Інтелектуальної власності

Підходи і методи оцінки вартості об'єктів

Прийоми, застосовувані для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, умовно можна розділити на три категорії: підходи, методи та методики. Підходи визначають основні, вихідні положення щодо оцінки вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної власності у конкретному випадку їх використання є досить складною процедурою, вимагає спеціальних знань, і в кожному випадку вимагає унікального рішення завдань. Однак при всьому різноманітті випадків існують основні, загальновизнані підходи до оцінки майна. Національним стандартом N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" визначено три підходи до оцінки об'єктів інтелектуальної власності: витратний, порівняльний дохідний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки істотно залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання.

1. Витратний підхід до оцінки майнових прав інтелектуальної власності ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відновлення або заміщення об'єкта оцінки. Даний підхід застосовується для визначення залишкової вартості заміщення (відтворення) майнових прав інтелектуальної власності шляхом вирахування з вартості відтворення (заміщення) величини зносу.

Найчастіше при використанні витратного підходу застосовують такі методи оцінки інтелектуальної власності:

- метод прямого відтворення;

- метод заміщення.

Метод прямого відтворення ґрунтується на визначенні поточної вартості витрат, пов'язаних із створенням (розробленням) або придбанням на дату оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які оцінюються, приведенням об'єкта права інтелектуальної власності в стан, що забезпечує його найбільш ефективне використання, з урахуванням витрат на правову охорону, маркетингові дослідження, рекламу тощо, а також розмір прибутку підприємства, який створив (розробив) такий об'єкт.

Метод заміщення застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності, заміщення яких можливе та економічно доцільне. Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення об'єкта інтелектуальної власності з подальшим вирахуванням сум його зносу. При оцінці активу за цим методом використовується принцип заміщення, який показує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити при купівлі активу з аналогічною корисністю чи подібної споживчої вартістю, але не обов'язково копії втраченого об'єкта інтелектуальної власності.

2. Порівняльний (ринковий) підхід. При використанні цього підходу оцінюваний об’єкт інтелектуальної власності порівнюється з аналогічними об’єктами, схожими за якістю, призначенням і корисністю, проданими за порівнюваний час на подібному ринку.

Використання порівняльного підходу здійснюється за наявності достовірної і доступної інформації про ціни подібних до об’єкта оцінки об’єктів (далі – об’єкти порівняння) та дійсні умови угод з ними. При цьому може використовуватися інформація про ціни продажу, пропозиції.

Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів. При цьому визначення ринкової вартості об’єкта здійснюється шляхом коригування цін продажу або пропонування об’єктів порівняння, що усуває наявні відмінності між об’єктом оцінки та об’єктом порівняння. За наявності відповідних умов цей метод дозволяє визначити точну, так звану справедливу ціну.

Визначення ринкової вартості з використанням порівняльного підходу включає такі оціночні процедури:

– визначення факторів, які суттєво впливають на вартість і за якими здійснюється порівняння об’єкта оцінки з об’єктами порівняння (далі – елементи порівняння);

– визначення по кожному з елементів порівняння характеру і ступеня відмінностей між кожним об’єктом порівняння та об’єктом оцінки;

– визначення по кожному з елементів порівняння коефіцієнтів коригування цін об’єктів порівняння, що відповідають характерові і ступеневі відмінностей між кожним об’єктом порівняння та об’єктом оцінки; – коригування по кожному з елементів порівняння цін кожного об’єкта порівняння, що згладжує їхні відмінності між об’єктом оцінки та об’єктами порівняння;

– розрахунок ринкової вартості об’єкта шляхом обґрунтованого узагальнення скоригованих цін об’єктів порівняння.

До елементів порівняння відносяться фактори, які впливають на вартість об’єкта оцінки і сформовані на ринку характеристики угод з об’єктами порівняння. Найбільш важливими елементами порівняння, як правило, є:

– обсяг оцінюваних майнових прав на об’єкти;

– умови фінансування угод з інтелектуальною власністю (співвідношення власних і позикових коштів, умови надання таких коштів);

– зміна цін на подібні об’єкти за період з дати укладання угоди щодо таких об’єктів до дати проведення оцінки;

– галузь, у якій використовується або буде використовуватись об’єкт;

– територія, на яку поширюється дія наданих прав;

– фізичні, функціональні, технологічні, економічні характеристики подібних об’єктів;

– попит на продукцію, що може вироблятися та/або реалізовуватися з використанням об’єкта;

– наявність конкуруючих пропозицій;

– відносний обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), виробленої з використанням об’єкта;

– строк корисного використання об’єкта;

– рівень витрат на освоєння об’єкта;

– умови платежу при здійсненні угод з об’єктом;

– обставини здійснення угод з об’єктом.

Хоча на перший погляд, порівняльний підхід є досить простим, його застосування в реаліях життя пов’язано з численними труднощами і умовностями. Це насамперед, зумовлено тим, що як відомо, не існує двох абсолютно однакових об’єктів інтелектуальної власності (об’єктів порівняння). До того ж інформація про елементи порівняння доволі часто є малодоступною. Все це значно обмежує можливість використання порівняльного підходу.

3. Дохідний підхід. Це досить складний підхід, але він найбільш вірогідно відображає реальну цінність об’єктів інтелектуальної власності і ті майбутні вигоди, які одержить власник від володіння ними. На сьогодні цей підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності в Україні є найбільш поширеним.

Концепція дохідного методу базується на визнанні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, технічними, економічними) властивостями об’єктів інтелектуальної власності й результатами його використання. Головним пунктом методу є перенесення цінних якостей конкретного об’єкта, виявлених сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об’єкта. При цьому передбачається, що ніхто не буде вкладати капітал у придбання об’єктів інтелектуальної власності, якщо такий самий дохід можна одержати іншим шляхом. Дохід від використання об’єктів інтелектуальної власності визначається як різниці між грошовими надходженнями і грошовими виплатами (далі – грошовий потік) за визначений період часу, яку отримує суб’єкт права на об’єкт оцінки внаслідок використання такого об’єкта.

Основними видами грошових надходжень від використання об’єктів є:

– платежі за надане право використання об’єктів, наприклад, роялті, паушальні платежі;

– економія витрат суб’єкта права на виробництво і реалізацію продукції, робіт, послуг;

– збільшення ціни одиниці продукції, що випускається, робіт, послуг;

– збільшення фізичного обсягу продажу продукції, що випускається, робіт, послуг;

– різні комбінації зазначених видів.

Тобто, дохідний підхід ґрунтується на принципі очікування, який свідчить про те, що вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Формалізується цей підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою об’єктів інтелектуальної власності, у реальну власність.

Складність цього підходу у тому, що у реаліях життя оцінка об’єкту інтелектуальної власності проводиться сьогодні, а грошові потоки від його використання будуть отримуватися в майбутньому, можливо, через кілька років. За цей час інфляційні процеси, непередбачені події можуть значно зменшити його.

Математично ця обставина описується формулою дисконтованого грошового потоку [24]:

де: – дійсна (сьогоднішня) вартість прав на об’єкт інтелектуальної власності, грн.;

t – кількість періодів (років), в яких передбачається отримувати дохід (прибуток) від використання об’єкту інтелектуальної власності;

C_t – грошовий потік (дохід, прибуток), що генерується об’єктом інтелектуальної власності у періоді t;

K_d – коефіцієнт дисконтування (зменшення).

Визначення вартості об’єкта інтелектуальної власності шляхом застосування дохідного підходу здійснюється за допомогою наступних методів:

– метод прямої капіталізації доходу;

– метод дисконтування грошових потоків;

– метод надлишкового прибутку;

– метод роялті.

Метод прямої капіталізації доходу. Під капіталізацією розуміють процес перекладання (переведення) прибутків від використання будь-якого майна на його вартість. При цьому припускається, що прибуток не змінюється в часі. Тому цей метод краще використовувати при оцінці об’єктів, які вже функціонують і мають стабільні, тобто такі, що добре прогнозуються, величини прибутків та видатків.

Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі. Метод прямої капіталізації часто використовують як експрес-метод оцінки розрахунку залишкової вартості об’єкта нерухомості, для оцінки об’єктів з тривалим терміном використання і широкого кола інших випадків. Поточна вартість об’єкта оцінки визначається ділення щорічного прибутку (грошового потоку), який отримується від комерційного використання об’єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації, що характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний і/або запозичений) та норму його повернення.

Розрахунок вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності за цим методом виконується за формулою [25]:

де: – поточна вартість об’єкта оцінки;

- грошовий потік середньорічного доходу;

- коефіцієнт капіталізації.

Складним моментом у цьому методі є вибір ставки капіталізації, яка істотно залежить від стабільності прибутку компанії. Якщо компанія має стабільний приріст прибутку, то обирається нижча ставка капіталізації, що, в свою чергу, призводить до зростання ринкової вартості інтелектуальної власності. І, навпаки, за нестабільних прибутків ставку капіталізації збільшують. Істотним недоліком методу капіталізації є те, що його можна застосовувати лише у випадках, коли прибуток стабільний або його можна спрогнозувати. Якщо неможливо визначити ставку капіталізації, цей метод не використовують [26].

Метод дисконтування грошових потоків (доходу). Метод дисконтування (дисконт – це знижка в ціні товарів, послуг, фінансових інструментів, зумовлена часовим фактором, або відхиленням параметрів виконання угоди від передбаченої в договорі), на думку фахівців, найкраще використовувати у випадках, коли мають місце нестабільні потоки прибутків та видатків. В основу метода покладені основні фінансові закони, які формулюються так: 1. Сьогоднішній долар коштує дорожче, ніж долар завтрашній; 2. Безризиковий долар коштує дорожче, ніж долар ризиковий.

Метод дисконтування грошових потоків належить до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено формулу дисконтованого грошового потоку [27].

де: іt – ставка дисконту: іt = іо+ (іp + іo)·β,

іо – безризикова ставка доходу;

іp – середньоринкова ставка доходу;

β – фактор ризику (для конкретного підприємства).

Визначення ринкової вартості об'єкта права інтелектуальної власності методом дисконтування грошового потоку включає такі оціночні процедури:

– обґрунтування і визначення прогнозного періоду надходжень грошового потоку;

– визначення величини грошових потоків від використання об'єкта;

– визначення величини відповідної ставки дисконтування;

– розрахунок ринкової вартості об'єкта шляхом дисконтування всіх грошових потоків, пов'язаних з використанням такого об'єкта.

На думку багатьох фахівців, найбільш складною проблемою цього методу є визначення ставки дисконтування. На сьогодні серед науковців немає єдиного підходу щодо вирішення цієї проблеми [28].

У практичній діяльності за основу ставки дисконтування приймається безризикова ставка. У промислово розвинених країнах безризикова ставка приймається на рівні 3-4%, що відповідає приблизно реальній прибутковості довгострокових урядових облігацій США. До цієї ставки додаються премія за ризик країни та премії за інші можливі ризики. В Україні фахівці рекомендують за основу брати ставку за депозитними вкладами юридичних осіб найнадійніших банків. Ця ставка (початкова) включає безризикову ставку та ставку за ризик, пов'язаний з інвестиціями в економіку України [29].

У цілому метод дисконтування грошових потоків, який ґрунтується на аналізі цих потоків за весь період використання об'єкта інтелектуальної власності, дає змогу оцінити вартість інтелектуальної власності при нестабільних грошових потоках. Але цей метод потребує великого масиву інформації, інакше вартість буде оцінена неправильно.

Метод додаткового прибутку. Застосування методу додаткового прибутку передбачає пряму капіталізацію додаткового прибутку, яку може отримувати суб'єкт права інтелектуальної власності в результаті використання об'єкта права інтелектуальної власності понад середній прибуток, яку отримують подібні суб'єкти, що не мають переваги володіння такими майновими правами.

Метод надлишкового прибутку по суті є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Його відмінність полягає в тому, що за грошовий потік приймається чистий надлишковий прибуток, генерований об'єктом інтелектуальної власності у періоді t. Розрахунок вартості проводиться за формулою [30]:

де: PV – розрахункова вартість об'єкта інтелектуальної власності;

l – розрахунковий період (роки);

Ct – чистий грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді l;

i – ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті. За цим методом вартість об'єкта права інтелектуальної власності визначається як частка від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті.

Формула для визначення ціни об'єктів інтелектуальної власності за методом роялті має такий вигляд [31]׃

де: PV – дійсна вартість об'єкта інтелектуальної власності, грн.;

Ct – грошовий потік у періоді t;

Rt – ставка роялті в періоді t, %. Для приблизних розрахунків зазвичай приймають R = 5%. Для більш точних розрахунків найчастіше значення R знаходять у спеціальних таблицях, залежно від галузі промисловості, виду продукції, серійності виробництва.

Метод звільнення від роялті. Використання цього методу передбачає, що інтелектуальна власність, яка використовується на підприємстві, не належить цьому підприємству. У такому разі частину прибутку, яку підприємство мало б виплачувати як винагороду власникам об'єктів інтелектуальної власності, насправді залишається на підприємстві. Таким чином підприємство одержує додаткові прибутки, що створюються оцінюваною інтелектуальною власністю. Загальна вартість грошових потоків, сформована на основі таких додаткових прибутків, що дисконтуються (капіталізуються), створює ринкову вартість інтелектуальної власності.

Вартість прав на об'єкти права інтелектуальної власності визначається за формулою [32]:

Порівнюючи розглянуті підходи, можна дійти висновку: перевагами дохідного методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків підприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також включає ринковий аспект. До його недоліків належать складність проведення прогнозу і те, що він досить суб'єктивний. Ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному на ринкових даних і відображає практику, яка склалася між покупцями та продавцями. Його недоліки – складність в отриманні вихідних даних по компаніях, які порівнюються, необхідність внесення ряду поправок, а також те, що він базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж до витратного підходу, то його перевагами є те, що він працює з первісною бухгалтерською документацією та дає об'єктивну оцінку витрат. А його недолік – те, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому.

Окрім загальних методів, існує ще низка таких, які застосовують в окремих випадках і для певних видів інтелектуальної власності. Наприклад, метод ринкових мультиплікаторів, метод оцінки брендів, методи, засновані на гібридному базисі тощо.

Втім, варто підкреслити, що кваліфіковане проведення оцінки права на об'єкти інтелектуальної власності – це досить складний процес і потребує спеціальних знань та досвіду, а це передбачає доцільність залучення фахівців, які мають відповідну кваліфікацію.

Дата добавления: 2014-11-29