Навчальний елемент 3.1 2 страница

1) жорстко ліметована в часі (пара);

2) здійснюється систематично й безперервно;

3) орієнтація тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;

4) підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов’язані з розвитком молодої людини, її професійним зростанням.

5. педагогічна творчість – це творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння управляти своїми емоціями та здатність до саморегуляції.

Творчість викладача, звичайно, формується в самій практичній діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати власну діяльність, зіставляти її результати з досягненнями психолого-педагогічної науки, критично оцінювати свої успіхи, шукати причини невдач, поєднкувати теорію з практикою навчально-виховної роботи.

Усі якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педагогічні здібності: гностичні, проектувальні, конструктивні та комунікативні. Потрібні також загальні здібності: педагогічна спостережливість, загальні якості мислення і мовлення. Рівень їх розвитку у викладача визначаються рівнем результативності його педагогічної діяльності:

1. Репродуктивний рівень: викладач, який перебуває на цьому найнижчому рівні, вчить інших так, як вчили його.

2. Адаптивний рівень: викладач розпочинає передавати свій досвід із деякими перетвореннями, щоб зробити його доступнішим для інших.

3. Локально-моделюючий рівень: викладач володіє стратегіями навчання студентів з окремих розділів курсу, вміє формулювати педагогічну мету, передбачати результат і створити систему та послідовність включення в навчально-пізнавальну діяльність тих, хто навчається.

4. Системно-моделюючий рівень: викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, умінь і навичок студентів зі свого предмету загалом.

5. Системно-реалізуючий діяльність і поведінку рівень: викладач володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості студентів, їх потреби в самовиховання, самоосвіті та саморозвитку.

Таким чином, завданням викладача вищої школи є не транслювання студенту інформації, а здійснення функції активізації та фасилітації усвідомлюваного навчання, формування здатності до самоосвіти. Це й вимагає високого професіоналізму діяльності викладача.

4.2.3. Професіоналізм особистості викладача.

Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика суб’єкта праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно важливих і особистісно-діловихякостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності. Так, рівень продуктивності діяльності викладача залежить від професійно-педагогічної спрямованості – сукупності стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості (інтереси, нахили, переконання, ідеали – ціннісні орієнтації, які виражають світогляд людини). Вона має такі різновиди:

1) справжня педагогічна спрямованість полягає в стійкій мотивації стосовно розвитку особистості студента як професіонала засобами свого навчального предмету, зважаючи на формування потреби студента в знаннях, носієм яких є педагог;

2) формально-педагогічна спрямованість пов’язана з потребою виконувати навчальні плани і програми. Ця робота, як домінуюча, затьмарує собою студента, його потреби і можливості (формально-бюрократичний стиль керівництва);

3) хибно-педагогічна спрямованість – спрямованість на самого себе, своє самовираження і кар’єру. У таких викладачів продуктивність праці студентів досить низька. Викладачів із такою спрямованістю мало, але вони є.

Авторитет – визнання за викладачем права на прийняття відповідального рішення, яке заслуговує повної довіри.

Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Студенти запозичують у нього його судження, ставлення до праці, навіть особливості поведінки. Авторитетний викладач (куратор) стає також фактором виховання студентського колективу й кожного окремого студента.

Вимоги студентів (магістрантів) до викладача:

– доброта, чуйність і педагогічний такт;

– професійні якості в діяльності;

– справедливість у вимогах і оцінках.

Студенти можуть прийняти моральне виправдання вимогливості педагога до них за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Цим пояснюється надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабких місць і хиб

Хибний авторитет викладача:

1) авторитет пригнічення, придушення;

2) авторитет відстані;

3) авторитет педантизму;

4) авторитет резонерства;

5) авторитет лібералізму;

6) авторитет байдужості.

Узагальнений портрет авторитетного викладача:

1) загальний високий інтелект, широка ерудиція і глибокі знання;

2) характеризується всіма видами активності: інтелектуально-творчою, соціальною тощо;

3) здатний до емоційного співробітництва;

4) коли є протиріччя, бере на себе відповідальність.

Змістовий модуль 5

ВИХОВНА РОБОТА ЗІ СТУДЕНТСЬКОЮ МОЛОДДЮ

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ??

Навчальний елемент 5.1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Навчальний елемент 5.2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ТА ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Навчальний елемент 5.3. РОЛЬ ТА ФУНКЦІЇ КУРАТОРА АКАДЕМІЧНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ

Навчальний елемент 5.1

МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

5.1.1 Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі.

Термін «виховання» є похідним від слова «ховати», «вирощувати». В Українській народній педагогіці воно вживається у значенні «оберігати», ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття «виховувати» і «навчати» у сучасних умовах – це два самостійних поняття, хоча і взаємопов’язаних між собою. В.М.Бехтєрєв писав: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчає її до синтезу і аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і зміцненню її волі». Тому і методика виховання – це окрема галузь, яка має свою логіку.

При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу думку, слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослідженні проблеми виховання:

1. Раціоналістичний. Він може мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов’язково з наданням переваги науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсулютизації наукових знань («знаннєцентризм»). Біля витоків цього напряму стояли К.Д.Ушинський та М.І.Пирогов.

2. Культуроцентричний, де культура розглядається як підгрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний погляд на виховання, який розвивається в руслі процесів демократизації. Він не обмежується школою, передбачає гуманний соціум, який здатний гармонізувати відносини людини і суспільства.

3. Особистісно-гуманістичний. Цей напрям (парадигма виховання) розроблений Бойко А.М. і має антропоцентричний характер. Він об’єктивно прийшов на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної параигми, її системоутворюючим фактором виступає не культура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні в практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності.

Національне виховання – це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід’ємний складник їх соціалізації.

Виховний процес, що організовується в кожній виховній системі (великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен колектив вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.

За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть об’єкт, особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, є носієм кращих надбань національної та свідомої культури, здатна до саморозвитк і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

У виховній діяльності ВНЗ досить суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання, запропонованої В.Гнатюком, через тріаду рис особистості «громадянин – патріот – гуманіст».

Виховання студенства – це процес творчий, зорієнтований на проблеми, пов’язані зі специфікою вищого закладу освіти, особливостями регіону.

ВНЗ мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

–виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

– створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

– збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створення нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

– формування «Я-концепції» людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

– пропаганду здорового способу життя, запобігання вживання студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Процес становлення студента як фахівця складається з декількох етапів: усвідомлення соціальної ролі праці педагога, сприйняття вимог педагогічної професії, усвідомленого пред’явлення цих вимог до себе, самовиховання необхідних якостей, моделюючих особистість викладача, вчителя, реалізації творчої діяльності. Ці етапи професійного становлення майбутнього спеціаліста складають основу професійно-педагогічного виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову, позааудиторну та громадську роботу.

Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до навчання дітей, а й до їх виховання і перш ніж вчити дітей самоствердженню у суспільстві, він має сам навчатися цьому.

Специфіка виховного процесу у вищих навчальних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами процесу виховання є: мвідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Для організації виховного процесу у ВНЗ створюється інфраструктура, до складу якої входять такі суб’єкти виховної роботи: професорсько-викладацький колектив, проректор з гуманітарної освіти та виховання, заступник лекана з питань організації виховної роботи, куратор студентської групи, студентська рада, студентська профспілка та ін.

Плани на рік, що складаються на кафедрах, факультетах, формують загальний річний план виховної роботи ВНЗ, який забезпечення виховною роботоюздійснює проректор з гуманітарної освіти та виховання. На засіданні кафедр, факультетів, вченої ради закладу вищої освіти періодично заслуховують та аналізують дані про виконання виховних заходів.

Навчальний елемент 5.2

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному закладі є:

– формування наукового світогляду;

– громадянське та патріотичне виховання;

– правове виховання;

– моральне виховання;

– художньо-естетичне виховання;

– трудове виховання;

– фізичне виховання;

– екологічне виховання;

– професійно-педагогічне виховання.

Основні напрями виховання реалізуються у навчальних закладах в процесі вивчення та позааудиторної діяльності студентів.

Велика увага має приділятися використанню виховного потенціалу навчальних предметів, які формують філософсько-світоглядну позицію, науковий досвід, пізнавальну активність і культуру розмової праці, навички самоврядування, соціальної активності і соціальної відповідальності, політичну культуру студентів; розвивають почуття любові до Батьківщини і свого народу, правосвідомість; сприяють виробленню свідомого ставлення до праці, естетичної культури і фізичного вдосконалення.

Позааудиторна виховна робота у ВНЗ проводиться на основі студентського самоврядування, активності і самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної допомоги викладачів. Вона дає змогу студентам гармонізувати внутрішні та зовнішні фактори формування професійної культури, створює додаткові умови для реалізації внутрішнього потенціалу, задоволення тих потреб, які в процесі аудиторної роботи не задовольняються. Позааудиторна робота має бути орієнтована на особистість студента. Вона стимулюєформування особистості майбутнього фахівця у контексті професіоналізації всіх виховних впливів на студентів.

Професіоналізація позааудиторної роботи у педагогічних ВНЗ вміщує, з одного боку, «спеціалізацію», тобто урахування специфіки факультету, а з іншого – «педагогізацію», яка врховує загальну професіограму вчителя.

Основними формами реалізації напрямів виховної роботи у ВНЗ є диспути, вечори, читацькі конференції, бесіди, свята, лекції, зустрічі та інше.

Серед форм позааудиторної виховної роботи з педагогіки можуть бути такі: педагогічні інформації, диспути на педагогічні теми, читацькі конференції, усні журнали.

Побудова виховного процесу у вищій школі – важливе і складне завдання, розв’язання якого вимагає, з одного боку, пошуку і проведення в дію нових форм та методик організації виховної роботи, а з іншого – активізації традиційних видів діяльності, збереження досягнень минулого.

Навчальний елемент 5.3

РОЛЬ ТА ФУНКЦІЇ КУРАТОРА СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ

Історично склалося, що реалізація виховної роботи у студентських групах здійснюється через інститут кураторів. Куратор призначається адміністрацією закладу на підставі подання декану факультету, а також з урахуванням побажань студентів для роботи з академічними групами.

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог. Враховується також профіль підготовки фахівців та специфіуа діяльності факультету. Термін перебування на посаді куратора – один навчальний рік (згідно з наказом ректора закладу). Термін дії наказу щодо призначення на посаду може щороку продовжуватись. Обов’язковими умовами призначення на посаду є стаж викладацької роботи у ВНЗ (не менше ніж два роки, з них у даному закладі не менше одного року); обов’язкове викладання одного з лекційних курсів чи проведення семінарсько-практичних занять в академічній групі. Куратор, як правило, працює із конкретною академічною групою протягом трьох-п’яти років. Діяльність куратора академічної групи здійснюється на підставі Статуту закладу, концепції виховної роботи з урахуванням особливостей і традицій закладу.

Результати діяльності куратора обговорюються систематично на засіданні кафедр, радах факультетів, ректоратів та вченій раді згідно з планом роботи закладу.

Свою діяльність куратора групи здійснює на підставі плану виховної роботи, розробленого на навчальний семестр, рік, згідно з перспективним та річним плануванням закладу за формою, затвердженою вченою радою.

Адміністративно куратор академічної грури підпорядкований заступнику декана факультету та погоджує свою діяльність з деканом та завідуючими кафедрами.

Функції куратора академічної групи: аналітична, організаторська та соціальна.

Аналітична функція передбачає планування за організацію виховної роботи студенською групою на підставі урахування куратором міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров’я, результатів навчання тощо.

Організаторська функція забезпечує надання необхідної допомоги студенському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо.

Соціальна функція реалізується у взаємодії «педагог – студент». Куратор допомагає вихованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей.

Керівник академічної групи спільно з активом групи складає проект плану виховної роботи, який затверджується на зборах академгрупи, стежить за виконанням плану. Цілеспрямоване і чітке планування допомагає кураторам усунути багатьох помилок та негативних явищ у студенській групі.

Основні вимоги до плану:

– цілеспрямованість плану;

– врахування потреб та інтересів, індивідуальних особливостей кожного студента;

– зв’язок з життям суспільства, майбутньою професійною діяльністю студентів;

– конкретність, доцільність плану, обгрунтованімсть виховної роботи, врахування особливостей студентського колективу, рівня його розвитку, традицій, що склалися;

– розумна насиченість плану.

Серед основних форм виховної роботи кураторів є щотижневі виховні години, бесіди, дискусійні клуби, культпоходи історичними місцями рідного краю, до музеїв, картинних галерей, на виставки, до театрів, колективний перегляд кінофільмів та вистав з їх наступним обговоренням, індивідуальна виховна робота зі студентами тощо.

Критеріями оцінки рівнів ефективності виховного процесу є:

– рівень вихованості майбутніх спеціалістів;

– активність, згуртованість групи, суспільно-корисний характер діяльності групи;

– стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних порушень трудової та навчальної дисципліни студентами;

– позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється в різних видах діяльності;

– мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента;

– різноманітність форм вихвної позааудиторної роботи, що сприяє самореалізації особливості кожного студента;

– діяльність студентського самоврядування у групі;

– участь групи у загальних заходах.

Результатом виховної діяльності куратора иає бути достатній рівень вихованості студентів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Принципи національного виховання.

2. Правове виховання.

3. Моральне виховання.

4. Екологічне виховання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вітвіцька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С.161-283.

2. Закон України «Про вищу освіту». – К.: Вища шк., 2003. – 47 с.

3. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. - №6. С.18-25.

4. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта. – 2002. - №26. – С.2-4.

5. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк та ін..; За ред. З.Н.Курлянд. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. – С.87-175.

Питання для самоперевірки

1. Розкрийте мету та завдання виховання у ВНЗ.

2. Назвіть склад інфраструктури організації виховного процесу у ВНЗ.

3. Дайте характеристику основним напрямам виховання у ВНЗ.

4. Запропонуйте інші форми позааудиторної виховної роботи.

5. Назвіть та дайте характеристику функціям куратора академічної групи.

6. За якими критеріями можна оцінювати ефективність виховного процесу?

7. Розробіть схему діяльності куратора групи.

Змістовий модуль??

ВИХОВНА РОБОТА ЗІ СТУДЕНТСЬКОЮ МОЛОДДЮ

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ??

Навчальний елемент??.1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Навчальний елемент??.2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ТА ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Навчальний елемент??.3. РОЛЬ ТА ФУНКЦІЇ КУРАТОРА АКАДЕМІЧНОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ

Навчальний елемент??.1

МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

4.1. Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі.

Термін «виховання» є похідним від слова «ховати», «вирощувати». В Українській народній педагогіці воно вживається у значенні «оберігати», ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття «виховувати» і «навчати» у сучасних умовах – це два самостійних поняття, хоча і взаємопов’язаних між собою. В.М.Бехтєрєв писав: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчає її до синтезу і аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і зміцненню її волі». Тому і методика виховання – це окрема галузь, яка має свою логіку.

При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу думку, слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослідженні проблеми виховання:

1. Раціоналістичний. Він може мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов’язково з наданням переваги науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсулютизації наукових знань («знаннєцентризм»). Біля витоків цього напряму стояли К.Д.Ушинський та М.І.Пирогов.

2. Культуроцентричний, де культура розглядається як підгрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний погляд на виховання, який розвивається в руслі процесів демократизації. Він не обмежується школою, передбачає гуманний соціум, який здатний гармонізувати відносини людини і суспільства.

3. Особистісно-гуманістичний. Цей напрям (парадигма виховання) розроблений Бойко А.М. і має антропоцентричний характер. Він об’єктивно прийшов на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної параигми, її системоутворюючим фактором виступає не культура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні в практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності.

Національне виховання – це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід’ємний складник їх соціалізації.

Виховний процес, що організовується в кожній виховній системі (великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен колектив вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.

За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть об’єкт, особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, є носієм кращих надбань національної та свідомої культури, здатна до саморозвитк і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

У виховній діяльності ВНЗ досить суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання, запропонованої В.Гнатюком, через тріаду рис особистості «громадянин – патріот – гуманіст».

Виховання студенства – це процес творчий, зорієнтований на проблеми, пов’язані зі специфікою вищого закладу освіти, особливостями регіону.

ВНЗ мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

–виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

– створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

– збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створення нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

– формування «Я-концепції» людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

– пропаганду здорового способу життя, запобігання вживання студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Процес становлення студента як фахівця складається з декількох етапів: усвідомлення соціальної ролі праці педагога, сприйняття вимог педагогічної професії, усвідомленого пред’явлення цих вимог до себе, самовиховання необхідних якостей, моделюючих особистість викладача, вчителя, реалізації творчої діяльності. Ці етапи професійного становлення майбутнього спеціаліста складають основу професійно-педагогічного виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову, позааудиторну та громадську роботу.

Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до навчання дітей, а й до їх виховання і перш ніж вчити дітей самоствердженню у суспільстві, він має сам навчатися цьому.

Специфіка виховного процесу у вищих навчальних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами процесу виховання є: мвідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Для організації виховного процесу у ВНЗ створюється інфраструктура, до складу якої входять такі суб’єкти виховної роботи: професорсько-викладацький колектив, проректор з гуманітарної освіти та виховання, заступник лекана з питань організації виховної роботи, куратор студентської групи, студентська рада, студентська профспілка та ін.

Плани на рік, що складаються на кафедрах, факультетах, формують загальний річний план виховної роботи ВНЗ, який забезпечення виховною роботоюздійснює проректор з гуманітарної освіти та виховання. На засіданні кафедр, факультетів, вченої ради закладу вищої освіти періодично заслуховують та аналізують дані про виконання виховних заходів.

Навчальний елемент??.2

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному закладі є:

– формування наукового світогляду;

– громадянське та патріотичне виховання;

– правове виховання;

– моральне виховання;

– художньо-естетичне виховання;

– трудове виховання;

– фізичне виховання;

– екологічне виховання;

– професійно-педагогічне виховання.

Основні напрями виховання реалізуються у навчальних закладах в процесі вивчення та позааудиторної діяльності студентів.

Велика увага має приділятися використанню виховного потенціалу навчальних предметів, які формують філософсько-світоглядну позицію, науковий досвід, пізнавальну активність і культуру розмової праці, навички самоврядування, соціальної активності і соціальної відповідальності, політичну культуру студентів; розвивають почуття любові до Батьківщини і свого народу, правосвідомість; сприяють виробленню свідомого ставлення до праці, естетичної культури і фізичного вдосконалення.

Дата добавления: 2014-11-29