На природні ресурси

СУБ’ЄКТИ ТА ОБ’ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Екологічне законодавство розрізняє суб'єктів права власності залежно від форми власності, у якій перебувають ті чи інші при­родні ресурси.

Характерною ознакою суб'єкта права власності є належна пра­во- і дієздатність. Екологічною дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права та створювати для себе обов’язки. Екологічна праводієздатність належить окремій фізичній особі — громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку.

Юридичні особи набувають екологічної правоздатності з момен­ту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб'єктом пра­ва приватної власності можуть бути тільки юридичні особі, засновані на праві приватної власності. Юридичні особі, засновані на праві державної або комунальної власності, не можуть бути власниками природних ресурсів. Вони їм надаються тільки в користування.

Суб’єктами права комунальної власності визначено територіальні громади сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і в особі їх представницьких органів — рад.

Особливим суб'єктом права держава. Суб'єктом права державної власності є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.

Специфічною особливістю суб'єкта права державної власності, не властивою іншим суб'єктам права власності, є те, що держава ви­ступає в один і той же час і як носій політичної влади (суверен), і як власник і здійснює право власності в нерозривному зв'язку з політичною владою.

Природні ресурси юридично закріплюються за певним грома­дянином, але право власності ними фактично здійснюють усі чле­ни його сім'ї, що мають цивільну правоздатність. Вказане дає певні підстави визнавати фактичним суб'єктом пра­ва приватної власності на природні ресурси сім'ю громадянина. Проте чинне екологічне законодавство сім'ю громадянина суб'єк­том права власності не вважає.

Певну специфіку як суб'єкт права приватної власності має фер­мерське господарство. Земельний кодекс України закріплює у ви­гляді суб'єкта права приватної власності на землю для ведення фер­мерського господарства громадянина.

Фермерське господарство можна розглядати як форму сільськогосподарського підприємства, що базується на за­гальній сумісній приватній власності на землю, а суб'єктом цього права є сімейно-трудове об'єднання осіб.

Об’єкти права власності — це те, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто окремі індивідуально визначені частини природних ресурсів, надані у власність для певної мети. Ними є земля, її надра, водні та інші природні ресурси, а також ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Більш докладно об’єкти права власності визна­чаються у відповідних поресурсних нормативних актах.

Об’єкти права власності на природні ресурси розрізняються залеж­но від форми власності. Тому слід говорити про об’єкти права держав­ної, комунальної або приватної власності на природні ресурси.

Для правової характеристики об’єктів права державної влас­ності важливе значення мають два положення:

- у власності держа­ви можуть перебувати всі природні ресурси;

- частина з них є ви­ключною власністю держави (народу України).

Об’єктом права державної власності на надра є державний фонд надр. До складу державного фонду надр як об’єкта права власності входять власне надра, родовища корисних копалин, техногенні ро­довища корисних копалин, а також мінеральні ресурси континен­тального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Влас­не надра — це частина земної кори, розташована під поверхнею суші і дном водосховищ, що простягається до глибин, доступних для ге­ологічного вивчення і освоєння. До складу надр також включаються родовища корисних копалин, що є скупченням мінеральних речо­вин як у надрах, так і на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водосховищ, що за кількістю та умовами залягання придатні для промислового використання, і техногенні родовища корисних ко­палин, що є місцями, де скупчилися відходи видобування, збага­чування та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення.

Об’єктом права власності держави на води є державний водний фонд, який складають усі води (водні об’єкти) України. Під вода­ми в даному випадку розуміють сукупність індивідуально визначених фізико-географічних водних об’єктів (моря, озера, ріки), що не можуть бути вичерпані і перебувають у межах державних кор­донів України. При цьому не має значення, природними чи штуч­ними є водосховища. Об’єкти природи, до яких прикладена праця людини, не перестають бути з даної причини компонентом приро­ди, якщо вони не відділені від природного середовища.

Право власності поширюється не на всі наявні у природі води взагалі, а лише на ті води, що можуть бути індивідуалізовані, тобто на водні об’єкти.

Згідно з Водним кодексом України єдиний водний фонд вклю­чає:

- ріки, озера, водосховища, інші поверхневі водосховища та водні джерела, а також води каналів і ставків;

- підземні води й льодовики;

- внутрішні моря та інші внутрішні води України;

- територіальні води (територіальне море).

Ліси в Україні виступають ви­ключно об’єктом державної власності на природні ресурси. За чинним лісовим законодавством під лісами розуміють сукупність землі, рослин­ності, в якій домінують дерева і чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє сере­довище (ст. 2 Лісового кодексу України — далі ЛК України).

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу (ст. 7 ЛК України). За своїм характером лісові ресурси поділяються на дві категорії:

- загальнодер­жавні;

- місцеві,

що відповідно дає можливість поділяти їх на об’єкти права загальнодержавної (республіканської) власності та власності адміністративно-територіальних утворень (місцевих органів влади).

У власності можуть перебувати і об’єкти тваринного світу. Об’єктами тваринного світу є лише дикі тварини.

Тваринний світ може перебувати у державній або приватній власності.

Найважливішим за своїм значенням об’єктом права власності на природні ресурси є земля.

Об’єктом права державної власності на землю є усі землі Ук­раїни, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключно в державній власності перебувають землі атомної енергетики та космічної системи, землі оборони, крім зе­мельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничо­го та житлового призначення, землі під об’єктами природно-за­повідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об’єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які ви­користовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради Ук­раїни, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших ор­ганів державної влади, Національної академії наук України, держав­них галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивно­го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Об’єктом права комунальної власності є усі землі в межах населе­них пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти кому­нальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладо­вища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо), землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, та ін.

Об’єктом права приватної власності юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридичними особами України) є земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності або викорис­тання для житлової, промислової та громадської забудови.

Об’єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, в першу чергу в межах населеного пункту.

Земельні ділянки як об’єкти права власності громадян України мають чітко визначені граничні розміри і розрізняються за метою використання.

Об’єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського при­значення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що нале­жать їм на праві приватної власності.

У земельному законодавстві не міститься обмежень на кількість земельних ділянок, що можуть перебувати у власності однієї осо­би. Кожна з зазначених зе­мельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє со­бою самостійний об’єкт права власності.

Дата добавления: 2014-11-29