Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Тема 3. Об’єкти інформаційних правовідносин

Тема 3. Об’єкти інформаційних правовідносин. Правові режими інформаційних ресурсів

Практичне завдання

Суб’єктами інформаційних відносин є

Тести

Практичні завдання до самостійної роботи

Самостійна робота

План практичного заняття

План лекційного заняття

1. Поняття, структура, ознаки та види інформаційних правовідносин.

2. Цивільно-правові та адміністративно-правові аспекти інформаційних правовідносин.

3. Суб’єкти інформаційних правовідносин, їх класифікація.

4. Основний зміст інформаційних правовідносин.

1. Поняття, сутність, зміст соціальних інформаційних відносин в юридичному аспекті.

2. Класифікація інформаційних відносин, їх види.

3. Учасники (суб’єкти) інформаційних правовідносин, їх класифікація.

4. Основні інформаційні права та обов’язки людини в Укра­їні. (Право на пошук, отримання, поширення інформації тощо). Межі інформаційних прав людини в Україні…)

5. Права та обов’язки інших суб’єктів інформаційних правовідносин. Інформаційний суверенітет держави та його гарантії.

1. Сутність конституційного права на інформацію. Гарантії права на інформацію.

2. Інформаційна діяльність органів влади.

3. Висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні.

Скласти термінологічний словник до теми.

1. Назвіть чотири специфічних види правового регулювання суспільного обігу інформації:

а) закритий, обмежений, відкритий, вільний;

б) вільний, особливий, таємний, безперешкодний;

в) обмежений, фаховий, спеціальний, додатковий;

г) прихований, вільний, особливий, відкритий.

а) громадяни, юридичні особи, держава;

б) біженці, держава, державні службовці;

в) інші держави, дієздатні громадяни України, особи без громадянства;

г) юридичні особи, громадяни України, біженці.

3. Назвіть індивідуальні характеристики інформації:

а) кількість, зміст, цінність, якість;

б) обсяг, кількість, оригінальність, таємність;

в) зміст, об’єм, закритість, ефективність;

г) зрозумілість, обсяг, якість, важливість.

Керівник підприємства видав наказ, що забороняє його працівникам давати які-небудь коментарі представникам засобів масової інформації, що стосуються діяльності компанії, без особистої вказівки на те самого директора або його першого заступника.

Дати юридичну оцінку такої заборони.

Список рекомендованої літератури: 1, 3, 29, 43, 44, 54-58, 61, 65, 78, 85, 87, 89, 92, 94, 95, 104.

Основні терміни та поняття: інформація, відомості, дані, інформація як об’єкт правовідносин, галузі інформації, види інформації, носії інформації, документ, електронний документ, інформаційні ресурси, статистика, персональні дані.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про інформацію» об’єктом інформаційних правовідносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища у сфері політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Об’єктами інформаційних правовідносин є також інформаційні права та свободи людини і громадянина. Серед нематеріальних особистих благ об’єктом інформаційно-правових відносин може бути; інформаційна недоторканність, ділова репутація, честь і гідність особи, інформація як результат творчості (продукт інтелектуальної діяльності) та ін.

Інформація багатоаспектна: функціонує в суспільстві (соціальна інформація), існує у неживій природі, кібернетичних (управлінських) системах, у живих організмах (генетична інформація) тощо.

У загальному розумінні інформація тлумачиться як відомості про які-небудь події, чиюсь діяльність, повідомлення про щось¹. У науковій літературі відсутнє єдине визначення терміна «інформація». В теорії інформації, наприклад, вона визначається через знання про навколишній світ, усунення невизначеності, в філософії – як відображення багатоманітності².

Найвищим видом є соціальна інформація, сутність якої науковці пов’язують насамперед зі знаннями, повідомленнями, відомостями про соціальну форму переміщення матерії в усіх формах та в межах, в яких вони використовуються суспільством.

Науковці основними юридичними ознаками інформації визначають:

‒ можливість багаторазового використання необмеженим колом суб’єктів;

‒ здатність до зберігання, інтегрування, накопичення;

‒ кількісна визначеність у певних організаційних формах;

‒ системність, універсальність, нематеріальність та т.і.

Закон України «Про інформацію» (ст. 1) трактує її як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що саме відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі

Подібне визначення містить ст. 200 Цивільного кодексу України (ЦКУ), за нормами якої інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. При цьому за цивільним законодавством інформація належить до нематеріальних благ (гл. 15 ЦКУ).

Таким чином, поняття «інформація» наділено такими правовими ознаками:

‒ це відомості про події та явища;

‒ відомості про події, що відбуваються у суспільстві, у державі; у навколишньому природному середовищі;

‒ відомості, які мають бути документованими або публічно оголошеними.

Враховуючи багатогранність інформації як об’єкта (предмета) інформаційних відносин у сучасних умовах їх функціонування, визначене Законом «Про інформацію» її родове поняття не містить усіх кваліфікуючих правових ознак, які б відображали її функціональну властивість, сутність, зміст.

Більш повно зміст поняття інформації в конкретних інформаційних відносинах розкриває Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (з подальшими змінами).

Відповідно до ст. 1 Закону, інформація – це відомості в будь-якій формі й вигляді збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, примітки, ілюстрації (карти, діаграми, органі-грами, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості

Інформацію як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб, визначає ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р,

Інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки, є даними.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. (у новій редакції) наводить поняття аудіовізуальної інформації – будь-яких сигналів, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків (ст, 1),

Таким чином, незважаючи на конкретизацію змісту, організаційної форми інформації, в чинному законодавстві визначення цієї категорії базується насамперед на формулі: інформація ~ відомості, повідомлення.

Ознаками інформації відповідно до законодавства (статті 38, 39 Закону «Про інформацію», статті 6, 13 Закону «Про науково-технічну інформацію») є те, що вона може бути об’єктом:

‒ права власності;

‒ товарних відносин.

Оскільки інформація – категорія нематеріальна, матеріальною формою її існування в інформаційно-правових відносинах є носії інформації.

У спеціальній літературі виділяють, наприклад, два види носіїв:

‒ жорсткі носії -- такі, до яких інформація прив’язана у вигляді набору букв, символів, знаків тощо (папір, мікроносії, лазерні диски, що не стираються, тощо);

‒ віртуальні носії, до які«: інформацію неможливо прив’язати жорстко (дискети з перезаписом, касети магнітних стрічок, ЕОМ тощо).

Закон «Про інформацію» (ст. 26) до носіїв інформації зараховує: документ; інші носії, як матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію; повідомлення засобів масової інформації; публічні виступи.

При цьому документ в інформаційних відносинах – це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- та фотоплівці або на іншому носієві. Розрізняють первинний документ, що містить вихідну інформацію, та вторинний документ – результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

Чинне законодавство використовує категорію «документ» для визначення предмета правового регулювання інформаційних відносин.

Так, ст. 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р. (із змінами та доповненнями), який встановлює загальні засади державної політики у сфері архівної справи та діловодства, наводить таке визначення архівного документа: документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об’єкт рухомого майна.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. містить поняття електронного документа, тобто документа, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити (ст. 5 Закону).

Похідними від поняття «документ» є поняття «інформаційні ресурси».

Наприклад, Закон України «Про бібліотеки і бібліотечку справу» від 27 січня 1997 p., який встановлює засади однієї з галузей інформаційної діяльності, визначає інформаційні ресурси як сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, базах даних тощо).

А ст, 1 Закону «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. під інформаційними ресурсами науково-технічної інформації розуміє систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях.

Водночас сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб, визначається законом як довідково-інформаційний фонд.

Існуючі термінологічні розбіжності, наявні в нормативних актах, пояснюються, по-перше, недостатньою розробленістю теоретичних засад інформаційного права; по-друге, стихійністю процесу законотворення у відповідній галузі; по-четверте, відсутністю механізму аналізу ефективності застосування інформаційно-правових норм, ступеня їх впливу на суспільні відносини, інформаційну діяльність їхніх учасників.

Інформація – важлива складова понять «інформаційна (автоматизована) система», «інформаційно-комунікаційна система», «телекомунікаційна система», визначених Законом України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» (у редакції від 31 травня 2005 p.), який регулює відносини у сфері захисту інформації у відповідних системах.

Основними видами інформації відповідно до Закону «Про інформацію» є:

‒ статистична інформація;

‒ адміністративна інформація (дані);

‒ масова інформація;

‒ інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого (і регіонального) самоврядування;

‒ правова інформація;

‒ інформація про особу;

‒ інформація довідково-енпиклопедичного характеру;

‒ соціологічна інформація.

Статистична інформація (дані) – офіційна документована державна інформація, яка кількісно характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів.

Правові відносини в державній статистиці як централізованій системі збирання, опрацювання, аналізу, поширення, захисту та використання статистичної інформації; організаційні засади здійснення державної статистичної діяльності регулює Закон України «Про державну статистику» від 17 вересня 1992 р. (з подальшими змінами і доповненнями) та інші підзаконні акти.

Відповідно до названого закону статистична інформація, отримана на підставі проведених органами державної статистики статистичних спостережень, існує у вигляді первинних даних щодо респондентів, статистичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацювання та накопичені на паперових, магнітних та інших носіях або в електронному вигляді, аналітичних матеріалів, підготовлених на підставі цих даних.

Первинними даними є інформація щодо кількісної та якісної характеристики явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень.

Статистичними даними є інформація, отримана внаслідок спеціальної інформаційної діяльності – статистичних спостережень, опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів та методології.

Статистичні дані як результат зведення та групування первинних даних, за умови забезпечення їх знеособленості, називають зведеною знеособленою статистичною інформацією (даними).

Адміністративна інформація (дані) – це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов’язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Система адміністративної інформації (даних), повноваження органів, які здійснюють діяльність, пов’язану із збиранням та використанням адміністративних даних, їх джерела та режим встановлюються відповідно до законодавства.

Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Поняття друкованої інформації законодавство не містить, тому логічно, що такою є відомості, пов’язані з діяльності друкованих засобів масової інформації.

Аудіовізуальна інформація за Законом України «Про телебачення і радіомовлення» – це будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.

Характерними ознаками масової інформації можна назвати:

1) масовість її поширення;

2) публічність;

3) вона збирається, створюється, поширюється спеціальними суб’єктами інформаційної діяльності – засобами масової інформації (ЗМІ).

Інформація державних органів та органів місцевого (за законом також регіонального самоврядування, що на сьогодні не відповідає існуючій конституційно-правовій моделі місцевого самоврядування в Україні) самоврядування (надалі – офіційна інформація) -офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.

Офіційна інформація за режимом доступу переважно відкрита.

Правовими формами доведення офіційної інформації до відома заінтересованих осіб є:

‒ поширення її через друковані або аудіовізуальні ЗМІ;

‒ опублікування в офіційних друкованих виданнях;

‒ поширення інформаційними службами;

‒ безпосереднє доведення до заінтересованих осіб (усно, письмово) чи іншими способами.

Оприлюднення офіційної інформації через ЗМІ здійснюється відповідно до законодавства.

Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. уточнює поняття офіційної інформації, вказуючи, що це інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і яка доводиться до відома населення в порядку, встановленому Конституцією України, Законом «Про інформацію» і вищеназваним законом.

Встановлено порядок опублікування офіційних документів органами державної влади та місцевого самоврядування тощо. Нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих ЗМІ відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Недержавні друковані ЗМІ мають право оприлюднити офіційні документи відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених угодою, укладеною між органами державної влади, місцевого самоврядування та редакціями друкованих ЗМІ.

Законом України «Про доступ до судових рішень», наприклад, встановлюється порядок доступу до судових рішень (судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Правова інформація – сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації Закон «Про інформацію» визначає Конституцію України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації,

Як вид інформації в цілому правова інформація є досить широким поняттям з різноманітним змістом, обумовленим розмаїттям об’єктів інформації, джерел (форм) її існування.

Правова інформація – особливий, специфічний вид, оскільки незалежно від свого змісту вона завжди має відповідне соціальне значення. Як засіб регулювання інформаційної діяльності право саме є носієм інформації. Система актів, що формують інформаційне законодавство України, є своєрідним інформаційним ресурсом держави.

Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї.

Основними даними про особу (персональними даними) відповідно до Закону України «Про інформацію» (ст. 23) є:

‒ національність;

‒ освіта;

‒ сімейний стан;

‒ віросповідання;

‒ стан здоров’я;

‒ адреса;

‒ дата і місце народження.

Рішенням Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей З, 23, Зі, 47, 48 Закону «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) до переліку відомостей про особу належить також інформація про майновий стан, а також інші персональні дані.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

Конфіденційними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, що подаються на підставі ст. 13 Закону «Про державну службу» в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. «Про застосування статті 13 Закону України «Про державну службу».

Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-якої особи (ст. 37 Закону «Про інформацію»). Водночас ст. 121 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає можливість оголошення даних попереднього слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це за можливе.

Інформація про особу охороняється законом. Зокрема, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети. Необхідна кількість відповідних даних, яку можна одержати законним шляхом, повинна бути максимально обмежена і використовуватися лише для законно встановленої мети (ст. 31 Закону «Про інформацію»).

Доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами, забороняється.

Серед міжнародно-правових документів у відповідній галузі можна назвати Європейську конвенцію про захист фізичних осіб у питаннях автоматичного оброблення особистих даних, що була розроблена Радою Європи у 1980 р. і набула чинності 1985 р. У документі визначаються порядок збирання й оброблення даних про особу, принципи збереження і доступу до цих даних, засоби їх фізичного захисту. Документ також забороняє, зокрема, збирання й оброблення інформації про расу, політичні погляди, здоров’я, релігійну належність людини без відповідного юридичного підґрунтя.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру – систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основними джерелами цієї інформації законом названі енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що надаються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об’єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

Соціологічна інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Передбачено, що соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об’єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Інтенсивний розвиток інформаційних відносин засвідчив, що закріплена Законом «Про інформацію» класифікація основних видів інформації не є універсальною.

Самостійне правове регулювання має нині науково-технічна інформація – на рівні спеціального закону, геологічна – на рівні підзаконного акта.

Екологічна інформація, на думку деяких спеціалістів, необґрунтовано об’єднана законодавцем з енциклопедичною (ст. 24 Закону «Про інформацію»). Обґрунтовується також, наприклад, самостійність інституту медичної інформації та ін.

У науковій, зокрема юридичній, літературі проводяться дослідження щодо питань класифікації інформації, виділяються критерії її класифікації.

Слід підкреслити, що одним із критеріїв поділу інформації на основні види можливо застосувати закріплене в Законі України «Про інформацію» поняття її основних галузей.

Основними галузями визначаються: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна галузі (ст. 17 Закону). Закріплений перелік встановлює об’єктивні засади виокремлення самостійних видів інформації.

Враховуючи всебічний розвиток інформаційних відносин у різних галузях життєдіяльності держави і суспільства, постійну зміну їхньої конфігурації, недоцільно на майбутнє законодавчо визначати перелік відповідних галузей обігу інформації.

Дата добавления: 2014-11-29