Нумізматика і боністика

Тривалий час грошовий рахунок був об’єктом вивчення метрології, оскільки поява монет пов’язана з ваговими характеристиками і термінологією різних часів. Особливо це стосується золота і срібла, а саме: гривня, гривенка, талант, унція тощо, походили від вагових одиниць. Тому монета, як історичне джерело, пам’ятка історії та культури вивчалася окремо в такій науці, як нумізматика, що збіднювало можливості дослідження, звужувало предмет вивчення. Згодом з’являються паперові гроші, які виконують відповідні функції в суспільстві, а потім також стають історичним джерелом, яке вивчає допоміжна історична наука - боністика.

Спочатку монети і паперові грошові знаки були досить поширеною галуззю колекціонування. Поступово нумізматика і боністика перетворюються на історичні науки, які торкаються сфери історії грошового обігу і грошового рахунку, хоча і не настільки глибоко, як цим займається метрологія. Річ у тому, що і металеві, і паперові гроші в багатьох державах функціонували і функціонують в системі грошового обігу, об'єднані грошовим рахунком, а тому їх історія тісно пов’язана між собою. І якщо колекціонеру здебільшого достатньо систематизації окремо монет, або окремо - бон, то досліднику необхідно глибоко вникати у сутність лічби грошей певного часу, техніки карбування та емісії, сфери обігу тощо.

Таким чином, є необхідність в одному розділі об’єднати і, по можливості, показати зародження грошей, грошових систем, які включали і використовували різні метали та паперові асигнації, банківські та кредитні білети, акції тощо. Зокрема, історія грошей в Україні цікава тим, що на її землях були грецькі, римські, візантійські, арабські, татарські, литовські, чеські, польські, австрійські, російські та інші Монети і паперові грошові знаки. Тому Україна є скарбницею, музеєм грошей багатьох держав і народів, а запропонований підхід допоможе створити необхідну історичну періодизацію і визначити наукові напрями.

Нумізматика – одна із спеціальних історичних наук, яка на сучасному етапі успішно розвивається. Вона має власні методики і техніку дослідження нумізматичних джерел. Хоча вона виникла як галузь колекціонування, але поступово перетворилася в наукову дисципліну. Нумізматика – за визначенням багатьох довідкових видань – це наука про монети. Назва дисципліни походить від слова номізма – монета. Монета – це зливок металу визначеної форми, ваги, якості і вартості, що служить узаконеним засобом грошового обігу.

Нумізматика вивчає монети зі сторони зображень (іконографія), написів (легенда) ваги, розміру і якості (проба), техніки їх виготовлення, регіону і часу їх обігу. У зв’язку з цим вона тісно пов’язана з метрологією, епіграфікою, геральдикою та іншими історичними науками. Як галузь колекціонування, яка ставить перед збирачами питання науково-практичного і науково-теоретичного характеру, пов’язана з формуванням колекцій, вона перетворюється на самостійну науку.

Колекціонування монет зародилось у XIV-XV ст. в Італії в епоху Відродження, а потім поширилось на інші країни. В основі колекціонування лежало створення класифікаційної системи для формування колекції монет, де кожна монета мала б своє визначене місце. Таким чином формувалися музейні та приватні колекції протягом XVI-XIX ст. Лише у XVIII ст. починаються перші спроби систематизації матеріалів, які торкаються також питання джерелознавчого характеру. У XIX ст. з’являються перші каталоги монет музейних зібрань, які не тільки фіксують наявність нумізматичного матеріалу, але й дають певні характеристики монет.

Як історичне джерело, монета містить у собі значну кількість пізнавальної інформації, необхідної для дослідників. Комплексне вивчення монет разом з використанням даних інших наук може допомогти розкрити чимало таємниць минулого, підтвердити або спростувати окремі припущення та гіпотези.

Засновником систематичного наукового дослідження в галузі нумізматики вважається віденський учений І.Еккель (1737-1798). Він дав визначення 70 тисячам монет Середземномор’я. Підсумком його багаторічної праці став восьмитомник «Наука про стародавні монети», який вийшов друком у Відні протягом 1792 - 1798 років.

З XIX ст. нумізматика стає тією дисципліною, яка вивчається в університетах. Українська нумізматика, внаслідок історичних обставин, тісно пов’язана з польською, австрійською, російською. Колекціонування монет в Україні починається у XVI ст., а в Росії – у XVII ст. Велика колекція монет, яка згодом стала основою зібрання монет Ермітажу, належала Кунсткамері і нараховувала 29 тисяч екземлярів.

Для виготовлення монет з часу їх існування використовувалися різні метали та їх сплави, зокрема платина, золото, срібло, мідь, алюміній, нікель, бронза, мельхіор, білон тощо. Поступово вдосконалювалась техніка виготовлення монет. Дорогоцінні метали у XX ст. для виготовлення монет майже не використовуються, крім випуску сувенірних, пам’ятних та ювілейних монет. Враховуючи функції та технологію карбування в історичній нумізматиці монета, як історичне джерело, мала кілька визначень. Проте найбільш вдалим є таке: монета – зливок металу визначеної форми, ваги і якості, який використовується у грошовому обігу.

У науковій нумізматиці визначені основні поняття для означення монети. Кожну монету характеризують:

аверс – лицьовий бік, який свідчить про приналежність монети;

реверс – зворотній бік;

гурт – ребро;

монетне поле – має кожна сторона, де є написи чи зображення;

іконографія – зображення;

легенда – написи;

форма – зовнішній вигляд і величина;

номінал – вартість;

проба – вміст дорогоцінного металу;

лігатурна вага – загальна кількість металу;

монетна стопа – визначена кількість монет, викарбуваних із певної кількості металу;

назва, або ім’я, є у кожної монети за номіналом або дається під час використання за характерними ознаками.

Боністика також має свої спеціальні поняття і терміни для вивчення і дослідження паперових грошей та їх сурогатів.

Боністика займається вивченням бон як історичних джерел, свідків минулого та економічних і культурних пам’яток. Термін бона виник у XIV ст. у Франції і означає bon – талон, чек тощо. Зараз поняття бона використовують для означення грошових знаків, банківських білетів, кредитних і казначейських білетів, акцій, купонів, сертифікатів, векселів, лотерейних білетів та інших цінних паперів, що вийшли з ужитку.

Вперше на початку IX ст. н.е. паперові гроші з’явились у Китаї за династії Юаньхе і мали назву «летючі монети». В ХIII-XIV ст. за час правління династії Юань паперові гроші складали основу грошового обігу. Але у XVII ст. знецінення паперових грошей призвело до їх заборони під час правління Маньчжурської династії.

Знову паперові гроші почали використовуватися в Америці та Європі з XVII ст. У 1662 р. вони з’явились у Швеції 1690 р. – у Бостоні, штаті Масачусетс у США, 1716-1720 рр. у Франції у вигляді не лише грошей, але й цінних паперів які нічим не були забезпечені.

29 грудня 1668 р. був прийнятий маніфест про введення асигнацій на території Московської держави, загальна сума яких становила 46,2 млн. рублів, а з 1768 р. почався випуск нових асигнацій на суму 50 млн. рублів на іншому папері, щоб уникнути підробок. За 30 років обігу паперових грошей їх кількість була доведена до 3 млн. рублів і продовжувала збільшуватись у наступні роки.

У роки громадянської війни та іноземної інтервенції в Україні були в обігу гроші різних урядів, військових підрозділів, які, як правило, нічим не забезпечувались, а за рахунок населення утримували апарат управління та війська. На деяких територіях ходили грошові знаки іноземних інтервентів, колишніх царського і Тимчасового урядів радянської, білогвардійської та місцевої влади, що підривало у населення України довіру до будь-яких грошей.

Центральна Рада 19 грудня 1917 р. (ст. ст.), або 1 січня 1918 р. (н. ст.), ухвалила випустити українські гроші номіналом 100 карбованців, хоча не мала золотого запасу, і це викликало суперечливе ставлення до їх появи. Проте, як зазначалось, 5 січня 1918 р. кредитні білети вартістю 100 карбованців були випущені. Як і російські рублі, вони містили 17,424 частки щирого золота. Гроші друкувались на звичайній книжковій фабриці на доброму папері, але не мали водяних знаків, що могло привести до появи підробок. Ходили вони серед населення нарівні з «керенками» і «думськими» грішми Тимчасового уряду. На них були написи українською, російською та єврейською мовами.

1 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон про випуск гривні номіналом 2, 10, 100 і 500, яка на замовлення уряду мала друкуватись у Берліні. Також сповіщалося про карбування монети, яке так і не здійснилось. 30 березня 1918 р. було прийняте рішення про емісію 100 млн. гривень з умовою обміну, що 1 гривня дорівнює 2 карбованцям.

Уряд гетьмана П.Скоропадського випустив банкноти вартістю 1000 і 2000 гривень і «лопатки», грошові знаки номіналом 50 карбованців, які друкувалися в Одесі. Були підготовлені малюнки і матриці банкнот номіналом 10, 100 і 250 карбованців, але їх вже випускала Директорія у 1919 р. 4 січня 1919 р. з метою забезпечення більш сталого обігу власних грошових знаків Директорія видала закон про вилучення з обігу австрійських, німецьких, російських і радянських грошей. Але вони продовжували використовуватись.

Воєнні дії змусили Директорію міняти своє місцезнаходження, а фінансові органи змушені були також переїжджати до Кам’янця-Подільського, Рівного, Тернополя і знову до Кам’янця-Подільського. Тому у березні 1919 р. гроші номіналом 5 гривень стали випускати у Станіславі у звичайній друкарні, а згодом з’явилися «канарейки» номіналом 250 карбованців, насичені жовтим кольором. Практично ці гроші знаходились у грошовому обігу в 1918 - початку 1920 роках.

Дата добавления: 2014-11-29