Тести до п. 4.1.1

Теми

* Яка різниця між американськими і європейськими поглядами на розуміння педагогіки вищої школи?

* В чому полягає об’єкт і предмет педагогіки вищої школи?

* В чому полягає суть поняття педагогіки вищої школи? Яке місце педагогіки вищої школи в структурі педагогічних наук?

* Які основні категорії педагогіки вищої школи? Які її завдання та функції?

Змістовий модуль 4

СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ 3

Навчальний елемент 4.1. ОСОБЛИВІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Навчальний елемент 4.2. СКЛАДОВІ УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Навчальний елемент 4.3. ПЕДАГОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Навчальний елемент 4.1

ОСОБЛИВІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

4.1.1.Психолого-педагогічні вимоги до викладача вищої школи

4.1.2. Педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу

4.1.2. Забезпечення результативності навчально-пізнавальної діяльності студентів

4.1.3.Педагогічна культура викладача ВНЗ

4.1.4. Комунікативна культура викладача ВНЗ.

4.1.1.Психолого-педагогічні вимоги до викладача вищої школи

??

??Більш поширеним у вищій школі є поняття науково-педагогічний працівник – вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною і науковою або науково-технічною діяльністю у ВНЗ та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації.

Посади науково-педагогічного працівника можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку. Основними посадами науково-педагогічних працівників ВНЗ III-IV рівнів акредитації є: асистент, викладач, директор бібліотеки, працівник бібліотеки, доцент, професор, завідувач кафедри, декан, проректор, ректор.

Асистент – це перша науково-викладацька посада, на яку призначають за результатами конкурсу з числа випускників вищої школи з професійним ступенем магістра, інженера чи лікаря. Функцією асистента є проведення семінарських та практичних занять зі студентами академічних груп. Асистент обов’яково здійснює науково-дослідну роботу, що є підставою для його кар’єрного зростання. Асистент – це.також помічник професора у читанні лекцій в тому випадку, коли є необхідність у проведенні експериментів.

Викладач – фахівець із необхідною вищою фаховою і психолого-педагогічною підготовкою, який здійснює педагогічну, навчально-виховну та організаційно-методичну роботу у ВНЗ різних рівнів акредитації.

Доцент – вчене звання для викладачів. Присвоює Міністерство освіти і науки України особам, які мають, як правило науковий ступінь кандидата наук, друковані наукові праці, або винаходи, обрані на посаду доцента за конкурсом і працюють на цій посаді не менше року.

Професор – вчене звання, що присвоюється найбільш кваліфікованим викладачам вищих навчальних закладів і науковим співробітникам науково-дослідних установ за клопотанням цих установ. Звання професора присвоюється особам, які мають учений ступінь доктора наук, а в окремих випадках – висококваліфікованим спеціалістам, які не здобули вченого ступеня, але мають великі заслуги в галузі науки, техніки, в благодійній педагогічній діяльності, а також є авторами друкованих праць і навчально-методичних посібників.

Звання професор працівникам науково-дослідних установ присвоює Вища атестаційна комісія, а працівникам ВНЗ – Міністерство освіти і науки України.

Завідувач кафедри – здійснює наукове й методичне керівництво роботою колективу професорів, викладачів і наукових співробітників, що входить до складу кафедри навчального закладу, а також керує підготовкою науково-педагогічних кадрів з однієї або кількох споріднених дисциплін. Завідувач кафедри, як правило, професор або доктор наук, обирається за конкурсом (рішення вченої ради ВНЗ за результатами конкурсу приймається таємним голосуванням). У ВНЗ завідувач кафедрою водночас здійснює науково-дослідну, навчальну й методичну роботу (читає лекції, керує курсовим і дипломним проектуванням, курсовими й дипломними роботами, аспірантською підготовкою, відвідує навчальні заняття, контролює виробничу роботу й практику студентів тощо).

Декан – керівник факультету у ВНЗ, в закладі перепідготовки кадрів або підвищення кваліфікації. Здійснює керівництво факультету за допомогою органу адміністративно-навчального управління – деканату. Він персонально відповідає за підбір викладачів факультету, за якість навчальної, наукової і виховної роботи на факультеті, очолює раду факультету. Зазвичай обирається професорами, викладачами і науковими співробітниками факультету з числа провідних науковців, професорів і доцентів.

Ректор -

Основними напрямами діяльності викладача вищого навчального закладу є: навчальна, науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча.

Навчальна діяльність – це цілеспрямована й упорядкована сукупність дій, прийомів і операцій, що забезпечують мотиваційну й активну включеність суб’єктів діяльності в організований дорослими процес навчання. За Ю.Бабанським навчальна діяльність вимагає від її організаторів і виконавців бачити в ній мету, мотив, зміст, способи дій, регулювання і контроль за її результатами.

Науково-методична діяльність пов’зана з підготовкою навчального процесу, його забезпеченням і удосконаленням

Виховна діяльність полягає в організації виховного впливу на майбутніх фахівців у процесі викладання навчальних дисциплін і в поза аудиторній роботі.

Науково-дослідна діяльність має за мету організацію наукових досліджень у певній галузі знань, підвищення наукового рівня та розвитку творчого потенціалу викладача і студента.

Дорадча діяльність має на меті надання професійної допомоги виробничникам, проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів. Це також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.

Найбільшого ефекту досягається у випадку єдності вказаних функцій.

Розглянемо професійні та особистісні якості викладача.

Практика роботи викладачів вищих навчальних закладів свідчить, що комплексним показником, який характеризує якість виконання науково-педагогічним працівником його функцій, є професіоналізм під ким розуміється сукупність знань, навичок поведінки та дій, що свідчать про професійну підготовку, навченість, придатність людини до виконання професійних функцій.

Професіоналізм педагога вищої школи має свою специфіку і полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь:

- соціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання);

- психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання);

- методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів);

- організаційних (оволодіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керування діяльністю студентів).

Досліджуючи рівень професіоналізму, М.Кузьміна здійснила диференціацію викладачів таким чином:

I рівень – репродуктивний (недостатній) полягає в умінні викладача передати студентам ту інформацію, якою володіє сам;

II рівень – адаптивний (низький) передбачає уміння пристосовувати виклад матеріалу до особливостей аудиторії;

III рівень – локально-моделюючий (середній) передбачає володіння педагогом стратегіями передавання знань з окремих розділів і тем;

IV рівень – системно-моделюючий (високий) полгає в умінні формувати систему знань, умінь і навичок з навчальної дисципліни загалом;

V рівень – системно-моделюючий (вищий) передбачає здатність педагога перетворювати свій предмет на засіб формування особистості студентів.

Перехід викладача з більш низьких рівнів на більш високі досягається в процесі професійного самовдосконалення: через самоосвіту (самостійне оволодіння найновішими досягненнями), залучення до системи підвищення кваліфікації, накопичення і осмислення передового педагогічного досвіду, аналізу власних здобутків і на цій основі реконструювання власної діяльності та через самовиховання (вивчення особистісних психологічних властивостей, і на цих засадах їх удосконалення, перебудова установок, цінностей, моральних орієнтацій, потреб, інтересів, методів педагогічної діяльності). На думку науковців (С.Вітвицька) єдність професіоналізму знань, професіоналізму спілкування та професіоналізму самовдосконалення дозволяє забезпечити розвиток цілісної системи – професіоналізму діяльності педагога [??, с.72-73] [Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.].

Аналіз наукових досліджень та практики діяльності викладачів вищих навчальних закладів дозволив нам виявити вимоги до якостей особистості, що визначають ефективність взаємодії педагога і вихованця.

Однією з важливих вимог до особистості викладача науковці (М.Фіцула та ін.) висувають наявність у нього «педагогічної вираженість», що розглядається як своєрідна настанова на педагогічну діяльність і психологічна готовність до неї. Вона знаходить вияв у спрямованості прагнень і бажані виховувати і навчати студентів, удосконалювати моделі спілкування, поведінки та взаємодії з ними. Педагогічна вираженість має органічно поєднуватися з розумною любов’ю до вихованців та педагогічною вимогливістю.

Важливою вимогою до особистості викладача є умова виховання патріотів, гідних громадян, висококваліфікованих фахівців, носіїв національної культури. Це може зробити тільки педагог з високими моральними якостями, патріот з усвідомленим громадським обов’язком, який щоденно надає своїм вихованцям уроки моральності.

Дайте тлумачення словам К.Ушинського: «У вихованні все повинно базуватися на особі виховател, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч як хитро він був придуманий, не може замінити особистості у справі виховання». [??, с.123] [Ушинський К.Д. Твори у 6 т. – К.: Рад. шк.., 1982. – Т.1.].

Наступною важливою вимогою до викладача є його взаємодія зі студентами. Вона впливає на становлення особистості молодої людини, оскільки дуже багато з того, що людина набуває в студентські роки, залишається з нею на все життя і визначає її життєву траєкторію. Тому викладач має бути ерудитом – різнобічно освіченою людиною. Окрім фундаментальних знань свого предмета та методики його викладання він повинен володіти ґрунтовними знаннями в галузі філософії, соціології, етики, політики, мистецтва, сучасної науки і техніки. Ерудованість допоможе йому бути цікавим співрозмовником, викликати повагу студентів і бути для них взірцем творчого відношення до праці, прикладом для наслідування.

Робота викладача вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття потреб та вимог суспільства і відповідного коригування своєї роботи. Ця вимога до викладача ВНЗ набуває особливої значущості в сучасному постіндустріальному, інформаційному суспільстві, яка потребує від особистості багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь і відповідного мислення. Вища школа як один з найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі активних суб’єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Відповідно інноваційність має характеризувати професійну діяльність викладача ВНЗ. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є його налаштованість на творчий пошук упровадження новітніх досягнень психолого-педагогічної науки в повсякденну практику, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду, прагнення до освоєння та застосування нових педагогічних технологій, активних форм і нових методів організації навчально-виховного процесу.

Важливою вимогою до викладача у педагогічній діяльності є спостережливість та уважність. Спостерігаючи за студентами, викладач отримує інформацію про їх індивідуально-психологічні особливості, відношення до навчальної діяльності, до студентів і викладачів, складає уявлення про здібності юнаків і дівчат, їх психічні стани та настрої тощо. Ці знання викладач повинен оптимально використати при організації навчально-пізнавальної та науково-дослідної діяльності вихованців, забезпечення індивідуального підходу до них.

Однією з вимог до викладача є уміння довгий час концентрувати увагу. Вона особливо потрібна у процесі проведення навчальних занять, адже йому слід логічно і науково обґрунтовано викласти значний об’єм інформації, не припускатися помилок у термінах, формулах, обчисленнях, забезпечити логіку викладу і водночас тримати в полі зору велику студентську аудиторію. Студенти добре сприйматимуть навчальний матеріал, якщо викладач може логічно, конкретно і чітко сформулювати свою думку, дохідливо, переконливо пояснити, використовуючи літературну мову.

Особливою вимогою до особистості викладача є наявність педагогічної тактовності – почуття міри у застосуванні засобів педагогічного впливу на студентів. педагогічний такт проявляється в умінні належним чином поводитися у певній педагогічній ситуації, знаходити педагогічно доцільну лінію поведінки: просто і переконливо розмовляти, ставити розумні і педагогічно обґрунтовані вимоги, поважати гідність студентів. прояв педагогічної тактовності є однією з важливих умов формування авторитету викладача, одне з джерел сили і ефективності його впливу як на студентський колектив у цілому, так і на кожного студента зокрема.

Необхідними рисами викладача мають бути також самокритичність та потреба у постійному самовдосконаленні, дисциплінованість і висока вимогливість до себе.

Загальновідомо, що педагогічна професія вимагає постійного і значного емоційного, інтелектуального і фізичного напруження. Соціально-психологічними та психологічними дослідженнями (О.Морозов, Д.Чернилевський) виявлено, що через 10-15 років педагогічної діяльності в структурі особистості фахівця виникають зміни, які отримали назву професійних деформацій. Виділяють загально педагогічні, типологічні, специфічні та індивідуальні деформації.

Загально педагогічні деформації характеризуються змінами, які є побічними у всіх осіб, котрі займаються педагогічною діяльністю. Вони проявляються: у процесі взаємодії зі студентами викладач використовує в основному, авторитарний стиль керівництва: «Ви повинні робити так, як я цього вимагаю», «Я сказав (ла), отже виконуй». У поведінці педагога починають переважати надмірна самовпевненість, ментарство, догматизм, відсутність гнучкості у спілкуванні з колегами і студентами.

Типологічні деформації викликаються у результаті поєднання в поведінкові комплекси індивідуальних особливостей викладача з відповідними структурами функцій педагогічної діяльності. Науковці (Т.Ларі) виокремлюють такі:

1. Педагог-«комунікатор», для якого характерними є надмірна комунікабельність, скорочення дистанції зі студентами, намагання обговорити глибоко особистісні теми приватного життя. Як правило, викладач такого типу багато уваги приділяє спілкуванню на сторонні теми і недостатньо – змісту навчального матеріалу. Самооцінка викладача зазвичай занижена. Переважає співробітницько-кондефікаційний тип міжособистісних стосунків.

2. Педагог-«організатор» - викладач з високою самооцінкою, владно-лідируючими або незалежно-домінуючим типом міжособистісних стосунків, гіпертимною акцентуацією характеру. Він намагається підкорити собі оточуючих, одноосібно і авторитарно керувати ними. Такий педагог надзвичайно активний, втручається у справи студентів і колег, намагається навчити їх «діяти правильно». «Організатори» залюбки реалізують свої здібності в громадських організаціях, неформальних об’єднаннях, партіях і т.п.

3. Педагог-«інтелект» - особистість з тяжінням до недовірливо-скептичних міжособистісних відносин (найчастіше з 20-25 річним стажем роботи). Це люди, у котрих сформувались схильність до філософських розмірковувань та мудрування. Залежно від умов «інтелекти» можуть стати «моралізаторами», які вбачають навколо себе тільки негативне, вихваляючи минуле і підкреслюючи аморальність сучасної молоді, або ж завдяки здібностям до самоаналізу, зануритись у власні переживання, зайнятись спогляданням оточуючого світу і роздумами про його недосконалість.

4. Педагог-«предметник» намагається внести елементи науковості в кожну, навіть побутову ситуацію. Студентів і колег зазвичай сприймає через призму відношення до навчальної дисципліни, ку викладає. «Предметники» - це люди як із завищеною так і з заниженою самооцінкою, незалежно-домінуючим, відповідально-великодумним, недовірливо-скептичним типом міжособистісних стосунків.

Специфічні деформації особистості педагога обумовлені специфікою навчальної дисципліни. Яку він викладає. Ця дисципліна накладає відбиток на одяг, міміку, манери спілкування тощо Так, наприклад, філологи можуть належати до демонстративного, екзальтованого чи тривожного типів акцентуацій (за К.Леонгардом). Їм може бути властива висока контактність, комунікабельність, яскравість почуттів. Водночас такі негативні риси як потреба бути весь час у центрі уваги, швидкі коливання настрою, імпульсивність можуть зробити таких педагогів предметом жартів, героями гумористичних розповідей студентів тощо. Так звані «технарі» можуть бути глибокими інтровертами, абстрагуючись від вияву емоцій та почуттів і т.п.

Індивідуальні деформації визначаються змінами, які відбуваються з підструктурами особистості і зовнішньо не пов’язані з процесом педагогічної діяльності, коли паралельно становленню професійно важливих для викладача рис відбувається розвиток якостей, які на перший погляд не мають відношення до педагогічної професії. До таких викладачів характерні низький рівень контактності, замкнутість, відірваність від реалій життя. Вони прагнуть усамітнення, типовими є емоційна холодність, ідеалістичність та ригідність мислення, впертість, занудство, безпричинне бурчання. Для інших характерні хвастощі, егоцентризм, блюзнірство. Третім притаманна необдуманість дій, розповсюдження пліток, лінощі, ухиляння від виконання своїх обов’язків.

Для запобігання професійних деформацій, порушень структури особистості необхідно стимулювання педагогів до само діагностування, корекції та самокорекції.

ПЕРЕВІРТЕ ВАШІ ЗНАННЯ

Із запропонованих варіантів виберіть правильну й найповнішу відповідь

1. науково-педагогічний працівник – це

а) вчений, який займається професійно педагогічною і науковою або науково-технічною діяльністю у ВНЗ та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації;

б) вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною діяльністю у ВНЗ та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації;

в) вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною і науковою або науково-технічною діяльністю у ВНЗ;

г). вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною і науковою або науково-технічною діяльністю у ВНЗ та закладах післядипломної освіти III-IV рівнів акредитації;

д) інша відповідь (правильна відповідь г).

2. Навчальна діяльність – це

а) цілеспрямована й упорядкована сукупність дій, прийомів і операцій, що забезпечують мотиваційну й активну включеність суб’єктів діяльності в організований дорослими процес навчання;

б) це цілеспрямована й упорядкована сукупність дій, прийомів і операцій, що забезпечують мотиваційну включеність суб’єктів діяльності в організований дорослими процес навчання;

в) це цілеспрямована й упорядкована сукупність дій, прийомів і операцій, що забезпечують мотиваційну й активну включеність суб’єктів діяльності в організований процес навчання;

г) це упорядкована сукупність дій, прийомів і операцій, що забезпечують мотиваційну й активну включеність суб’єктів діяльності в організований дорослими процес навчання.

д) інша відповідь (правильна відповідь а)

3. Основними напрямами діяльності викладача вищого навчального закладу є:

а) науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча.

б) навчальна, науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча;

в) навчальна, науково-дослідна, виховна та дорадча;

г) навчальна, науково-методична, науково-дослідна;

д) інша відповідь (правильна відповідь б)

4. професіоналізм – це

а) сукупність знань та дій, що свідчать про професійну підготовку, навченість, придатність людини до виконання професійних функцій;

б) сукупність знань, навичок поведінки та дій, що свідчать про професійну підготовку, навченість, придатність людини до виконання професійних функцій;

в) сукупність знань, навичок, що свідчать про професійну підготовку, навченість, придатність людини до виконання професійних функцій;

г) сукупність знань, навичок поведінки та дій, що свідчать про професійну підготовку;

д) інша відповідь (вірна відповідь б).

5. Професіоналізм педагога вищої школи має свою специфіку і полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь:

а) соціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання); психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання); методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів); організаційних (оволодіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керування діяльністю студентів).

б) психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання); методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів); організаційних (оволодіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керування діяльністю студентів).

в) соціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання); психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання); методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів);.

г) соціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання); методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів); організаційних (оволодіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керування діяльністю студентів).

д) інша відповідь (правильна відповідь а)

6. «Педагогічної вираженість», розглядається як своєрідна настанова на педагогічну діяльність і психологічна готовність до неї. Вона знаходить вияв у:

а) спрямованості прагнень і бажані виховувати і навчати студентів, удосконалювати моделі спілкування, поведінки та взаємодії з ними;

б) спрямованості прагнень і бажані виховувати і навчати студентів, має органічно поєднуватися з розумною любов’ю до вихованців та педагогічною вимогливістю;

в) спрямованості прагнень навчати студентів, удосконалювати моделі спілкування, поведінки та взаємодії з ними, має органічно поєднуватися з розумною любов’ю до вихованців та педагогічною вимогливістю;

г) спрямованості прагнень і бажані виховувати і навчати студентів, удосконалювати моделі спілкування, поведінки та взаємодії з ними, має органічно поєднуватися з розумною любов’ю до вихованців та педагогічною вимогливістю;

д) інша відповідь (правильна відповідь г).

7. Дорадча діяльність викладача має на меті

а) надання допомоги студентам, проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів, а також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.

б) проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів, а також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.

в) надання професійної допомоги виробничникам, проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів, а також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.

г) надання професійної допомоги виробничникам щодо підвищення якості виробничих процесів, а також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.

д) інша відповідь (правильна відповідь в)

8. Педагогічної тактовності викладача – це:

а) уміння належним чином поводитися у певній педагогічній ситуації, знаходити педагогічно доцільну лінію поведінки: просто і переконливо розмовляти, ставити розумні і педагогічно обґрунтовані вимоги, поважати гідність студентів. прояв педагогічної тактовності є однією з важливих умов формування авторитету викладача, одне з джерел сили і ефективності його впливу як на студентський колектив у цілому, так і на кожного студента зокрема;

б) почуття міри у застосуванні засобів педагогічного впливу на студентів. педагогічний такт проявляється в умінні належним чином поводитися у певній педагогічній ситуації, знаходити педагогічно доцільну лінію поведінки: просто і переконливо розмовляти, ставити розумні і педагогічно обґрунтовані вимоги, поважати гідність студентів. прояв педагогічної тактовності є однією з важливих умов формування авторитету викладача, одне з джерел сили і ефективності його впливу як на студентський колектив у цілому, так і на кожного студента зокрема.

в) уміння ставити розумні і педагогічно обґрунтовані вимоги, поважати гідність студентів. прояв педагогічної тактовності є однією з важливих умов формування авторитету викладача, одне з джерел сили і ефективності його впливу як на студентський колектив у цілому, так і на кожного студента зокрема;

г) почуття міри у застосуванні засобів педагогічного впливу на студентів;

д) інша відповідь (правильна відповідь б).

9. Викладач - ерудитом – це

а) різнобічно освічена людина, яка окрім фундаментальних знань свого предмета та методики його викладання повинна володіти ґрунтовними знаннями в галузі філософії, соціології, етики, політики, мистецтва, сучасної науки і техніки.

б) різнобічно освічена людина, яка окрім фундаментальних знань свого предмета, повинна володіти ґрунтовними знаннями в галузі філософії, соціології, етики, політики, мистецтва, сучасної науки і техніки;

в) різнобічно освічена людина, яка окрім фундаментальних знань свого предмета та методики його викладання повинна бути фізично здоровою;

а) різнобічно освічена людина, яка окрім фундаментальних знань свого предмета та методики його викладання повинна володіти підприємницькими навичками;

д) інша відповідь (правильна відповідь а).

10. До професійних деформацій відносять:

а) загально педагогічні, типологічні, специфічні та індивідуальні деформації;

б) типологічні, специфічні та індивідуальні деформації.

в) загально педагогічні, специфічні та індивідуальні деформації.

г) загально педагогічні, типологічні, та індивідуальні деформації.

д) інша відповідь (правильна відповідь а)

4.1.2. Педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу

Провідною метою модернізації вищої освіти в Україні є досягнення принципово нового рівня якості підготовки випускника вищої школи. В умовах впровадження компетентнісного підходу з змінюється сам зміст поняття «знання». Сьогодні науковці, практики, представники ділового світу занепокоєнні занадто високою академічністю знань, які отримують студенти, не розвиненістю у випускників вищих шкіл вмінь керуватися отриманими знаннями, застосовувати їх на практиці. вирішення цих завдань значною мірою залежить від педагогічних кадрів – викладачів, які безпосередньо забезпечують успіх вищих навчальних закладів у підготовці майбутніх фахівців. Викладачі вищої школи у сучасних умовах є головним суб’єктом інновації у сфері вищої освіти, інноваційного розвитку вищого навчального закладу і успішного врахування зовнішніх факторів інноваційних процесів у суспільстві.

Загальновизнано, що в умовах компетентнісного підходу до підготовки фахівців з вищою освітою поняття «якість освіти» набуває нового звучання і охоплює не тільки знання уміння й навички, а й особистісні утворення особистості, що забезпечують їй успіх у подальшій професійній діяльності. крім того, виконати сучасні вимоги до організації навчального процесу у вищій школі (щодо особистісної орієнтації навчального процесу; використання інтерактивних і сучасних інформаційних технологій навчання; спрямованості навчання на особистісний, професійний і творчий розвиток майбутніх фахівців; формування у них професійно-значущих якостей, здатності до самостійного поповнення знань, навчання упродовж життя тощо), що спрямовані на підвищення якості підготовки фахівця з вищою освітою, здатний лише викладач із сформованою педагогічною компетентністю.

Педагогічну компетентність викладача вищого навчального закладу розглядаємо як інтегровану професійно-особистісну характеристику викладача, що забезпечує ефективність викладацької діяльності у вищому навчальному закладі та відображає: рівень сформованості професійно-значущих для педагогічної діяльності якостей його особистості; результат його педагогічної підготовки (сформованість педагогічних компетенцій), який визначається сукупністю ціннісних та мотиваційних установок, необхідним обсягом знань та умінь, рівнем педагогічної майстерності та досвідом діяльності у вищій школі. Педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу можна структурно подати у вигляді окремих компетенцій. Компетенція відповідно до європейського контексту включає знання й розуміння (теоретичне знання академічної області, здатність знати й розуміти), знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання як бути (цінності як невід’ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті). Таким чином, поняття «компетенція» включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій).

За таких умов постає проблема створення цілісної системи формування педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу. Актуальність цього завдання посилюється такими факторами.

По-перше, сьогодні спостерігається недостатня увага до професійно-педагогічної підготовки викладачів вищої школи як в умовах магістратури, так і в системі підвищення кваліфікації. Разом з тим, коли конкуренція між вищими навчальними закладами за контингент студентів значно зросла, пріоритетне значення надається ефективній організації навчального процесу, якісному навчанню. Переваги надаються вищому навчальному закладу, де викладачі розуміються у психологічних особливостях студентської аудиторії, орієнтуються у сучасних досягненнях педагогічної науки і практики, володіють різноманітними інтерактивними технологіями навчання; засобами і методиками професійно-творчого розвитку і саморозвитку студентів. Саме тому викладач повинен постійно поповнювати свої знання у предметній галузі і водночас турбуватися про своє професійне зростання як педагога, розвивати власний стиль педагогічної діяльності; опановувати новітніми знаннями у галузі педагогіки і психології, методики викладання, підвищувати рівень педагогічної майстерності. Зміщення акцентів у меті вищої освіти з формування фахівця на вирішення проблеми комплексного розвитку особистості студента, підготовки його до творчої професійної діяльності в умовах швидкозмінного інноваційного розвитку суспільства вимагає від викладача оволодіння новими компетенція ми.

По-друге, студентський контингент у будь-якому вищому навчальному закладі за останні десять років значно змінився, тому традиційні підходи до навчання студентів можуть виявитися неефективними. З одного боку, відкритість суспільства, інформаційне середовище і технології сприяють підвищенню інтелектуального і технологічного рівня студентства, а, з іншого, дестабілізація соціокультурного процесу у суспільстві, зміст інформаційного середовища, розрив між цінностями, що декларуються, і реальними у житті, призводять до зміни у відношенні студентів до явищ, які раніше одностайно засуджувалися, до утвердження у студентському середовищі прагматизму, меркантилізму, цинізму. Спостерігається зниження морально-психологічної та ціннісно-формувальної спрямованості навчального процесу. Ця проблема пов’язана із проблемою зниження виховую чого потенціалу вищої школи, що, значною мірою, зумовлено непідготовленістю педагогічних кадрів до роботи у нових умовах, а також нерозумінням викладачами власного місця і ролі у формуванні особистості майбутнього фахівця. Сьогодні у багатьох викладачів відсутній потяг до самовдосконалення, до змін адекватних реаліям сьогодення.

По-третє, використання сучасних технологічних засобів у навчальному процесі вищої школи, таких як телекомунікаційні і комп’ютерні технології, мережа Інтернет, змінили навчальне інформаційне середовище практично всіх вищих навчальних закладів. Очевидно, що для використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі вищої школи, зокрема такої перспективної форми навчання як дистанційна, викладачі вищої школи повинні отримати спеціальну підготовку. Саме тому виникає нагальна потреба в упорядкуванні знань викладачів, пов’язаних з феноменом інформаційної культури, у підвищенні їх рівня інформаційної і комп’ютерної грамотності.

По-четверте, значної уваги потребує формування методологічної культури викладача, озброєння його методологічними знаннями (теоретичними, методичними, методології навчального предмета, методології пізнання відповідної галузі науки), оскільки сучасні викладачі повинні: вміти самостійно спроектувати навчальний процес, самостійно створювати різні програми та навчально-методичне забезпечення; шукати, обробляти різну інформацію; володіти методами аналітико-синтетичної переробки інформації, конструювати тексти як наукові, так і навчальні.

По-п’яте, організація педагогічної підготовки магістрів і перепідготовки викладача вищої школи повинна базуватися на андрагогічній моделі навчання, тобто такій організації спільної діяльності учня і викладача, при якій:

а) учень – дорослий в силу об’єктивних факторів (сформованість особистості, незалежне економічне, юридичне, соціальне й психологічне положення, життєвий досвід, наявність серйозних проблем, для вирішення яких необхідно вчитися, орієнтація на негайне використання отриманих, у процесі навчання знань та умінь) відіграє провідну роль в організації процесу навчання, визначаючи разом з викладачем всі навчальні параметри процесу навчання: цілі, зміст, форми, методи та засоби навчання;

б) викладач виступає як консультант, експерт з технології навчання, надаючи дорослому-учню допомогу в організації процесу навчання. До андрагогічних принципів навчання відносять найбільш загальні принципи організації процесу навчання дорослих людей: пріоритет самостійного навчання; принцип спільної діяльності; принцип опори на досвід учня-дорослого; індивідуалізації навчання; системності навчання; контактності навчання; принцип актуалізації результатів навчання; принцип елективності навчання; принцип розвитку освітніх потреб; принцип свідомого навчання.

Андрагогічна модель формування педагогічної компетентності магістрів та перепідготовки викладачів повинна базуватися на структурі педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу непедагогічного профілю та відображати:

- вимоги до сучасного викладача вищої школи в контексті інноваційних тенденцій розвитку суспільства;

- взаємозумовленість між предметною і професійно-педагогічною складовою змісту підготовки;

- спрямованість змісту кожного модуля підготовки на формування відповідних компетенцій;

- організаційно-методичні та псизхолого-педагогічні умови реалізації змісту підготовки, спрямовані на рефлексивно-творче осмислення змісту і технологій підготовки відповідно до власного досвіду викладацької діяльності.

Запровадження ступеневої системи вищої освіти й введення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» та «магістр» надає широкі можливості для вирішення завдань щодо формування педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу на етапі його навчання магістратурі. У Європейському вимірі ступінь магістра надає фахівцю можливість викладання у вищій школі, саме тому у країнах Європейського союзу магістри отримують відповідну психолого-педагогічну підготовку.

На основі аналізу рекомендацій Європейської комісії щодо універсальних компетенцій [] [Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти // За загальною редакцією В.Д.Шинкарука. Укладачі: К.М.Левківський, В.Л.Гуло, Л.О.Котоловець, Т.Ю.Морозова, М.О.Писаренко, М.І.Тимошенко. – К., 2007. – 79 с.] до найважливіших педагогічних компетенцій, на формування яких має спрямовуватися підготовка викладача вищого навчального закладу, відносимо:

Соціально-особистісні компетенції:

- розуміння ролі власної викладацької діяльності (щодо підготовки майбутніх фахівців) для соціально-економічного розвитку держави;

- здатність до викладацької діяльності;

- розуміння та сприйняття етичних норм поведінки відносно інших людей;

- сформована система цінностей та мотивації до педагогічної діяльності;

- креативність, здатність до системного мислення;

- адаптивність і комунікабельність;

- наполегливість у досягненні якості навчання студентів з предмета;

- відповідальність за якість навчання студентів з предмета;

- толерантність, полі культурна грамотність;

- здатність до сприймання змін у суспільних сферах та освітній галузі та самовдосконалення й саморозвиток відповідно до цих змін.

Інструментальні компетенції:

- володіння основами педагогічної майстерності;

- здатність до письмової та усної комунікації державною та рідною мовами;

- знання іншої мови (мов);

- володіння сучасними методами та інтегративними технологіями навчання, спрямованими на розвиток особистості студента, підготовки його до життя і праці в умовах інноваційних тенденцій розвитку суспільства;

- навички роботи з технічними засобами навчання, комп’ютером, сучасними інформаційними технологіями; використання програмних засобів і інтернет-ресурсів; уміння створювати бази даних;

- навички організації навчального процесу, зокрема за дистанційною формою, та управління навчально-пізнавальною діяльністю та самостійною роботою студентів;

- дослідницькі навички;

- навички полі культурного виховання;

- уміння щодо створення та естетизації навчального середовища;

- навички використання у навчальному процесі здоров’язберігаючих технологій.

Загальнонаукові компетенції:

- базові знання фундаментальних розділів педагогіки і психології в обсязі, необхідному для організації ефективної взаємодії зі студентами в процесі навчання та її спрямованості на цілісний розвиток особистості студента, зокрема інтелектуальний і творчий;

- методологічні знання;

- базові знання в галузі інформатики й сучасних інформаційних технологій;

- базові знання в галузі фундаментальних природничих, гуманітарних, та соціально-економічних наук, необхідних для реалізації між предметних зв’язків;

- базові знання в галузі методики викладання, які необхідні для ефективного засвоєння навчальної дисципліни.

Професійно-педагогічні компетенції:

- загальні професійно-педагогічні (спрямованість навчання на професійний розвиток і саморозвиток студента; підготовка студента до самостійного поповнення та оновлення знань, до навчання і професійного самоудосконалення впродовж життя);

- спеціалізовані професійно-педагогічні (професійна спрямованість змісту навчання предмета; при можливості інтегрування змісту навчального предмета з професійно-орієнтованими дисциплінами).

ПЕРЕВІРТЕ ВАШІ ЗНАННЯ

Дата добавления: 2014-11-29