Гравюра

Гравюра – вид графіки, спосіб розмноження, друковане відтворення малюнка, виконаного різними прийомами гравіювання на дерев’яній, металевій або іншій основі.

Дошка, оброблена фахівцем-гравером і покрита фарбою (друкована форма), може дати велике число відбитків (гравюр або естампів). Як вид графіки гравюра з’явилася в VI ст. в Китаї, а в Західній Європі – у ХIV ст. Її розквіт припадає на епоху Відродження. Одними з перших гравюр на Русі вважаються зображення апостола Луки і високомистецькі орнаменти в книзі «Апостол» (1564 р.), виконані Іваном Федоровим. З ХVІ ст. ілюстрації займають значне місце в першодрукованих книгах. Поступово поряд з орнаментальними заставками, гравюрами релігійного, житійного, морально-естетичного характеру у виданнях стали з’являтися історичні портрети і гравюри, що зображують побут і одяг, архітектуру ХVI - ХVIIІ ст. Розквіт української гравюри припадає на кінець ХVII - початок ХVIIІ ст. і зв’язаний з ім’ям Л.Філіповича.

У 1622 р. Касян Сакович опублікував у Лаврській друкарні цикл поминальних віршів на честь українського гетьмана Петра Конашевича- Сагайдачного, які були ілюстровані портретом Петра Сагайдачного, козака з рушницею, гербом війська Запорізького і сценою взяття козаками Кафи (Феодосії). Гравери ХVI - ХVII ст. створювали високомистецькі декоративні прикраси книг. Якщо для ХVI ст. була характерна гравюра на дереві, то у ХVIIІ ст. отримала поширення гравюра на металі.

Уявлення про ілюстрування стародрукованих видань в Україні в ХV - ХVIIІ ст. дає книга «Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні», підготовлена Я.Запаскою і Я.Ісаєвичем. Вона містить багато репродукцій прикрас і гравюр, у ній описані усі відомі книги, надруковані в Україні до 1700 р. кириличним і латинським шрифтами.

У книгах ХVI - ХVIIІ ст. серед ілюстрацій поміщали різну символіку, герби. Майстри в складній ілюстрованій гравюрі зображували пам’ятники архітектури, одяг, побутові сцени. Каталог «Українські книги кирилівського друку ХVI- ХVIIІ ст.» містить цілий ряд таких ілюстрацій. Серед них зображення князів Давньої Русі, герби війська Запорізького, міста Львова, Львівського братерства, портрети Петра Могили, Петра Сагайдачного й ін.

Гравери відображали предмети і сюжети навколишньої їхньої дійсності. Так, ілюстрації до «Учительного євангелія» (1637 р.) показують методи обробки землі і сівби того часу, відносини в суспільстві (притча про смерть) та ін. Гравюровані зображення, як у книгах, так і самостійні, давали поживу розуму й уяві не тільки грамотних, але і неписьменних людей, розширювали їх уявлення про природу, навколишнє середовище.

Стародавні рукописні і друковані книги містять значний іконографічний матеріал. Сюжетна гравюра, що відбивала елементи побуту, архітектури, обстановки того часу, як і реалістичний портрет історичних діячів, представляють велику джерельну цінність при дослідженні конкретних періодів історії.

На початку ХVII ст. з’явилася перша книга без тексту, що складається з гравюр із сюжетними зображеннями. Вперше в практиці східнослов’янського друкарства Києво-Печерська друкарня випустила гравіровані аркуші з простими, нескладними для розуміння сюжетами і книги, що складаються з ілюстрацій.

Власне гравюра, малюнок, картина, портрет, мініатюра ХV-XIX ст. є об’єктом дослідження джерелознавців, іконографічний матеріал заслуговує пильного вивчення як історичне джерело відповідного періоду.

Особливу сферу іконографії являє собою книжкова ілюстрація, що характеризує соціально-історичний аспект визначеного твору. Малюнки, створені в різний час з натури або на підставі баченого художником, є об’єктом дослідження. Вони характеризують зовнішній вигляд, одяг і побут різних народів.

Дата добавления: 2014-11-29