шоу, випуски новин, спеціальні телепроекти. Співавторами телевізійного твору є автор сценарію, режисер-постановник, оператор-постановник. До авторів телевізійного сюжету починає діяти лише з моменту створення твору, а отже, насправді охороняє тільки кожний окремий примірник кожного номера видання, що вже побачив світ.

Специфікою періодичних видань є відсутність у них єдиного власника авторських прав. Первинно право на періодичне видання зароджувалося винятково як право видавців. Однак якщо редакторів перших газет справедливо вважали одноосібними творцями своїх видань і їм доставались всі лаври пошани, то сьогодні вихід у світ журналу чи газети – це результат злагодженої та копіткої праці цілого колективу спеціалістів – журналістів, фотографів, редакторів, дизайнерів, коректорів та ін.

Творчий внесок видавця, що за сучасним законодавством володіє правами на видання в цілому, полягає в доборі матеріалу, розробці оригінального макету. Кожен з журналістів володіє правами на використання своїх публікацій, включених до видання; за видавцем закріплено право на форму вираження авторських матеріалів у газетному (журнальному номері).

Якщо твори, що ввійшли до складу видання, є об’єктами авторського права, видавець користується авторським правом лише за умови дотримання відповідних прав кожного з авторів складених творів. У разі, коли твори, що стали частиною складеного видання, не мають авторської охорони, право видавця є незалежним.

Тож видавці періодичних видань володіють такими правами: на використання свого видання в цілому; на зазначення свого імені під час використання таких видань; на використання службових творів, які стали частиною видання; на використання творів, права на які були передані видавцеві за договором. Права видавців є, фактично, безстроковими.

Службовий твір створюється автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання редакції. Під таке визначення підпадає більшість журналістських публікацій. Авторові службового твору належать лише немайнові права, такі як право на згадування його імені чи зазначення псевдоніму. Він також має право протидіяти будь-якому посяганню на твір, яке здатне зашкодити честі та репутації. Однак претендувати на отримання додаткової винагороди за використання твору автор не може. Такий підхід зумовлюється необхідністю компенсувати матеріальні витрати роботодавця, котрий для створення матеріалу забезпечує технічне оснащення (диктофон, камеру, монтажне обладнання) чи фінансову підтримку (оплата відрядження, транспорт).

Перехід прав до роботодавця відбувається на підставі підписаного з журналістом трудового договору (контакту) й (або) іншого цивільно-правового договору. Однак укладення трудового договору не є підставою для переходу прав до роботодавця в повному обсязі. Згідно з положенням Цивільного кодексу України, майнові права на твір, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив цей об’єкт, і юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно.

Твір може існувати як у його оригінальній формі, так і в зміненій – переклад, переробка, адаптація тощо. Оригінальним визнається твір, всі основні елементи якого створені самим автором. Твори, для написання яких були використані елементи чужих творів, вважаються похідними. Базовим критерієм для надання охорони похідному твору є творчий характер переробки. Технічна робота, наприклад, дублювання, озвучення та субтитрування аудіовізуальних творів, не вважається похідним твором і не охороняється авторським правом. Розглянемо різновиди похідних творів, які найчастіше зустрічаються в ЗМІ.

Аранжування – переклад музичного твору, написаного для одного інструмента, для іншого інструмента або голоса. Різновидами аранжування є також оркестрування, обробка, варіації.

Адаптація – полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами чи пристосування його для демонстрації за допомогою інших художніх засобів, наприклад, переробка літературного твору на телевізійний сценарій. Здійснення її неможливе без згоди автора оригінального твору неможливе.

Анотація – стислий виклад змісту книги, статті, спектаклю. Реферування – конспективний виклад змісту книги, статті.

Резюме – стислий виклад основної думки, ідеї твору, висновок, підсумок виступу. Сьогодні широко відоме соціологічне резюме – оприлюднення журналістом соціологічного дослідження в певній послідовності, порівняння даних, коментування отриманих результатів тощо.

Переклад – передання форми письмових або усних творів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Самостійними літературними творами вважаються лише творчі переклади. Відповідно до українського законодавства авторським правом не охороняються офіційні переклади законів, указів, постанов, судових рішень та інших документів, які мають офіційний характер. Перекладачі й інші автори похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір. Одночасно їхнє право є залежним, оскільки автори похідних творів не можуть здійснити переклад чи переробку, попередньо не отримавши згоди в автора оригіналу.

До об’єктів авторського права не належать твори, що не є результатом творчої діяльності: твори, що є суспільним надбанням і термін авторсько-правової охорони яких закінчився; ідеї, методи, теорії, принципи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття; повідомлення про поточні події чи новини дня, що мають характер прес-конференції; твори народної творчості.

Об’єкти, що не охороняються авторським правом: офіційні документи (закони України; судові рішення; офіційні документи політичного, законодавчого й адміністративного характеру; їх офіційні переклади); символи і знаки (прапор, герб; грошові знаки; державні нагороди; символи та знаки органів державної влади, військових формувань, територіальних громад, підприємств, установ); розклади телепередач, руху транспортних засобів.

2. Суб’ єкти права інтелектуальної власності.

Особи, яким належить суб’єктивне авторське право на твір, відносяться до суб’єктів авторського права. Ними можуть бути такі категорії: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства незалежно від віку.

Суб’єктивне авторське право виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб’єктів авторського права належать: автори, співавтори, спадкоємці, правонаступники, видавці.. Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами.

Автором вважається фізична особа, що своєю творчою працею створила твір. Йому належить первинне авторське право на твір, яке складається з майнових і немайнових прав. Немайнові права (право на ім’я, псевдонім) є невідчужуваними й не можуть бути передані іншим власникам. Майнові ж права на використання твору автор може передати іншим особам і організаціям.

Створення та випуск інформаційної продукції як об’єкта інтелектуальної власності – це тривалий процес, пов’язаний із залученням праці багатьох осіб, саме тому постає питання співавторства на цей інтелектуальний продукт. Співавторство – це факт створення твору в результаті спільної праці двох або більше осіб.

Говорячи про складений твір, яким є періодичне видання, необхідно відрізняти співавторство від співробітництва. Співробітництво – це використання творів різних авторів для створення нового складеного твору.

Автори розміщених у виданні статей не стають співавторами, як і автори не мають права вимагати авторства на періодичне видання в цілому. Те саме стосується і авторів текстового і зображального матеріалів, розміщених поряд. І стаття, і фотографія до неї об’єднані лише спільною темою, подією та іншим, сприймаються ж вони самостійно.

Виділяють два різновиди співавторства – роздільне і нероздільне. Обсяг права на використання твору значною мірою залежить від різновиду співавторства. Якщо твір становить нерозривне ціле чи всі співавтори брали участь у створенні кожної частини цього твору, співавторство вважається нероздільним. Якщо ж твір можна поділити на окремі частини, кожна з яких має самостійне значення, співавторство вважається роздільним. В такому випадку кожен зі співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд.

Та не будь-який внесок дає право вважатися співавтором твору. Так, якщо в основу написання твору покладено ваші ідеї, теорії, методи, концепції, навіть відкриття – Ви, на жаль, не можете претендувати на звання співавтора, тому що ці категорії за законом не охороняються авторським правом.

Внесок, який зробила та чи інша особа, може мати не лише творчий характер. Отож співавторами твору не визнаються особи, що допомагали авторові: технічно (друкарки, креслярі, стенографи), організаційно (продюсери, видавці), матеріально (спонсори, меценати). Визначення співавторів журналістського матеріалу залежить і від жанру та специфіки створення цього твору.

Розглянемо таке явище, як співавторство, у двох жанрах: бесіда і наукова стаття. Для бесіди характерним є поєднання творчості учасників бесіди з творчістю журналіста. За таких умов визнання журналіста співавтором бесіди цілком виправдане.

Дещо інше розглядається співавторство в науковій статті. З одного боку, наукові статті – набутки індивідуальної творчості вченого, що мають усі ознаки об’єкта авторського права. З іншого, - службові твори, що виконуються науковцем відповідно до завдання науково-дослідної організації. Дозвіл на опублікування монографій або наукових статей повинен надати заклад, у якому ці наукові праці апробовані. Такий порядок часто унеможливлює отримання автором гонорару за публікацію та обмежує його майнові права. Інша річ, коли дослідник передає матеріали для написання статті професійному журналісту. Авторським правом охороняється не зібраний матеріал – зміст публікації, - а форма його викладу, в чому і полягає робота журналіста. Узагалі наукові працівники намагаються визначати авторство та співавторство на твори не за нормами авторського права, а за морально-етичними нормами, які ґрунтуються на тому, що співавтором обов’язково повинен бути автор наукової ідеї, гіпотези.

Одним з поширених видів співавторства є інтерв’ ю. Згідно з новою редакцією Закону України „Про авторське право...” співавторами інтерв’ю вважаються особи, що дала і що взяла інтерв’ ю. Опублікування запису інтерв’ юдопускається лише за згодою особи, що його дала (п. 3 ст. 13). Інтерв’ ю – призначена для опублікування в пресі, передання по радіо, телебаченню розмова журналіста з особою (групою осіб), найкомпетентнішою в певному питанні, політичним, громадським чи іншим діячем або ж просто відомою особистістю. За характером та кількістю учасників інтерв’ ю виділяють: інтерв’ю-монолог, інтерв’ ю-діалог, колективне інтерв’ю, інтерв’ю – замальовку, інтерв’ю-нарис, інтерв’ ю-анкету.

Спадкоємці – це особи, до яких перейшли майнові права померлого автора відповідно до закону чи заповіту. Після смерті автора власниками його авторських прав стають його спадкоємці. Ними можуть бути рідні автора чи особи, котрим він передав свої права за заповітом. Рідними вважаються особи, що належать до певної черги спадкоємців. За наявності заповіту, спадкоємцями стають особи, зазначені в ньому, незалежно від їх громадянства. Якщо автор не залишив заповіту та не має законних спадкоємців, дія його авторських прав припиняється, а їх захист покладається на державу. Згідно з українським законодавством, Кабінет Міністрів може встановлювати спеціальні відрахування до фондів творчих спілок за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.

В спадок можуть переходити лише майнові права, а особисті немайнові права символічно залишаються у автора навіть після його смерті. Майнові права можуть бути передані в спадок лише за умови, що за життя автор ними володів. У разі, якщо автор передав майнові права на використання твору іншим особам, спадкоємці не можуть на них претендувати, проте у них залишається право захищати честь і репутацію свого родича та перешкоджати діям, які порушують його немайнові права.

Правонаступники – це юридичні чи фізичні особи, до яких відповідно до договору чи закону перейшли права і обов’язки інших осіб. правонаступники можуть отримати майнові права на використання твору в авторів та їхніх спадкоємців. Передання цих прав оформляється авторським договором. Переважно правонаступниками стають особи й організації, що займаються відтворенням і використанням цих творів. Отож до правонаступників належать: редакція ЗМІ, якій журналіст передав права на опублікування твору; видавництво, що за договором з автором отримало права на випуск і розповсюдження його книги; організація, яка володіє правами на службові твори своїх співробітників; інші фізичні і юридичні особи, права яким були передані за договором або за законом.

Інші особи, що мають авторське право – це фізичні та юридичні особи, що володіють первинними авторськими правами на твір. До числа таких осіб належать: упорядники збірників та інших складених творів; автори похідних творів; видавці періодичних видань. Найбільш неврегульованим залишається на сьогоднішній день питання правонаступництва авторських прав на кінофільми, що були відзняті на кіностудіях Радянського Союзу до 1991 р.

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання об’єктів авторського права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами. Вперше колективний орган почав захищати авторські права у 1777 р. у Франції, агентство мало назву „Товариство драматичних авторів та композиторів” і було створено за активної участі П. Бомарше. Подібні організації поширені з того часу у всьому світі. Нині популярність організацій колективного управління правами в Україні зростає з кожним роком.

3. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і об’ єкти суміжних прав.

Право авторства. Згідно з українським законодавством про авторське право авторство виникає з моменту виникнення твору. Первинним власником виключних прав, пов’язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, є автор. Йому належать особисті немайнові та майнові права.

Права авторів поділяються на:

Особисті немайнові права. Вони невідчужувані та не можуть бутипередані іншим особам. Можуть захищатися спадкоємцями автора.

Виключні майнові права. Вони можуть передаватись автором і йогоправонаступниками відповідно до авторського договору, у спадок або іншим способом. Майнові права будуть детально розглянуті в наступній лекції.

Право на винагороду. Автор або правовласник має право насправедливу винагороду за будь-яке використання твору. Законом передбачена можливість використання твору без дозволу автора, але з виплатою йому винагороди.

Особисті немайнові права є невідчужуваними правами автора і не можутьбути передані іншим особам. До немайнових прав автора належать: право авторства; право на ім’ я; право на псевдонім; право на збереження цілісності твору; право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору.

Одним з найважливіших прав, яке виникає в творця, є право авторства – право визнаватися автором свого здобутку. Беззаперечним доказом існування поняття авторства в стародавні часи може слугувати папірус Честер-Бітті IV (датується часом Нового царства в Єгипті), в якому про авторів літературних творів написано таке: „...досі виголошують їхні імена через книги, що вони створили, оскільки вони (книги) були хороші та пам’ять про тих, хто їх створив, зберігається вічно”. Поза сумнівом, подібні рядки були написані в суспільстві, де високо цінували значення книг та їхніх авторів. Однак ідеальними авторами визнавалися лише автори давнини, твори яких за структурою, стилем й навіть змістом намагалися наслідувати їхні нащадки.

Дата добавления: 2014-11-29