Тема 6. Захист прав інтелектуальної власності 1 страница

План

1. Види порушень прав інтелектуальної власності.

2. Форми, порядок та засоби захисту прав інтелектуальної власності.

3. Види відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності.

1. Види порушень прав інтелектуальної власності

Як і інша власність, інтелектуальна власність (ІВ) потребує надійного та ефективного захисту держави. Швидкий зріст кількості нових технологій та зростання вартості об’єктів інтелектуальної власності посилює актуальність питання захисту ІВ. Тим паче, що поряд з новими об’єктами права інтелектуальної власності з’являються нові технології їх незаконного відтворення та використання.

В Україні існує захист об’єктів інтелектуальної власності за чинним законодавством. В першу чергу це спеціальні закони стосовно права інтелектуальної власності. Але вони не створюють цільну систему захисту прав ІВ, бо є лише розрізненими, часто неузгодженими між собою правовими нормами. Найбільш досконалою є система захисту авторського та суміжного прав і хоч вона теж недосконала, але вона краще системи захисту прав промислової власності. Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» дуже стисло визначає дії, що вважаються порушенням патентних прав, занадто в загальній формі, без належної конкретизації.

Захист прав як термін відрізняється від поняття охорона прав. Охорона є становленням системи правових норм, яка надає автору або іншим правопреємникам виключних прав на об’єкт ІВ за допомогою охоронного документа. Захист прав настає у разі порушення таких прав та відновлення їх.

До порушення прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок відносять такі:

- порушення прав авторства. Воно полягає в присвоєнні результатів чужої творчої праці і спробі видати їх за власну розробку.Найтиповішими порушеннями прав аторства є виключення зі складу авторів, які брали творчу участь у роботі над відповідним обєктом, подання заяви від свого імені лише одним з співавторів, включення до складу співавторів осіб, які надавали лише технічне сприяння в роботі;

- порушення прав на подання заяви на видачу патенту. Заява може бути подана будь-якою особою, якій став відомий творчий задум автора і яка претендує на придбання прав патентоволодільця без достатніх на то підстав. Це порушує право творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків на видачу патенту;

- порушення права на авторське ім’я. Це право може бути порушене шляхом незазначення імені справжнього розробника в опублікованих відомостях про заявку на винахід, відомостях про виданий патент, в інших офіційних і неофіційних публікаціях, у яких йдеться про створену розробку. Порушенням є спотворення справжнього імені автора, публікація імені автора, якщо він не хоче, щоб його згадували в опублікованих відомостях;

- неправомірне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка. До таких порушень відносять – несанкціоноване виготовлення, застосування, вивезення, пропозицію до продажу, продаж та інше введення в господарський оборот або збереження з цією метою продукту, що містять запатентованний винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Існують і інші види можливих способів несанкціонованого введення в господарський оборот запатентованих розробок. Таким чином, порушенням визнаються

- будь-які дії, які прямо або непрямо порушують права патентоволодільців як у рамках укладених ними ліцензійних договорів, так і поза ними;

- порушення ліцензійного договору. Воно полягає у виході ліцензіата за межи надаваних йому за договором права або в невиконанні чи наненалежному виконанні покладених на нього обов’язків;

- позадоговірне порушення патентних прав. Це будь яке несанкціоноване використання запатенотованої розробки будь-якими способами, крім встановлених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об’єктів;

- заміна одних ознак іншими. Для маскування протиправних дій порушники іноді замінюють в запозичених об’єктах одні ознаки іншими;

- крімінально-правові порушення. До таких порушень відносять незаконне використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка; розголошення без дозволу автора суті об’єкта до офіційної публікації відомостей про нього; присвоєння авторства або примушення до співавторства, якщо ці дії завдали великої шкоди потерпілому.

Порушення прав на торговельну марку, згідно з Законодавством, є дії будь яких осіб, що обмежують виключні права володільця марки. Порушенням прав вважається несанкціоноване використання торговельної марки на упаковці товарів, етикетках, вивісках, нашивках, бирках тощо, застосування її під час пропонування та надання послуг; застосування її у діловодстві чи рекламі та в мережі Інтернет, використання при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках.

Це норми, які забороняють:

- використання ідентичного (тотожного) із зареєстрованою торговельною маркою позначення для однорідних товарів та послуг, щодо яких надано охорону;

- використання схожого до ступеня сплутання позначення, включаючи ризик поєднання позначення та зареєстрованої марки в уяві споживача;

- використання ідентичного або схожого до ступеня сплутання позначення для неоднорідних товарів та послуг, якщо мова іде про добре визнану в країні марку і використання такого позначення може недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність добре відомого знаку;

Поняття «використання» включає певні дії, визначені спеціальним законодавством України. Зловмисне порушення прав на торговельну марку включає поняття контрафакції.

Прикладом порушення прав володільця торговельної марки є використання аналогічної марки на аналогічний товар. Таке використання часто має назву «підроблення торговельної марки». Також, існують такі порушення, як «розмивання» марки. Спеціалісти називають два різновиди «розмивання» марки: про так звану втрату блиску і про заплямування репутації. В США були відомі справи, у яких виробник інсектицидів використовував слова, схожі з тими, що були використані у відомій торговельній марці пива, чим послабив блиск марки.

На вимогу володільця торговельної марки порушення може бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати володільцеві марки заподіяні збитки.

Захист авторського і суміжних прав встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом, законом України «Про авторське і суміжні права» та іншими законодавчими і правовими актами. Згідно з цими законами порушеннями авторського права і суміжних прав є:

- вчинення будь якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;

- піратство в сфері авторського права і суміжних прав, опублікування, відтворення, вивезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (в тому числі комп’ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення);

- плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

- вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського і суміжних прав;підроблення чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторськог права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електроній формі, про управління правами без дозволу субєктів авторського права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

Однією з поширених форм порушення є комерційне розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення для одержання доходу.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» визначає порушення прав на географічне зазначення. До таких порушень відносять використання неправдивого зазначення або такого зазначення, яке вводить в оману споживача щодо справжнього місцезнаходження товару:

- використання зареєстрованного географічного зазначення, якщо товар не походить з із зареєстрованного для цього зазначення місця;

- якщо ососба, яка використовує географічне зазначення, не має свідоцтва про реєстрацію на його використання;

- якщо зареєстроване географічне зазначення використовується для відмінних від описанних в Реєстрі однорідних товарів і це вводить в оману споживачів;

- використання зареєстрованого географічного зазначення як видової назви.

2. Форми, порядок та засоби захисту прав інтелектуальної власності

В світовій практиці, як і в Україні, захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види – юрисдикційний и неюрисдикційний.

Згідно статті 19 ЦК України неюрисдикційний захист передбачає самозахист цивільних прав. Він здійснюється особою, право якої порушено, самостійно, без звернення до державних або інших органів. Але засоби самозахисту повинні відбуватися в межах закону, не суперечити моральним засадам суспільства

Юрисдикційний захист відбувається у судовому порядку, судами та іншими уповноваженними на це державними органами. Суд здійснює захист шляхом:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дій, що порушують право;

- відновлення становища, що існувало до порушення (статус-кво);

- примусового виконання обов’язків боржником у натурі;

- зміни правовідносин;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші майнові засоби відшкодування;

- відшкодування немайнової, моральної шкоди.

Таким чином, суд здійснює захист цивільних прав та інтересів суб’єктів інтелектуальної власності. Але треба відзначити, що у існуючій системі захисту прав інтелектуальної власності є недоліки. Це відсутність спеціалізованих судів і суддів, що приводить до збільшення тривалості строків розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення прав ІВ. Також існують численні можливості порушникам уникнути відповідальності за невиконання судового рішення у справі на користь позивача.

Юрисдикційний захист поділяється на: цивільно-правовий, адміністративно-правовий і кримінально-правовий захист.

Цивільний кодекс України передбачає дві групи норм щодо захисту права інтелектуальної власності – загальні цивільно-правові норми та спеціальні, передбачені законами України про інтелектуальну власність.

Цивільно-правовий захист прав суб’єктів промислової власності базується на нормах Цивільного кодексу України, законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інших нормативно-законодавчих актах».

Згідно з цими нормами здійснюються засоби примусового характеру по відновленню порушених прав та інтересів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, припиненню порушень, майновому впливу на порушників. Це такі дії:

- вимога патентоволодільців про припинення порушення;

- вимога про відшкодування збитків;

- захист відповідача.

У свою чергу суди, відповідно до їх компетенції, розв’язують спори про:

- авторство на винахід(корисну модель), промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми;

- встановлення факту використання об’єктів;

- встановлення власника патенту або свідоцтва;

- порушення прав власника патенту або свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- право попереднього користування; компенсація.

За рішенням суду порушнику патентних прав може бути приписано припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом. Також мають бути припинені будь-які дії порушника виключних прав патентоводільця – реклама та продаж запатентованних виробів, їх ввезення на територію України.

За своім змістом ця санкція є заходом цивільно-правового захисту прав, а не мірою відповідальності. Для її реалізації віжливий сам факт порушення патентної монополії. Це стосується і тих осіб, які використовували продукцію, не знаючи, що вона була введена в цивільний оборот з порушенням патентних прав. Патентоволоділець може вимагати припинення такого використання, і ця особа повинна довести правомірність своїх дій. У противному випадку ця особа визнається порушником і має припинити незаконне використання такого продукту.

Одним з основних способів судового захисту цивільних прав є відшкодування збитків, заподіяних протиправними діями порушника.

Під збитками розуміють затрати, здійснені особою,права якої порушено, втрату або пошкодження її майна. Також до збитків відносять неодержані доходи, які ця особа змогла б одержати у звичайних умовах обігу, якби її права не були б порушені.

Патентоволоділець повинен обгрунтувати розмір завданих збитків, довести факт порушення належних йому прав і вимагати стягнення на свою користь доходу, який порушник його виключного права одержав за весь період незаконного використання об’єкта власності. Збитки стягують у грошовій формі.

Неодмінною умовою притягнення порушника до відповідальності є його провина. Форма вини для цивільно-правової відповідальності не має значення. Провина може виражатися як у прямому умислі, так і в порушенні прав з необережності. Якщо порушник зможе довести свою невинуватість, то стягти з нього заподіяні збитки не можна, а тільки змусити припинити порушення прав.

Цивільний Кодекс передбачає компенсацію моральних збитків. Особа має право на відшкодування моральних збитків, завданих їй у зв’язку з порушенням прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою, зі знищенням чи пошкодженням майна як щодо неї самої, так і до членів її сім’ї та близьких родичів. Компенсація моральної шкоди повинна здійснюватися і у випадках приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особі. Компенсація може бути грошовою або майновою.

Найпоширенішим способом захисту відповідача є зустрічний позов про визнання патенту недійсним.

Адміністративно-правовий порядок захисту прав суб’єктів промислової власності передбачає розв’язання та вирішення спору органом державного управління. На жаль, він найменш розроблений в законодавстві України – не систематизований, не упорядкований, поширюється лише на окремі об’єкти права промислової власності.

Також, обсяг процесуальних гарантій тут значно вужчий від судових. Так, особиста участь заінтересованних осіб або їхніх представників у розгляді справи не завжди передбачена. Не є обов’язковим колегіальний розгляд спору. Деякі докази, наприклад свідчення очевидців, не регламентовані Законом у використанні в таких судових справах.

Процедуру оспорювання прав на об’єкти патентного права в адміністративному порядку визначають закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на винаходи, і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки».

Захист прав промислової власності включає три елементи: визнання права, що оспорюється; поновлення порушеного права та інтересу, що охороняється; припинення правопорушень як діяльності спеціальних органів.

У вирішенні питань захисту промислової власності діяльність державних органів може спиратися на різні юридичні інструменти. Визнання відповідного права здійснюється з застосуванням методів цивільно-правових і адміністративно-правових. А поновлення порушених прав та застосування юридичних санкцій відбувається шляхом застосування також і методами крімінально-правового примусу.

Такі злочини мають декілька обов’язкових ознак. Це незаконне використання зазначених предметів, привласнення авторства або іншого умісного порушення прав на об’єкти промислової власності. До незаконного використання відносять продаж, прокат, здачу в найм.Також, це може бути оголошення, розповсюдження, демонстрація чи інше доведення до інших осіб суті винаходу без згоди власника.

До ознак привласнення авторства відносять оформлення в повному обсязі або частково відповідних реєстраційних документів на чужі права промислової власності під своїм прізвищем; реєстрація під своім прізвищем об’єкта промислової власності, створеного у співавторстві з іншими особами, без позначення цього.

До інших умисних порушень відносять використання без дозволу автору під час оформлення відповідного патенту відомостей, які містяться ув опублікованій для цього заявці за умови, що винна ососба знала або одержала письмове повідомлення із зазначенням номера заявки.

Захист прав на торговельну марку може здійснюватися в цивільному, адміністративному, крімінальному порядку. Неправомірне використання торговельної марки зумовляють відповідальність згідно з чинним законодавством. Захист прав здійснюється як в неюрисдикційній так і в юрисдикційній формі.

Вимога про припинення подальшого використання позначення є найчастішим способом захисту прав власника марки. В ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зазначається, що на вимогу власника свідоцтва порушення повинно бути припинено, а порушник повинен відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Іншою вимогою власника може бути усунення з товару незаконно використанного знака або позначення, схожого з ним настільки, що можна сплутати.

Складність захисту торговельної марки полягає в тому, що правоволоділець повинен довести правопорушення у випадках, коли марка або сам товар схожі, але не ідентичні.

Специфіка використання марки вимагає особливих засобів захисту прав на неї. На жаль, деякі порушення прав на торговльну марку схожу до сплутання в законодавстві України не відображені. Це стосується використання зловмисниками торговельної марки або позначення, схожого з ни настільки, що їх можна сплутати, на вивісках, бланках, у рекламі, будь-якій документації, що супроводжує товар, чи при наданні послуг, на друкованих виданнях та ін.

У деяких странах законодавство про торговельні марки містить перелік факторів, які слід брати до уваги у випадках схожості марок або товарів до сплутання. Існують прямі та непрямі методи виявлення реальної можливості сплутання марок. До непрямих методів відносять обставини, які підлягають розгляду згідно з законодавством. Так, у США тлумачення Федерального акта про торговельні марки містять такий перелік обставин:

- схожість двох марок;

- схожість товарів;

- юридична сила торговельної марки позивача;

- реальність сплутання марки;

- якість «більш молодого товару»;

- споживчий досвід покупців.

Ці та інші фактори в цивілізованих країнах визначаються на підставі судових тлумачень та прецедентів. Прямий метод, який використовувається у деяких країнах полягає в соціологічному обстеженні репрезентативних груп споживачів. Результат, що показує значний відсоток сплутання марок покупцями, є достатнім свідченням реальної загрози сплутання марок.

В Україні цивільно-правовий захист реалізується в межах судового(позовного порядку). Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Це спори про:

- встановлення власника свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- порушення прав власника свідоцтва.

Переважна частина спорів роглядається в господарських судах, оскільки сторонами є суб’єкти господарської діяльності. Якщо одна сторона фізична особа, то спір підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції. Виділяється такі основні категорії спорів:

- спори про порушення прав;

- спори про визнання охоронного документа недійсним;

- спори про дострокове припинення дії свідоцтва на торговельну марку.

У позовній заяві щодо порушення прав на торговельну марку можуть міститися вимоги припинення порушень, заборонення порушень, вилучення з обігу товарів, що порушують права на торговельну марку, призупинення пропуску товарів через митний кордон України. Власник свідоцтва на торговельну марку в заяві на порушення прав може вимагати відшкодування завданих збитків або одноразову грошову компенсацію, відшкодування моральної шкоди. Також, власник торговельної марки може звернутися до засобів масової інформації з публікацією відомостей про порушення і суть судового рішення. У випадку незаконно використаного знака або позначення, схлжого з ним настільки, шо їх можна сплутати, власник марки може вимагати усунути з товару знака, знищити виготовлені зображення знаку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Захист права на комерційне найменування спирається на різні акти чинного законодавтства: Цивільний кодекс, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Під захистом права на коммерційне найменування розуміють реалізацію передбачених законом заходів, за допомогою яких володілець комерційного найменування може забезпечити відновлення порушених прав та застосувати до порушника інші санкції.

Ст. 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вважає неправомірним використання без дозволу уповноваженої на те особи комерційного найменування, що може призвести до сплутання діяльності різних господарюючих суб’єктів (підприємців), у тому числі того, який має пріоритет на його використання.

Формою захисту суб’єктивного цивільного права на комерційне найменування називають сукупність організаційних заходів, що забезпечують застосування передбачених законом способів захисту.

Розрізняють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту суб’єктивних прав. Особливістю захисту прав на на засоби індивідуалізації є те, що вона здійснюється в основному в юрисдикційних формах.

Зазначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру вимагають відновлення порушеного права на комерційне найменування і впливу на порушника. До таких вимог відносять:

· визнання права про комерційне найменування;

· відновлення положення, існуючого до порушення прав на комерційне найменування;

· припинення дій, що порушують це право або створюють загрозу його порушення;

· визнання недійсним акта державного органу;

· відшкодування завданих збитків;

· відшкодування моральних збитків;

· примусове виконання обов’язку в натурі.

Потерпілий може вибирати конкретний способ захисту в залежності від характеру вчиненого злочину.

Адміністративно-правовий захист прав на комерційне найменування надає правовласнику право подавати скарги до державних органів про порушення йього права. Згідно ст. 28 Закону України «Про захист прав на комерційне найменування» власник може звертатися до Антимонопольного комітету або його територіаоьних органів з заявою про вжиття заходів щодо захисту порушених прав. Заяву треба подати упродовж шести місяців від дати, коли власник прав дізнався про порушення прав.

Антимонопольний комітет та його органи можуть прийняти обов’язкові для виконання рішення про:

· встановлення факту недобросовісної конкуренції;

· припинення недобросовісної конкуренції;

· офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних чи неповних відомостей;

· накладання штрафів;

· вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням іншого господарюючого суб’єкта.

Порушенням прав на географічне зазначення згідно з Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місцезнаходження товару.

Посягнення на права володільця свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого географічного зазначення відповідно ст. 23 Закону тягне за собою відповідальність.

Захист права на географічне позначення здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

У судах розв’язуються спори про:

- правомірність реєстрації географічного свідоцтва;

- встановлення фвкту використання географічного зазначення;

- порушення прав володільця свідоцтва про реєстрацію географічного зазначення;

- компенсації.

Способи захисту порушених прав на географічні зазначення, що оскаржуються, схожі зі способами захисту прав на комерційне найменування, торговельну марку. Відмінностями є можливість прийняття судами рішення про вилучення з товару або упаковки неправомірно нанесеного географічного зазначення, товарів, неправомірно маркованих географічним зазначенням, конфіскацію такого товару.

Захист авторського і суміжних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюють у передбаченому законом порядку, тобто шляхом застосування належної форми, засобів захисту. Під захистом розуміють сукупність заходів, напрвлених на визнання або відновлення особистих майнових і немайнових прав су’єктів авторського права і суміжних прав і захист їх інтересів при їх порушенні або заперечуванні.

При захисті аквторського і суміжних прав застосовуються юрисдикційна і неюрисдикційна форми захисту. До самостійних форм захисту відносять такі заходи, як повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперчки шляхом переговорів. Також, згідно ст. 50 і 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до цієї форми належать технічні засоби захисту авторського права і суміжних прав. Це технічні пристої або технологічні розробки для створення технологічної перешкоди порушення авторського права і суміжних прав при сприйнятті або копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах, відеограмах і передачах організацій мовлення. Також превентивною формою неюрисдикційного характеру захисту прав суб’єуктів авторскьго і суміжних прав є заборона підроблення, зміни чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правом без дозволу суб’єктів авторського і суміжного прав чи особи, яка здійснює таке управління.

Захист авторського і суміжних прав юрисдикційної (судової) форми захисту, як і промислової власності, має загальний і спеціальний порядок захисту прав.

Якщо за загальним порядком захисту авторських і суміжних прав захист здійснюється судом, то за спеціальним – компетентними органами і працівниками апарату державного управління. Тобто спеціальною формою захисту прав є адміністративний порядок захисту авторських і суміжних прав.

До заходів а дміністративного захисту належать:

· подання заяв і скарг до органів державного управління і відповідне вирішення справ безпосередньо органами державного управління;

· заходи адміністративного припинення;

· адміністративна відповідальність.

Втім перший з зазначених заходів головним чином застосовується для захисту промислової власності і практично не вживається для захисту авторського і суміжного права, так як реєстрація авторського права в Держдепартаменті інтелектуальної власності не є передумовою охорони або презумцією авторства.

Заходи адміністративного захисту порушеного авторськог і суміжних прав спираються на статті кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України. Статті 164-7, 164-9, 164-13 Кодексу України про адміністративні порушення передбачають відповідальність за порушення вимог нормативно-правових актів щодо розповсюдження і демонстрації фільмів, за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм, порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт об’єктів авторського і суміжного прав.

Адміністративні стягнення за ці порушення мають право накладати тільки уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ, органів Державної податкової служби та підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Такі заходи здійснюються відповідно ст. 255 Кодексу України про адміністративні порушення.Митний Кодекс України регулює питання переміщення об’єктів авторського і суміжних прав через митний кордон.

При підозрі порушення прав власник права подає заяву до Державної митної служби України про реєстрацію товарів, що вироблені або введені в цивільний оборот із застосуванням об’єктів права інтелектуальної власності. При виявленні ознак того, що товари на митному контролі є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється.

Способи захисту цивільних прав і інтересів авторських і суміжних прав, згідно Цивільному Кодексу України, включають такі загальні вимоги:

· визнання авторських і суміжних прав;

· визнання правочину недійсним;

· припинення дій, що порушують авторські і суміжні права;

· відновлення становища, яке існувало до порушення авторських і суміжних прав;

· примусове виконання обов’язку в натурі;

· відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

· відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

· визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадови і службових осіб.

Згідно статті 432 ЦК України при вирішенні питань захисту авторських і суміжних прав, передбачені рішення суду про:

· застосування негайних методів щодо запобігання порушень прав ІВ;

· вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених з порушенням права ІВ, а також матеріалів та знарядь для їх виготовлення;

Дата добавления: 2014-11-29