Характерні риси суб'єктів валютного ринку

Суб'єкт	Функції
1. Центральні банки	керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію, регулюють рівень відсоткових ставок за вкладеннями на світовому валютному ринку тощо
2. Комерційні банки	здійснюють основний обсяг валютних операцій як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів
3. Великі міжнародні банки	виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів
4. Фірми, які здійснюють зовнішньоторговельні операції	прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників. Мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-експортери); розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депозити.
5. Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів	міжнародні інвестиційні фонди здійснюють ди-версифіковане управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн
6. Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж	здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс (валютні біржі існують не в усіх країнах світу)
7. Валютні брокерські фірми	здійснюють конверсійні або депозитно-кредитні операції між покупцями та продавцями іноземної валюти

Джерело: [4].

Незважаючи на широке застосування, сутність валюти не знайшла однозначного трактування в літературі. Більшість авторів, які досліджують валюту, визначають її як грошову одиницю певної країни, що прямо чи побічно пов'язана із зовнішньоекономічними відносинами.

Переважно поняття "валюта" застосовується в трьох значеннях:

- грошова одиниця даної країни (долар США, японська йєна, вітчизняна гривня тощо);

- грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, що виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних розрахунках;

- міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжний засіб (євро, СПЗ).

Для функціонування валютного ринку особливе значення має те, чи є національна валюта конвертованою. Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений конвертованістю.

Основою валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є ціна валюти - валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці певної країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни; співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:

- допомагає долати національну обмеженість грошової одиниці певної країни і перетворювати її в міжнародну;

- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей;

- зіставляє цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпи економічного зростання, а також торговельний і платіжний баланси;

- зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки, зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту;

- є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів і послуг, так як через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки та ін.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають такі фактори: зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, відсоткові ставки тощо.

Необхідність встановлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним і платіжним засобом. Відповідно до чинного законодавства окремих країн курси іноземних валют встановлюються їх котируванням.

Котирування - це 1)визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти; 2) встановлення курсів іноземних валют відповідно до практики, що склалася, і законодавчих норм.

У світовій практиці існує два методи котирування:

- пряме котирування - визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної (наприклад, 7,993 гривень за 1 долар США). Таке котирування застосовується в більшості країн світу;

- непряме (побічне) котирування - визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти. Така система застосовується в небагатьох країнах з тих часів, коли англійська валюта була однією з найголовніших валют світу - у 1913 році на її частку припадало 80 % всіх міжнародних розрахунків. У наш час непряме котирування мають євро, австралійський долар, ірландський фунт стерлінгів та деякі інші валюти.

Основними інструментами валютного ринку є банківські перекази, акцепти, акредитиви, чеки, векселі, депозитні сертифікати тощо.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу і порядком документообороту.

За строками платежу виділяються негайні платежі - сконто і платежі в кредит - інстолмент.

За порядком документообороту основними розрахунками є інкасо та акредитив. Не так часто застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Інкасо - банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажену на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцеві тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках.

Акредитив - 1) іменний цінний папір, що являє собою доручення однієї кредитної установи іншій виплатити визначену суму фізичній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитиві умов; 2) банківський рахунок, що дає право виставляти на банк тратти; 3) грошовий документ, у якому міститься розпорядження банку або іншої установи іншому банку чи іншій кредитній установі на виплату фізичній або юридичній особі певної суми на зазначених в акредитиві умовах. Акредитиви поділяються на:

а) грошові - це іменний документ, що видається банком: 1) другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцеві у визначений термін; 2) особі, яка внесла визначену суму і бажає одержати її цілком або частинами в іншому місці протягом певного часу;

б) документарні - акредитиви для розрахунків між продавцем і покупцем, за умовами якого банк зобов'язується виплатити продавцеві певну суму після пред'явлення товаророзпорядчих документів.

Інші види акредитивів представлені в таблицы 1.6.

Таблиця 1.6.

Дата добавления: 2014-11-29