Механізоване відділення в наступі. 2 страница

Під час бою в глибині оборони противника механізоване відділення в складі свого взводу стрімко просувається уперед за танками, використовуючи результати вогню артилерії, мінометів і дії сусідів. Успішне просування, хоч би одного солдата, повинне бути негайно підтримане іншими солдатами і відділенням загалом. Вогонь відділення з БМП (БТР) веде з ходу, з коротких зупинок і з місця. При цьому командир відділення встановлює такий порядок просування і ведення вогню, щоб не припинявся рух відділення загалом. Частина солдатів і кулеметник ведуть вогонь, а інший склад відділення просувається уперед; потім солдати, що висунулися і сховалися за складками місцевості, і ведуть вогонь, забезпечуючи пересування групи, що залишилася. Якщо успішне просування утруднене через сильний вогонь противника, механізоване відділення наближається до противника, потай рухаючись від одного місцевого предмету до іншого, а потім, перейшовши в атаку, знищує його вогнем, гранатами і в рукопашній сутичці.

Мінновибухові загородження, завали і інші важкопрохідні ділянки в глибині оборони противника відділення за наказом командира взводу обходить, або долає по утвореному проходу.

Заражені ділянки місцевості в залежності від обстановки відділення долає на БМП (БТР), або в пішому порядку, використовуючи і в тому і в іншому випадку індивідуальні засоби захисту.

Відчувши загрозу поразки, противник може вдатися до застосування ядерної зброї.

Безперечно, ядерна зброя є могутнім засобом ураження, між тим існують прості і надійні заходи і способи захисту від неї. Для захисту людей, техніки, озброєння можна використати складки місцевості, укриття, інженерні споруди, захисні комплекти.

Ефективним засобом захисту потрібно вважати безпосереднє зіткнення з противником, оскільки це позбавляє його можливості застосувати ядерну зброю, побоюючись можливості ураження своїх військ.

Надійний захист особового складу відділення може бути досягнутий умілими і енергійними діями командира і усього особового складу, безперервним веденням радіаційної розвідки, умілим використанням захисних властивостей бойової техніки, місцевості і індивідуальних засобів захисту. З метою ліквідації наслідків проводиться санітарна обробка особового складу, дезактивація обмундирування, зброї і бойової техніки.

Ударна хвиля є найбільш сильним вражаючим фактором ядерного вибуху. Вона наносить травми людям, руйнує споруди, пошкоджує бойову техніку, озброєння. За перші 2 с вона проходить 1000 м,за 5 с -2000 м, за 8 с -3000 м.

Знаючи це, солдат може вчасно зайняти укриття, тим самим зберегти себе, озброєння і бути в готовності продовжувати виконувати поставлене завдання.

Як відомо, світлове випромінювання триває декілька секунд, однак воно може нанести великі втрати, якщо не ховатися від нього.

Значно перевершуючи за яскравістю сонячне світло, світлове випромінювання викликає опіки шкіри, запалює дерев'яні речі, фарбу на зброї, обмундирування, викликає пожежі. Солдат повинен пам'ятати, що будь-яка перешкода в тій, або іншій мірі може служити надійним захистом від світлового випромінювання.

Проникаюча радіація вражає тільки живі організми. Дія її триває при атомному вибуху біля 10 с. Різні перешкоди: товща землі, броня - добре захищають людей від дії проникаючої радіації.

При ядерному вибуху випадають радіоактивні речовини. Вони не мають запаху, кольору та інших зовнішніх ознак. Виявити їх можна тільки за допомогою приладів. Попавши на шкіру, на слизові оболонки носа, рота, вони викликають в організмі запальні процеси і ведуть до захворювання променевою хворобою.

Тому вести бойові дії на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами, слід в засобах захисту.

Захист особового складу від ураження різними факторами ядерної зброї повинен бути постійно під безперервним контролем командира відділення.

Своєчасне виявлення загрози застосування ядерної зброї, швидка передача команд (сигналів) для укриття чи захисту індивідуальними засобами, ефективне використання захисних властивостей місцевості і техніки здатні звести на нівець застосування противником ядерної зброї і зберегти боєздатність відділення.

Бій - це змагання розумів, сили, волі і військової майстерності. У цьому змаганні перемога - нагорода за умілі, рішучі та ініціативні дії, а поразка - розплата за пасивність і допущені помилки. Бій виграє підрозділ, а не окремі солдати. Але загальний успіх підрозділу складається з дій поодиноких солдатів. Уміння солдата виконати завдання, проявивши при цьому ініціативу, забезпечує успіх підрозділу загалом. Звичайно, окремі солдати в тій чи іншій мірі можуть вплинути па успіх бою. Тому необхідно, щоб кожний з них знав загальний задум бою, своє завдання і завдання сусідів.

З початком бою управління стає особливо складним. Між тим, чіткість і безперервність управління є найбільш важливим чинником, що визначає завершення бою.

Управління вогнем є найважливішим обов'язком командира відділення.

Воно включає: розвідку цілей і оцінку їх важливості; вибір виду зброї, якою можна найбільш надійно знищити ціль; подачу команд на відкриття вогню; спостереження за результатами вогню і його коригування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів. Для управління вогнем призначаються єдині орієнтири і сигнали.

Успіх будь-якого підрозділу в бою залежить від зусиль і правильного керівництва командира. У ході вогневого бою командир відділення просувається в ланцюгу відділення, що наступає в безпосередній близькості з кулеметником, щоб своєчасно поставити йому завдання. У ході наступу він також ставить завдання з виявлення і знищення протитанкових засобів вогнем відділення і приданих засобів, а також вказує танкам цілі, що заважають просуванню відділення.

Бій в глибині оборони противника є безпосереднім продовженням і розвитком атаки. Під час бою в глибині оборони противника механізоване відділення так само, як і під час атаки, повинне рішуче і стрімко просуватися вперед. Однак способи пересування під час атаки і під час бою в глибині оборони неоднакові.

У залежності від вогню противника потрібно використовувати складки місцевості для потайного висунення у фланг і тил противника, котрий чинить опір, з метою його знищення. Рух здійснюється під прикриттям вогню своєї зброї, а також вогню артилерії і мінометів.

Якщо відділення наступає в пішому порядку, то особовий склад повинен витримувати встановлені інтервали в цепу; вести безперервне спостереження за противником і доповідати про виявлені цілі командиру, знищувати їх самостійно, або за командою; уміло поєднувати стрімкий рух вперед з влучним вогнем, використовуючи для цього умови місцевості.

Механік-водій БМП (водій БТР) повинен вести БМП (БТР) “стрибками”, від одного укриття до іншого, захищаючи його від вогню противника і створюючи найкращі умови навіднику-оператору (навіднику кулеметів) при озброєнні БМП (БТР) для підтримки свого відділення вогнем, а також коригувати стрільбу з БМП (БТР); безперервно спостерігати за командиром і бути готовим за його сигналом прийняти командування відділенням на себе.

Після оволодіння вказаним об'єктом атаки в глибині оборони, відділення, не затримуючись, просувається на БМП (БТР) уперед. Не відхиляючись від напряму наступу і витримуючи своє місце в бойовому порядку взводу, відділення, використовуючи складки місцевості, здійснюючи маневр, швидко виходить у фланг або тил вогневим засобам і групам противника, що чинять опір, вогнем і рішучою атакою знищує їх.

Під час бою в глибині оборони противника механізоване відділення за наказом командира взводу може застосовувати такий вид маневру, як охоплення.

Охоплення є маневром у фланг і тил противнику. Він здійснюється в тісному вогневому зв'язку з відділеннями, які наступають з фронту. При охопленні відділення, використовуючи результати вогню сусідів, а іноді і вогню свого кулемету з фронту і прикриваючись складками місцевості, виходить у фланг, або тил вогневому засобу противника, що чинить опір, і рішучою атакою знищує його.

Маневр в сучасному понятті - це не тільки організоване висунення відділення для заняття вигідного відносно противника положення але і найдоцільніший спосіб вирішення завдань з метою нанесення удару по найвразливішому місцю, особливо по флангах і тилу противника. Маневр повинен забезпечувати виконання завдання в короткий термін і з найменшими втратами.

Для успішного проведення маневру у будь-якому виді бойових дій командир повинен постійно знати обстановку, своєчасно вносити зміни в прийняте рішення, твердо управляти відділенням.

Маневр не є самоціллю. Це засіб вирішення окремних завдань на шляху до досягнення загальної мети, таких, як заняття найвигіднішого положення для ведення вогню по вразливому місцю противника, або виходу на напрям для атаки у фланг і тил. Кінцевою метою маневру є смілива, рішуча атака, по можливості забезпечена достатньою кількістю засобів подавлення противника.

Успіх маневру залежить від задуму командира, скритності і раптовості дій відділення. Задум повинен виключати складну перебудову бойового порядку, зайве пересування на полі бою, забезпечувати швидкість проведення маневру. Маневр повинен проводитися швидко і потай. Для його здійснення використовуються відкриті фланги, проміжки, складки місцевості і приховані підступи, траншеї і ходи сполучення.

Дуже важливо, щоб артилерія сприяла просуванню підрозділів, знищуючи і подавляючи вогневі засоби противника, що заважають їх просуванню, а підрозділи зобов'язані надати необхідну допомогу в просуванні артилерії, коли засоби тяги артилерії не можуть бути використані на полі бою.

Вдало здійснений маневр може забезпечити успіх відділенню в бою зі значно перевершуючим його по силі противником.

Здійснюючи маневр з метою обходу вогневого засобу противника, відділення може застосувати для маскування своїх дій ручні димові гранати.

Ось, наприклад, як тактично грамотно і розумно використав маневр на одному з навчань командир механізованого відділення. Розвиваючи наступ в глибині оборони “противника”, командир відділення помітив три бронетранспортери, що висуваються з глибини на допомогу підрозділу, який вів завзятий бій з тими, що наступають. Переконавшись, що сусід ліворуч скував підрозділи “противника”, які діють перед фронтом і вони не представляють загрози для удару у фланг і тил відділенню, командир відділення прийняв рішення:

під прикриттям гаю, розташованого тут же на фланзі, вийти в тил колоні, що висувається, закидавши бронетранспортери гранатами, рішучою атакою знищити “противника”. Стрімко і приховано проведений маневр, рішучий і раптовий удар зробили свою справу. Відділення в короткому бою “знищило” до взводу солдат “противника”.

Успіх був досягнутий внаслідок точної оцінки обстановки, правильного вибору об'єкту атаки, доцільного рішення, грамотно, швидко і потай проведеного маневру і рішучої атаки.

Одне з головних завдань солдата в наступі - безперервно спостерігати за противником і вести по ньому влучний вогонь. Правильне використання місцевості допомагає краще бачити противника і зручніше вести по ньому знищувальний вогонь.

У ході руху в атаку, використовуючи перебіжки і переповзання солдати безперервно повинні спостерігати за противником і при вимушеній, навіть хвилинній зупинці вибирати таке місце, щоб з нього можна було добре спостерігати за противником, швидко відкривати по ньому прицільний вогонь, залишаючись в той же час укритим від спостереження і його вогню.

З однієї вогневої позиції вести тривалий час вогонь не можна, її потрібно частіше міняти. Для цього солдат повинен уміти в ході ведення вогню своєчасно відшукувати нову відповідну вогневу позицію і по можливості прихований шлях до неї. Уміле поєднання автоматичного вогню з просуванням уперед - це велике мистецтво солдата, від якого залежить загальний успіх наступу.

Прагнучи відновити втрачене положення, противник буде проводити контратаки.

Контратаку піхоти противника механізоване відділення відбиває вогнем, а потім за наказом командира своїми силами, або у взаємодії з іншими відділеннями взводу стрімкою негайною атакою завершує знищення противника гранатами.

Якщо ж противник контратакує з танками, відділення попередньо відсікає піхоту від танків і знищує їх. Боротьба з танками ведеться всіма засобами, що є в розпорядженні командира відділення, гранатами і протитанковими гранатометами. Піхота знищується автоматичним вогнем кулеметів і автоматів.

Відбивши контратаку противника, відділення продовжує наступ у вказаному йому напрямі. У ході бою може виникнути ситуація, коли противник буде атакувати сусіда. Механізоване відділення, при необхідності, повинне надати допомогу контратакованому сусіду вогнем і рішучим просуванням уперед. А в окремих випадках за наказом командира взводу відділення всіма силами і засобами може взяти участь у знищенні противника, що контратакує сусіда.

Якщо противник контратакує значними силами, то відбивати таку контратаку доцільно вогнем з місця, попередньо окопавшись.

Оволодівши в ході наступу вигідним рубежем, або виконавши поставлене перед відділенням завдання, механізоване відділення повинне наполегливо утримувати його і ні в якому разі без наказу старшого командира не залишати захопленого рубежу. І тут успіх виконання завдання багато в чому залежить від того, наскільки особовий склад відділення успішно окопається і замаскується.

Якщо противник почне відходити, відділення зобов'язане стрімко і невідступно переслідувати його, знищуючи вогнем всіх своїх засобів.

Щоб легше перемогти противника, треба обдурити, перехитрити його, обрушитися на нього раптово всією силою вогню, а потім рішучою атакою остаточно знищити, або взяти його в полон.

Одним з засобів досягнення раптовості є маскування. Умови і засоби маскування дуже різноманітні і цілком доступні для кожного воїна. Уміле використання рельєфу місцевості і різних місцевих предметів (лісу, чагарника, огорож, будов, пеньків, копиць, канав і ін.) зручний і простий спосіб маскування.

Якщо місцевість не дозволяє зробити маскування природним способом, застосовуються технічні засоби маскування. До них належать: фарбування предметів і укриттів під колір місцевості, влаштування різних масок, застосування димових завіс, табельного маскувального майна, використання маскувальних костюмів, масок, сіток, чохлів для особового складу і озброєння.

Організовуючи і здійснюючи маскування, командир повинен постійно пам'ятати вимоги, що пред'являються до нього. Воно повинно бути активним, різноманітним, правдоподібним і безперервним.

Активність маскування полягає в створенні у противника помилкового уявлення відносно наших намірів.

Різноманітність маскування - це уміння військовослужбовців по-різному (нешаблонно) маскувати один і той же об'єкт.

Правдоподібність - це схожість об'єкту, що маскується з

предметом місцевості, під який він маскується.

Безперервність маскування досягається її дотриманням на всіх етапах ведення бойових дій, з постійним і негайним її відновленням, якщо маскування було порушене.

Наведемо такий приклад. Влітку 1943 р. радянська частина, змінивши раніше батальйон, що діяв тут, готувалася до прориву оборони фашистів в районі Кривого Рогу. У смузі наступу знаходилася сильно укріплена висота, перетворена фашистами у вузол опору, яка панувала над навколишньою місцевістю. Наявність дзотів, інженерних споруд і загороджень з добре організованою системою вогню робило висоту неприступною. І дійсно, неодноразові спроби попередньго батальйону прорвати оборону фашистів успіху не мали.

Підготовку до прориву оборони командир почав з організації маскування. Частина жила суворо в режимі зміненого батальйону. Жодного додаткового спостережного пункту, хоч в цьому була велика потреба, жодного нового вогневого засобу на передньому краї не було виставлено, не кажучи вже про інженерні заходи. І все це в умовах, коли цей підрозділ за чисельністю значно перевершував батальйон, що діяв тут раніше.

У тилу, де розташовувалася більша частина сил і засобів полку, за розпорядженням командира був створений макет місцевості з точною копією вузла опору фашистів, яким необхідно було оволодіти. На ньому командир відпрацьовував з підрозділами питання атаки і взаємодії. Офіцери і сержанти вивчали оборону фашистів, а також напрями своїх майбутніх дій. Пам'ятається, рота вже зайняла початкові положення для наступу, коли бронебійник

Карпухин виявив між двома кущами, що раніше були на передньому краї фашистів, третій кущ. Віддаючи жовтизною, він посилив думку, що з'явилася у солдата, що це новий вогневий засіб, невдало замаскований фашистом під кущ. Карпухин відразу поділився своїми спостереженнями з командиром взводу. Командир переконався в правоті солдата. Часу до атаки залишалося мало. Командир наказав уважно спостерігати за “кущем” і у разі виявлення там вогневого засобу — знищити. По загальному сигналу рота перейшла в атаку. “Кущ” ожив. Ледве фашистський кулеметник зробив коротку чергу, як був убитий влучним пострілом Карпухина з протитанкової рушниці. Можна собі уявити, які втрати могла понести рота, якби не був своєчасно виявлений кулемет противника,

Наступ механізованого відділення вночі характеризується наступними особливостями.

Поняття ночі асоціюється у нас з поняттям темряви, обмеженої видимості. Ніч накладає свій відбиток на бойові дії солдатів і відділення. Сміливому та умілому ніч, як правило, допомагає в досягненні успіху. Лінивому та чванливому вона створює нездоланні труднощі, свідчить солдатська мудрість. "Тільки солдат, відмінно оволодівши прийомами і способами дій на полі бою, який твердо знає свою зброю, може успішно діяти в сучасному бою вночі. Нічний час створює вигідні умови для нанесення раптових ударів по противнику і сприяє досягненню перемоги навіть над противником, що переважає по силі.

Нічні дії є звичайними в бойовій обстановці. При діях вночі можна досягнути раптовості для противника і значних успіхів з малими втратами.

Наступу вночі повинна передувати рекогносцировка місцевості, під час якої командир відділення повинен: з¢ясувати завдання взводу, знати порядок висування у вихіднеположення для атаки і місце відділення.

Атака вночі проводиться, як правило, після вогневої підготовки. У нічному бою особливе значення набувають вогонь впритул, застосування гранат.

Наказ на атаку вночі командир відділення звичайно отримує до настання темряви і повинен засвітла поставити завданя відділенню. При цьому напрямок атаки він вказує по добре знайомих і помітних у темний час орієнтирах.

Потім командир готує відділення до атаки вночі. Ця підготовка полягає в тому, що всі солдати вивчають місцевість у напрямку атаки, запам'ятовуючи шлях руху і місцеві предмети, по яких можна перевірити напрямок руху, по досягненні яких відділення повинне закріпитися. Вони вивчають також азимут руху, розташування і поведінку противника в об'єкті, що атакується. Усі солдати маскують блискучі частини спорядження і підганяють його так, щоб воно при русі не робило шуму і не обмежувало дій.

Для упізнання своїх підрозділів звичайно встановлюються примітні знаки (наприклад, біла пов'язка на рукаві). З настанням темряви командир відділення, прийнявши сигнал про готовність проходів у загородженнях, тихо віддає команду: “Відділення,підготуватися до атаки”, “Відділення- в атак, ВПЕРЕД”. Кидок в атаку направляючого відділення служить сигналом для переходу в атаку усього взводу. Рух в атаку звичайно здійснюється в цепу. Темної нічі інтервали між солдатами скорочуються.

Під час руху відділення в атаку командир відділення стежить, щоб солдати не робили шуму, не відривалися один від одного і щоб чільний витримував заданий напрямок, відділення не розтягувалося і після подолання перешкод швидко відновлювало бойовий порядок.

Солдати повинні знати, що при висвітленні противником місцевості дивитися на джерело світла не можна, оскільки потім у темряві, що наступила, в першу мить нічого не буде видно. Прохід у загородженнях противника відділення долає перебіжками, один за одним, а проминувши загородження, розгортається в ланцюг і, використовуючи обраний командиром спосіб просування, зближується із противником. У ході наступу командир відділення суворо стежить за тим, щоб відділення витримувало своє місце в бойовому порядку взводу і з отриманням сигналу (команди) командира взводу негайно виконувало його.

Особливою турботою командира відділення повинне бути найсуворіше дотримання дисципліни під час руху. Усі необхідні команди подаються пошепки, або сигналами.

У залежності від темряви ночі видимість коливається від декількох метрів до 200 (у ясні, місячні ночі). Під покривом нічної темряви не тільки поодиночні солдати, але і підрозділи можуть непомітно підійти до противника, або здійснити маневр і раптовою атакою нанести йому поразку.

Уночі всі звуки, шуми чутні краще, ніж вдень. Так, погано пригнане спорядження і неспритні рухи видають рух солдата. Тому, застосовуючи вночі прийоми безшумного руху, солдат повинний у свою чергу бути уважним до шумів, що доносяться з розташування противника, що є одним із способів розвідки.

Уночі не рекомендувалося робити різких рухів, стрибати, бігати, за винятком тих випадків, коли вимагала обстановка. Перешкоди і загородження на шляху руху подолалися плавно. Особливо обережно рухалися по заболоченій ділянці і лугу. Маскування і пристосування до місцевості в місячну ніч дотримувалися так само, як і вдень.При застосуванні противником штучного висвітлення місцевості в ході атаки освітлювальними снарядами, або ракетами солдати швидко без якої-небудь команди лягали і не ворушилися, поки не згасне світло, потім стрімко відбігали на 10 м убік і вперед і знову лягали, якщо противник повторював висвітлення, і знову продовжували рух, використовуючи темряву. Так, дотримуючись вимоги досягнення раптовості для дій уночі, був забезпечений прорив міцного оборонного рубежу фашистів.

Солдат повинен постійно пам'ятати, що заряджати зброю при русі в атаку требадуже обережно, тому що брязкіт затвору в тиху ніч чути на віддалі 400—500 м, рух цепу може прослуховуватися на віддалі 300—400 м.

Крім гарного орієнтування і вмілих дій вночі треба вміти суворо дотримувати світлового і звукового маскування. Військовослужбовець повинен знати, що вогник цигарки видний на відстані до 500 м, а світло від запаленого сірника до 1000 м, світло кишенькового ліхтарика до 1500 м.

Ніч спільниця вмілому солдату і хорошому командиру. Вона дає можливість діяти потай і раптово і, як правило, призводить до успіху. Однак, треба твердо пам'ятати, що підготовка до нічних дій проводиться у світлий час і вимагає великої уваги. Організовуючи нічний бій, командир зобов'язаний виключити складні маневри.

Однак висока навченість, глибоке знання свого завдання, уміння вести вогонь вночі і витримувати напрямок наступу ще не гарантують успіху. Якщо при денних діях солдату досить крім свого завдання знати завдання відділення і взводу, то при підготовці до нічних дій треба знати задання сусідніх взводів, з якими вони взаємодіють.

На одному з тактичних навчань рота під командуванням капітана Петрука отримала завдання опанувати лісовим масивом, що складав основу опорного пункту “противника”. Основна вага наступу падала на взвод старшого лейтенанта Прутко, а взвод лейтенанта Михайлюка повинен був сприяти виконанню цього завдання.

У ході наступу обстановка трохи змінилася. Взвод старшого лейтенанта Прутко, зустрівши завзятий опір “противника”, відстав від взводу лейтенанта Михайлюка. Відділення, відповідальне за фланг із взводом старшого лейтенанта Прутко, знищивши “противника” у чагарнику, непомітно ухилилося в ліс і втратило орієнтування. До цього часу взвод, що наступав на ліс, вибив “противника” із займаних позицій, почав очищення лісу. І отут він був атакований у фланг відділенням взводу Михайлюка. Добре, що сигнал упізнання, поданий старшим лейтенантом Прутком, командир відділення знав і вчасно запобіг втрат. Однак темп наступу був втрачений, і “противник” використав замішання наступаюуих, виграв час для організації оборони на новому рубежі.

Таким чином, можна зробити висновок, що нічні дії сприяють успіху бою, коли особовий склад має високу навченість, а командир перед боєм, використовуючи світлий час, передбачає всі необхідні заходи.

Під час атаки вночі без вогневої підготовки дії відділення можуть бути різними. В одному випадку відділення, наблизившись до об'єкту атаки на дистанцію кидка гранати, за сигналом командира роти закидує противника гранатами і з криком «ура» атакує його. В іншому випадку відділення, потай наблизившись до об'єкта атаки, раптовим кидком без пострілів вривається в траншею (окоп) і знищує противника в рукопашній сутичці. У випадку виявлення противником підрозділів, що наступають і безупинного висвітлення ним місцевості особовий склад відділення не лягає, а прискорює просування вперед.

Досвід війни показав, що в нічний час противник часто вів безладний вогонь, а тому не завжди варто вести вогонь у відповідь. Вогонь у відповідь ведеться, коли противник виявив відділення, або за командою командира. Коли відділення іде в атаку, зупинятися і тим більше лягати за укриттями для ведення вогню не можна. В атаці лягти - означая загинути і не виконати завдання. При русі в атаку найбільш ефективним способом ведення вогню по противнику є спосіб навскидку. Стрільбу варто вести двома-трьома короткими чергами. Перша черга трасою куль підкаже, у якому ступені і куди змінити прицілювання для ураження противника. В міру наближення до противника вогонь необхідно вести по силуетах цілей і по брустверах траншей і окопів.

Ефективність ведення вогню по силуетах обумовлена різким їх виділенням на світлому тлі неба, пожежі, сніговому покрові. Прицілювання варто робити в такий спосіб: ствол направити трохи убік від цілі, узяти рівну мушку, а потім, переміщуючи зброю, підвести лінію прицілювання в середину цілі. По силуетах можна вести вогонь, наводячи автомат по стволу, особливо, коли силуети знаходяться на темному тлі лісу або чагарнику, а також при веденні вогню на ходу.

Артилерія і міномети, що підтримують наступ вночі, тільки за сигналом командира роти відкривають вогонь по противнику, здійснюючи вогневу підтримку і супровід.

Зима, безумовно, накладає свій відбиток на ведення бойових дій. Короткі дні і довгі ночі, глибокий сніговий покрив, сильні морози, заметілі, раптові відлиги, що супроводжуються густими туманами, ожеледдю, сніговими заметілями - все це змушує вести наступ, як правило, на найдоступніших для підрозділу напрямках. Глибокий сніговий покрив, природно, знижує рухомість і маневреність. Отже, швидкість і раптовість маневру поряд з добре організованим зв'язком і безперервністю командування досягається завчасною підготовкою шляхів. В умовах глибокого снігового покрову відділення може наступати на бронетранспортерах (БМП) з високою прохідністю, десантом на танках, або на лижах. Самостійність, ініціатива, творчість всього особового складу в бою, висока особиста майстерність, врахування особливостей дій у зимових умовах при низьких температурах — ось що гарантує успішне виконання завдань механізованим відділенням.

Дата добавления: 2014-11-29