Тема 1.8. Господарський комплекс України, його структура трансформація в ринкових умовах

В цій темі слід розглянути „структури”. Структура будь-якого явища або системи передбачає їх складових частин і зв’язків між нами.

Галузева структура – сукупність стійких зв’язків всіх галузей економіки. На галузеву структуру господарства впливають різні економічні, соціальні, політичні і природні фактори, а також рівень розвитку продуктивних сил, особливо техніки, технології, темпи росту виробництва, рівень забезпечення країни сировинними і паливно-енергетичними ресурсами. Значну роль відіграють міжнародний поділ праці і процеси світової економічної міграції.

Головними комплексами структури господарства виступають дві сфери – виробнича і невиробнича. Перша передбачає самозабезпечення, а також забезпечення невиробничої сфери і населення різноманітними товарами, а інша – в більшості випадків послугами матеріального і нематеріального характеру.

Виробнича структура господарства України надзвичайно складна. Вона містить промисловість, сільське господарство, лісове господарство, будівництво, транспорт і зв’язок, торгівлю, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлю і збут.

Саме в виробничій сфері продуцируються засоби виробництва, на які припадає 42% вартості всієї продукції. На предмети споживання – лише 58%. Таким чином, економічна структура виробництва України за роки трансформації і реструктуризації значна поліпшена. Сучасна галузева і територіальна структура економіки наводиться у схемі 2.

Чотири перших сектори (промисловість, сільське господарство, лісове господарство і будівництво) безпосередньо виробляють продукцію, а останні так чи інакше доводять ці продукти до проміжного (виробничого) або кінцевого (невиробничого) споживача. В виробничій сфері в більшості випадків (90%) виробляється національний доход держави. В цій частині необхідно розглянути схему виробничої сфери за трьома показниками – зайнятість; валовий суспільний продукт; національний доход.

Схема 2

Структура господарського комплексу

Промисловість України – найважливіша галузь виробництва. Промисловість створює основну частину національного доходу і валового суспільного продукту. Від розвитку промисловості значною мірою залежить рівень задоволення безпосередніх потреб населення. Внаслідок поглиблення територіального поділу праці, процесів спеціалізації і кооперування відбувається її галузева диференціація і формування галузевої структури.

Структура промисловості складається в генереалізованому вигляді: за міжгалузевими комплексами – металургійний, машинобудівельний, паливно-енергетичний, хіміко-лісовий, будівельний, транспортний, соціальний і агропромисловий.

Провідне місце займають в нашій країні міжгалузеві комплекси, які спеціалізуються на виробництві сировини, палива, енергії (паливно-енергетичний і металургійний).

Сільське господарство є другою галуззю сфер виробництва, вона виробляє приблизно 16% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі – рослинництво і тваринництво.

В свою чергу, рослинництво за видами продукції поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормо виробництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Невиробнича сфера в своєму складі має важливі групи галузей. Перша з них – соціально-культурні послуги населенню (освіта, культура і мистецтво. Наука і наукове обслуговування, охорона здоров’я, соціальне забезпечення і фізкультура), задовольняючи в більшості випадків духовні і фізичні потреби населення.

Друга група галузей невиробничої сфери містить види діяльності, які задовольняють інші нематеріальні потреби в послугах, сюди входять: житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, невиробничі види побутового обслуговування, зв’язок, управління, кредитування в державне страхування.

Основні трансформаційні процеси в Україні у перспективі повинні бути:

· технічне переоснащення підприємств вугільної, металургійної та хімічної промисловості, машинобудування та енергетики;

· конверсія оборонних підприємств з метою використання їх потужностей для виробництва цивільної продукції;

· проведення заходів по забезпеченню повної зайнятості населення;

· нарощування потужностей легкої та харчової промисловостей;

· поліпшення екологічної ситуації;

· реструктуризація АПК, інтенсивний розвиток рослинництва і тваринництва. Особлива увага приділятиметься розвитку овочівництва, садівництва, виноградарства, молочно-м’ясного скотарства, свинарства та вівчарства;

· формування ефективних рекреаційно-туристичних та лікувально-оздоровчих комплексів, які б сприяли перетворенню України у всесвітньо відому зону відпочинку і оздоровлення людей.

Сучасна концепція розміщення продуктивних сил та розвитку економічних регіонів орієнтується на досягненні їх сталого розвитку і передбачає подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки, особливостей природно-ресурсного та науково-технічного потенціалів, активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах, забезпечення умов для прискореного розвитку галузей. Положення про розміщення продуктивних сил реалізується на основі прогнозів і державних програм розвитку.

До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил відносяться:

· органічне поєднання держаних, регіональних і місцевих інтересів під час розміщення нових об’єктів;

· формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури з метою створення регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможності продукції та послуг;

· пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат;

· орієнтація на структуру економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення споживчого сектора економіки;

· розвиток недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких структур.

Структура економіки України характеризується рядом особливостей. Так, для України характерна ще низька частка галузей сфери послуг (в тому числі побутових, фінансових) та висока частка промисловості і сільського господарства в ВП. Особливо великі відмінності по сільському господарству – в цій галузі створюється більш 11% ВВП (у Німеччині, Франції, Італії та ін. – 3%). Така висока частка свідчить про низьку ефективність цієї галузі. Недостатньо розвинуті в Україні і галузі сфери обслуговування (28,2% ВВП); у Франції і Великобританії – 74%.

Територіальна структура господарства – це поєднання, взаємозв’язки та взаєморозміщення територій, різних за своєю спеціалізацією. Територіальна організація господарства відображає форми існування його економічної системи та взаємозв’язку її складових, а також значно зумовлює специфіку управління господарською системою. Просторове впорядкування діяльності різних суб’єктів господарювання є одним з дійових факторів регіонального розвитку.

Усі одиниці територіальної структури господарства можна об’єднати у такі елементи (див. схема 2):

· точкові (промислові пункти та промислові центри);

· вузлові (промислові вузли та агломерації);

· ареальні (промислові або сільськогосподарські зони та райони);

· регіональні (макрорегіони, економічні райони, адміністративні області).

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення галузевої структури.

2. Структура виробничої сфери.

3. Структура промисловості.

4. Структура сільського господарства.

5. Основні напрямки трансформаційних процесів в ринкових умовах в Україні.

Дата добавления: 2014-11-29