Правовий режим земель особистого селянського господарства

Особистому селянському господарству належать земельні ділян­­ки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або орен­ду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земель­ної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ді­лянки особис­того селянського господарства можуть бути власністю: однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства
не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в держав­ній або комунальній власності і використовуються виключно як сі­ножаті та пасовища. Їх можуть орендувати громадяни або користу­ватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земель­ні ділянки для городництва також є об’єктами виключно держав­ної або комунальної власності й надаються в користування грома­дян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для збе­рігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторіч­них плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі зміс­том правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

· правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовува­тися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, зокрема
для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

· члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосін­ня й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та оренду­вати земельні ділянки для ведення особистого селянського госпо­дарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також мо­жуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права влас­ності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоп­латної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його чле­нам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв). Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виді­ляються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спіль­ну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. “Про порядок виділен­ня в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” право спільної часткової власності чи спільної су­місної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місце­вості) єдиним масивом, посвідчусться одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у корис­туванні одного сільсько­госпо­дар­ського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місце­вості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділян­ки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну при­ватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного гос­подарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК. 1992 р.), ма­ють право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установле­них ст. 121 ЗК для ведення особистого селянського госпо­дарства. Особисте селянське господарство має право: продавати або ін­шим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використову­вати у встановленому порядку і для власних потреб наявні на зе­мельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруд­жувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов’язками особистого селянського господарства щодо належ­них йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призна­ченням; додержання вимог законодавства про охорону дов­кілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; під­вищення родю­чості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних серві­тутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиеро­зійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.

Дата добавления: 2014-11-29