Історія хронології

Предмет і завдання історичної хронології.

Історична хронологія

Лекція

Історія суспільства, яка багата подіями, свідчить про те, що всі вони відбуваються в часі і просторі, розміщуються у певній послідовності та досліджуються хронологічно. Історичний час є важливою категорією історичного пізнання. В ньому слід розглядати та розрізняти історичний час людства, окремих цивілізацій, історичних осіб.

Історична хронологія разом із математичною хронологією допомагає встановити точний час історичної події. Математична хронологія, або астрономічна, обчислює і досліджує точний астрономічний час за рухом небесних тіл.

Хронологія – слово грецького походження (хронос – час, логос – наука). Отже, хронологія – вчення про час, наука про вимір часу.

Предметом спеціальної дисципліни історичної хронології є вивчення систем літочислення в історичному розвитку. Її завданням є переклад на сучасну систему літочислення дат різних календарних систем. Вона займається також вивченням історії складання і розвитку різних систем виміру часу визначенням, уточненням, перевіркою дат історичних джерел та подій. Без знання історичної послідовності подій неможливе правильне розуміння історичного процесу. Існування багатьох систем літочислення у різних народів у різні часи ставить хронологію на провідне місце серед інших спеціальних історичних наук.

Формування історичної пам’яті, історичної свідомості, історичного мислення невіддільні від питань хронології, яка показує, що немає альтернативи історичному процесу і що історичний час незворотний. Історичний час – це частина плинності, яка має точку відліку.

Необхідність виміру часу виникла ще в сиву давнину у первісних людей, які стикались з різними явищами природи: із зміною дня і ночі, періодичними змінами зовнішнього вигляду Місяця та порами року. Люди помітили певні закономірності у природі, що давали можливість вимірювати різні за тривалістю проміжки часу.

Вчені і астрономи давніх часів були знайомі з послідовним обчисленням часу. В основу лічби часу покладались явища природи, які послідовно повторювались.

Давньовавилонська система літосчислення – дванадцятирична, в ній з'являється 24-годинна доба і дрібні одиниці виміру часу – години, хвилини, секунди.

Єгипетський календар було створено єгипетськм астрономом Созигеном. В 46 р. до н. е. на основі цього календаря Юлій Цезар створив юліанський календар, а на основі останнього було створено Григоріанський календар.

В середні віки було введено поняття нашої ери. В VI ст. н.е. римський монах Діонісій Малий вичіслив «дату народження Христа» – 754 р. від заснування Риму, вона була прийнята как основа відліку часу. В VI ст. ця ера росповсюдилась у Європі.

В VII ст. все народи, які прийняли іслам, прийняли і місячний календар. В ХI ст. арабський учений Аль-Біруні створив працю, в якій докладно описав ерита та церковні свята, які існували в той час. Висунув версію про те, що Земля рухається навколо Сонця. Омар Хайям (арабський учений та поет ХI ст.) висловлював думку про необхідність створення календаря, який був би спільним для християн та мусульман.

В основу стародавньої і сучасної лічби часу покладені три головні одиниці – доба, місяць, рік.

Лічбу часу вели з стародавніх Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Греції, Римі.

В 1132 г. Кирик Новгородец, дьякон Антониевского монастыря, написал «Учение им же ведати человеку числа всех лет». Основная задача – установление расписаний церковных праздников – составление «пасхалий». Но также он пишет об исходной дате счета времени, т.е. об эре, делении года на месяцы, простых и високосных годах, делении года на недели, количестве дней в году и т.д. После Кирика работа над вопросами хронологии шла по 2 направлениям: создание справочников для определения дат церковных праздников (пасхалий); накопление астрономических и математических сведений за движением звезд, Солнца и Луны.

Расписание церковных праздников со времени принятия христианства на Руси было доведено только до 1492 г. (по Византийской эре от сотворения мира: 1492 + 5508 = 7000, страшный суд и конец света). Но предсказание не сбылось и во второй пол. ХV в. Был составлен так называемый «Круг миротворный»: сведения о солнечных годах, високосе, временах года, месяцах.

В 1582 г. под руководством Римского Папы Григория ХIII была создана новая календарная система, получившая название Григорианский календарь. Православная церковь этот календарь не признала.

ХVIII в. занимает особое место в развитии хронологии: историческая хронология складывается как вспомогательная историческая дисциплина; Данные исторической хронологии начинают широко использоваться для анализа исторических источников (В.Н. Татищев).

Широко использовали хронологические данные Н.М. Карамзин, А.А. Шахматов, М.П. Погодин. В первой пол. ХIХ в. появляются справочники по хронологии (П.В. Хавский. Хронологические таблицы, 1848; Он же. Хронологические таблицы сравнения Юлианского календаря с Григорианским, 1849). Во второй пол. ХIХ в. формулы перевода дат и основания решения задач на время были даны в работах Д.М. Перевощикова и Н.И. Чернухина.

Вопросу системы деления времени на часы до ХVIII в. (сутки начинались с восходом солнца) посвящена работа Д.И. Прозоровского «О старинном русском счислении часов», в ней содержится в том числе и таблица, при помощи которой можно вычислить начало дня и ночи в разное время года.

В ХХ в. хронология становится ведущей вспомогательной исторической дисциплиной. На рубеже ХIХ–ХХ вв. появляются работы, в которых доказывается необходимость перехода на Григорианский календарь в России. Одна из них – Н.В. Степанов «Новый стиль и православная пасхалия» (1907). В ней, кроме того, дается краткая характеристика календарей. Н.В. Степанов в своих работах поставил вопрос о двух весенних началах года. Основная его работа – «Календарно-хронологический справочник» (1917).

Работа Д.О. Святского «Астрономические явления в русских летописях с научно-критической точки зрения» (1917) содержит ряд таблиц, которые дают возможность использовать летописные известия о солнечных и лунных затмениях и прочих явлениях природы для определения стиля, проверки и перевода дат на современную систему летоисчисления.

24 января 1918 г. декретом СНК в России был введен Григорианский календарь. После 31 января сразу наступило 14 февраля. Всплеск интереса к хронологии. Целый ряд работ: И.Ф. Полак «Изменение календаря» (1918), «Время и календарь» (1928), Н.И. Идельсон «История календаря» (1925), В.А. Россовская «Календарная даль веков» (1936), В.К. Никольский «Происхождение нашего летоисчисления» (1938). С середины 30-х гг. хронология как вспомогательная историческая дисциплина стала преподаваться в вузах.

Крупной работой была «Русская хронология» Л.В. Черепнина (1944). Большое значение имели труды Н.Г. Бережкова «О хронологии русских летописей до ХIV в.», «Хронология русского летописания» (60-е гг.):

1. Им было доказано, что в Древней Руси установить точную дату события очень не просто, т.к. существовало три стиля – мартовский, сентябрьский, ультрамартовский.

2. Он датировал множество исторических событий Древней Руси до ХIV в.

Работа Е.И. Каменцевой «Хронология» (1967) не утратила своего значения до наших дней, многократно переиздавалась.

У стародавній Русі інтерес до хронології був пов’язаний з літописанням. У XII ст. з’явилися статті диякона Кирика Новгородця «Учение им же ведати человеку числа всех лет».

В ХV–ХVII ст. практична хронологія развивалась за двома напрямками. Один з них був пов'язаний з накопиченням практичних знань в галузі астрономії та математики, необхідних для визначення часу. Другий – продовжував попередні традиції обчисления пасхалій кк главних віх, до яких прив'язувались інші перехідні свята церковного календаря. Підрахунок церковних свят на Русі було доведено лише до 7000 р. (за ерою від створення світу, від РХ – 1492 р.), с настанням якого в давні часи очікувався кінець світу та Страшний суд. Пророцтво не спрвдилось і після 7000 р. були зроблені розрахунки пасхалій і складено так званий «Круг Миротворный». В ХVI ст. його доповнили информацією про високосні роки, месяці, числа церковних свят.

Вдосконалення життя суспільства вело до вдосконалення одиниць лічби часу, а також можливості його фіксації. Астрономічні фактори і математичні розрахунки визначили основні одиниці лічби часу: доба – період обертання Землі навколо своєї вісі, місяць – період обертання Місяця навколо Землі, рік – період обертання Землі навколо Сонця. Вчені розрізняють зоряну і сонячну добу, що є результатом спостереження руху зірок, Сонця і Місяця. Зоряна доба – це проміжок часу між двома послідовними розташуваннями однієї і тієї ж зірки, яка не має помітного власного руху у визначеному пункті неба. Сонячна доба – це проміжок часу між двома послідовними розташуваннями Сонця у визначеному пункті неба. Однак кожна з цих діб різна за величиною. Сонячна доба приблизно на 4 хвилини триваліша зоряної. Це тому, що Сонце рухається серед зірок у тому ж напрямку, що й Земля: із півночі на південь. Отже, за рік сонячних діб буде на одну більше, ніж зоряних. В астрономії використовується поняття зоряний рік. Це проміжок часу, за який Сонце приходить у той же пункт неба до тієї ж зірки.

Важливою одиницею виміру часу є тропічний, або астрономічний рік. Він визначається проміжком часу між двома послідовними перебуваннями Сонця в точці весняного рівнодення. Рівнодення настає тоді, коли промені Сонця рівномірно освітлюють північну і південну півкулі Землі і тривалість дня дорівнює ночі. Це явище буває весною 21 березня і восени 23 вересня. Тривалість тропічного року стосовно середньої сонячної доби дорівнює приблизно 365,24220 доби, або 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд. Тропічний рік - порівняно тривала одиниця часу. А тому вона була прийнята і засвоєна людьми лише тоді, коли людство досягло певного рівня розвитку науки.

Важливою обставиною для розуміння появи та існування різних календарних систем є та, що середня доба несумірна з тропічним роком, що між часом обертання Землі навколо своєї осі і часом її обертання навколо Сонця не існує точної арифметичної залежності. У давнину в багатьох країнах - Китаї, Вавилоні, Індії та інших - вели рахунок часу за Місяцем. Люди звернули увагу на те, що Місяць періодично змінює свій зовнішній вигляд послідовно від молодого Місяця до першої чверті, потім - до повного Місяця, тоді - до останньої чверті і знову - до молодого Місяця. Від назви небесного тіла - Місяця - виникла назва одиниці часу місяць, яка дорівнює 29 добам 12 годинам 44 хвилинам і 3 секундам, або 29, 5306 доби. Період повного обертання Місяця навколо Землі у згаданій тривалості отримав назву синодичного місяця. Синодос - у перекладі з грецької означає «сходження», тобто Місяць здійснювіав повне обертання навколо Землі.

Великий проміжок часу, який має точку відліку називається ерою. Проте термін ера виник від чотирьох початкових літер латинського речення «від початку царювання імператора Августа» - «aera» - ера. Це означало, що від 29 серпня 30 р. до н.е., з часу початку царювання імператора Августа, велась лічба часу існуючою календарною системою. Історична хронологія не може існувати без поняття ери, тому що всі події слід визначити в часі і співвіднести з іншими, тобто мати відправний момент ведення рахунку часу.

Всі ери, які відомі людству, мали умовне значення і поділялись на дійсні, або справжні, на міфічні, або фіктивні. Дійсною ерою вважається та, які має за основу відліку часу справжню подію, а фіктивною - та, які має за основу відліку часу вигадану, міфічну подію.

Дата добавления: 2014-11-29