Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Тема 2. Інформаційні правовідносини та їх суб’єкти

Тема 2. Інформаційні правовідносини та їх суб’єкти

Основні терміни та поняття: інформація, інформаційні відносини, інформаційні правовідносини, інформаційна діяльність, інформаційні процеси, інформаційний продукт; об’єкти, суб’єкти, учасники інформаційних відносин; зміст інформаційних правовідносин.

У загальному сенсі під інформаційними слід розуміти суспільні відносини, які виникають при збиранні, одержанні, використанні, поширенні, зберіганні інформації; відносини, пов’язані з формуванням інформаційних ресурсів, створенням та застосуванням інформаційних технологій у різних галузях життєдіяльності людини, суспільства, держави (інформаційна діяльність), захистом інформації, інформаційних ресурсів від неправомірного доступу (інформаційна безпека), забезпеченням прав суб’єктів – учасників інформаційних відносин та ін.

Поняття інформаційних відносин виникло у 70-80 роках XX ст., коли радянські вчені-юристи розпочали фундаментальні дослідження питань інформації, пов’язані насамперед з функціонуванням автоматизованих інформаційних систем у сфері управління народним господарством. Однак, так званий «кібернетичний» напрям гальмував розвиток концепції інформаційних правовідносин як самостійного галузевого правового інституту.

В Україні термін «інформаційні відносини» вперше на законодавчому рівні був закріплений у Законі України від 2 жовтня 1992 p., за яким інформаційні відносини – це відносини, гцо виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства та держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. При цьому одержання, використання, поширення та зберігання с основними видами інформаційної діяльності.

Закон встановив також основні принципи інформаційних відносин:

‒ гарантованість права на інформацію;

‒ відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

‒ об’єктивність, вірогідність; У повнота і точність;

‒ законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Слід підкреслити, що при визначенні інформаційних відносин Закон базується насамперед на встановленні права на інформацію, тобто права (та його гарантії) вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості в будь-який законний спосіб,

На сьогодні в науці, крім загальновизнаного тлумачення про інформаційні правовідносини як суспільні відносини, що регулюються нормами інформаційного права, не існує єдності щодо визначення інформаційних правовідносин, їх змісту, структури.

У російській навчальній літературі інформаційні правовідносини визначаються, наприклад, як сукупність правовідносин, що виникають при здійсненні інформаційних процесів: створення, збирання, оброблення, накопичення, зберігання, пошуку, поширення та споживання інформації.

Суто «автоматизаційна» концепція інформаційних відносин доповнюється таким визначенням: інформаційними є правовідносини, що виникають у процесі доступу до інформації. При цьому наголошується, що об’єктом цих відносин є інформація як така, незалежно від того, в якому вигляді і на яких носіях вона створюється: у вигляді тематичних, регіональних масивів та баз даних, у режимі архівного зберігання або поширення (у тому числі засобами масової інформації тощо). Не суттєво й те, в яких системах (автоматизованих чи неавтоматизованих) ця інформація створюється та обробляється.

Таким чином, сутність інформаційних правовідносин зводиться насамперед до суспільних відносин, які виникають під час інформаційної діяльності.

Існує також визначення, згідно з яким під інформаційними правовідносинами слід розуміти врегульовані інформаційно-правовою нормою суспільні відносини, сторони яких є носіями взаємних прав та обов’язків, встановлених та гарантованих відповідною нормою.

Оскільки вітчизняна теоретична концепція інформаційного права у сучасній правовій доктрині України лише формується, у спеціальній літературі на сьогодні відсутній єдиний підхід до визначення інформаційних правовідносин.

Так, автори першого в Україні навчального посібника «Основи інформаційного права України» (2004), розуміють їх як суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, або суспільні відносини щодо інформації. Інші науковці, наприклад, тлумачать відповідні правовідносини як відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності людини, суспільства та держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Інформаційні правовідносини як різновид правових відносин містять основні їх ознаки.

Серед особливостей (характерних рис) інформаційних правовідносин називають, зокрема, такі, згідно з якими ці правовідносини:

‒ виникають, здійснюються та припиняються в інформаційній галузі в процесі обігу інформації;

‒ опосередковують державну політику визнання, виконання та захисту інформаційних прав та свобод людини І громадянина;

‒ відображають особливості застосування публічно-правових і цивільно-правових методів правового регулювання при здійсненні інформаційних прав і свобод із урахуванням специфічних особливостей юридичних властивостей інформаційних об’єктів;

‒ є реальними суспільними відносинами, оскільки саме правовідносинами вони стають на підставі регулювання нормами інформаційного законодавства.

До цього слід додати, що інформаційні правовідносини регулюються нормами різних галузей права; основним об’єктом цих відносин є інформація з притаманними їй характерними ознаками.

У спеціальній літературі підкреслюється, що норми інформаційного права регулюють тільки найбільш важливі, принципові групи суспільних відносин, які мають суттєве значення для інтересів держави, суспільства та особи, Насамперед це відносини, пов’язані з пошуком, одержанням, передаванням, виробництвом, розповсюдженням, перетворенням і споживанням інформації. При цьому будь-які відносини, які склались в інформаційній галузі, не можуть бути предметом правового регулювання. Оскільки, по-перше, недоцільним є правове втручання в окремі сфери життєдіяльності, а, по-друге, через особливості об’єкта регулювання неможливо забезпечити зовнішній контроль за виконанням тих чи інших нормативних приписів.

Отже, в інформаційній галузі слід виділяти суспільні відносини, що є або можуть бути об’єктом правового регулювання, саме вони становлять предметну сферу інформаційного права, та відносини, що в принципі неможливо (недоцільно) унормувати.

З урахуванням особливостей правового регулювання виділяють окремі групи інформаційних правовідносин.

За особливостями дій суб’єктів інформаційних процесів правовідносини поділяють на такі:

‒ які виникають при здійсненні пошуку, одержанні і споживанні інформації, інформаційних ресурсів, продуктів, послуг; що виникають при виробництві, переданні та поширенні інформації, інформаційних ресурсів, продуктів, послуг;

‒ які виникають при створенні і застосуванні інформаційних систем, їх мереж, засобів забезпечення;

‒ що виникають при створенні і застосуванні засобів і механізмів інформаційної безпеки.

Крім того, існує думка, що до відповідної групи відносин слід додати правовідносини, пов’язані з управлінням інформаційними процесами, інформатизацією.

Вітчизняні науковці, враховуючи різнобічність та множинність суспільних відносин, пропонують виділяти в інформаційній галузі:

‒ інформаційні відносини, які виникають під час створення, поширення, використання, зберігання і знищення (утилізації) інформації;

‒ інформаційно-інфраструктурні відносини – характерні для процесу забезпечення реалізації інформаційних відносин¹ і пов’язані з діяльністю учасників правовідносин, наданням інформаційних послуг тощо.

Інший поділ інформаційних правовідносин, заснований на зарубіжній практиці, передбачає поділ на групи, пов’язані з: правом громадян на доступ до інформації; захистом інформації, охороною виключних прав.

Групування інформаційно-правових відносин має об’єктивні підстави, оскільки інформаційне право таким чином буде віддзеркалювати певний спектр суспільних відносин, активно впливати на них, регулювати, зважаючи на потреби практичної діяльності.

Існують також інші підходи до класифікації інформаційних відносин, які потребують окремого наукового аналізу. Однак, як правило, основною групою інформаційних правовідносин є саме ті, що пов’язані з інформаційними процесами та становлять основу інформаційної діяльності.

Таким чином, інформаційні відносини виникають насамперед під час інформаційної діяльності

Закон України «Про інформацію» містить визначення інформаційної діяльності як сукупності дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави (ст. 12), основними видами якої є одержання, використання, поширення і зберігання інформації.

Очевидно, що в сучасний період розвитку інформаційних відносин названий законом перелік є неповним.

Основними напрямами інформаційної діяльності законодавчо визначені: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо (ст. 13 Закону «Про інформацію»).

Матеріалізованим результатом інформаційної діяльності, призначеним для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій, за законом є інформаційна продукція.

Інформаційні правовідносини, так само як і інші види правовідносин, мають свій юридичний склад – внутрішню узгоджену структуру взаємопов’язаних складових. Традиційно такими складовими є:

1) суб’єкт правовідносин;

2) юридичний зміст правовідносин, який виявляється в суб’єктивних правах і юридичних обов’язках названих суб’єктів (учасників) правовідносин;

3) об’єкт правовідносин.

Суб’єкти інформаційного права – це учасники суспільних відносин, наділені інформаційною правосуб’єктністю (право- і дієздатністю), яка визначається нормами права. Інформаційна правоздатність виявляється в системі інформаційних прав та обов’язків учасників інформаційно-правових відносин, а дієздатність – у здатності самостійно реалізувати надані права та покладені юридичні обов’язки.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інформацію», суб’єктами інформаційних правовідносин є громадяни України, юридичні особи та держава, а також інші держави, їхні громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Суб’єктами можуть бути визначені законом учасники інформаційних відносин, які набувають передбачених законом прав та обов’язків у процесі інформаційної діяльності, основними є: автори, споживачі, поширювачі, зберіганні (охоронці) інформації (ст. 42 Закону «Про інформацію»).

Водночас конституційне право на інформацію, закріплене у ст. 34 Основного закону, дає можливість кожному бути учасником інформаційних правовідносин.

Для суб’єкта (учасника) інформаційних правовідносин визначальною є інформаційна правосуб’єктність, тобто його здатність мати суб’єктивні інформаційні права, нести юридичні обов’язки та здатність набувати відповідних прав та обов’язків, які становлять зміст інформаційних правовідносин.

Так, учасники інформаційних відносин (ст. 43 Закону України «Про інформацію») мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.

Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення своїх прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:

‒ діяльність органів державної влади;

‒ діяльність народних депутатів;

‒ діяльність органів місцевого самоврядування та місцевої адміністрації;

‒ те, що стосується його особисто.

Крім того, учасники інформаційних відносин повинні:

‒ поважати інформаційні права інших суб’єктів;

‒ використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

‒ забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин;

‒ забезпечувати доступ до інформації на умовах, передбачених законом або угодою;

‒ зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

‒ компенсувати шкоду у разі порушення законодавства про інформацію (ст. 44 Закону «Про інформацію»).

Чинне законодавство значно розширює перелік учасників інформаційних правовідносин. Встановляється правовий статус, наприклад, власників інформації, засобів масової інформації, окремо – засновників (співзасновників) засобів масової інформації, журналістів, видавців, провайдерів, підписувачів, посередників та ін.

Самостійними учасниками інформаційних правовідносин можуть бути територіальна громада, органи місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, політичні партії, громадські організації та інші

Наявне широке коло, яке має тенденцію до постійного розширення, суб’єктів інформаційних правовідносин, що різняться між собою за обсягом визначеної інформаційної правосуб’єктності, зумовлене різнобічними інформаційними правовідносинами, що виникають, змінюються і припиняються в інформаційній галузі.

У спеціальній літературі здійснюються спроби класифікувати суб’єктів інформаційних правовідносин за різними критеріями. Так, А. Марущак здійснює поділ суб’єктів інформаційних правовідносин за:

правовим статусом – це фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства; юридичні особи приватного і публічного права, зокрема міжнародного; соціальні спільноти: держави, територіальні громади тощо:

характером дій з інформацією – автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації. Автор створює інформацію (інформаційний продукт), споживач – одержує її, використовує; поширювач – її розповсюджує, а зберігач (охоронець) – зберігає, захищає від несанкціонованого доступу;

рівнем визначеності кількості суб’єктів – загальні (кількість уповноважених або зобов’язаних суб’єктів невизначена) і конкретні (кількість наділених правами та обов’язками точно визначена) учасники інформаційних правовідносин;

характером дії зобов’язаного суб’єкта – активні (зобов’язаний суб’єкт має вчинити певні дії) і пасивні (зобов’язаний суб’єкт повинен утриматися від певних дій);

предметом правового регулювання – це суб’єкти власне інформаційних правовідносин (користувач і власник інформації) та суб’єкти, що тісно пов’язані з інформаційними правовідносинами (орган управління державним майном і об’єкт управління, які, як підкреслює автор, здійснюють діяльність, що регламентується нормами адміністративного, цивільного, господарського, фінансового та інших галузей права, і в процесі її здійснення вступають в інформаційні правовідносини з іншими суб’єктами).

Права та обов’язки суб’єктів безпосередньо визначають зміст інформаційних правовідносин, а саме конкретну модель правомірної поведінки певного суб’єкта цих правовідносин, обрану ним на підставі визначених інформаційним законодавством суб’єктивних прав та юридичних обов’язків щодо нього.

Дата добавления: 2014-11-29