Зовнішньоекономічні стратегії розвинутих країн

Незважаючи на вирішальну роль транснаціональних фірм у світовій економіці, важливе місце тут посідає і діяльність держави з урахуванням світогосподарських проблем і нових вимог. Дедалі ясніше проявляється необхідність більш повного врахування можливих наслідків господарської політики однієї країни для Інших країн. В основі цього лежить усвідомлення не тільки зрости і цім руйнівності торгових і валютних воєн, а й вразливості власної економіки перед відповідними заходами з боку контрагентів.

Важливим завданням економічної політики стає не просто захист фірм і галузей, які втрачають конкурентоспроможність і занепадають, а створення системи заходів, які протидіють посиленню вразливості економіки країни. Це передбачає вироблення багатоваріантного підходу до вирішення долі кожного суб'єкта господарської діяльності і визначення, які з них потрібно згортати, а які тимчасово субсидувати і перебудовувати.

Значна роль економічних функцій держави спонукала прихильників подальшої лібералізації економічної політики розробляти нові концепції та теорії, які б могли зробити сумісними ідеали «вільної торгівлі» і реалії сучасних розвинутих країн. Так постала концепція «позитивного пристосування», згідно з якою слід підкорити систему державного регулювання диктатові ринкового механізму на світогосподарському рівні. Втілення цієї концепції стало одним із важливих напрямів діяльності ОЕСР.

Суть цієї концепції полягає в тому, що під дією сильних імпульсів із зовні (нафтова криза, різке підвищення конкуренції з боку «нових індустріальних країн» тощо) в розвинутих країнах має пройти складна перебудова на основі безперешкодного функціонування ринкового механізму. Постійно підкреслюється, що вплив на світову економіку економічних ринкових важелів ефективніший, ніж застосування адміністративно-правових методів. При цьому виділяється чотири базові підходи до управління перебудовою:

• превентивна політика, яка орієнтується на макроекономічне регулювання і максимально стимулює конкуренцію та ринкове саморегулювання;

• випереджувальна політика, коли держава, заінтересована в заохоченні економічного зростання, може активно брати участь у складанні економічним агентам середньо - і довгострокових прогнозів, залишаючи при цьому оцінку стану і прийняття інвестиційних та інших рішень в руках підприємців;

• оборонна стратегія, коли держава, уповільнюючи темпи структурної перебудови, зберігає при цьому вирішальну роль ринку;

• держава безпосередньо втручається у виробництво та інвестиції для досягнення необхідних для безпеки країни структур.

Усі наведені погляди на розвиток економічної політики свідчать про складність колективного її регулювання. Ускладнення зовнішньоекономічних зв'язків, зростання суперечностей між трьома «центрами сили» (в сучасних умовах це Європейський Союз, НАФТА та Південно-Східноазійський регіон на чолі з Японією) викликали необхідність введення нових механізмів регулювання економічної політики. Крім того, більш масові, ніж ОЕСР, економічні організації (МВФ, МБРР, ГАТТ/СОТ, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.) втратили здатність долати (в інтересах насамперед розвинутих країн) кризові явища, пом'якшувати міжнародні економічні та політичні суперечності. Відтак цілком закономірним стало функціонування нового міжнародного форуму, яким із 1975 р. стала нарада «великої сімки», що складається з керівників США, Японії, Німеччини, Великої Британії, Італії, Франції та Канади. Ця інституція вирішує питання регулювання економічної політики за такими напрямами:

• оцінка перспективи розвитку світової економіки, останнім часом з урахуванням країн з перехідною економікою;

• проблеми лібералізації та регулювання міжнародної торгівлі;

• боротьба з інфляцією та безробіттям;

• стабілізація світової валютно-кредитної системи;

• вироблення і впровадження в життя нових концепцій взаємовідносин з країнами колишнього «соціалістичного табору» та іншими країнами світу.

Дата добавления: 2014-11-29