Тема 7. Топографiчна перкусiя легень

Топографiчну перкусiю легенiв застосовують для визначення верхнiх та нижнiх меж легенiв. Для визначення меж легенiв необхiдно перкутувати тихо. Положення лiкаря праворуч вiд хворого.

Визнаючи межi легенiв, необхiдно дотримуватися таких правил:

1. Палець-плесиметр повинен лежати паралельно до межi, яку визначають;

2. Перкусiю проводять у напрямку вiд ясного легеневого звуку до тупого;

3. Позначку межi легенiв роблять з того боку пальця-плесиметра, що звернена до легенi.

Спочатку визначають верхнi межi легенiв. Пiд верхнiми межами легенiв розумiють висоту стояння верхiвок спереду, ззаду та їх ширину (поля Кренiга).

Визначення висоти стояння верхiвок спереду: палець-плесиметр кладуть вище вiд ключицi i проводять тиху перкусiю вiд середини ключицi угору косо в напрямку шиї. У разi появи тупого звуку роблять дермографом позначку бiля краю пальця, зверненого до чiткого легеневого звуку. В нормi верхiвки виступають на 3-4 см вище вiд ключицi. Якщо вони знаходяться нижче цiєї межi, то це може свiдчити про їх зморщування, наприклад, у разi розвитку туберкульозу легенiв. Змiна верхнiх меж у напрямку збiльшення може вiдзначатись пiд час розширення легенiв (емфiзема легенів).

Визначення висоти стояння верхiвок ззаду проводять вiд середини надлопаткової ямки в напрямку до VII шийного хребця. Верхiвка легенiв ззаду знаходиться на рiвнi остистого вiдростка VII шийного хребця (vertebra prominens).

Визначення ширини верхiвок (поля Кренiга) палець-плесиметр ставлять спереду на середину верхiвки вздовж переднього краю трапецiєвидного м’яза i вистукують назовнi (вниз) і до середини (угору) до появи притупленного чи тупого звуку. Ширина полей Кренiга коливається в досить широких межах (вiд 4 до 8 см). Звуження полiв Кренiга (менш нiж 4 см) зустрiчається у разi зморщування верхiвок, наприклад, за наявностi їх туберкульозного ураження. Останнiм часом поля Кренiга практично не визначають, що зумовлено широким і доступним застосуванням рентгенологiчних методiв дослiдження легеневих верхiвок, зокрема для розпiзнавання туберкульозу і раку.

Визначення нижнiх меж легенiв починають праворуч. З цiєю метою вистукують зверху з другого мiжребер’я вздовж парастернальної, середньоключичної, передньої, середньої та задньої пахвової, лопаткової і паравертебральної (прихребетної) лiнiй. Лiва нижня межа дещо рiзниться вiд правої. Так, уздовж парастернальної лiнiї нижня межа лiвої легенi, утворюючи виїмку для серця, знаходиться на одне ребро вище, нiж межа правої.

Пiд час визначення нижньої межi легенi вздовж лiвої середньоключичної i передньої пахвової лiнiй виникають певнi труднощi, що зумовлено близькiстю розташування пiвмiсяцевого простору Траубе, перкусiя якого дає голосний тимпанiчний звук. Утворення цього звуку зумовлене розташованим у дiлянцi простору Траубе дном шлунка і його газовим пухирем. Названий простiр обмежений згори нижнiм краєм лiвої легенi, праворуч - лiвою часткою печiнки, лiворуч - переднiм краєм селезiнки, знизу - реберною дугою. За наявнiстi лiвобiчного випiтного плевриту та накопичення в плевральнiй порожнинi значної кiлькостi рiдини, тимпанiт у цьому просторi може зникати та переходити в тупий звук, але за умови, якщо листки плеври не зрощенi мiж собою.

У нормi межi легенiв розташованi таким чином:

Межi легенiв
Верхнi:	праворуч	лiворуч
спереду	на 3-4см вище вiд ключицi
Заду	на рiвнi остистого вiдростка VII шийного хребця (С VII)
поля Кренiга	4-8см
Нижнi:	праворуч	лiворуч
парастернальна лiнiя	нижнiй край V ребра	не визначається
середньоключична	нижнiй край VI ребра	не визначається
передня пахвова	нижнiй край VII ребра	нижнiй край VII ребра
середня пахвова	нижнiй край VIII ребра	нижнiй край VIII ребра
задня пахвова	нижнiй край IX ребра	нижнiй край IX ребра
лопаткова	верхнiй край X ребра	верхнiй край X ребра
параветебральна	на рiвнi остистого вiдростка XI грудного хребця (DXI або Th XI)
рухомiсть нижнiх країв легень	6-8 см

Межi легенiв, особливо нижнi, часто можуть змiнюватись як у фiзiологiчних, так i у патологiчних умовах. Фiзiологiчне пiдняття нижнiх меж легенiв спостерiгається у вагiтних. У астенiкiв вони можуть бути розташованi на одне ребро нижче, а у гiперстенiкiв - вище.

Змiщення нижнiх меж легенiв униз буває за наявностi таких захворювань легенiв, як емфiзема, бронхiальна астма, угору - за наявностi захворювань, якi супроводжуються розвитком у легенях сполучної тканини, тобто у разi їх зморщування (хронiчнi форми туберкульозу та iншi процеси, що спричиняють фiброз легенiв). До змiщення нижнiх меж легенiв також призводять накопичення рiдини в плевральній порожнинi, утворення плевральних зрощень, а також деякi захворювання органiв черевної порожнин, якi зумовлюють високе стояння дiафрагми (це, звичайно, не впливає на верхнi межi легенiв). У разi збiльшення розмiрiв серця, наявностi випоту в перикардiальнiй порожнинi, великого збiльшення лiмфатичних вузлiв середостiння межi легенiв можуть змiщуватися у вiдповiднi боки.

Визначення екскурсii (рухомостi) нижнiх країв легенiв проводять уздовж задньої пахвової або лопаткової лiнiї. З цiєю метою палець-плесиметр кладуть бiля позначки зробленої дермографом пiд час попереднього визначення межi вздовж вiдповiдної лінії. Хворому пропонують зробити глубокий вдих і затримати дихання. Пiсля цього знову визначають нижню межу легенi i роблять позначку. Далi роблять те саме пiсля глибокого видиху та затримки дихання. Рухомiсть нижнiх країв легенiв можна визначити також і вздовж iнших лiнiй. У здорових людей рухомiсть нижнiх країв легенiв у середньому становить 3-4 см як на вдиху, так i на видиху (в сумi 6-8 см). Змешення екскурсiї легеневих країв спостерiгається у разi емфiземи легенiв та плевральних зрощень. За наявнiстю великої кiлькостi рiдини чи повiтря рухомiсть нижнього легеневого краю вiдсутня.

Дата добавления: 2014-11-29