Правове регулювання фінансової діяльності суб’єктів аграрного підприємництва

Поняття фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

Внаслідок проведення аграрної реформи в Україні створено реальні передумови, необхідні для формування ринкового фінансово-правового механізму регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств. Однак цей механізм діятиме лише за наявності різних суб’єктів власності й форм господарювання, конкуренції за ринок збуту продукції, цінних паперів, фінансово-кредитних послуг сільськогосподарських товаровиробників тощо.

Слід зауважити, що саме наявність законодавчого закріплення розмаїття форм суб’єктів аграрного господарювання, заснованих на різних формах власності, стала головною передумовою розвитку рин­ко­вого механізму регулювання фінансової діяльності сільськогоспо­дарських підприємств.

У процесі набуття й реалізації суб’єктами аграрного госпо­да­рювання фінансових правомочностей виникають відповідні фінансові правовідносини. Фінансові правовідносини сільськогосподарських підприємств поділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх належать фінансові відносини із забезпечення встановленої законодавством фінансової дисципліни (ведення різно­манітних форм обліку, звітності, нарахуванню дивідендів на акції або на майнові та земельні паї) на підприємствах. Внутрішні фінансові відносини сільськогосподарських підприємств охоплює предмет аграрного права.

Зовнішніми фінансовими відносинами сільськогосподарських підприємств є їх відносини з фінансовими органами держави, а також відносини, в яких підприємство є засновником нових суб’єктів гос­по­дарювання, й фінансові відносини, пов’язані зі здійсненням розрахунково-кредитних і касових операцій сільськогосподарських підприємств. На відміну від внутрішніх, зовнішні фінансові відносини сільськогосподарських підприємств, як правило, регламентуються нормами цивільного, господарського, адміністративного і фінансового права.

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств – це сукупність фінансових відносин (внутрішніх і зовнішніх) суб’єкта аг­рарного господарювання щодо забезпечення реалізації статутних цілей і завдань. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств полягає в забезпеченні фінансово-ресурсних умов їх конкурентоспро­можності.

Принципи фінансової діяльності суб’єктів аграрного підприємництва та їх законодавче закріплення

Сучасні фінансово-кредитні відносини у сільському господарстві ґрунтуються на принципах: заборони прямого втручання держави у фінансову діяльність суб’єктів аграрного господарювання; партнерства у фінансових відносинах між фінансово-кредитними установами (банками, кредитними спілками) та сільськогоспо­дар­ськими підприємствами; самообмеження, тобто обрання напрямів діяль­ності залежно від фінансових можливостей підприємства тощо. Ці принципи знайшли своє відображення в ЦК та ГК, законах України від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційну діяльність”, від 19 вересня
1991 р. “Про господарські товариства”, від 19 лютого 1992 р. “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, від 17 липня 1997 р. “Про сільськогосподарську кооперацію”, від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”, від 16 липня 1999 р. “Про бухгал­тер­ський облік та фінансову звітність в Україні”, від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність“, від 12 липня 2001 р. “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про фермерське господарство” та в інших нормативно-правових актах.

Поняття фінансової дисципліни та забезпечення

її дотримання в аграрних підприємствах

Фінансова дисципліна – це обов’язковий для всіх суб’єктів аграрного господарювання порядок здійснення фінансової діяльності, чітке дотримання встановлених приписів та порядку мобілізації, розподілу та використання грошових фондів держави, суб’єктів місцевого самоврядування, сільськогосподарських підприємств. До вимог фінансової дисципліни належить також неухильне дотримання законності під час виконання бюджету, кошторисів, фінансових планів тощо.

Фінансову дисципліну, насамперед, забезпечує власник, а також уповноважені ним органи, які відповідають за правильність і своє­час­ність здійснення фінансової звітності, за виконання фінансових зо­бов’язань перед державою та суб’єктами підприємницької діяльності.

Крім того, фінансова дисципліна забезпечується постійним фінансовим контролем. Фінансовий контроль – це контроль за фінансовою і господарською діяльністю аграрних суб’єктів госпо­дарювання. Його основний зміст полягає у:

ü перевірці виконання фінансових зобов’язань суб’єктами аграр­них правовідносин перед державою та органами місцевого самоврядування;

ü перевірці правильності використання державними суб’єкта­ми аграрних правовідносин грошових і матеріальних ресурсів, що перебувають у їх господарюванні або управлінні;

ü перевірці дотримання правил здійснення фінансових опе­рацій, розрахунків та зберігання грошових коштів суб’єктами аграрних правовідносин;

ü виявленні внутрішніх резервів виробництва – можливостей під­вищення рентабельності господарства, зростання продуктивності праці, більш економного та ефективного використання матеріальних та грошових коштів;

ü заходах щодо усунення та попередження порушень фінансової дисципліни.

Фінансовий контроль здійснюють уповноважені органи держави і місцевого самоврядування. Він забезпечує ефективний соціально-економічний розвиток сільськогосподарських підприємств.

Правове регулювання розрахунково-касових операцій

суб’єктів аграрного підприємництва

Однією з форм фінансової діяльності суб’єктів аграрного госпо­дарювання є розрахунково-касові операції. Розрахункові правовід­но­сини сільськогосподарських підприємств є самостійним видом грошо­вих відносин, які виникають у процесі діяльності цих підприємств і здійснюються через банківські установи. Сільськогосподарські підприємства здійснюють розрахунки за допомогою відкриття відповідних рахунків (поточних, валютних тощо). Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в України в національній валюті кошти підприємств підлягають обов’язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах встановленого банком ліміту та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення касових операцій у господарствах України. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їхні розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків. Відповідні правила закріплені в законах, що визначають правоздатність сільськогосподарських підприємств.

Сільськогосподарські підприємства відкривають в будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України та іншими актами чинного законодавства рахунки, передбачені Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо). Рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо) відкриваються підприємствами в банку, що їх обслуговує, лише на підставі заяви на акредитив, заяви на перерахування коштів та ін.

Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій. Вона містить характеристику рахунків, які можуть відкрити клієнти, зокрема й сільськогосподарські підприємства.

Поточний рахунок у банку відкривається для зберігання коштів і проведення безготівкових розрахунків. Ці кошти є власністю суб’єкта аграрного господарювання. Державні (комунальні) сільськогоспо­дарські підприємства розпоряджаються коштами, що знаходяться на цьому рахунку як суб’єкти права повного господарського відання.

Сільськогосподарське підприємство може відкрити вкладний (депозитний) рахунок. Відповідно до ст. 1058 ЦК, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або доход в іншій формі на умовах та в порядку, встановленому договором. Для зберігання коштів на депозитному рахунку сільськогосподарське підприємство і банк укладають депозитний договір. Кошти на депозитний рахунок перераховуються з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. За перебування коштів на депозитному рахунку власникові нарахову­ються відсотки. Проведення розрахунків і видача коштів готівкою з депозитного рахунку забороняється.

Під час розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Інструкція про безготівкові розрахунки в України в національній валюті встановлює правила застосування в ході розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива. Використання банківських платіжних карток і векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Конкретні форми розрахунків визначаються самими сільськогосподарськими підприємствами під час укладання ними договорів з партнерами.

В умовах ринкової економіки важливим є надання можливості суб’єктам аграрного господарювання вступати у зовнішньоекономічні відносини. Для цього вони можуть відкривати валютні рахунки в тих комерційних банках, які мають відповідні ліцензії.

Поняття і особливості кредитування виробників сільськогоспо­дарської продукції. Законодавство про кредитування

Важливе місце в системі фінансових відносин суб’єктів аграр­ного господарювання належить кредитам. Вони є джерелами позико­вих коштів для поповнення власних основних і обігових фондів з метою забезпечення сталого виробництва сільськогосподарської товарної продукції і сировини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати гро­шові кошти (кредит) позичальникові (суб’єкту аграрного госпо­дарю­вання) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки. Отже, кредитний договір укладається на умовах відплатності, строковості та поворот­ності. В аграрному секторі економіки можна вирізнити певні особливості кредитних відносин. По-перше, існує великий ризик неповернення наданих кредитів. Сільське господарство є галуззю ризикованого підприємництва, де природно-кліматичні та інші суб’єк­тив­ні та об’єктивні умови часто негативно впливають на фінансово-економічний стан сільськогосподарського підприємства. Крім того, незважаючи на наявність законодавчого закріплення іпотечних відносин, банки сьогодні не мають права надавати кредити під заставу земель сільськогосподарського призначення, тобто вони не можуть забезпечити собі гарантії повернення наданих кредитів за допомогою такого ліквідного майна, яким є землі сільськогосподарського призначення. По-друге, кредитні відносини суб’єктів аграрного господарювання і банків безпосередньо пов’язані із сезонними витратами перших (посівні роботи, збирання врожаю, заготівля кормів, закупівля добрив і паливно-мастильних матеріалів тощо). По-третє, на державному рівні регулярно приймаються нормативно-правові акти, в яких передбачається пільговий порядок кредитування суб’єктів аграрного господарювання. Відповідно до таких документів, різниця між процентною ставкою кредитів Національного банку України, які надаються комерційним банкам, і пільговою процентною ставкою, за якою банки можуть надавати кредити сільськогосподарським підприємствам, повинна відшкодовуватися комерційним банкам із коштів державного бюджету. Однак брак необхідних коштів у державному бюджеті призводить до того, що таке відшкодування або відкладається на невизначений строк, або взагалі не провадиться, через що суб’єкти аграрного господарювання позбавляються права користуватися пільговими кредитами.

Залежно від строків користування кредити класифікуються на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років); довгостро­кові (понад 3 роки). Короткострокові кредити надаються для забезпечення стабільного відновлення обігових виробничих фондів, для закупівлі паливно-мастильних матеріалів, насіння, добрив, запчастин для сільгосптехніки, за їх рахунок також формуються та поповнюються поточні запаси різних фондів. Середньострокові та довгострокові кредити надаються суб’єктам аграрного господарю­вання з метою забезпечення реконструкції, модернізації та розширення основних фондів. Таке кредитне інвестування спрямовується на підвищення агротехнічного, родючого потенціалу сільськогоспо­дар­ських угідь, породності основного стада, оновлення багаторічних насаджень, удосконалення технологічних процесів виробництва товар­ної сільськогосподарської продукції (зокрема придбання нової сільсько­господарської техніки та ремонту й модернізації існуючої) тощо.

Характеристика сучасного оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, види податків і зборів, обов’язкових платежів, що їх зобов’язані сплачувати сільськогосподарські

підприємства, селяни (фермери)

Податкові відносини є ще одним різновидом фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств. Згідно зі ст. 14 Закону України від 28 грудня 1994 р. “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції Закону від 22 травня 1997 p.), підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і в розмірах, передбачених цим Законом, за підсумками звітного податкового року. Валові доходи й витрати підприємств – виробників сільськогоспо­дарсь­кої продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, підлягають індексуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року. Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті. Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво та/або продаж продукції квітково-декоративного рослинництва, дикорослих рослин, диких тварин і птахів, риби (крім риби, виловленої у річках та закритих водоймах), хутряних товарів, лікеро-горілчаних виробів, пива, вина й виноматеріалів (крім виноматеріалів, що реалізуються для подальшої переробки), оподатковуються в загальному порядку. У разі продажу товарів, безпосередньо пов’язаних із технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції, виробникам такої сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту, валові доходи кредитора збільшуються в податковому періоді, на який, відповідно до умов такого кредитного договору, припадає строк здійснення розрахунків із позичальником.

У системі оподаткування сільськогосподарських товарови­роб­ників важливе місце належить земельному податку. Цей податок встановлено ЗК і Законом України від 3 липня 1992 р. “Про плату за землю” (в редакції Закону від 19 вересня 1996 p.). Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі.

Сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), пере­робкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одер­жана від реалізації сільськогосподарської продукції власного вироб­ництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Згідно зі ст. 2 Закону України від 17 грудня 1998 р. “Про фіксований сільсько­господарський податок”, його платниками також є суб’єкти гос­подарювання, утворені внаслідок реорганізації сільськогоспо­дарського підприємства – платника фіксованого сільськогосподарсько­го податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробленням та збутом сільсько­господарської продукції. Новостворені суб’єкти господарю­вання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), перероблення та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Підприємства, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, зазначеної у цій статті, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності, відповідно до п. 7.20 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, які підлягають оподаткуванню на загальних підставах. У разі, коли у звітному періоді валовий дохід від операцій з реалізації сільськогосподарської про­дукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75% загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах. До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, зокрема орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель (приса­дибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Згідно зі ст. 1 Закону, фіксованим сільськогосподарським податком є податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну (тобто 5 років) і справляється з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов’язкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; податку із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збору на обов’язкове соціальне стра­хування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; збору на обов’язкове державне пенсійне страхування; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування во­дою для потреб сільського господарства). Інші податки та збори (обо­в’яз­кові платежі), визначені Законом України від 25 червня 1991 р. “Про систему оподаткування“ (в редакції закону від 18 лютого
1997 p.), сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавством.

Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільсько­гос­подарського податку є площа сільськогосподарських угідь, пере­даних сільськогосподарському товаровиробнику у власність або на­даних йому в користування, зокрема на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1 га сільсько­господарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводиться відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,5%; для багаторічних насаджень – 0,3%; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, – 1,5% грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь в разі потреби може уточнюватися згідно із законодавством.

Податок сплачується щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податко­вого) місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: у І кварталі – 10%; у II кварталі – 10%; у III кварталі – 50%; у IV кварталі – 30%.

Закон України “Про фіксований сільськогосподарський по­даток” містить правові норми стосовно порядку зарахування й строків сплати названого податку, про порядок його зарахування до бюд­жетів і державних цільових фондів. Платники податку перера­ховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України в районах за місцем розташування земельної ділянки. Останні наступного дня після надходження коштів пере­раховують суми фіксованого сільськогосподарського податку в таких розмірах: до місцевого бюджету – 30%, на обов’язкове державне пенсійне страхування – 68%, на обов’язкове соціальне страхування – 2%. Про ці надходження своєчасно повідомляють відповідний орган державної податкової служби, який здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням фіксованого сільськогосподарського податку.

Правове регулювання страхування майна суб’єктів аграрного підприємництва. Обов’язкове і добровільне страхування майна

Відповідно до Закону України “Про страхування” страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законо­давством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Роль і значення страхування полягає в тому, що воно є ефективним інструментом конкуренції та залучення в сільсько­господарську діяльність коштів корпоративних організацій і приват­них осіб. Страхування є частиною загальної системи забезпечення функціонування господарюючих суб’єктів, сприяє вирівнюванню втрат особистих доходів фізичних та юридичних осіб за надзвичайних ситуацій. Крім того, через страхування вилучається частина тимчасово вільних грошових коштів як юридичних, так і фізичних осіб, що дозволяє регулювати грошовий обіг і таким чином забезпечувати зміцнення національної валюти.

Основними учасниками страхових відносин є:

ü страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхувальники мають право під час укладання договорів особистого страхування призначити за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

ü страховики – юридичні особи, які згідно з договором стра­хування або відповідною нормою закону беруть на себе зобов’язання за визначену винагороду відшкодувати страхувальнику або іншій застрахованій особі шкоду, що виникла в разі настання страхового випадку (подія, передбачена договором страхування або законо­давством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страхо­вика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі). Відповідно до ст. 2 Закону України “Про страхування” страховики – це фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України “Про господарські товариства” з урахуванням особ­ливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у вста­нов­леному порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється тільки страховиками – резидентами України.

Страхуванню аграрних суб’єктів господарювання як складовій фінансової системи притаманні такі особливості:

P ймовірний характер, оскільки неможливо наперед визначити ні розмір, ні час втрат суб’єктів аграрних правовідносин;

P вірогідність перерозподільних відносин, зміст яких полягає в тому, що сума втрат розподіляється між усіма учасниками страхових відносин;

P зворотність коштів – платежі, з яких формується страховий фонд, підлягають виплаті самим страхувальникам; при цьому сума виплат залежить як від величини втрат (збитків), так й від умов, обговорених у страховому договорі;

P цільове використання сформованих страхових фондів.

Страхування здійснюється у двох формах: добровільній і обо­в’язковій. У першому випадку між страховиком і страхувальником укла­дається договір про добровільне страхування, в якому визна­чаються взаємовідносини.

Обов’язкове страхування здійснюється як за рахунок коштів бюджету, так і самих страховиків. В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:

· медичне страхування;

· страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

· страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

· страхування врожаю сільськогосподарських культур і бага­то­річних насаджень державними сільськогосподарськими підприємства­ми, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарсь­-ки­ми підприємствами всіх форм власності;

· страхування цивільної відповідальності інвестора, зокрема за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про роз­поділ продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

· страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпеч­них вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів та ін.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно, відповідно до вимог Закону України “Про страхування”. Видами добровільного страхування можуть бути:

· страхування від нещасних випадків;

· страхування вантажів і багажу (вантажобагажу);

· страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

· страхування кредитів (зокрема відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

· страхування інвестицій;

· страхування фінансових ризиків;

· страхування судових витрат;

· страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій та ін.

Дата добавления: 2014-11-29