Забруднення

Використання природних ресурсів

Антропогенні проблеми довкілля

IV.Вплив на глобальну екосистему Землі.

8. Зміна енергетичної системи Землі:

· зміна клімату Землі;

· зміна електромагнітної системи Землі.

9. Зміна буферних захисних систем Землі (наприклад, зменшення озонового шару).

У представленому переліку подано загальну картину проце­сів екодеструктивної діяльності людини. Далі докладно харак­теризується кожний з видів порушення природи.

Негативні сторони використання природних ресурсів зводяться головним чином до двох процесів: вилучення і виснаження (ви­черпання) природних ресурсів.

Вилучення природних ресурсів - це такий вид використан­ня природних ресурсів, при якому виключається альтернативне використання тих самих чи інших можливих функцій даного виду ресурсів у даний момент часу або в майбутньому.

Особливістю вилучення невідновних природних ресурсів є повне виключення використання даних ресурсів у майбутньо­му. Зокрема, лише один раз можуть бути використані паливні копалини: нафта, газ, вугілля. Аналогічно, використавши пі­сок пляжів у будівництві, ми назавжди позбавляємося його ре­креаційних чи берегоукріплюючих функцій.

Вилучення відновних ресурсів викликає тимчасове вилучен­ня їх із можливого альтернативного використання. Зокрема, вода, рослинні ресурси, атмосферні гази мають властивість по­повнюватися за рахунок процесів природного відтворення даних ресурсів і, отже, можуть згодом бути використані знову.

Своєрідним видом відновних ресурсів є ресурси простору (територій). Їх нове використання можливе після припинення використання попереднього.

Підґрунтям для врахування економічних наслідків вилучен­ня природних ресурсів слід вважати неявні витрати (упущену вигоду). Вони виникають через неможливість одночасного вико­ристання даних ресурсів за їх альтернативними функціями.

Виснаження (вичерпання) природних ресурсів - це погір­шення якісних характеристик природних ресурсів внаслідок їх експлуатації; воно головним чином пов'язане з виконанням при­родними ресурсами економічних функцій. Зокрема, виснажен­ня землі викликає зменшення вмісту в ґрунті поживних речо­вин; вичерпання покладів корисних копалин обумовлює необ­хідність використовувати ресурси зі зниженим вмістом в них корисних мінералів тощо.

Говорити про забруднення можна тільки стосовно певного об'­єкта, який сприймає наслідки цього явища, тобто біологічної, матеріальної або соціальної системи. При цьому мова йтиме про окремі визначення, що кваліфікують зміну стану середовища як забруднення, якщо така зміна є негативною для досягнення мети розвитку (функціонування) даної системи (об'єкта). Однак можна і потрібно виділити головний об'єкт, стосовно якого да­валося б узагальнююче визначення забруднення.

Дійсно, наше безцінне багатство - найродючіша земля, за­лишаючись у полі, є середовищем існування біологічних орга­нізмів, а в інших умовах перетворюється на забруднюючу речо­вину, яка порушує роботу комунального господарства. Кисень, обов'язковий елемент для життя всього тваринного світу, є руй­нівником металів. Для одних організмів надходження тепла у водойми є сприятливим фактором, для інших має кваліфікува­тися як теплове забруднення, яке згубно впливає на розвиток. Таких прикладів можна навести безліч, оскільки практично всі речовини одночасно мають властивості і сприятливого, і забруд­нюючого агента стосовно різних об'єктів.

В умовах Землі універсальним еквівалентом усіх цінностей природи, на наше глибоке переконання, є людина. Це положен­ня необхідно трактувати ширше утилітарного розуміння задо­волення короткострокових потреб, включаючи в нього і потребу нести відповідальність за долю всього живого на Землі. Саме ж поняття «людина» має означати не окремий індивід чи колек­тив, а все суспільство в цілому. Таким чином, оцінка впливу змін у довкіллі на окремі об'єкти (наприклад, біологічні систе­ми і матеріальні цінності) повинна розглядатися з урахуванням майбутніх перспектив розвитку суспільства.

Під забрудненням довкілля слід розуміти зміну властивос­тей середовища (хімічних, механічних, фізичних, біологічних і пов'язаних з ними інформаційних), яка відбувається як наслі­док природних чи антропогенних процесів, що спричиняють погіршення функцій природи стосовно певного об'єкта (люди­ни, біологічного організму, об'єктів життєдіяльності людини). Класифікація можливих видів забруднення довкілля та їх харак­теристика наводиться в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Характеристика основних видів забруднення

навколишнього середовища

Вид забруднення	Визначення
Механічне	Засмічення середовища агентами, що справляють лише механічний вплив без хіміко-фізичних наслідків (наприклад, сміттям)
Хімічне	Зміна хімічних властивостей середовища, що негативно впливає на екосистеми і технологічні пристрої

Продовження табл. 3.1

Фізичне	Зміна фізичних параметрів середовища температурно-енергетичних (теплове чи термальне), хвильових (світлове, шумове, електромагнітне), радіаційних (радіаційне чи радіоактивне) тощо.
- теплове (термальне)	Підвищення температури середовища, головним чином, внаслідок промислових викидів нагрітого повітря, газів і води; може виникнути і як вторинний результат зміни хімічного складу середовища
- світлове	Порушення природної освітленості місцевості внаслідок дії штучних джерел світла; може приводити до аномалій у житті рослин і тварин
- шумове	Збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень; у людини викликає підвищену стомлюваність, зниження розумової активності, а при досягненні 90-100 дБ -поступову втрату слуху
- електромагнітне	Зміна електромагнітних властивостей середовища (спричиняють лінії електропередач, радіо і телебачення, робота деяких промислових і побутових установок та ін.). призводить до глобальних і місцевих географічних аномалій і змін у тонких біологічних структурах
Радіаційне	Перевищення природного рівня вмісту в середовищі радіоактивних речовин
Біологічне	Проникнення в екосистеми і технологічні пристрої різних видів тварин і рослин, які порушують екологічну рівновагу чи спричиняють соціально-економічні збитки
- біотичне	Поширення певних, як правило небажаних для людей, біогенних речовин (виділень, мертвих тіл та ін.) або тих, які порушують екологічну рівновагу
- мікробіологічне	А. Поява надзвичайно великої кількості мікроорганізмів внаслідок їх масового розмноження на антропогенних субстратах або середовищах, змінених людиною в ході господарської діяльності Б. Набуття раніше нешкідливою формою мікроорганізмів патогенних властивостей чи здатності пригнічувати інші організми в співтовариствах

Продовження табл. 3.1

Інформаційне

Зміна властивостей середовища, що погіршує його функцію як носія інформації

Забруднення є соціально-економічним поняттям. Якщо будь-який елемент навколишнього середовища має альтернативні функції, при визначенні його забруднення доцільно застосову­вати принцип диз'юнкції. Це означає, що зміну середовища слід вважати забрудненням, якщо погіршилася хоча б одна з його функцій. Наприклад, до розряду забруднюючих речовин слід відносити: мінеральні добрива, що, підвищуючи родючість ґру­нту, одночасно забруднюють водойми; пестициди, що несуть по­ряд із позитивним ефектом небезпеку отруєння людей і тварин, та ін. Людина, намагаючись поліпшити деякі функції навколи­шнього середовища, здебільшого водночас ушкоджує інші його функції. Тому практично будь-яка антропогенна зміна навко­лишнього середовища є на сьогоднішньому етапі забрудненням довкілля.

Виправданими можна вважати такі спричинені людиною за­бруднення, при яких сума позитивних ефектів у кількісному чи якісному відношенні перевищує сумарний результат негативних наслідків. В іншому разі зміна стану середовища веде до дегра­дації його функції і не може вважатися виправданою. Довгий час у світі переважав саме такий характер використання природного середови­ща, що призвело до виникнення так званої екологічної кризи.

Порушення (руйнування) ґрунтів є результатом складного ком­плексу антропогенних і природних впливів на процеси зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як прави­ло, першопричиною порушення (руйнування) ґрунтів є проце­си, що ініціюються діяльністю людини (механічна обробка ґрун­тів, трансформація шарів землі під час будівництва, переущіль­нення ґрунтів внаслідок діяльності транспорту, випас худоби, полив земель, інші види зміни режиму ґрунтових чи поверхне­вих вод, забруднення ґрунтів тощо). Наслідки цих первинних змін можуть багаторазово посилюватися під впли­вом природних чинників: наприклад, вітру, дощових потоків тощо. Слід підкреслити, що ґрунт є особливим органіко-мінеральним природним утворенням, яке виникло внаслідок дії жи­вих організмів, розкладання мертвих організмів, впливу приро­дних вод, атмосфери, гравітаційного поля Землі. Це складна і дуже вразлива система, що створювалася століттями, але може бути зруйнована неправильними діями людини за лічені роки, місяці і навіть дні.

Можна назвати цілий ряд процесів екодеструктивного антро­погенного впливу на ґрунти.

Ерозія ґрунтів - це процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають.

Як зазначено вище, первинною причиною ерозії ґрунтів є діяльність людини, що потім посилюється впливом природних сил. Залежно від переважання тих чи інших факторів, що впли­вають на хід ерозійних процесів, виділяють такі форми даного виду порушення ґрунтів:

Ø механічна (агротехнічна) ерозія - відбувається внаслідок ме­ханічної обробки ґрунтів; побічним результатом, зокрема, може бути систематичне зрушення ґрунту вниз по схилу внаслідок роботи сільськогосподарських машин і знарядь під час оран­ки; надзвичайно небезпечною слід вважати механічну обробку ґрунтів уздовж земельного схилу: після глибокої оранки та­ких земель дощ, вітер і гравітаційні сили можуть зруйнувати землю (наприклад, вимивши яр) за лічені місяці, а при силь­ному дощі - навіть за години;

Ø будівельна ерозія спричиняється порушенням трав'яного покриву при будівельних роботах будь-якого типу;

Ø транспортна ерозія є наслідком порушення рослинності транспортними засобами; особливо відчутна в пустелі і тундрі;

Ø пасовищна ерозія відбувається через ослаблення трав'яного покриву під впливом витоптування чи виїдання тваринами;

Ø вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається внаслідок перенесення ґрунтових частинок повітряними потоками; при сильній дефляції виникають пилові бурі;

Ø водна ерозія викликається перенесенням ґрунтових частинок під дією водних потоків; характерним наслідком є утво­рення ярів;

Ø хімічна ерозія є наслідком нагромадження в ґрунтах окре­мих хімічних компонентів (мінеральних добрив, ядохімікатів, ін.), що руйнують структуру ґрунту.

Переущільнення ґрунтів за своїми екодеструктивними нас­лідками є процесом, дуже близьким до ерозії, і найчастіше стає її початковим етапом.

Переущільнення ґрунтів - це процес руйнування структури ґрунтів під впливом надмірного техногенного тиску на ґрунтову поверхню.

Висушування земель - процес появи в літологічному профілі повітряно-сухих ґрунтів і зниження природної вологості до показника менше 60% повної вологоємності. Висушування обу­мовлює зниження родючості ґрунту, сприяє розвитку ерозійних процесів. Його негативний вплив на сільськогосподарські землі починається при зниженні рівня ґрунтових вод до 1,8 м.

Причинами висушування земель можуть бути як гірничі ро­боти, що супроводжуються утворенням западин, балок, так і недоліки меліоративного проектування через недостатньо висо­кий рівень знань і загальної культури землеробства. Наслідком цього може бути, зокрема, непродумане закладення глибоких висушувальних канав без урахування властивостей ґрунтів і напрямків майбутнього використання осушених угідь.

Висушування земель може спричинятися необачним регулюванням стоку рік і збільшенням глибини водойм. Ці дії мо­жуть інтенсифікувати підземні стоки і тим самим обумовлюва­ти зменшення обводнювання. Висушування земель може виникати внаслідок побудови дамб, обвалування та інших робіт, спря­мованих на відведення поверхневих вод за межі території. Ще одна причина можливого висушування - вирубування лісових насаджень. Це веде до активізації процесів випарування з по­верхні, а отже, і до зниження рівня ґрунтових вод.

Підтоплення земель - це процес підвищення природної во­логості ґрунтів понад 80 % їх повної вологоємності, що відбува­ється під впливом примусового підйому рівня ґрунтових вод у зону аерації.

До підтоплення призводить не тільки нераціональне спору­дження водоймищ. Значна частина підтоплених земель утворю­ється через порушення норм поливу при зрошенні, втрати води (витік) у зрошувальних мережах, через технічну недосконалість проектів зрошення. При цьому особливо інтенсивно підтоплення відбувається в перші 2-3 роки функціонування зрошуваль­ної системи.

Чимало земель зазнають підтоплення внаслідок створення котлованів, траншей та інших земляних споруд. У них накопи­чуються поверхневі та дощові води, які потім з'єднуються з під­земними. Проникаючи в породи, ці води викликають їх обвод­нювання і підвищують рівень ґрунтових вод.

До підтоплення можуть призвести і різні земляні роботи, спрямовані на створення насипних об'єктів (насипів, відвалів тощо). У насипних ґрунтах створюються сприятливі умови для конденсації водяної пари, крім того, такі об'єкти можуть пере­шкоджати природному стоку поверхневих вод і фактично вести до виникнення штучних джерел водозбору.

Досить часто підтоплення спричиняється порушенням стру­ктури верхнього шару ґрунту внаслідок зняття рослинного покрову та викорчовування кореневої системи. Поверхневі ґру­нти втрачають свій природний захисний шар, це може вести до збільшення кількості вологи в породах через кращу проник­ність поверхневих ґрунтів і до збереження вологи в породі вна­слідок відсутності її транспірації рослинністю.

Процеси стійкого довгострокового підтоплення земель нази­ваються заболочуванням.

Забруднення ґрунтів — привнесення і виникнення в ґрунті нових, звичайно нехарактерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня (у межах його найбільших ко­ливань) концентрації названих агентів.

Основними джерелами забруднення ґрунтів є: забруднюючі речовини, що осідають з повітря (тобто первинним у даному ви­падку є атмосферне забруднення); привнесені мінеральні і надмі­рна кількість органічних добрив, пестицидів чи інших хімічних речовин, наприклад, дефоліантів чи засобів обробки ґрунтів (для їх розкислення); речовин, що містяться у воді для поливу; речо­вин, що надходять внаслідок діяльності людини (паливно-мас­тильні матеріали, непередбачені витоки чи розливи матеріалів під час роботи машин, транспортних засобів, а також втрати ре­човин через неправильне збереження на складах і сховищах, у т.ч. під час аварій); виробничі і побутові відходи.

Забруднення ґрунтів змінює перебіг процесу ґрунтоутворен­ня (здебільшого гальмує його), різко знижує родючість ґрунтів, викликає накопичення забруднювачів у рослинах, з яких вони потрапляють в організм людини прямо чи побічно (з рослинни­ми або тваринними продуктами). Ще одним наслідком забруднення ґрунтів є послаблення процесів самоочищення ґру­нтів. Це підвищує загрозу накопичення хвороботворних органі­змів і створює ризик виникнення небезпечних хвороб.

Засолення ґрунтів є однією з форм забруднення ґрунтів і визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів). Засолення зви­чайно обумовлене природним надходженням солей із ґрунтових чи поверхневих вод, але найчастіше причиною є нераціональне зрошення. Ґрунти вважаються засоленими при вмісті більше 0,1% ваги токсичних для рослин солей або 0,25% солей у щіль­ному залишку (для безгіпсових ґрунтів).

Порушення режиму водних систем - це зміна процесів цирку­лювання водних потоків, яка погіршує підтримання стану рів­новаги природних екосистем.

Вода відіграє надзвичайну роль у забезпеченні існування живих організмів.

По-перше, активні процеси обміну речовин в організмах від­буваються тільки у водному середовищі. Поживні речовини і гази надходять до клітин, що їх споживають, тільки в розчине­ному вигляді. Вміст води в активно функціонуючих живих ор­ганізмах коливається від 70 % до 98 %.

По-друге, вода становить основу всього живого на Землі не тільки у кількісному відношенні. Завдяки своєрідним фізико-хімічним властивостям вона забезпечує принципову можливість перебігу процесів метаболізму як у самих організмах, так і на екосистемному рівні. Це відбувається завдяки важливим якіс­ним особливостям води:

Ø вода - дуже міцна хімічна сполука; вона має найбільший з усіх рідин поверхневий натяг - це визначає її високу капі­лярність;

Ø газоподібна вода (водяна пара) легша за повітря, завдяки чому утворюються хмари і відбувається перенесення води в атмосфері;

Ø вода має унікальні діелектричні властивості; виявляючи надзвичайно низьку електропровідність у хімічно чистому вигляді, вода різко посилює її, перетворюючись на чудовий провідник з появою в ній навіть слідів солей;

Ø властивості багатьох речовин, розчинених у воді, залежать від конфігурацій гідратних комплексів зв'язаної води; у свою чергу, це визначає особливості молекулярних біологічних структур.

По-третє, унікальні фізико-хімічні властивості води спри­яють формуванню своєрідної буферної зони, яка «гасить» про­цеси турбулентності, підтримуючи стан стійкої динамічної рів новаги в екосистемах Землі:

Ø вода здатна «гасити» гідродинамічні збурювання;

Ø гідравлічне середовище є чудовим термодинамічним буфе­ром, зокрема, вода має унікальну здатність розширюватися при замерзанні, через що лід набуває густини менше оди­ниці і не тоне у воді; остання, залишаючись у рідкому агре­гатному стані, дає можливість живим організмам існувати під кригою, не замерзаючи;

Ø жодна природна сполука не має такого поєднання надзви­чайно високої питомої теплоємності з високою прихованою теплотою плавлення і випарування;

Ø саме цією властивістю води значною мірою обумовлена ве­лика теплова буферність геосфер, тобто здатність геосфер згла­джувати значні коливання температур.

По-четверте, водні системи є середовищем існування й міг­рації багатьох біологічних видів. Водні об'єкти служать їм дже­релами їжі, транспортними магістралями, домівкою чи репро­дуктивним середовищем (простором розмноження).

З іншого боку, водні артерії, несучи життя всьому живому, самі дуже залежать від стану екосистем, які їх підтримують і оточують (болота, луги, прибережні ліси), а також стану екоси­стем усередині самих водойм.

Усе це обумовлює вразливість водних систем до дії будь-яких видів антропогенного впливу. Розглянемо основні з них.

Зарегулювання стоку рік виникає в результаті створення штучних перешкод, що погіршують природну течію рік. Як правило, такими об'єктами є дамби, які зводяться людиною для підвищення рівня води у водоймах. Первинними наслідками цього виду впливу є затоплення значних площ (що особливо суттєво для рівнинних умов території України), а також зни­ження рівня води на ділянках рік, розташованих за течією ни­жче від дамб. Вторинними ефектами цих явищ можуть бути:

Ø підтоплення (заболочування) площ, які прилягають до за­топлених територій;

Ø збільшення втрат води через посилення поверхневого випа­ровування;

Ø висушування земель, що прилягають до русла рік нижче за течією від дамб;

Ø блокування природних магістралей міграції риби (наприклад на нерест) і річкових тварин;

Ø деградація рослинного і тваринного світу річкових екосистем;

Ø замулення, заболочування та евтрофікація водойм;

Ø загроза виникнення катастрофічних ситуацій у випадку прориву дамб.

Вилучення води з водних об'єктів для промислового і сільсь­когосподарського виробництва може спричинити значне знижен­ня рівня води в річках чи озерах. Це веде не тільки до економіч­них втрат (зростання дефіциту води), але й до деградації водних прибережних екологічних систем.

Зміна русел рік - це штучна деформація напрямку стоку рік. Одним із найбільш небезпечних наслідків цього є порушен­ня усталеного режиму водообміну між водними об'єктами і при­бережними екосистемами. З одного боку, біоценози втрачають «звичне» джерело вологи, з іншого - ріки залишаються без при­родного екологічного захисту і біорегуляторів (прибережних лісів, лугів, природної рослинності і тварин - мешканців коли­шнього русла). Малі ріки міліють внаслідок вирубування при­бережних лісів, втрачають у результаті «випрямлення» русел свої смарагдові луги і болотні фільтри. Втрачаючи свої джере­ла, що замулюються сповзаючою з берегів землею, малі ріки поступово вмирають.

Порушення екосистем, які підтримують водні об'єкти, викликає зміни стану рослинних і тваринних ресурсів, що пря­мо чи опосередковано пов'язані з підтриманням стану рівнова­ги водних об'єктів. Особливої шкоди завдають вирубування при­бережних лісів, переорювання лугів, осушення боліт, а також процеси, які прямо чи опосередковано ведуть до знищення тва­рин, що живуть у даних екосистемах (наприклад, внаслідок використання ядохімікатів). Водні об'єкти, позбавлені біоти, яка їх підтримує, швидко деградують. До цього ж результату веде вже згаданий процес зміни русел рік.

Трансформація рельєфу - це порушення форм земної поверхні, яке змінює природні процеси переміщення водних потоків і повітряних мас, а також шляхи міграції біологічних об'єктів.

Процеси антропогенної трансформації рельєфу звичайно кла­сифікуються на дві групи: прямого впливу (первинні) і непря­мого впливу (вторинні).

Процеси прямого впливу, у свою чергу, поділяються на дві категорії. До першої категорії належить утворення так званих вироблених поглиблень: кар'єрів, шахт, котлованів, тунелів, каналів, ставків, водоймищ. Другу категорію складає утворен­ня насипних форм рельєфу: відвалів, валів, териконів, дамб, гребель, засипаних ярів.

Процеси непрямого впливу на рельєф виявляються в акти­візації вторинних форм трансформації ландшафтів під впливом раніше спричинених антропогенних змін. До подібних процесів належать: утворення так званих «оживлених» ярів, зсувів, осі­дання ґрунту в місцях підземного видобутку корисних копалин ерозія морського берега внаслідок використання прибережних ґрунтів (скель, піску).

Для запобігання вторинним процесам трансформації рельє­фу використовують ряд комплексних заходів: терасування й обваловування схилів - для попередження ерозії ґрунтів і утворення ярів; формування дренажної мережі та шляхів від­воду води - для уникнення підтоплення земель; спеціальні землезахисні конструкції - проти зрушень і відвалів; берегоукріплюючі спорудження - для запобігання ерозії берегу моря чи ріки.

Руйнування (усунення) природних геологічних об'єктів є однією з форм трансформації рельєфу місцевості. Однак порів­няно з охарактеризованими вище процесами даний вид впливу відбувається в протилежному напрямку. Якщо названі вище види деструкції ландшафтів пов'язуються з формуванням «нерівнос­тей» на земній поверхні, то цей вид трансформації, навпаки, пов'язаний з ліквідацією природних підйомів та поглиблень поверхні: гір, скель, пагорбів, ярів тощо, тобто зі штучним «ви­рівнюванням» рельєфу.

Штучно «вирівняні» ландшафти дуже зручні для людини, але такий вид трансформацій може спричинити серйозні еколо­гічні наслідки, які, щоправда, можуть проявитися через знач­ний інтервал часу. Справа в тому, що до згаданих природних «нерівностей» встигають пристосуватися існуючі там біоцено­зи, які утворюють екосистеми саме в поєднанні з даними геоло­гічними об'єктами. Ці форми рельєфу, які можуть здаватися непотрібними, насправді виконують дуже важливі екологічні функції, що підтримують системний метаболізм. На скелях можуть гніздитися птахи, пагорби можуть створювати необхідний мікроклімат для рослин і тварин, яри - служити водоводами для весняних і зливових потоків чи шляхами міграції тварин та насіння рослин тощо.

Часто людина навіть може завдати шкоди, ліквідуючи ті наслідки своєї попередньої екодеструктивної діяльності, до яких природа вже встигла пристосуватися. Йдеться про руйнування так званих реліктових форм трансформації ландшафтів, що з'явилися внаслідок діяльності людини десятки і сотні років тому: курганів, валів, старих гірничих виробок тощо.

Пневматичний вплив на природне середовище є одним із видів фізичного забруднення. Він пов'язаний із генерацією під час антропогенної діяльності енергетичних імпульсів: разових (у результаті вибухів) чи у формі періодично повторюваних ко­ливань (шум і вібрація).

Джерела планованих імпульсів - це військові дії, випробу­вання зброї і будівельні роботи. Хоча ці вибухи здійснюються в плановому порядку, наслідки їх впливу на геологічне й антропо­генне середовище не завжди передбачувані і можуть завдавати значних збитків економіці та об'єктам природного середовища.

Вибухи можуть спричинити будь-яку із згаданих вище форм руйнації рельєфу. Часто вторинні наслідки вибухів (зсуви, лави­ни, цунамі) своїм енергетичним впливом на середовище можуть на кілька порядків перевищувати силу імпульсу самого вибуху. За однією з гіпотез більшість землетрусів провокується антропогенною діяльністю, зокрема випробуваннями ядерної зброї.

Причинами незапланованих вибухів є техногенні аварії і катастрофи (вибухи на виробництвах, ємкостей з небезпечними речовинами, трубопроводів, транспортних засобів тощо), інци­денти, пов'язані зі зберіганням вибухових речовин і неправиль­ною експлуатацією вибухових пристроїв.

Причинами шуму і вібрації, достатніми для деструктивно­го впливу на рельєф, можуть бути різні технічні пристрої, ве­ликі транспортні засоби (особливо авіаційні), запуски косміч­них апаратів.

Вплив на біоту здійснюється внаслідок антропогенних проце­сів, які прямо чи опосередковано діють на біологічні об'єкти (рослинний світ і царство тварин) аж до їх знищення, або ве­дуть до погіршення їх репродуктивних чи інших функцій.

Говорячи про негативні наслідки впливу на біоту, звичайно виділяють два основні аспекти: екологічний і моральний. Еко­логічні наслідки пов'язані з погіршенням екологічних функцій біоценозів, порушенням їх динамічного рівноважного стану (за­міною на інший небажаний для людини вид рівноваги), дегра­дацією екосистем - унаслідок ушкодження і вилучення части­ни біологічних об'єктів, порушення умов їх життєдіяльності, блокування усталених зв'язків між організмами.

Моральні наслідки звичайно пов'язують із тим моральним збитком, якого зазнає людина, вихована на засадах поваги до будь-яких форм життя на Землі, при знищенні інших предста­вників фауни чи флори або нанесенні їм ушкоджень. Саме цей моральний аспект здебільшого є причиною багатьох «енвайронменталістських» рухів на Заході. При цьому деякі з них узагалі заперечують будь-які форми вбивства тварин, відмовляючись із цієї причини від вживання м'ясної і рибної їжі, носіння шкіря­ного і хутряного одягу. Інші, визнаючи необхідність споживан­ня м'яса і використання шкіряного одягу, вважають амораль­ним тільки невмотивоване заподіяння шкоди тварині. Як най­більш несприятливі дії поряд з іншими називаються проведен­ня наукових експериментів над тваринами і використання їх у промисловому тестуванні.

Процеси прямого впливу спричинюють ушкодження або загибель біологічних об'єктів. До подібних процесів відносять усвідомлені або непередбачені дії людини. Усвідомлені дії по­в'язані з полюванням, збиранням, рибальством, промисловою заготівлею рослин, вирубуванням лісів, знищенням рослин і тва­рин унаслідок промислового або цивільного будівництва.

Звичайно за первинними процесами прямого впливу на біо­ту відбуваються вторинні процеси деградації екосистем. Так, вирубування лісів веде до заміни біоценозів і появи пустель. Вилучення біологічних видів при досягненні критичного міні­муму популяції веде до її деградації та вимирання.

Напевно, особливо уважно слід поставитися до промислово­го культивування та споживання сільськогосподарських рослин і тварин, а також використання останніх для проведення експе­риментів. Саме сільськогосподарське виробництво звичайно рі­дко кваліфікують як форму екодеструктивного впливу. Ймовір­но, це пояснюється тим, що контрольоване сільськогосподарсь­ке виробництво і споживання біологічних об'єктів вважається не пов'язаним напряму з порушенням функціонування природ­них екосистем. Більш того, контрольоване людиною відтворен­ня рослинних культур і тварин іноді рятує їх від повного зник­нення в природних умовах (як це сталося із зубрами, лосями, багатьма породами хутрових). Облишимо поки що, м'яко кажу­чи, дискусійну тезу про екологічну безпечність самого сільсько­господарського виробництва. Моральний же аспект даного виду природокористування виправдовується «мотивованістю» спожи­вання даного виду ресурсів для забезпечення продуктами хар­чування, одягом або промисловою сировиною. Інша річ - вико­ристання тварин в експериментах і промисловому тестуванні. Практично за тих самих екологічних наслідків останній вид впливу несе в собі куди більш вагомий тягар моральної де­струкції. Припускаючи можливість задоволення своїх непершочергових потреб за рахунок життя тварин чи завдавання їм стра­ждань, людина руйнує свою власну природу. Не випадково остан­нім часом поширюються рухи за заборону або, принаймні, мак­симальне обмеження подібної діяльності.

До речі, моральний аспект впливу на біоту присутній і у всіх інших видах екодеструктивних процесів. Актуальність його обумовлена тим рівнем технічної потужності, якого досягло люд­ство. Не стримувана внутрішніми моральними обмеженнями, людина перетворюється на «технократичного монстра». Використання вибухівки в рибному промислі, а гелікоптерів і авто­матів - у полюванні на тварин перетворюють шляхетний поєди­нок між людиною і твариною на акт винищення останніх.

Форми непрямого впливу на біоту пов'язані з порушенням рівноваги природних екологічних систем. Основні причини цих явищ обумовлені діями людей, які через свою неосвіченість, неуцтво, технічну неспроможність, моральну недосконалість не можуть або не хочуть передбачати і запобігати вторинним наслідкам впливу на біоту. До таких найбільш характерних проце­сів можна віднести:

Ø блокування технічними спорудами (трубопроводами, дамба­ми, насипами, транспортними магістралями) або об'єктами первинної екодеструктивної діяльності (кар'єрами, відвала­ми, каналами) шляхів міграції тварин; зокрема, величезну шкоду популяціям тварин можуть завдавати в тундрі трубо­проводи, що перерізають звичні шляхи міграції тварин;

Ø ускладнення або повне блокування пересування тварин, спря­мованого на задоволення репродуктивних функцій; прикла­дом є каскади водоймищ, що перешкоджають нересту риби;

Ø порушення умов зростання рослин і проживання тварин; конкретними причинами можуть бути: різноманітні види за­бруднення, кислотні дощі, так звані чинники неспокою (шуми, вибухи, вібрація); останні особливо суттєві для тва­рин у періоди розмноження;

Ø спрощення екологічних зв'язків; цей вид деструктивного впливу М.Ф. Реймерс порівняв із фізичними процесами, що відбуваються в провідниках: «для забезпечення цілісності біосфери даного типу нею має йти «струм» (через біоценози повинна проходити енергія сонця) певної сили. При зник­ненні значної кількості видів - «дротів» - інші почнуть «пе­регоряти» (вимирати) подібно до запобіжників в електроме­режі, і може виникнути загроза існуванню всієї тваринної речовини біосфери;

Ø гіпертрофія кількості популяцій деяких біологічних видів, які, на думку людини, є «більш корисними», ніж інші види; при­родно, це погіршує умови життя тих самих «інших видів»;

Ø порушення екологічної рівноваги внаслідок вилучення частини популяцій або привнесення (інтродукування) чужорідних для даної екосистеми екологічних видів.

Дата добавления: 2014-11-29