Методика сфрагістичного дослідження

Воскові печатки розрізнялись за кольором. Червоним воском ставили печатки государі і ті, кому вони дарували таке право спеціальними указами. Блакитний (лазуровий) віск вважався також привілейованим. У Візантії чорний віск використовувався для печаток константинопольского патріарха. Шнурки робили з шовку, гаруса та пеньки різних кольорів.

Українська сфрагістика.

Перші згадки про печатки на Русі датуються сер. Х ст., коли, описуючи похід русів на Бердаа (943 – 944 рр.) (арабська назва колишньої столиці средньовічної держави Кавказька Албанія (територія сучасного Азербайджану)), закордонний літописець відзначав, що руси відмічали полонених, за яких вже було сплачено викуп, залишали шматок глини з печаткою, щоб викуп не було сплачено двічі.

Згадки про печатки на теренах України знаходимо і в літописах: «Ношаху сли печати злати, а гостье сребрени» (договір князя Ігоря з Візантією 945 р.; печатки послів були золоті, а купців срібні) і «написахом на харатья сей й своими печатьми запечатахом» (договір князя Святослава Ігоревича з греками 971 р.). Уже в Х ст. зустрічаємо диференційовані печатки.: княжі, урядницькі, особисті й ін.

Немає однозначної думки що до того, які це були печатки. Деякі дослідники вважають, що це були пластини чи бляхи, які вішались на шию, але більшість вважає, що печатками, як і в Європі, слугували персні.

У Стародавній Русі печатки були емблемами уділів-князівств, які пізніше трансформувалися у князівські герби, і використовувались для засвідчення достовірності грамот та указів, повторюючись у перснях, зброї, власних грошових одиницях та тавро. Князі ними помічали навіть дерева на кордоні земельних володінь.

У Новгороді археологи знайшли дерев’яні циліндри, датовані 70-м р. Х ст., на яких були зображені князівські знаки або написи «княже». Ці циліндри могли замість замків закривати мішки з хутром і різні ємності зі сріблом для того, щоб данину, яка належала князеві, ніхто не зміг відкрити у дорозі.

У Стародавній Русі печатка служила скоріше засвідченням особистості, а в торгівлі могла виконувати роль пломби чи клейма.

Українська сфрагістика мала від давніших часів певне розчленування матеріалів печатних відтисків, наприклад, металів (золото, срібло, олово тощо) чи інших речовин (віск, сургуч, сажа (копчені печатки)).

Копчені печатки зустрічаються на документах XVІІІ – XX ст. Матеріалом для таких відбитків слугувала сажа, свічна кіпоть. Металева чи кам’яна матриця коптилась на вогні, а потім прикладувалась до паперу.

Якщо грамота підписувалась декількома особами, то печатки розміщали у відповідності до статусу власника.

Печатка означала ще з середньовіччя титули осіб, які були охоронцями й завідувачами найважливіших печаток. До них належав, наприклад, печатник – начальник королівської чи княжої канцелярії за княжих часів і генеральний писар у гетьманській державі. Українська сфрагістика витворила свій стиль (однією з його особливостей є восьмикутна печатка майже невідома в інших країнах) і високий мистецький рівень.

Державні печатки: великокняжі й князівські київської, галицько-волинської й литовсько-руської доби; гетьманські, УНР, Української Держави та УРСР.

Державні печатки Київської доби діляться на три основні типи:

1. Найдавніший, архаїчний (краще – староруський) тип існував приблизно до Х ст. На цих печатках зображений дідичний знак Київської династії – тризуб - двозуб. До них належать найдавніші нам відомі печатки Святослава Ігоревича (одна з них двобічна: на лицевому боці двозуб, а на зворотному – розета).

2. З прийняттям християнства постав новий тип княжої печатки, греко-руський, що існував приблизно до ХІ ст. На лицевому боці зображують християнське ім’я князя, а на зворотному – на кілька рядків напис (леґенда) грецькою мовою «Господи, поможи рабові своєму... (християнське ім’я власника) архонтові Руси». До них належить печатки Ярослава Мудрого: на лицевому боці зображення св. Юрія, а на зворотному напис: «Господи, поможи рабові своєму Георгієві архонтові».

3. У ХІІ ст. витворився новий тип княжих печаток, що тривав приблизно до кінця ХІІІ ст., який характеризується такими ознаками: а) на лицевому боці святий однойменний князя, а на зворотному – тризуб - двозуб; б) святий однойменний і святий однойменний батька володаря на звороті; в) святий однойменний і зображення Ісуса Христа на звороті; г) святий однойменний й ініціали ІС ХС на звороті; ґ) різні зображення з поступовим переходом з грецької на староукраїнську мову та залишки грецько-руського типу, типу печатки Володимира Мономаха, на якій зображено святого Василія і грецький напис: «Печать Василія найблагороднішого архонта Руси Мономаха».

В Галицько-Волинській державі печатки з ХІІІ ст. ґрунтовно змінилися. Вони наскрізь, готичні й геральдичні, а їхні легенди – латинські. Цей новий тип перейшов пізніше до вжитку Литовсько-Руського князівства. Печатка Юрія Львовича І має на лицевому боці зображення сидячого на троні короля і латинський двокільний напис – S. (сіґіллюм) Domini Georgi Regis Rusie, а на зворотному – зображення лицаря-вершника з гербовим щитом, з династично-державним левом на лівому плечі та з корогвою в правиці і напис «S. Domini Georgi Ducis Ladimerie». Печатки князя Володислава Опольського, який правив Галичиною як намісник короля Людовика, представляє сидячого на троні монарха з мечем у правиці, між двома гербовими щитами – Шлезьку і Руси (лев), оточеного латинським написом: «Володислав Божою милістю Опольський, Вєлюнський і Руської землі дідичний володар».

На печатках литовсько-руської доби була звичайно постать сидячого князя або литовсько-руська «погонь» (геральдичне зображення лицаря-вершника з піднятим у правиці мечем і з подвійним хрестом на щиті на лівому плечі), а навколо були, як правило, розміщені гербові щити складових великих князівств (Литви, Жмуді, Волині, Києва, тощо), що відповідало печатковій легенді, з титулами даного Великого князя.

Великий Князь Московський Василь II (1415 – 1462) користувався восьмигранною геммою на лицьовій стороні із зображенням лева, який розриває змію, з іншого боку зображено візника, який керує четвіркою коней, які скачуть у різні боки. Ця печатка перейшла до його сина, Івана III, який користувався нею майже чверть століття, змінивши тільки ім’я власника. Коли він об’єднав руські землі, то створив загальнодердавну печатку: на лицевій стороні було зображено вершника, який вражає списом дракона, а на зворотній – двоглавий орел. Цією печаткою користувались протягом ХVІ – ХVІІІ ст. Протягом всього московського періоду державна печатка прикладалась до усіх актів замість подпису государя.

З др. пол. ХVІІ ст. у руського правителя було вже більше десятка різних печаток, які ускладнювались по мірі приєднання все нових та нових земель. Нові царі використовували печатки своїх попередників, змінюючи лише легенду, яка виготовлялась окремо від основного зображення і матриця, яка була з’ємною.

З 1648 р. постав ряд нових державних печаток – гетьманських, званих у тогочасних документах «військових» або «державних», їхнє зображення «лицаря-козака з мушкетом» продовжувало традицію Великого війська Запорізького, що з’явилися у другій половині XVI ст.

Печатка гетьмана Б. Хмельницького мала це зображення з довкільним написом: «Печать Воиска Его Королевьскои (після 1654 – Царської) Милости Запорозького». Винятком була печатка гетьмана І. Виговського з зображенням його родового герба і з дворянським написом: «Іоанъ Виговскии Киевски Воіевода Генералъ Киевски Гетьманъ Великий Князтва Руского Староста Чигрніньскиі». Печатка гетьмана І. Мазепи має традиційне зображення лицаря-козака, з довкільним написом: «Печать Малои Россіи Воиска их Царского Пресветлого Величества Запорозького». Розрив між Україною й Росією позначився на печатці гетьмана П. Орлика, на якій, крім зображення лицаря-козака, є леґенда «Печать Малоі Росіи Славного Воиска Запорожского». Гетьман К. Розумовський вживав традиційну печатку з «лицарем-козаком». По скасуванні гетьманату затверджено 1766 р. для Малоросійської Колегії нову печатку: імператорський орел з нагрудним і розділеним на 5 полів щитом, а на цих полях герби п’яти князівств: київського, чернігівського, переяславського, новгородсіверського і стародубського. Крім так званих «військових» печаток, гетьмани для печатання менш важливих документів іноді користувалися своїми приватними печатками з зображенням родових чи особистих гербів.

У ХІХ ст. українські сфрагістичні пам’ятки простежуються у монастирських установах.

Створений у 1917 р. тимчасовий уряд розмістив на своїй печатці двоглавого орла, але без корони, скіпетра і держави та без вершника.

Перші печатки відновленої української державності були затверджені ухвалою Української Центральної Ради 22. ІІІ. 1918 р. Встановлено дві печатки.: велику для важливіших державних документів і малу для менш важливих (за проектом В. Кричевського). Обидві П. дуже подібні. У великій вміщено на центральному полі тризуб, оточений обабіч і внизу рослинним орнаментом, а в малій печатці — на цьому ж полі тризуб, обрамований ромбоподібним орнаментом. Довкільний напис «Українська Народна Республіка» на обох печатках оздоблений трьома кільцями, що розділяють слова державної назви. Державні печатки за Гетьманату мала на центральному полі традиційне зображення «лицаря-козака» з тризубом нагорі та довкільним написом «Українська Держава».

На ці ж роки припадають печатки новостворених на українських землях держав, що не мали всеукраїнського значення: ЗУНР, Кубанського Краю, Кримського Краю і недовго Галицької РСР; вони (за винятком УРСР) мали зображення крайових гербів. Це стосується також печатки Карпатської України 1939 р.

Радянська держава відмовилась від старих символів. Робота по створенню нової печатки розпочалась у 1918 р. і в якості зображення було обрано емблему «Серп та молот». Напис на печатці був наступний: «Пролетарии всех стран, соединяйтесь!» Печатки радянської України мали у центрі герб УРСР, а довкільний напис вказуваа на приналежність печатки; ними могли користуватися тільки вищі, центральні й місцеві урядові установи, також їхні відділи, що виконували самостійні функції. Деякі державні установи підлеглого характеру користувалися безгербовими печатками, напис на яких вказував на приналежність і підпорядкування установи; це стосувалось також суспільних, кооперативних установ.

Печатки УРСР змінювались разом зі зміною державного герба УРСР: 1) гербовий щит з перехрещеними молотом і серпом у сонячному проміні, оточений пшеничними колосками, перев’язаними стрічкою з написом «Пролетарі всіх країн єднайтеся» і назвою республіки українською і російською мовами (постанова ЦВК УСРР 14. 3. 1919 р.); 2) напис тільки українською мовою, а ініціали УРСР вміщені в гербовому щиті над молотом і серпом (конституція УСРР 1929 р.); 3) ініціали УСРР замінені ініціалами УРСР (Конституція 30. 1. 1937 р.); 4) над щитом уміщено п’ятикутну зірку, напис знову двомовний, а замість нащитних ініціалів на стрічці одномовна назва республіки «Українська РСР» (закон від 5. 6. 1950 р.).

Територіальні печатки – це печатки княжих уділів і волостей, провінцій Князівства Литовського, українських воєводств та їхніх складових частин у межах Королівства Польського, полків і запорізьких паланок (та їх складових частин), Гетьманської держави, намісницькі, губернські в складі Російської Імперії, коронно-крайові та інші в складі Австрійської Імперії та всі інші печатки аж до 1918 р.

Наприклад, коли Московська держава розросталась, зміцнювались її органи влади, сформувався адміністративний апарат, збільшилась кількість документації. З ХVІІ ст. печатки почали широко використовуватися різними закладами. Наприклад, «приказ Большой», який роспоряджався державними фінансами та мав печатку із зображенням терезів і надписом «Печать казенная Приказу Большие казны». На печатках інших державних структур зображення часто було відсутнім, був лише надпис. На печатках міст і різниних земель були зображення, які пізніше ввійшли до міських гербів. Найдавніша міська печатка – це печатка Новгорода (XV ст.).

До наших днів дійшла печатка Смоленського князівства: гармата на лафеті, а на стволі гармати зображено райського птаха. За наказом Катерини II у кожному місті була укладена власна печатка, на якій розміщалось зображення герба міста.

За походженням печатки поділяються на особові (княжі, гетьманські), міські, полкові, цехові, судові, ратушні, приказні та ін.

З XV ст. з’являються печатки приватних осіб. Їх виготовлення удосконалювалось і у XVІІІ – XІX ст. печатки стали справжніми шедеврами ювелірного мистецтва.

Під час роботи зі сфрагістичними джерелами застосовують такі методи:

сфрагістичної аналогії – зіставлення печаток з однорідними сфрагістичними зображеннями і матеріалами, дослідженими раніше;

порівняльноісторичний – порівняння сфрагістичних пам'яток з відомостями з історії, мистецтвознавства та мовознавства (цей метод використовують при датуванні сфрагістичних пам'яток, встановленні їх достовірності, визначенні осіб та урядових установ, які виставили печатки);

статистичний – виявлення, групування і встановлення всієї суми фактів, що стосуються теми дослідження;

картографічний – нанесення на карту місць сфрагістичних знахідок та ін.

Інколи постає потреба використання і методів природничих наук: хімічного, фізичного та ін.

Процес роботи з сфрагістичним матеріалом має три етапи:

а) пошук і підготовка до вивчення сфрагістичних пам'яток;

б) тлумачення легенд, з'ясування зображень, хронологічне визначення і відшукування осіб, що використали печатку, встановлення достовірності джерела;

в) класифікація пам'яток та використання їх в історичних дослідженнях.

Загалом класифікація залежить від завдань і мети, які ставить перед собою дослідник. Основними принципами класифікації можуть бути:

а) хронологічний;

б) групування за власниками або установами;

в) зображальне відтворення;

г) за формою та ін.

Під час вивчення та аналізу сфрагістичних пам'яток їх складові елементи розглядаються відокремлено, остаточний результат має бути на основі сукупності даних, виявлених у процесі дослідження.

Дата добавления: 2014-11-29