Принципи та форми реалізації соціального супроводу

Соціальний супровід, як вид соціальної роботи, що базується на впровадженні комплексного індивідуального підходу до вирішення проблем клієнта/сім’ї і здійснюється шляхом надання різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів клієнта сім’ї в органах державної влади [11, с. 35].

Лактіонова Г.М. і Петрочко Ж.В. визначають форми соціальної роботи, які використовуються у процесі соціального супроводу: відвідання сім’ї, телефонна розмова, бесіда, організація зустрічей, тестування, діагностика, інтерв’ю, проведення тренінгів, організація груп взаємопідтримки, написання звітів, листів, клопотань, звернень, документування тощо [12, с.84].

Зокрема Звєрева І.Д. звертає увагу на те, що основними формами соціальної роботи, які виступають базовими для соціального супроводу, є:

- індивідуальна, суть якої полягає у здійсненні соціальної допомоги, соціальних послуг і соціальної реабілітації відповідно до потреб конкретної особи й характеру самих проблем;

- соціально значуща діяльність, у тому числі і громадський дитячий та молодіжний рух;

- соціальне навчання, що здійснюється у різних типах державних, приватних освітніх закладах і пов’язана з отриманням певного рівня соціальної освіти;

- соціально-психолого-педагогічна та юридична підтримка, призначенням якої є надання професійної допомоги та посередницька діяльність професіоналів із соціальної роботи у розв’язанні різноманітних проблем;

- консультування, у процесі якого виявляються основні напрями виходу з проблеми, що хвилює особистість;

- науково-обґрунтовані й своєчасно застосовані дії держави, соціальних інституцій, зокрема, й центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціальних установ, професіоналів і волонтерів, спрямовані на запобігання можливим фізичним, психологічним та соціокультурним колізіям у розвитку окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримка і захист нормального рівня життя та здоров’я сімей, молоді; сприяння молодим людям у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу [5].

Враховуючи комплексний та індивідуальний підходу до реалізації соціального супроводу, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей клієнта/сім’ї, формується програма/план соціального супроводу, який включає різноманітні форми і методики соціальної роботи. Вибір відповідних форм і методів надання соціальної допомоги залежить від ряду факторів, які знову ж таки є унікальними у кожному конкретному випадку. Зокрема, це:

- рівень зацікавленості (вмотивованості) клієнта/сім’ї у впровадженні окремих форм і методів соціальної роботи;

- зовнішні ресурси – мережа соціальних зв’язків;

- професійний рівень соціального працівника, який здійснює соціальний супровід.

Науково-методична література, що пропонує технології соціальної роботи з різними категоріями клієнтів, вміщує перелік етичних та професійних принципів соціального супроводу,як різновиду соціальної роботи [4, 15, 17, 18]. Запропоновані базові принципи відповідають традиційним формам соціальної допомоги і соціальної роботи – вільного, добровільного і свідомого звернення за допомогою.

Нормативно-законодавче визначення базових принципів соціального супроводу міститься у Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах [9]. Зокрема, називаються такі:

- активна участь сім’ї або особи в подоланні складних життєвих обставин;

- повага до людини, визнання її цінності незалежно від реальних досягнень та поведінки особистості;

- реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім’ї.

- індивідуальний та диференційований підхід до кожної особи, кожної сім’ї з урахуванням їхніх потреб та особливостей;

- системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;

- толерантність та гуманізм, відповідальність за дотримання норм професійної етики;

- пріоритетність інтересів сім’ї в цілому й окремих її членів, збереження цілісності сім’ї.

Наведений перелік принципів реалізації соціального супроводу, безперечно на є повним, хоча і представляє як загальні принципи соціальної роботи так і такі, що можна розглядати як специфічні вимоги, що стосуються виключно цього виду соціальної роботи. Звичайно, кожен із зазначених принципі певною мірою впливає на характер діяльності соціального працівника і на якість вирішення проблем конкретної особи або сім’ї.

Принцип добровільності. При виборі інформації та прийнятті рішення про соціальний супровід сім’ї або клієнта має враховуватися його право на вільний вибір власного шляху розвитку (якщо спосіб життя не загрожує життю і здоров’ю дітей чи навколишнього оточення). Соціальний супровід не має призначатися у примусовому порядку, а має бути добровільним вибором клієнта. При цьому принцип добровільності характеризується наявністю мотивації клієнта до змін, розумінням і бажанням змінювати наявні складні життєві обставини.

Даний принцип лежить у основі роботи з прийомними сім’ями і ДБСТ – здійснення такої діяльності є обов’язковим атрибутом життєдіяльності таких сімей. Обов’язковою умовою соціального супроводу сімей та осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, є згода сім’ї або окремої особи. Єдине, що потребує певного уточнення – це згода усіх членів сім’ї, чи хоча б одного із них.

Згода клієнта або сім’ї на соціальний супровід оформлюється у вигляді угоди (договору), що підтверджує дотримання принципу добровільності та взаємодії. Соціальний договір, що підписується на початку роботи, вміщує взаємні обов’язки та домовленості сторін (клієнта і соціального працівника) щодо взаємодії, завдань та цілей, які мають бути досягнутими в ході соціального супроводу.

Принцип конфіденційності. Це базовий етичний принцип соціальної роботи. У процесі планування і реалізації соціального супроводу соціальний працівник має зберігати таємницю, що стосується особистісної інформації про клієнта або сім’ю, оскільки дотримання конфіденційності є запорукою налаштування довірливих стосунків між клієнтом та спеціалістом, що сприяє налагодженню взаємодії.

Проте, слід зазначити, що принцип конфіденційності може порушуватися у випадку винесення справи особи або сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, на розгляд дорадчого органу. Це питання має бути врегульованим, оскільки такий підхід суперечить не лише вимогам організації соціального супроводу, а й загальним етичним принципам соціальної роботи.

Принцип самодопомоги орієнтує і спеціаліста, і клієнта на те, що надання соціальної допомоги здійснюється з метою наснаження, організації самодопомоги. Тобто, соціальний працівник має навчити клієнта самостійно справлятися з життєвими проблемами, ефективно використовувати внутрішні та зовнішні ресурси. Клієнтові необхідно допомогти усвідомити, що реальні життєві обставини, які склалися, і його активна позиція у їхньому вирішенні є найбільш вагомою і першочерговою позицією, а отримання соціальної допомоги і сторонньої підтримки є вторинним чинником, допоміжним і короткотерміновим.

Принцип взаємодії. Результативний соціальний супровід базується на принципах взаємодії соціального працівника і клієнта, передбачає створення умов для осмислення клієнтом своїх позицій щодо спеціаліста і спільної з ним роботи.

У процесі планування і здійснення соціального супроводу, враховуючи завдання, які потребують самостійного вирішення клієнтом власних проблем, має відбуватися розподіл відповідальності між клієнтом і спеціалістом, а також і поетапна і поступова передача її клієнту.

Відхід від принципу взаємодії і намагання спеціалістів в односторонньому порядку допомагати клієнту вирішити життєві проблеми (без його зацікавленості й участі у процесі) призводять до формування патерналістських стосунків, перекладання клієнтом відповідальності за власне життя на працівників, які надають соціальну допомогу.

Індивідуальний підхід досить повноцінно відображається у моделі соціальної роботи – «ведення випадку», тобто надання соціальної допомоги конкретному клієнту або сім’ї. При цьому соціальний супровід, поряд із формулюванням індивідуальних потреб та проблем клієнта/сім’ї, передбачає також використання реальних можливостей і ресурсів, використання позитивних можливостей розвитку особистості без штучного нав’язування цілей і завдань, які можуть стосуватися інших людей.

Технологія соціального супроводу відповідає технології реалізації соціального проекту, об’єктом впровадження якого є конкретна особа (клієнт) або сім’я. В цьому контексті вивчення ситуації та планування форм і методів соціальної допомоги здійснюється на підставі розгляду конкретної життєвої історії і має індивідуальне наповнення і спрямування.

Принцип врахування сильних сторін. Одним із завдань соціального супроводу є усвідомлення і використання внутрішніх ресурсів клієнта або сім’ї. Одним із позитивних стимулів до змін є пошук і виявлення позитивних переконань або життєвих обставин клієнта/сім’ї – сильних сторін, – які є відправним моментом налагодження взаємодії та продуктивного планування. Соціальна допомога у такому разі орієнтована на позитивні моменти і є ефективним мотиваційним чинником на противагу системі зовнішнього тиску і примусу.

У практичній роботі соціальним працівникам, які працюють з кризовими категоріями населення, часто важко визначити позитив у житті клієнта, особливо на початку. Тому використання принципу врахування сильних сторін вимагає від спеціалістів при побудові системи стосунків з клієнтом переходу від формату «суб’єкт – об’єкт» до формату «суб’єкт – суб’єктної» взаємодії.

Об’єктивна оцінка потреб клієнта. Планування соціальної взаємодії між клієнтом і спеціалістом базується на докладному вивченні життєвої ситуації, вивченні негативних і сильних сторін, внутрішніх та зовнішніх ресурсів, які можна залучати при вирішенні конкретних проблем (попередня, базова оцінка). При цьому спеціалістам необхідно враховувати, що кращим експертом ситуації, життєвих обставин, що склалися, і можливих варіантів виходу із них, є сам клієнт.

Причому оцінка ситуації дозволяє визначати цілі і завдання соціального супроводу відповідно до потреб і можливостей клієнта або сім’ї, без спрямованості до нездійсненних цілей і придуманих ідеалів. Об’єктивна оцінка допомагає визначити основні проблеми, які клієнт/сім’я не може вирішити самостійно, та напрями соціальної роботи, спрямовані на розв’язання означених проблем.

Принцип планування. Здійснення соціального супроводу передбачає розробку плану поетапної реалізації соціальної допомоги, в якому фіксуються завдання, форми та терміни виконання окремих позицій. Однією із вимог є активна участь клієнта у прогнозуванні та плануванні шляхів виходу із складної життєвої ситуації, а також визначення відповідальності працівника та клієнта за виконання окремих пунктів запланованої діяльності.

На практиці соціальні працівники на етапі розробки плану соціального супроводу дуже часто пропонують клієнтам виходи із складних життєвих обставин, що базуються на їхньому власному баченні проблеми, без включення клієнта у процес планування. У такому разі знову ж таки перекладається відповідальність за подальші кроки у зміні життєвих обставин лише на спеціаліста.

Вимоги, які ставляться до планування, підказують, що у ньому найбільш активним має бути сам клієнт. Це, зокрема, стосується:

а) реальності вимог і завдань, виходячи із реальних умов і бажання допомогти;

б) принципу побудови «від простого до складного»;

г) можливості постежити і оцінити якісь виконання кожного запланованого етапу.

Обмеження терміну соціального супроводу. Виходячи із стратегічної мети соціального супроводу, можна сказати, що це самостійне вирішення клієнтом/сім’єю власних проблем, соціальна допомога має бути обмеженою у часі. Звичайно, точний термін надання допомоги неможливо визначити на початку планування, оскільки в кожному конкретному випадку клієнту/сім’ї для відновлення життєво необхідних функцій потрібні різні межі часу, що залежить від багатьох факторів: як внутрішніх ресурсів, так і зовнішнього оточення.

Комплексне вирішення проблеми. Концептуальні підходи до соціального супроводу спрямовані на інтегрування, комплексне вирішення проблем клієнта/сім’ї, що є важливим за умови необхідної зміни життєвої ситуації. Планування та здійснення соціального супроводу передбачає використання чималого спектру форм та методів соціальної роботи, що добираються залежно від індивідуальних потреб і можливостей клієнта та сім’ї і мають максимально ефективний вплив.

Вибір варіанту соціальних послуг і соціальної допомоги є суто індивідуальним і залежить від рівня професійної майстерності соціального працівника; рівня вмотивованості клієнта; наявних внутрішніх ресурсів клієнта; мережі підтримки соціального оточення тощо.

Міжвідомчий і міждисциплінарнийпідхід. Вирішення проблем людей та сімей, які потрапили у складні життєві обставини, є не лише сферою інтересів соціальних служб, але й інших організацій та відомств, що визначає потребу у використанні міжвідомчого і міждисциплінарного підходу до планування і здійснення соціального супроводу. Спеціалістам соціальної сфери не можна вирішити проблеми клієнтів без контакту з іншими установами – центрами зайнятості, лікарнями, школами, державними адміністраціями тощо.

Координація зусиль спеціалістів різних відомств у вирішенні проблем сімей та клієнтів, які опинилися у складних життєвих обставинах, покладається на дорадчий орган, який є колегіальним представництвом спеціалістів різних відомств на рівні місцевих органів виконавчої влади. При винесенні рішення про взяття сім’ї або особи під соціальний супровід розглядається перелік структур і спеціалістів, яких можна і необхідно залучити до вирішення конкретних проблем даного випадку [8].

Етичним кодексом спеціалістів соціальної роботи в Україні визначено етичні принципи діяльності соціальних працівників: повага до гідності кожної людини, пріоритетність інтересів клієнта, толерантність, доступність послуг тощо. Досвід роботи Представництва благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні засвідчив, що дотримання соціальними працівниками низки етичних принципів дозволяє максимально скоротити час адаптації клієнта до фахівця, є запорукою побудови ефективної взаємодії [4]. Кожен із зазначених принципів несе в собі емоційне і психологічне навантаження, яке проявляється у діяльності соціального працівника.

Принцип доброзичливості, співчуття і розуміння. Людям, які опинилися в складних життєвих обставинах, необхідно не осуд, а співчуття і підтримка. Прихід у сім’ю соціального працівника клієнти часто сприймають з острахом, адже, як правило, вони вже мають негативний досвід спілкування зі спеціалістами. Для успіху справи для соціального працівника важливо, щоб сім’я погодилася на співпрацю. Формування комфортних взаємин з клієнтом залежить від того, наскільки соціальний працівник проявлятиме свою доброзичливість, співчуття, зацікавленість та розуміння. Будь-яка ситуація, в якій опинилася людина, – зловживання алкоголем, перебування дитини у інтернатному закладі – потребує співчуття і розуміння.

Принцип довіри. Як свідчить практика, плідна взаємодія між спеціалістом та клієнтом базується на взаємній довірі один до одного. Відомо, що під соціальний супровід підпадають особи та сім’ї, які, як правило, самі зневірилися у можливості змінити життєві обставини. Щоб подолати складні життєві обставини, клієнт потребує сторонньої підтримки людини, яка щиро вірить у можливість позитивних змін. Соціальне оточення такої психологічної підтримки надати не в змозі, оскільки воно як і сам клієнт зневірилося у можливості позитивного вирішення кризових питань. Спеціаліст має довіряти і підтримувати клієнта навіть за умов відсутності позитиву чи отриманні негативної інформації, що є запорукою партнерських стосунків, які дають надію на позитивний результат.

Принцип партнерства, співпраці і діалогу. Успішний результат діяльності соціального працівника може бути за умови, що клієнт і соціальний працівник дотримуються партнерських стосунків. Процес співпраці передбачає взяття певних зобов’язань кожним із учасників соціального супроводу, які прописуються у договорі про співпрацю. Клієнт/сім’я має сприймати соціального працівника не як сторонню особу, а як партнера у спільному подоланні складних життєвих обставин. Формування паритетних стосунків передбачає розуміння з боку клієнта обов’язковості виконання взятих ним на себе зобов’язань.

При цьому соціальний працівник не має займати домінуючу роль. На етапі планування соціального супроводу його роль має зводитися до корегування всього плану, а не лише його складання, оскільки основні позиції має виконувати клієнт/сім’я. У процесі реалізації соціальний працівник залучається до вирішення лише тих питань, які клієнт не може виконати самостійно, решта кроків він здійснює сам особисто. Формування співпраці можливо за умови налагодження конструктивного діалогу між клієнтом і соціальним працівником щодо виконання обов’язків і завдань кожної із сторін.

Принцип неупередженого ставлення. Основою соціальної роботи є гуманне і уважне ставлення до клієнта, прийняття його таким, яким він є, без осуду й оцінки. Для налагодження довірливих і партнерських стосунків з клієнтом/ сім’єю, необхідно виробити неупереджене ставлення до будь-якої категорії клієнтів/сімей, навчитися розуміти ситуацію й аналізувати причини негараздів.

У процесі вивчення життєвих обставин клієнта/сім’ї соціальний працівник має уникати оцінки подій і обставин, що склалися. Він має лише констатувати їх, не використовуючи оцінок на кшталт «жахливо», «неприпустимо», «добре-погано». Спеціаліст описуючи подію, має враховувати факт, що для нього важливі не власні переживання, а оцінка ситуації клієнтом. Оскільки особисте усвідомлення клієнт власних проблеми і необхідності сторонньої підтримки є вагомою мотивацією до змін. Якщо ж негативні ситуації оцінюються лише соціальним працівником, то, природно, лише він і буде прагнути до змін.

Принцип доступності диктує умову, щоб у своїй діяльності соціальний працівник був максимально досяжним до клієнта/сім’ї. Іноді від того, наскільки швидко і вчасно соціальний працівник зможе зреагувати на обставини, які потребують термінового вирішення, залежить настільки ефективно і швидко буде подолана складна життєва ситуація.

З іншого боку, враховуючи особисті інтереси соціального працівника і захист його особистого життя, клієнт має розуміти, що термінове реагування можливо лише за умови крайньої необхідності. Адже соціальний працівник не має розглядатися як член родини, який впливає і вирішує усі, без винятку, проблемні питання.

Надання інформації клієнтам у зрозумілій для них формі. Ця норма у роботі спеціаліста під час спілкування з клієнтом/сім’єю диктує необхідність враховувати рівень освіти, попередній досвід контактів з структурами й організаціями, мову спілкування тощо. Мова спеціаліста має бути максимально доступною, а іноді наближеною до мови клієнта. Обов’язково необхідно мінімізувати вживання наукових термінів та професіоналізмів, а якщо їх не можна уникнути, то необхідно детально пояснити що він означає. У разі, коли клієнт не розуміє спеціаліста, з’являється загроза, що клієнт уникатиме подальшого спілкування.

1. Здійснити аналіз нормативного визначення завдань соціального супроводу відповідних категорій клієнтів або сімей.

2. Порівняти мету та завдання соціального супроводу сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та прийомних сімей.

3. Охарактеризувати функції соціального працівника, які він виконує у процесі здійснення соціального супроводу.

4. Обґрунтувати термінологічне формулювання поняття «соціальний супровід».

5. Пояснити сутність будь-якого (за вибором) принципу і навести приклад його реалізації під час соціального супроводу.

1. Гончарова А.Н. Проблема согласования общественных и личных интересов в процессе построения гражданского общества: Моногр. – Краснояр.: Гос. Ун-т. Красноярск, 2001. – 160 с.

2. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (від 13 січня 2005 року № 2342-IV) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

3. Закон України «Про соціальні послуги» (від 19.06.2003 № 966-IV) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

4. Зберегти сім’ю, соціальна робота з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах / [автори-упорядники: Мороз О.М., Постолюк Г.І., Семигіна Т.В., Шепіленко О.С.]. – К.: ЕКМО, 2008. – 160 с.

5. Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Харченко С. Я. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / [заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової]. – К.: Наук. світ, 2003. – 117 с.

6. Комарова Н.М., Пєша І.В. Методика здійснення соціального супроводу прийомних сімей // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2006. – № 3 (15). – С. 90–101.

7. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / [Г.М.Бевз, Л.С.Волинець, А.Й.Капська та ін.]. – К.: УІСД, 1999. – 103 с.

8. Наказ Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» (вiд 16.10.2009 № 966/16982) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

9. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах» (від 25.04.2008 № 1795) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

10. Соціальна робота: технологічний аспект / [за ред. проф. А.Й.Капської]. – К.: ДЦССМ, 2004. – 364 с.

11. Соціальний супровід сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах: Методичний посібник. / [І. Д. Звєрєва та ін.]. – К.: Держсоцслужба, 2006. – 104 с.

12. Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / [за заг. ред. Г.М.Лактіонової, Ж.В.Петрочко]. – К.: Науковий світ, 2006. – 270 с.

13. Теорії і методики соціальної роботи. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / [за ред. Т.В.Семигіної, І.І.Миговича]. – К.: Академвидав, 2005. – 328 с.

14. Теорія та методи соціальної роботи / [за ред. Т.Семигіної, І.Григи]. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 224 с.

15. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді: Методичний посібник / [С. В. Толстоухова, О.О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін.]. – К.: ДЦССМ, Державний ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

16. Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Збірник методичних матеріалів / [авт. кол. Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н.М.Комарова та ін.]. - К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. - 188 с.

17. Трубавіна І.М. Соціальний супровід неблагополучної сім’ї. Науково-методичні матеріали. – К.: ДЦССМ, 2003. – 86 с.

18. Фирсов М.В. Технология социальной работы: Уче. пособие для вузов. – М.: Академический Проект; Трикста, 2009. – 486 с.