Зовнішньоекономічні зв'язки

Зовнішньоекономічні зв'язки мають дуже важливе значення для переважної більшості країн, що розвиваються. Беручи участь у міжнародному поділі праці (МПП), вони отримують матеріальні та інші ресурси, конче необхідні для розвитку національної економіки.

Відчуваючи дедалі більшу потребу участі у МПП, країни, що розвиваються, з середини 80-х років перейшли від імпортозаміщення до експортно зорієнтованої моделі економічного зростання.

Ще однією новою рисою економічної політики цих держав за останнє десятиліття став процес лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, який чимдалі набирає сили.

В останні роки дедалі більше країн, що розвиваються, мають ініціативи щодо лібералізації торгівлі. Особливо відчутний цей процес у Латинській Америці, де багато країн (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі та ін.) вже значно знизили тарифні й Heтарифні бар'єри. У переважній більшості країн, що розвиваються, істотно поліпшено інвестиційний клімат для іноземних компаній, полегшено процедуру відкриття ними дочірніх підприємств.

Зовнішня торгівля — одна з важливих форм участі країн, що розвиваються, у міжнародних економічних відносинах. Значна частина сировини, сільськогосподарських товарів, готових промислових виробів цих країн реалізується на зовнішньому ринку. Звідси ж потрапляють у країни, що розвиваються, машини та обладнання, транспортні засоби, продовольство й інші споживчі товари.

Спеціалізація країн, що розвиваються, у світовому товарообміні відбиває їхні порівняльні переваги у виробництві сировини, сільськогосподарських, матеріаломістких або праце містких промислових товарів. Обсяг зовнішньоторговельного обороту країн, що розвиваються, за 90-ті роки значно зріс. Якщо у 70-ті роки найбільше зростання вартості експорту спостерігалося у країн-експортерів нафти, то у 80—90-х роках головним «локомотивом» цього процесу стали промислові експортери. Найбільш значних темпів зростання експорту в середині 90-х років досягли країни Південно-Східної Азії та особливо Китай.

У структурі промислового експорту країн, що розвиваються, основне місце посідають текстиль, взуття, одяг, побутова електротехніка та електроніка й інші праце місткі вироби. Переважна частина вивозу таких виробів, як правило, здійснюється каналами ТНК, які беруть активну участь в індустріалізації цих країн, створивши тут розгалужену мережу подетально чи поагрегатно спеціалізованих філій і складальних виробництв. Зростає також експорт машин і обладнання, хімікатів, автомобілів.

Зовнішньоекономічні чинники відіграють суттєву роль і у фінансуванні країн, що розвиваються. Приплив зовнішніх фінансових ресурсів збільшує фонд нагромадження, інвестиції, створює умови для економічного зростання. Для більшості країн, що розвиваються, використання іноземного капіталу є об'єктивно необхідним. Його надходження здійснюється у вигляді прямих і портфельних приватних інвестицій, комерційних кредитів, офіційної допомоги розвитку, позичок у міжнародних організацій та в інших формах. Поряд з тим із країн, що розвиваються, відбувається зворотний рух ресурсів: прибутків на інвестиції та процентів за кредити, а також капітальних ресурсів у вигляді повернення кредитів, дезінвестицій підприємницького капіталу. В останні роки баланс руху фінансових ресурсів для країн, що розвиваються, був негативним.

Криза вразила країни Латинської Америки й Африки, призвівши до затяжного економічного спаду в багатьох із них. Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник «вторинний ринок боргів», на якому зі знижкою (30 % номінальної вартості наприкінці 80-х років) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов'язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд. дол.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80—90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських. Сьогодні очевидно, що ці країни самостійно не зможуть урегулювати проблему боргів: тут потрібне співробітництво кредиторів і боржників. Не підлягає сумніву й те, що вся заборгованість не може бути сплачена. Частину її доцільно списати як безнадійну. Нарешті, ще один висновок полягає в тому, що країни-боржники мають послідовно провадити структурні перетворення в економіці для відновлення своєї платоспроможності.

У зв'язку із зростанням зовнішньої заборгованості країни, що розвиваються, почали робити дедалі більший наголос на залучення прямих інвестицій ТНК. Це не призводить безпосередньо до зростання боргу і в той же час може бути важливим джерелом фінансування економіки.

За останні десятиліття країни, що розвиваються, набули певного досвіду взаємовідносин з ТНК і регулювання відповідних операцій. Це розширило можливості цих країн у використанні потенціалу ТНК для реалізації завдань свого розвитку. В більшості країн проведено лібералізацію інвестиційного клімату для транснаціональних корпорацій, введено додаткові пільги для їхніх операцій. Деякі країни, котрі раніше обмежували інвестиції ТНК, почали активно залучати іноземні компанії.

Об'єктивні умови процесу відтворення в країнах, що розвиваються, потребують використання іноземного капіталу як для покриття дефіциту внутрішніх нагромаджень і формування національного фонду нагромадження, так і для перетворення грошового нагромадження на реальне. Чималий інтерес виявляють до ТНК країни, що розвиваються, і як до каналу отримання засобів виробництва, технологій, «ноу-хау», інженерно-консультаційних послуг, управлінського досвіду.

Окремим країнам, що розвиваються, за допомогою капіталу ТНК певною мірою вдалося забезпечити умови для розширеного відтворення, прискорити розвиток продуктивних сил, домогтися змін у структурі економіки, збільшити експорт промислових виробів. ТНК активно підключилися до створення в деяких з них обробної промисловості.

Дата добавления: 2014-11-29