Інтелектуальний капітал – основа сучасного виробництва

ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

РОЗДІЛ 5

Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного суспільства є перехід до нової, інноваційної моделі економіки. Сьогодні в умовах конкурентної боротьби вагомим чинником успішного розвитку підприємства є активне впровадження і поширення нововведень, передусім нових технологічних і управлінських процесів, прогресивних форм організації виробництва, готовність задовольнити майбутні запити споживачів.

Інтелектуальна складова процесу виробництва в сучасних умовах перетворюється у вирішальний фактор підвищення ефективності, доходності та інших показників діяльності підприємства.

Інтелектуальна складова виробництва складається із своєрідної тріади: інтелектуальний капітал, інтелектуальні (нематеріальні) активи, інтелектуальна власність. Усі вони інкорпоровані, тобто одне є частиною іншого. Інтелектуальний капітал у найбільш узагальненому вигляді це сума всіх знань співробітників, що формує конкурентні переваги підприємства. Однак, підприємство не володіє своїм співробітником, відповідно і його знаннями, досвідом, навичками тощо. Більш того, знання співробітника не використовуються повною мірою, доки вони не ідентифіковані, належним чином документовані, і з ними не ознайомилися інші співробітники. Інтелектуальний капітал, який належно зафіксований, збережений і доступний для ознайомлення становить собою інтелектуальні (нематеріальні) активи. А інтелектуальні активи, які захищені відповідними законодавчо-нормативними актами є інтелектуальною власністю.

Тобто, інтелектуальний капітал формує більш цінну категорію інтелектуальних активів, яка, у свою чергу, формує ще більш цінну категорію інтелектуальної власності. Ця ієрархія цінностей визначає основні напрями процесу управління інтелектуальною складовою виробництва: з інтелектуального капіталу отримати інтелектуальні (нематеріальні) активи, з яких потім виділити інтелектуальну власність. Кінцева мета при цьому – створення і використання інтелектуальної власності.

Поняття інтелектуального капіталу і пов’язане з ним поняття інтелектуальної власності невіддільні від інноваційної моделі економіки. Це ті компоненти, що найкраще ідентифікують нову економіку. На даному етапі технологічного розвитку наявність саме цих компонентів визначає корінну відмінність так званої нової економіки від економіки природно-сировинного спрямування.

Донедавна власність була чітко матеріалізована і тільки науково-технічний прогрес показав, що рушійною силою його є нематеріальна власність – інтелектуальний капітал основою якого є інтелектуальна власність. Загалом інтелектуальний капітал можна визначити як ресурс, що впливає на ефективність функціонування економіки і не є матеріальним в традиційному розумінні. Хоча форми, яких набувають інтелектуальні активи, можуть бути матеріальними, їх суть і цінність можна пояснити належністю до нематеріальної сфери. Інтелектуальний капітал розглядається як провідна конкурентна перевага сучасного суспільства.

Термін “інтелектуальний капітал” був введений в науковий обіг професором Гарвардського університету Дж. Гелбрейтом у 1969 р. Першим, хто докладно і досить широко популяризував це поняття був американський економіст Т. Стюарт. У 1991 р. в своїй статті, присвяченій формуванню інтелектуального потенціалу США, він визначив інтелектуальний капітал як суму всього того, що знають робітники компанії, і що надає конкурентні переваги компанії на ринку. Пізніше визначення інтелектуального капіталу неодноразово уточнювалося. Так, американський економіст Л. Едвінсон визначив інтелектуальний капітал як знання, яке можна конвертувати у вартість, а його колега Л. Прусак вважав, що інтелектуальний капітал – це інтелектуальний матеріал, який формалізується, обробляється і використовується для збільшення вартості активів компанії [1].

Різні підходи щодо визначення поняття інтелектуальний капітал характерні також для сучасної української наукової літератури. Це поняття трактують як знання про процеси виробництва і управління; як нематеріальні активи; як знання про те, що є необхідним і як трансформувати наявне в необхідне. Втім, інтелектуальний капітал трактують як знання та інформацію, які не є нематеріальним активом і предметом соціально-економічних відносин. При цьому найчастіше під інтелектуальним капіталом розуміють не просто знання, а специфічні знання, тобто такі, які мають перевагу над відомими [2]. З цієї точки зору, заслуговує на увагу визначення, яке наводить у своїй статті В. Олейко. На її думку, інтелектуальний капітал – це збірне поняття, і воно об’єднує: об’єкти інтелектуальної власності, майнові права на них, знання, вміння, навички людини та системи, створені нею, які при включенні до господарського обороту приносять додану вартість [3]. Хоча це визначення сформульоване недостатньо чітко, але воно віддзеркалює, на наш погляд, сутність інтелектуального капіталу як економіко-правової категорії.

Інтелектуальний капітал це не річ, не матеріальний об’єкт, а сукупність нематеріальних об’єктів, передусім об’єктів інтелектуальної власності, які використовуються у виробництві і є складовою частиною основного капіталу. З цієї точки зору знання, досвід та інформація – це специфічні, за своєю природою і формами участі у виробничо-господарському процесі, фактори, які в межах суб’єкта господарювання стають інтелектуальним капіталом. При цьому необхідно зазначити, що до інтелектуального капіталу не належать немайнові авторські права, вони належать до інтелектуальної власності (право на ім’я, право перешкоджати будь-якому посяганню на твір, яке може заподіяти шкоду честі і репутації автора тощо). Наприклад, проект будь-якого закону належить до інтелектуальної власності, але не належить до інтелектуального капіталу. А прийнятий закон вже не буде належати до жодної із зазначених структур.

Тобто, інтелектуальний капітал – це насамперед знання, інформація, досвід, організаційні можливості, які можна використати для створення багатства. При цьому під знаннями розуміється досвід і мислення, підходи та ідеї щодо того, як потрібно організувати виробництво, за допомогою якого повинен бути вироблений товар, щоб задовольнити зростаючі потреби споживачів. Іншими словами інтелектуальний капітал – це знання, які можна перетворити на цінності.

Формується інтелектуальний капітал як шляхом накопичування нематеріальних активів: патентів, ліцензій, авторських прав тощо, так і через людський фактор: досвід, знання, корпоративну культуру.

Однак, незважаючи на відсутність єдиної думки щодо поняття “інтелектуальний капітал”, більшість науковців погоджуються з тим, що на рівні організації інтелектуальний капітал складається з трьох складових: людський капітал, організаційний капітал та споживчий (клієнтський) капітал. До речі, вперше цю думку сформулював у 1997р. Т.Стюарт у своїй фундаментальній праці “Інтелектуальний капітал” [4].

Важливо підкреслити, що людський, організаційний і споживчий капітал взаємодіють один з одним. У практичній діяльності недостатньо інвестувати в кожний з них окремо. Вони повинні підтримувати один одного, створюючи синергетичний (спільної дії) ефект – і тоді відбувається перехресний вплив одного виду активів на інший.

1. Людський капітал з трьох складових інтелектуального капіталу має найбільше значення. Людський капітал – це сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також здатність власників і співробітників, які займаються творчою працею, відповідати вимогам і завданням організації.

Тобто, людський капітал – це складова інтелектуального капіталу, яка має безпосереднє відношення до людини (знання, практичні навички, творчі здібності людей, їх моральні цінності, культура праці тощо). Це найбільш динамічна компонента здатності організації (підприємства) одержувати прибутки. Інвестиції в нього можуть бути направлені на підвищення освіти, накопичення професійного досвіду та приватних зв’язків, на покращення здоров’я, мобільності, оволодіння більш широким масивом інформації тощо.

В сучасних умовах відомі компанії світу серед названих факторів формування людського капіталу особливу увагу надають навчанню співробітників і формуванню організаційної культури, спрямованої на обмін знаннями між співробітниками.

Практично усі провідні компанії світу створюють у себе цілісну систему розвитку персоналу, його навчання і підвищення кваліфікації. Навчання персоналу стає відносно самостійним фактором формування творчої атмосфери у виробничому колективі, сприяє зростанню у виробництві ролі інтелектуальних ресурсів, адаптації до швидкоплинних умов, підвищує конкурентоспроможність фірми.

2. Організаційний капітал – це частина інтелектуального капіталу, яка має відношення до організації в цілому (процедури, технології, системи управління, технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, товарні знаки, культура організації тощо). Організаційний капітал – це організаційні можливості підприємства відгукуватися на вимоги ринка. Він відповідає за те, як людський капітал, перетворюючи інформацію, використовується в організаційних системах. Організаційний капітал здебільшого є власністю підприємства і може бути відносно самостійним об’єктом купівлі-продажу. Деякі дослідники виокремлюють цей вид капіталу в структурний капітал, акцентуючи увагу на його можливостях забезпечення продуктивності робітників і функціонування компанії [5].

Важливими напрямками сучасного розвитку організаційного капіталу є:

– по-перше, впровадження корпоративних інформаційних систем, що сприяє наведенню порядку в компанії, дозволяє зробити більш ефективними її відносини з клієнтами і партнерами. Такі об’єкти інтелектуальної власності, як інформаційні системи і бази даних відіграють значну роль в сучасних організаціях завдяки швидкому і успішному розвитку комп’ютерів і програмного забезпечення. Програмне забезпечення стало ключовим елементом інноваційного процесу і відносно самостійним фактором економічного розвитку;

– по-друге, формування прогресивної організаційної структури, зорієнтованої на інтенсивний обмін знаннями, інтелектуальними ресурсами усередині організації, з метою їх широкого використання усіма співробітниками;

– по-третє, формування і використання організаційного капіталу виявляється у діях, які спрямовані на збільшення віддачі від нематеріальних активів, зокрема об’єктів інтелектуальної власності. Сьогодні більшість підприємств витрачає ресурси, передусім на розвиток виробництва, системи управління та удосконалення матеріально-технічного забезпечення. В той же час вони можуть досягти більших результатів, вкладаючи, наприклад, капітал у товарний знак, перетворюючи його у торговельну марку, бренд підприємства.

3. Споживчий (клієнтський) капітал. Змістом споживчого капіталу є зв’язки і усталені відносини організації з клієнтами, споживачами. Як відомо, один із варіантів популярного “співвідношення Парето” формулюється так: “Постійні клієнти, складаючи 20% сукупної клієнтури, приносять 80% прибутку”. Результатом сталих, постійних зв’язків є упевненість в тому, що клієнти компанії будуть і надалі віддавати їй перевагу. Тобто, споживчий капітал – це кількість і якість постійної клієнтури організації. В процесі “боротьби” за клієнта найважливішу роль відіграє такий інструментарій впливу на споживача, як інтелектуальна власність. Саме використовуючи можливості товарного знаку, торговельної марки, географічного зазначення та інших об’єктів інтелектуальної власності, підприємство (організація) має можливість підтримувати усталені зв’язки із споживачами. Згодом, коли, наприклад, торговельна марка перетворюється у бренд, вона починає належати і споживачу: перебуваючи в його свідомості, вона стає компонентом споживчого капіталу.

Тобто, зростання значущості інтелектуального капіталу у сучасній ринковій системі господарювання визначається, передусім такими факторами:

– провідною роллю інтелектуального капіталу в економічних і суспільних відносинах в умовах глобалізації;

– змінами, що відбуваються в економіці країни, які зумовлюють принципово нові, більш суворі вимоги до системи управління;

– значним прискоренням науково-технічного прогресу, який є одним із головних чинників успішного розвитку суспільного виробництва;

– домінуючим значенням і цінністю інтелектуальних ресурсів підприємства порівняно з матеріальними ресурсами [6].

Інтелектуальний капітал – не тільки основний ресурс сучасного виробництва, а й важливий компонент, який визначає ринкову вартість сучасного суб’єкта господарювання. Фактичною основою ринкової оцінки суб’єктів господарювання стають не матеріальні фактори, а можливість використати внутрішні ресурси, наявність інтелектуальної власності, здатність до інновацій і активна діяльність з метою закріплення своїх конкурентних позицій.

На сьогодні інтелектуальний капітал починає домінувати у методах оцінювання суб’єкта господарювання, оскільки він відображає динаміку організаційного розвитку і створення вартості. Позитивний вплив на господарську діяльність інтелектуального капіталу і, зокрема, об’єктів інтелектуальної власності проявляється в ефективності виробництва, збільшенні кінцевого прибутку та рентабельності активів, впливі на конкурентоспроможність суб’єкта господарювання, його репутацію, якість продукції тощо. Останні дослідження у царині інтелектуального капіталу свідчать про набагато більшу цінність інтелектуальних активів суб’єктів господарювання порівняно з її матеріальними ресурсами. З розвитком економіки, нових технологій, випуску наукоємної продукції нематеріальні активи стають однією з найбільш важливих складових частин активів суб’єктів господарювання [7].

Переважна частка ринкової вартості компанії в сучасній економіці створюється саме завдяки ефективному використанню інтелектуального капіталу.

Отже, одним з важливих джерел розвитку є інтелектуальний ресурс, який виражається у здатності генерувати нові ідеї, використанні внутрішніх ресурсів, здатності до інновацій, утримуванні конкурентних позицій, оптимальному використанні потенціалу інтелектуальної власності господарювання.

Дата добавления: 2014-11-29