Тема 3. Методи соціальної діагностики сім’ї та дітей

Соціальна діагностика стану клієнта або сім’ї є неодмінною складовою процесу соціального супроводу. У практиці соціальної роботи цей процес характеризується певними термінами – оцінка потреб, вивчення життєвої ситуації, збір інформації про клієнта, аналіз соціальної ситуації тощо.

Термін «діагностика» (від грецьк. Diagnostikos – здатність розпізнавати) використовується в медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу [6].

Соціальна діагностика – процес наукового виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв’язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічний стани. В більш вузькому розумінні – це вивчення причин появи соціальних проблем, які створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім’ї, окремих груп [4].

Загалом соціальну діагностику можна розглядати, як інструмент, який дає управлінським органам необхідну інформацію, на основі якої розробляються соціальні прогнози та проекти, вивчається громадська думка та морально-психологічний клімат у суспільстві. На індивідуальному рівні соціальна діагностика – це безпосередня соціальна робота з конкретною людиною чи групою осіб, які потребують соціальної підтримки. Виходячи із змісту безпосередньої соціальної роботи з клієнтом, головною метою соціальної діагностики стає визначення соціальної проблеми клієнта і застосування правильних засобів для її вирішення.

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, варто назвати валідність, надійність, однозначність і точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог, які необхідно враховувати при виборі діагностичних методів у соціальній роботі.

По-перше, вибір методу найбільш простий з усіх можливих і найменш трудомісткий із тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути більш результативною, ніж складне тестування.

По-друге, метод повинен бути доступним не лише для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі використання фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути чіткою і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірливе ставлення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає появу побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці [5].

До найбільш вживаних методів соціальної діагностики, що використовуються у процесі оцінки стану клієнта\сім’ї, можна віднести такі:

- бесіда;

- інтерв’ю (опитування) клієнта, його родичів, сусідів, колег (за згодою клієнта), вчителів, інших спеціалістів, які мали з ним справу;

- спостереження за особливостями поведінки клієнта, стосунками з оточенням тощо;

- аналіз документів (історія хвороби, постанова суду, попередні записи спеціалістів тощо);

- екокарта;

- карта соціальної мережі;

- лінія часу;

- генограма.

Вивчення проблеми методом бесіди. Бесіда в соціальній діагностиці – метод одержання і корекції інформації на основі вербальної комунікації. Основна вимога, якої повинен дотримуватися соціальний працівник-діагност, – це уміння позитивно налаштовувати людей, викликати їхню довіру. При цьому важливими технологічними умовами, що забезпечують успіх бесіди, є:

- уміння зацікавити співрозмовника пропонованою темою бесіди;

- створення атмосфери взаємної поваги і довіри;

- використання методів переконання.

Визначення проблем і потреб клієнта у формі бесіди можна розпочати ще на етапі знайомства, використовуючи фрази типу – «Не могли б ви мені розповісти, що вас турбує і чим саме я можу вам допомогти»; «Не могли б ви поділитися зі мною своїми труднощами, щоб разом поміркувати над їх вирішенням».

Коли клієнт починає розповідати про власні проблеми, то завдання соціального працівника – підтримувати розмову, висловити співчуття і отримати максимальні відомості, що дозволить представити чітку картину сімейних негараздів.

Водночас можна використати прийоми, що дозволяють допомогти людині розкрити свої проблеми:

- репліки, що демонструють увагу спеціаліста та підштовхують до продовження бесіди: «так», «зрозуміло», «ну, «що ж було потім?»;

- потрібно стимулювати співрозмовника жестами, кивком голови, мімікою, що передають розуміння і згоду;

- акцентувати увагу – повторити у формі запитання або наголосом на певному слові короткий фрагмент із розповіді клієнта;

- для забезпечення зворотного зв’язку повторити сказане клієнтом, але іншими словами;

- використання реплік-резюме – короткий висновок, що коротко передає сутність довгих або складних фраз;

- на заключній стадії розмови використовується резюме з метою повторення усього сказаного.

При використання підсумкових фраз спеціаліст має бути терплячим і обережним, щоб не сформулювати хибних висновків. Клієнти, зазвичай, оцінюють таку поведінку спеціаліста, що демонструє його повагу до них.

Переходячи безпосередньо до вивчення проблем клієнта доцільно використовувати стимулюючі, «зондуючі» та уточнюючі висловлювання. За їх допомогою визначається подальша тема обговорення. Це можуть бути репліки типу: «Будь-ласка, розкажіть детально, як ви прореагували не звістку про те, що дружина готова піти від вас?»; «Не могли б ви розповісти, як діти прореагували на вашу пропозицію зібратися разом для розмови?»; «Цікаво, як у вашій сім’ї приймаються такі важливі рішення?».

Можна використати також і уточнюючі питання, які хоча і обмежують відповіді клієнта і не сприяють отриманню більшої інформації, але вони дозволяють уточнити необхідні відомості. Наприклад: «Скільки дітей було у ваших батьків?»; «Хто був ваш батько?»; «Як довго ви проживали разом з дружиною?».

Використання аж занадто багатьох уточнюючих запитань може зробити бесіду схожою «на допит». Досвідчений спеціаліст варіює різновидами реплік, стимулюючи клієнта на розповідь не лише про життєві факти, але й про його почуття і пережиті емоції.

Категорії запитань, які дозволяють направляти та конкретизувати проблеми:

- уточнюючі – чи правильно зрозумів спеціаліст відповідь клієнта

- прояснюючі – розкривають значення незрозумілого або незнайомого висловлення;

- досліджуючі – на чому базуються думки і висновки клієнта;

- направляючі – орієнтують розповідь клієнта на розмову про себе, а не про інших;

- конкретизуючи – спрямовують емоції клієнта, якщо він висловлює незрозумілі, загальні фрази;

- зміщування розмови з «там і тоді» на «тут і тепер»;

- уточнюючі деталі значущих подій;

- визначаючі – робиться уточнення деталей поведінки і взаємовідносин.

Враховуючи обмеження у часі, бесіда з клієнтом, на противагу дружній розмові, має бути чітко сфокусована на конкретній проблемі, оскільки час проведення бесід з клієнтом досить обмежений (через навантаження спеціалістів). Слід уникати неконструктивних розмов.

У процесі бесіди з клієнтом соціальний працівник оцінює, що саме для нього важливе в отриманій інформації:

- які аспекти проблем клієнта є основними, та заслуговують подальшого уточнення і розгляду;

- наскільки клієнт готовий до детального і глибокого дослідження проблем;

- яка модель поведінки клієнта, життєдіяльності сім’ї є перешкодою до ефективного співробітництва;

- чи потрібно висловлювати відразу думки і почуття, оцінки щодо розуміння проблем клієнта.

Біографічний метод. Це спосіб дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Даний метод, заснований на вивченні особистості в контексті її особистої історії і перспектив розвитку її індивідуального буття та взаємин з іншими людьми, спрямований на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості, на переструктурування просторово-часової організації ділового, сімейного, духовного життя в умовах конкретного природного і соціального середовища.

Однією із технік дослідження біографічних даних клієнта є методика «Лінія часу» (автор – Стентон) [1]. Цей метод дає змогу виявити основні життєві події клієнтів та поворотні моменти в їх житті. Інколи окремі факти, що зафіксовані «лінією часу», можуть проявлятись у побудові стосунків з соціальним оточенням. Створення «лінії часу» є доречним у використанні при оцінці сім’ї, коли людям потрібно зрозуміти особливості прийняття ними важливих рішень. Це може бути процесом накопичення однотипних подій або кардинальних рішень щодо життєвих змін.

Біографічний метод передбачає лише індивідуальну роботу. На аркуші паперу малюється горизонтальна лінія. Її початок – це ранні спогади клієнта, кінець – сучасна ситуація. Пропонується пригадати важливі життєві події та переживання, які привели до рішень, які щось змінювали в житті: ритм життя, друзів, місце навчання чи проживання, ставлення тощо. Важливо зосередити увагу клієнта на процесі прийняття рішення, наприклад, «довго терпів, проте, коли….., то відразу пішов і зробив».

У кожному рішенні присутні три складові: почуття, думки та дії, хоча порядок їх актуалізації та доля прояву частки кожного не завжди однакові і не в однаковій мірі усвідомлюється. На ці особливості слід звернути увагу клієнта при дослідження себе.

Генограма виступає водночас якформа запису сімейного родоводу, в якій доступно фіксується інформація про всіх членів родини протягом двох і більше поколінь. Вперше була використана Боуеном [7].

Генограму (родовід), як форму моделювання, використовують невропатологи, що займаються проблемами сім’ї, для накреслення інтергенераційної історії сім’ї. Цей інструмент виявляється дуже корисним для роботи з окремими членами чи сім’єю у тих випадках, коли треба зрозуміти, якою є система життя сім’ї у часовому вимірі. Генограма відображує розвиток сімейної системи у часі, надаючи можливість індивіду вийти із системи, роздивитись її, ознайомитись і вивчити та почати краще розуміти складну сімейну динаміку у її розвитку та характері впливу на теперішній стан справ.

Генограма є не що інше як сімейне дерево, що містись в собі багато соціальних даних. Це карта трьох, чотирьох або більшої кількості поколінь сім’ї, у якій зафіксовані генеалогічні відносини, події, заняття (сімейні справи), втрати, міграцію та розселення сім’ї, ідентифікацію та розподіл ролей та інформацію про сумісні стосунки та моделі спілкування (зв’язків). Генограмамає бути не скупченою (тісною, перенасиченою), а чітко окресленою, щоб уможливити її візуальне дослідження.

Кістяк генограми здебільшого походить на загальноприйняті генетичні або генеалогічні схеми. Чоловік позначається квадратом, а жінка – колом, а якщо стать особи невідома – то трикутником. Останній символ, зазвичай, вживається тоді, коли клієнт каже: „Я гадаю, що у сім’ї мого діда було семеро дітей, але я не знаю, чи дочок чи синів». Або „Моя мати втратила виношену дитину за п’ять років перед тим, як я народився, але я не знаю, чи то була дівчинка, чи хлопчик».

Подружня пара позначається лінією, що з’єднує квадрат з колом. На ній, зазвичай, пишуть дату одруження. Подружня пара з нащадками позначається пунктирною лінією. Нащадки заносяться відповідно до віку, починаючи зі старшого з лівої сторони схеми. Розлучення зображується пунктирною лінією. І знову корисно поставити дату. Член сім’ї, що помер, фіксується перехрестям фігури із зазначенням дати смерті.

Рис. 4.1. Позначки, які використовуються при складанні генограм

Корисно навкруг окреслити членів сім’ї, що складають домочадців, пунктирною лінією. Може так статися, що така схема сім’ї надасть можливість соціальному працівникові швидше зрозуміти, «хто є хто» у складних відновлених сім’ях. За допомогою цих будівельних блоків, які поширюються у горизонтальному напрямку, щоб зобразити рідних братів і сестер та племінників, а у вертикальному напрямку, щоб накреслити покоління у часі, маємо можливість графічно представити будь-яку сім’ю.

У процесі побудови генограми, можна отримати багато різноманітної інформації. Ім’я та прізвища означають членів сім’ї, вказують, на чию честь названо дитину, здійснюється ідентифікація особистості.

Місце народження і теперішнє місце проживання вказує на рух сім’ї у просторі. Така інформація представляє сімейну модель розселення, концентруючи увагу на значних міграціях або еміграціях, періодах втрат, змін, потрясінь. Водночас така інформація може також вказувати на той факт, що генерації сім’ї залишалися у відносно малому просторовому колі, за виключенням, можливо, окремих членів у кожному поколінні, які від’їжджають.

Місце роботи та те, чим займаються члени сім’ї, дозволяє ознайомитись з інтересами та талантами, успіхами та невдачами, тим різним соціоекономічним статусом її членів, які практично знаходимо в кожній сім’ї. Інформація про місце роботи (посади) членів сім’ї може бути інформативною щодо ідентифікацій і відображати сімейні заборони чи сподівання. І, нарешті, факти про здоров’я членів сім’ї та причини смерті представляють загальну історію стану здоров’я в родині і можуть дещо сказати про те, як клієнт бачить своє майбутнє. Такі прогнозування можуть добре впливати на самореалізацію.

Можна вказати і на певні аспекти сімейних зв’язків. Ті члени сім’ї, що стали від неї відділені, стають досить очевидними, бо клієнт про них майже нічого не може сказати. «Відмежуванців» можна зобразити, накресливши лінію з рисками, в той час тісні зв’язки можна показати, обводячи ту частину сім’ї, що близько пов’язана, суцільною лінією, Корисно також у таких випадках користуватися кольоровим олівцем, щоб не вносити плутанини у основну генеалогічну структуру. «Відмежуванці» мають особливе значення, оскільки вони завжди є показниками конфліктів, втрат та сімейних секретів. Зазвичай, такі «відриви» відбуваються з метою захисту членів сім’ї від болю та конфліктів, але вони є також індикаторами незавершених бізнесових справ і можуть позбавити людину контактів з важливими аспектами життя сім’ї.

Часто трапляється, що клієнт, створюючи генограму, має значну інформацію про одну частину сім’ї, наприклад, про бабусину сім’ю по материнській лінії, і не має майже ніякої інформації про інших родичів. Такий нерівномірний розподіл знань є важливим при оцінці моделей контактів та відносин.

Генограма – це класичний інструмент для збору та використання даних про сім’ю у будь-якій практиці, спрямованої на її захист. Яким би не було оточення, але якщо індивіда треба зрозуміти (оцінити) у контексті всієї системи сім’ї, то генограма може зобразити цю систему і допомогти соціальному працівникові і клієнтові зрозуміти, як ця система впливає на проблеми, якими вони займаються.

При наданні консультативної допомоги конфліктуючому подружжю чи у конфліктах між батьками і дітьми шляхи чи прототипи таких конфліктів випливають на поверхню (стають зрозумілими). Використання генограми при консультуванні одночасно обох членів конфліктуючої пари може пояснити почуття доброзичливості та вміння поставити себе на місце іншого і допомогти кожній стороні побачити ті проблеми, які виникли під час подружнього життя.

Сімейна соціограма це малюнковий проективний метод, який дозволяє графічно представити положення суб’єкта в системі сімейних взаємин [1].

Порядок виконання: кожному членові сім’ї дається папір з окресленим колом діаметром 11 см. Пропонується намалювати себе і членів своєї сім’ї у вигляді кружечків різного діаметра та відповідно їх підписати.

Діагностика рисунків здійснюється за такими показниками:

· відповідність числа кружечків і членів сім’ї (нікого не забули, нікого не додали);

· розташування кружечків відносно один до одного (в центрі та верхній частині аркушу розташовуються, як правило, більш значущі; внизу-зліва – відсторонені члени);

· відстань між кружечками (дистанція є пропорційною близькості емоційних стосунків та самостійності членів сім’ї; занадто великі відстані відносно інших членів можуть свідчити про конфліктні моменти);

· величина кружечка, наявність та його відсутність – це ознака сімейної презентації.

Після завершення індивідуальної роботи можна запропонувати всім разом обговорити свої малюнки і намалювати спільний на великому листі аркуша. Цю роботу слід виконувати невимушено, з цікавістю і пам’ятати, що основне завдання даного методу – налаштовувати сім’ю на відкрите обговорення сімейної ситуацій, та розвивати вміння приймати її а, за необхідності, вносити зміни. Ригідність членів сім’ї, відмова виконувати завдання та відкрито його обговорювати є сигналом сімейних негараздів та її неготовності до змін. Щирість, інтерес, відкрите обговорення та відкритий обмін думками між членами сім’ї, гумор та жарти, готовність внести зміни в свій малюнок або діалог щодо уточнення своєї позиції – показники відкритості сімейної системи, її гнучкості та здатності до змін. По завершенню роботи (індивідуальної чи спільної) можна запропонувати намалювати місце в заповненій схемі для майбутньої прийомної дитини і обговорити свої думки з цього приводу.

Еко-карта *. Одним із способів моделювання ситуації є екологічна карта або «еко-карта», яка була вперше розроблена у 1975 році Анною Хартман, професором Школи соціальної роботи Мічиганського університету, як інструмент оцінки та визначення соціальної допомоги працівниками соціального захисту дитини при дослідженні потреб сімей. Цей інструмент зображає сім’ю або особу у життєвому просторі і його апробовано у цілому ряді випадків при роботі з широким колом клієнтів.

Еко-карта – це просте схематичне зображення людини чи сім’ї за допомогою олівця та паперу, яке було розроблено як знаряддя (інструмент) оцінки, планування та втручання при наданні соціальної допомоги. Вона динамічно відображає екологічну систему, у межах якої знаходиться людина або сім’я у життєвому просторі. До карти включено головні системи, що є частиною життя сім’ї та природу сімейних відносин з іншими системами.

Побудова еко-карти. Спочатку у великий круг у центрі карти заносять ядро сімейної системи або родини. Традиційно при зображенні сім’ї чоловіків означають квадратами, а жінок – колами. Відносини означали так само як і на традиційному сімейному дереві або генетичній схемі. Варто у середині кола чи квадрата написати вік людини.

Рис. 4.2. Зображення сім’ї

На рисунку зображена родина, що складається з батька, матері, трьох дітей та матері дружини (тещі).

Після накреслення домочадців у великому колі у центрі карти, додаються зв’язки між сім’єю і різними частинами її соціального оточення. На чистій (незаповненій, пустій) карті треба позначити деякі найбільш важливі системи у житті кожної сім’ї, наприклад, робота, члени родини, що живуть окремо, оздоровлення чи розвага, друзі, інші родичі, заклади охорони здоров’я тощо.

Зв’язки між сім’єю і різними системами позначаються накресленням ліній, що поєднують сім’ю з кожною із систем. Природа зв’язків зображується різними лініями:

суцільна товста лінія означає важливі або тісні зв’язки;

пунктирна лінія – слабкі або незначні зв’язки;

лінія, перекреслена рисками, означає стресові або конфліктні відносини.

Доцільно позначити напрямок надходження ресурсів, енергії або інтересу накресленням стрілок вздовж ліній з’єднання: звідки і до кого надходить допомога і підтримка.

У процесі апробації еко-карти було встановлено, що використання трьох типів ліній для конфліктних, міцних і слабких стосунків (зв’язків) є дуже ефективною візуалізацією, що дозволяє простежити конфліктні і проблемні стосунки клієнта або сім’ї.

Рис. 4.3. Еко-карта

Можна накреслити зв’язки для всієї сім’ї загалом, якщо мається намір зобразити систему її зв’язків з певними системами оточення. Можна накреслити інші зв’язки між конкретною людиною в сім’ї і зовнішньою системою, якщо ця особа є єдиною, хто з нею має зв’язок або якщо різні члени сім’ї пов’язані з цією системою по-різному. Це дає можливість показати за допомогою карти, як відрізняються контакти різних членів сім’ї з оточуючим світом.

Еко-карта має візуальний вплив і може в той же час представляти не тільки велику кількість інформації, а також і відносини між системами. Візуальне вивчення карти має вагомий вплив на те, як клієнт і соціальний працівник сприймають і розуміють ситуацію.

Еко-карта можна використовувати не лише для опитування клієнта або сім’ї і оцінки життєвої ситуації. Вона є корисним інструментом при плануванні подальшої роботи. Оскільки карта концентрує увагу на стосунках клієнта з його життєвим простором, то подальша соціальна робота має спрямовуватися на розв’язання проблемних питань, що реєструються в процесі побудови карти. І, нарешті, її використовувати для оцінювання результату роботи та виміру змін, шляхом порівняння життєвої ситуації клієнта на початку взаємодії із службами і на завершення надання соціальної допомоги.

Карта соціального оточення *. Одним із методів діагностики є карта соціального оточення, яка бере до уваги як структуру соціального оточення, так і функціонування мережі соціального оточення клієнта (Єлизавет М. Рейсі, Джеймс К. Уіттейкер, 1989).

Аналогічно до еко-карти техніка розробки карти соціального оточення починається з визначення та візуального показу її складу та членства. Але карта соціального оточення займається і структурою, і її функціями у більш деталізовананому варіанті, аніж еко-карта. Взагалі карта соціального оточення створюється для однієї людини (егоцентрична мережа) і перелічує кожного, хто їй відомий. Технологія складання карти соціального оточення співпадає з процедурою створення еко-карти, але вона надає більш детальну, обґрунтовану відповідь відносно якості та функціонування соціальних зв’язків клієнта.

Карта соціального оточення зосереджує в собі інформацію про загальну кількість та склад соціального оточення, рівень надання членам оточення різноманітної допомоги та про природу відносин між членами системи, як їх розуміє людина, що цю карту складає. Застосування карти включає перерахування членів оточення у кожній із 7 сфер:

(1) домочадці (люди, з якими ви мешкаєте);

(2) сім’я (родичі);

(3) друзі;

(4) люди, з якими ви спілкуєтесь на роботі або у школі;

(5) люди, з якими ви спілкуєтесь у клубах, організаціях;

(6) сусіди;

(7) установи, організації або інші формалізовані інституції, послугами яких ви користуєтеся (офіційні послуги).

Рис. 4.4. Карта соціального оточення (зв’язків)

Ім’я чи ініціали членів соціального оточення візуально представлені на круглій карті. Після того, як ідентифіковано склад системи, ставиться ряд запитань стосовно природи відносин у соціальному оточенні. Ці запитання охоплюють типи допомоги, що надається (емоційна, інформаційна і конкретна); рівень критичного ставлення членів оточення до досліджуваної людини, напрямок допомоги, близькість (міцність) відносин, частота контактів і тривалість відносин. Відповіді на ці запитання фіксуються у таблиці. Зокрема, карта соціального оточення дає інформацію з різних напрямів функціонування системи соціальних відносин.

1, Кількість оточення: загальна кількість людей, внесених до карти соціального оточення.

2. Представництво різних сфер життя: загальна кількість людей (пропорції у кожній з семи сфер).

3. Очікувана ймовірність підтримки – емоційної, конкретної чи інформаційної (береться до уваги відповідь: ці види допомоги забезпечуються „майже завжди»).

4. Критичність: очікується, що частина оточення має бути „майже завжди» критичною до досліджуваної людини.

5. Близькість: частина оточення має бути таким, відносини у якому характеризуються як „дуже близькі».

6. Взаємність: частина оточення має бути таким, в якому підтримка відбувається в обох напрямках.

7. Спрямованість: частина оточення має передбачати відносини, у яких підтримка надходить головним чином від клієнта до оточення та частина, у якій допомога надходить, в першу чергу, від оточення до клієнта.

8. Стабільність: тривалість відносин (як довго ви знаєте цю людину?).

9. Частота: частота спілкування (як часто ви бачите цю людину?).

Для того, щоб полегшити застосування карти соціального оточення та зробити її привабливішою в роботі, можна запропонувати клієнту згрупувати осіб, які утворюють його соціальне оточення, за певними ознаками. Якщо задати питання, наприклад, яку близькість вони відчувають до членів свого соціального оточення, то респонденти можуть легко розкласти листки паперу з іменами на три купки: 1) люди, кого вони вважають дуже близькими; 2) люди, помірно близькі; 3) не дуже близькі. Цей метод є більш наочним і доступним.

Складання карти соціального оточення. Клієнту пропонується визначитися, кого він відносить до свого «соціального оточення» і скласти карту соціального оточення. Можна заносити лише ім’я або ініціали, немає обмежень щодо кількості людей, які позначаються на карті.

Складається список людей, з ким контактує клієнт, і потім, відповідно до сегментів карти робляться позначки по кожній із перелічених осіб. Спочатку відмічаються члени родини, потім – люди з роботи чи школи, члени клубів, організацій, чи релігійних конфесій, членом яких є клієнт, друзі, сусіди. Завершує перелік список професійних працівників чи людей з державних установ, з якими контактував клієнт.

Заповнення таблиці карти соціального оточення. Якщо у карті соціального оточення більше п’ятнадцяти чоловік, то клієнту пропонується відібрати п’ятнадцять чоловік, найбільш значущих у їхньому житті, і потім працювати лише з цими особами. З метою детального визначення впливів людей із найближчого соціального оточення на клієнта, кожна особа характеризується відповідно із позиціями таблиці соціального оточення (див. додаток Б).

Імена осіб, що входять до соціального оточення клієнта, записуються у таблицю. Відповідно у колонці «сфера життя» ставиться цифра. Щоб полегшити клієнту заповнення таблиці, доцільно підготувати картки, на кожній із яких стоїть позначка особи, відміченої у таблиці, і її порядковий номер (відповідно до номера рядка, в якому записана дана особа). Наступні три колонки стосуються типів підтримки, яку люди надають клієнту. Хто був би готовий надати конкретну допомогу, наприклад, підвезти куди-небудь, якщо треба, або з готовністю допоміг у вирішенні домашніх справ, або доглянув би дітей? Клієнту пропонується розкласти картки з іменами людей свого соціального оточення на три купки: люди, від кого навряд чи коли-небудь чекатимете конкретної допомоги; люди, на яких ви можете інколи розраховувати і люди, на яких ви можете завжди розраховувати з приводу такої допомоги. Напроти кожної особи, відповідно до того, в яку із трьох купок потрапила її картка, у таблиці соціального оточення ставиться кодовий номер.

Пропонується виокремити тих людей, хто міг би надати емоційну підтримку. Наприклад, втішити клієнта, коли він засмучений, бути поряд у стресових ситуаціях тощо. За цим принципом картки розкладаються на три купки: люди, на яких ви вряд чи коли-небудь можете розраховувати з приводу моральної підтримки; ті, на яких ви можете інколи розраховувати і ті, на яких ви майже завжди можете розраховувати з цього приводу.

Осіб із соціального оточення потрібно оцінити стосовно того, як часто вони дають порадиклієнту. Наприклад, хто міг би дати інформацію стосовно того, як те чи інше треба робити, допоміг би прийняти важливе рішення або навчити, як те чи інше робиться. Картки розділяються за принципом: майже ніколи; інколи; майже завжди.

Клієнту пропонується відібрати людей, які ставляться до нього критично – критично стосовно самого клієнта, до стилю його життя тощо. Картки розкладаються на три купки: люди, що майже ніколи не критикують вас; ті, що критикують інколи і ті, що критикують завжди.

Клієнту пропонується оцінити напрямок допомоги, що він отримує або надає кожній із референтних осіб.Картки розкладаються на три купки: люди, з якими допомога відбувається обопільно (ви допомагаєте їм так само, як вони допомагають вам); ті, яким ви допомагаєте більше і ті, хто допомагає більше вам. Ставиться відповідний кодовий номер в таблиці.

Людей із соціального оточення потрібно оцінити відповідно того, наскільки вони є близькими до клієнта. Картки розкладаються на три купки: люди, до яких ви не ставитесь як до дуже близьких; ті, до яких ви певною мірою ставитесь як до близьких; ті, які вам дуже близькі.

Стосовно питання, як часто клієнт бачить людей, потрібно оцінити частоту зустрічей відповідно чотирьох позицій: люди, кого ви бачите лише кілька разів на рік; люди, яких ви бачите щомісяця; люди, яких ви бачите щотижня; люди, яких ви бачите щодня. Якщо клієнт зустрічається з кимось більше, ніж двічі на тиждень, то таку людину потрібно віднести до категорії „щодня». Відповідні номери заносяться до таблиці.

Останнє питання стосується терміну знайомства клієнта з кожною із осіб свого соціального оточення. Картки розділяються на три купки: люди, кого ви знаєте менше року; від року до 5 років та більше, ніж 5 років.

Заповнення таблиці соціального оточення дозволяє скласти доволі повну картину про людей, з якими спілкується і клієнт, і його сім’я.

Запропонована методика дозволяє збирати інформацію про можливості соціального оточення людини і сім’ї у більш систематизований спосіб. За допомогою карти соціального оточення можна отримати відомості про потенційно корисні можливості (ресурси), а також і про те, як це усвідомлюють клієнти. Цей механізм допомагає людям переглянути можливості отримання допомоги та визначати потенційні ресурси.

Карта соціальних контактів. Методика пошуку осіб і інституцій, що можуть надавати підтримку сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах, запропонована Представництвом благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні у формі карти соціальних контактів [2]. Побудова карт дозволяє побачити всіх важливих людей для клієнта, відзначити характер їх стосунків, ставлення людей один до одного.

Сектори, представлені на карті, це сегменти соціального оточення сім’ї, представників яких можна залучати до соціальної підтримки сім’ї (див. рис. 4.5).

Сім’я. У цьому сегменті зазначають усіх, хто мешкає під одним дахом. Це можуть бути мати, батько, бабуся, діти тощо. Якщо хтось із дітей переїхав жити в інше місце, то він уже належить до сектора «родичі», це ж стосується і батьків, які розлучилися й живуть в іншому місці.

Родичі. Рідні – це «коренева система» родини: родичі з боку матері та батька, а також всі, хто перебуває з ними в шлюбі. Якщо раніше розлучені батьки створили нові сім’ї, то найближчих родичів у дитини стало четверо і з кожним із них виникають певні стосунки. Коли дитина в майбутньому візьме шлюб, то всі рідні подружжя стануть і її родичами. Родичам властива особлива якість – вони надають соціальній мережі стабільності. Неможливо перестати бути родичем, навіть коли спілкування перерване.

Робота, школа, дошкільний заклад. Цей сектор разом із сектором «сім’я» формує повсякденну основу нашого буття. Саме в цих двох мікросистемах ми перебуваємо щоденно. Ми знайомимося і спілкуємося з людьми, не докладаючи для цього особливих зусиль. Унаслідок значимість оточуючих людей зростає, і вони виступають або як чинник підтримки, або викликають роздратування.

Друзі, сусіди та інші. Друзі, на відміну від родичів, не з’являються автоматично, і в разі сварки стосунки можуть припинитися. Часто – це значущі люди, які живуть далеко, а тому контакти з ними стають все більш рідкими.

Сусіди є мікросистемою, яка розташована в одному секторі із друзями, але яка має цілий ряд відмінностей. Сусідів з родичами об’єднує та обставина, що конфлікт між сусідами, так само як і між родичами, може бути затяжним. Адже сусідів не обирають, і це незапланована близькість проживання.

Об’єднання або релігійні групи також є важливими для багатьох мікросистем.

Адміністративні інстанції. У кризових сім’ях представники адміністративних органів часто становлять досить значну частину їх мережі соціальних контактів. У цьому закладений неабиякий ризик нестабільності. Чиновники, службовці, як правило, йдуть додому о шостій вечора, а у вихідні з ними взагалі неможливо зв’язатися. Потрібно бути досить обережним, аби не потрапити до них у залежність.

Рис. 4.6. Карта соціальних контактів

Бажано, щоб клієнт заповнював карту самостійно. Карта соціальних контактів, яку заповнює клієнт, відображає його уявлення про своє життя в сьогоденні. Заповнюючи карту, він робить це, ніби дивлячись у дзеркало. Інколи в нього з’являються мимовільні реакції на зразок: «Я навіть не думав, що у мене стільки знайомих», «Я бачу, що ця людина скоро зникне з мого оточення» тощо.

Заповнення карти соціальних контактівздійснюється в кілька етапів:

1. Необхідно визначити усіх значущих людей, навіть якщо зараз вони перебувають у конфлікті з тим, стосовно кого складається карта. Для цього використовують умовні позначення, наведені у таблиці 4.1.

2. У центрі кола на карті розташовується умовне зображення людини (клієнта), чия карта складається. Ці значущі для клієнта люди мають бути розташовані на карті на певній дистанції від центру кола. Ті, хто найбільш близький, розташовуються ближче до центру, інші – далі.

3. Далі потрібно з’єднати тих, хто знайомий один з одним, лініями. При цьому особу, що заповнює карту (того, хто посередині), з’єднувати лініями ні з ким не треба, оскільки всі інші знайомі з цією людиною.

Зображення всіх зв’язків може виявитися складним завданням, тому варто позначати найважливіші, наприклад: ті, що є конфліктними. Конфлікти ми позначаємо переривчастою, пунктирною лінією (-------/--/-------). Якщо конфлікт загострюється настільки, що контакт переривається, то ми називаємо це розривом (він позначається так: ------/ /------).

Роботу з мережею соціальних контактів часто можна описати, як роботу з каналами зв’язку між людьми. Інколи «викопують канали», тобто створюють нові контакти. Інколи прочищають канали ставлень, що засмітилися через конфлікти.

4. Необхідно позначити мінусом (-) тих людей, стосунки з якими є негативні. Плюсом (+) тих, хто подобається; не позначати жодними чином () тих, до кого ставлення нейтральне, тобто немає ні симпатії, ні антипатії, але ці люди все ж таки є значущими.

5. На карті також можна показати, чи значуща людина наближається до того, чия карта визначається, чи віддаляється. Для цього використовуються стрілочки, і ними зазначаємо рух до центру (→) або від центру (←).

Таблиця 4.1

Дата добавления: 2014-11-29