Методичні рекомендації щодо вивчення теми. Тема 4. Доступ до інформації: поняття, правове регулювання

Тема 4. Доступ до інформації: поняття, правове регулювання

Практичне завдання

Тести

Практичні завдання до самостійної роботи

Самостійна робота

План практичного заняття

План лекційного заняття

1. Об’єкти інформаційних правовідносин. Поняття інформації.

2. Види інформації.

3. Джерела інформації.

1. Поняття інформації як об’єкта інформаційних правовідносин.

2. Співвідношення категорій «інформація», «відомості», «дані», «знання», «таємниця» та інших у суспільних правовідносинах. Зміст категорії «документ» в інформаційних відносинах.

3. Види інформації.

4. Джерела інформації.

5. Правовий статус інформації про фізичну особу.

1. Інформаційні ресурси та інформаційні продукти. Інформаційні системи та процеси.

2. Види інформації види джерел інформації.

Скласти термінологічний словник до теми.

1. Інформація як об’єкт правовідносин являє собою:

а) сукупність відомостей;

б) нематеріальний об’єкт;

в) самостійний об’єкт цивільних прав;

г) усі зазначені варіанти вірні.

2. Інформації як об’єкту правовідносин не властиві наступні ознаки:

а) нематеріальність;

б) фізичне зношування;

в) кількісна невизначеність;

г) інваріантність до матеріального носія;

д) тиражованість.

3. До об’єктів інформаційних правовідносин, відповідно до ЗУ «Про інформацію» відносяться:

а) інформація;

б) інформаційні технології;

в) інформаційні об’єкти;

г) інформація й пов’язані з нею об’єкти.

Журналісти проводили фотографування (звукозапис) судового процесу. На одному із засідань суд виніс визначення про призначення закритого судового засідання. Коли журналіст виходили із залу, працівник міліції, що не представився, засвітив фотоплівку (стер аудіозапис), посилаючись на те що суд с «закритим».

Дайте правову оцінку діям міліціонера.

Список рекомендованої літератури: 29, 53, 54-58, 82, 85, 87, 92, 93, 94, 95, 99, 102, 104, 106-107.

Основні терміни та поняття: право кожного на інформацію, інформаційні права і свободи, суб’єкти права на інформацію, механізм права на інформацію, інформаційний запит, обмеження права на інформацію, охорона права на інформацію, право на відповідь, спростування інформації, правовий режим доступу до інформації, відкрита інформація, інформація з обмеженим доступом, таємна інформація, конфіденційна інформація, право власності, інформація як товар.

Право на інформацію – конституційне право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст. 34 Конституції України).

Це одне з фундаментальних прав людини, закріплене в конституціях багатьох зарубіжних держав, де визначено його зміст, механізм реалізації, гарантії здійснення.

В Україні, яка після проголошення суверенітету стала на шлях побудови цивілізованої демократичної, правової держави, право на інформацію, яке зараз належить до основних конституційних прав і свобод людини і громадянина, було вперше закріплено Законом «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

За Законом одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

Зберігання інформації – забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Використання інформації – задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Закріплений ст. 9 Закону зміст права на інформацію (можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей) на сьогодні вже не відповідає його конституційному формулюванню. Основний закон, як відомо, одним із змістовних елементів названого права визначає саме «збирання» (інформації).

Слід зазначити, що термін «одержання» інформації, встановлений вищезгаданим Законом та сприйнятий іншими актами інформаційного законодавства (наприклад. Законом України «Про науково-технічну інформацію», актами законодавства про засоби масової інформації та ін.) як структурний елемент змісту права на інформацію, в Конституції відсутній.

Проте, як засвідчила правозастосовна практика, відповідні різнопорядкові терміни, що визначають вид конкретної інформаційної дії, вживаються як ідентичні, тоді як це різнопорядкові по змісту дії.

Складовими сукупного конституційного права можна назвати такі інформаційні права людини і громадянина:

‒ право особи давати згоду на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї;

‒ право кожного громадянина на доступ до відомостей про себе (крім тих, що становлять захищену законом таємницю) в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і організаціях;

‒ право кожного перевіряти достовірність інформації про себе і членів своєї сім’ї;

‒ право спростовувати недостовірні відомості в судовому порядку;

‒ право вимагати вилучення будь-якої інформації про себе;

‒ право кожного на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про себе і членів своєї сім’ї;

‒ право на забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

‒ право на вільний доступ і поширення інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

‒ право на правову інформацію як право знати свої права і обов’язки,

‒ право на вільний доступ до нормативно-правових актів, що їх визначають (ст. 57);

‒ право власності на інформацію;

‒ право на заснування друкованих ЗМЇ, на одержання через них масової інформації;

‒ право на заснування інформаційних агентств;

‒ право на науково-технічну інформацію;

‒ право на захист від поширення відомостей, що не відповідають дійсності, право на їх спростування;

‒ право одержувати інформацію про діяльність державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднання громадян та ін.

Гарантованість права на інформацію є одним із принципів інформаційних відносин у державі, суспільстві (ст. 5 Закону «Про інформацію»). Всім учасникам відповідних суспільних відносин держава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації.

Право забезпечується насамперед презумпцією відкритого характеру інформаційних відносин. Кожен має право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, чинним законодавством.

Серед спеціальних юридичних гарантій права на інформацію:

‒ обов’язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

‒ створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували в установленому порядку доступ до інформації;

‒ створення механізму доступу до інформації;

‒ встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

‒ здійснення державного контролю за його додержанням тощо (ст. 10 Закону «Про інформацію»).

Режим доступу до інформації – передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення, зберігання інформації (ст. 28 Закону України «Про інформацію»).

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом, а остання – на конфіденційну і таємну.

У більшості випадків інформація є відкритою, обмеження права на одержання подібної інформації забороняється. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

До основних видів відкритої інформації з передбачених законодавством належить: екологічна, масова, правова, статистична (за винятками, встановленими законодавством), офіційна документована (інформація про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування), соціологічна, довідково-енциклопедична.

Згідно із Законом України «Про інформацію» (ст. 29) доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

‒ систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

‒ поширення її засобами масової комунікації;

‒ безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Право отримувати, зберігати, використовувати відкриту інформацію не може бути обмежене. Громадяни України та юридичні особи мають право безкоштовно отримувати та використовувати відкриту інформацію для задоволення власних потреб.

Відкрита інформація може бути одержана за інформаційним запитом. Порядок і умови надання можливості ознайомлення з відповідною інформацією встановлює Закон України «Про інформацію» (ст. 32-37).

Закон поділяє інформаційні запити на два види щодо:

‒ доступу до офіційних документів;

‒ надання письмової або усної інформації.

Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів у законі розуміється письмове звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами.

Передбачено, що запит може бути індивідуальним або колективним.

Згідно із законом, громадянам надається право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених самим законом.

Інформаційний запит щодо надання письмової або усної інформації – це звернення з вимогою надати таку інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Громадянин має право у письмовій формі звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім встановлених законодавством випадків обмеження доступу.

Надавати інформацію, що стосується їхньої діяльності, письмово, усно, телефоном чи використовуючи інші встановлені законом форми, – це юридичний обов’язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб.

Встановлено, що термін вивчення будь-якого із названих запитів щодо можливості їх задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа повинна письмово довести до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.

Відмова або відстрочення задоволення запиту може оскаржуватися. У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити законність відмови чи відстрочення задоволення запиту покладається на відповідача – державну установу.

Наприклад, необґрунтована відмова у наданні можливості ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України,

Слід підкреслити, що інформація як об’єкт інформаційних відносин у сучасних умовах набуває основних рис товару, а саме особливого його різновиду, якості якого (споживча вартість, відчуження в формі купівлі-продажу тощо) виявляються поза залежністю від кількості витраченої на його вироблення розумової праці.

За чинним законодавством, майже всі основні види інформації будь-якого змісту можуть бути товаром. На деякі види відомостей встановлена плата¹.

Наприклад, органи науково-технічної інформації, підприємства, організації, громадяни, які як суб’єкти науково-інформаційної діяльності вільно реалізують свою інформаційну продукцію та інформаційні послуги, законодавством визначаються як товаровиробники.

Товаровиробнику надається право вчиняти будь-які дії щодо реалізації своєї продукції в порядку, встановленому законом. Вони є вільними у виборі постачальників інформації, форм відносин з ними, методів і видів інформування, а також номенклатури інформаційної продукції та послуг, окрім випадків, коли власники цих підприємств, установ і організацій встановлюють певні вимоги щодо номенклатури продукції, сфери інформаційного обслуговування тощо.

З метою вдосконалення організаційно-правового механізму доступу до відкритої інформації чинне законодавство встановлює певні обмеження щодо використання і поширення інформації як товару. Не можуть стати товаром відомості, які в обов’язковому порядку повинні оприлюднюватись:

‒ відповідно до конституційних вимог – закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян;

‒ відомості, що становлять офіційну документовану інформацію, надання яких – правовий обов’язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування.

Безкоштовно державні органи та організації, органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати інформацію на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (ст. 31 Закону «Про інформацію»).

Передбачається, наприклад, безплатне поширення так званої соціальної рекламної інформації (соціальної реклами) – інформації будь-якого виду, розповсюджуваної без мети отримання прибутку в будь-якій формі і спрямованої на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. На засоби масової інформації – розповсюджувачів реклами, діяльність яких повністю чи частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, покладено, зокрема, обов’язок розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами¹.

Не може поширюватись як товар також інформація з обмеженим доступом, відомості, що становлять державну таємницю.

Унеможливлюється надання на товарній основі відомостей (даних, документів), що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб незалежно від форм власності, громадських об’єднань на вимогу відповідних державних органів, службових осіб, у встановлених законом випадках.

Право на вимогу інформації, яка необхідна для виконання власних функцій та повноважень, мають також суди, спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи, державні податкові інспекції, уповноважені Антимонопольного комітету. Предметом вимоги може бути, наприклад, банківська таємниця.

Відомо, що інформація має нематеріальний характер, матеріальною формою її існування (одержання, зберігання, використання і поширення шляхом фіксації відомостей на папері, магнітних, кіно-, відео-, фотоплівці, інших носіях) як об’єкта інформаційно-правових відносин визначено документ у вигляді банку даних, творів, архівних фондів тощо.

Інформація в документованій формі є складовою інформаційних ресурсів.

За чинним законодавством інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави.

Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Відповідно до Цивільного кодексу України інформація як об’єкт цивільних прав може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони (права) не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи (статті 177, 178).

Право власності на конфіденційну інформацію, за законодавством, цілком належить суб’єкту, який створює, зберігає, може використовувати чи поширювати інформацію.

Власник такої інформації встановлює режим доступу до неї, забезпечує заходи зберігання конфіденційної інформації, а також має право використовувати та поширювати інформацію на власний розсуд.

Власник системи забезпечує захист інформації в системі в порядку та на умовах, визначених у договорі, який укладається ним із власником інформації, якщо інше не передбачено законом. На вимогу власника інформації він надає відомості щодо захисту інформації в системі.

Власник системи, яка використовується для оброблення інформації з іншої системи, забезпечує захист такої інформації в порядку та на умовах, визначених договором, який укладається між власниками систем, якщо інше не встановлено законодавством.

Умови оброблення інформації в системі власником системи визначаються відповідно до договору з власником інформації, якщо інше не передбачено законодавством.

Слід підкреслити, що згідно із законом в інформаційній сфері допускається функціонування суб’єктів усіх форм власності. Монополізація ринків у сфері інформаційної діяльності не допускається.

Економічною основою та гарантом сприяння розвитку суспільства та держави, захисту національних інтересів України, вирішення соціально-економічних проблем, духовно-культурного збагачення народу визначена державна і комунальна власність.

План практичного заняття (4 години)

1. Поняття доступу громадян до інформації, його зв’язок з інститутом свободи слова

2. Міжнародно-правові гарантії реалізації права громадян на інформацію та на доступ до інформації

3. Національне законодавство, що гарантує право громадян на доступ до інформації

4. Основні принципи здійснення доступу до інформації

5. Інформаційний запит та звернення громадян.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

6. Порядок надання інформації за запитами, усними та письмовими зверненнями громадян. Доступ до публічної інформації.

7. Плата за послуги з надання інформації

8. Правові підстави відмови громадянам у доступі до інформації

9. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності щодо порушення права громадян на доступ до інформації

10. Особливості реалізації права на доступ до інформації різних видів (до правової інформації, екологічної інформації тощо).

Дата добавления: 2014-11-29