Рани перша медична допомога при ранах

Замерзання

За тривалої дії на організм людини низької температури і відсутності у неї можливості підвищити теплотворення може настати загальне замерзання − патологічна гіпотермія організму, в тому числі й смертельна.

Нижня межа температури тіла, за якої ще можливе відновлення функцій організму (за Янсеном), − від 23 до 24 °С. На зниження температури передусім реагує ЦНС, причому не всі її відділи однаково. Першою знижується функція великих півкуль, терморегуляторна здатність. Це веде до м’язового збудження, що є причиною тремтіння. Через деякий час з’являються м’язова слабкість, неможливість виконувати рухи, людина непритомніє, втрачаються слухові, зорові, вольові реакції, уражуються життєво важливі центри. Картина замерзання нагадує картину несправжньої смерті.

Під час замерзання у людини з’являється ейфорія − піднесений настрій.

Смерть від замерзання настає звичайно внаслідок паралічу серця та анемії мозку [10, с. 285].

Перша допомога. Лікування замерзлих повинно здійснюватися у відділеннях інтенсивної терапії. Воно полягає у швидкому їх зігріванні. Замерзлого занурюють у ванну з водою температури 36 °С. Протягом 25 − 30 хв температуру підвищують до 38 − 40 °С. Зігрівання продовжують доти, доки температура тіла не підвищується до 35 °С. Потерпілому дають гарячий чай, каву, уводять 20 − 40 % розчин глюкози, кофеїн, камфору, кордіамін. Одночасно вливають реополіглюкін, проводять корекцію водно-електролітного балансу [27, с. 219].

Раною називають відкрите ушкодження тканин з порушенням цілості шкіри або слизових оболонок.

Усі рани поділяють на випадкові і операційні (умисні). В рані розрізняють, краї, стінки і рановий канал. Рани можуть бути сліпими і наскрізними. При сліпих є дно рани, при наскрізних − два отвори: вхідний і вихідний.

У випадковій рані міститься рановий вміст − згустки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні предмети (клапті одягу, ранячі предмети та ін.) і різні мікроорганізми [17, с. 391].

Тканини, що оточують рану, травмуються по різному залежно від характеру поранення. Навколо рани виділяють зони ушибу, струсу і місцевого тканинного ступору.

За відношенням до порожнин тіла рани поділяють на проникаючі і непроникаючі; за інфікованістю − на інфіковані і асептичні. Випадкові рани, як правило, інфіковані; операційні є асептичними [40, с 180].

Рани за характером ушкодження тканин поділяються на колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розміжчені, укушені, отруєні, вогнестрільні і мішані.

Колоті рани заподіюють багнетом, вилами, шилом, голкою та іншими гострими предметами. Особливістю колотих ран є незначне ушкодження покривів і значна глибина, у зв'язку з чим можливі ушкодження порожнин, глибоко розміщених за ходом ранового каналу судин, нервів, різних органів.

Через те що рана не зіяє, рановий канал замкнутий і мікроорганізми проникли глибоко в тканини, колоті поранення нерідко ускладнюються тяжким нагноєнням і правцем.

Різані рани заподіюють бритвою, ножем, склом та іншими гострими предметами. Вони характеризуються широким зяянням і значною кровотечею. Зяяння рани пояснюється еластичністю шкіри, яка скорочується після поранення. Кровоточивість пов’язана з порушенням цілості багатьох судин при мінімальній травматизації їх стінки, що супроводиться тривалим зяянням ушкоджених судин [26, с. 136].

Різані рани нерідко бувають поверхневими. Після хірургічної обробки рани не мають значної травматизації тканин і загоюються звичайно без ускладнень.

Рвані і забиті рани є характерними для транспортного та промислового травматизму, іноді трапляються при роботі в сільському господарстві. Вони супроводяться значним ушибом і розривами тканин, особливо шкіри.

Розміжчені або розчавлені рани заподіюються важкими предметами. Вони виникають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Характеризуються значним розміжченням тканин і органів, іноді супроводяться відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою та інтоксикацією.

Рвані, забиті і розміжчені рани звичайно дуже пога­но загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладнюються інфекцією, в тому числі анаероб­ною і правцем [17, с. 391].

Рубані рани заподіюють сокирою, шаблею та іншими важкими гострими предметами. Вони характеризуються значним ушибом тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.

Укушені рани супроводяться великими і глибокими ушкодженнями, значним забрудненням, у зв’язку з чим дуже часто ускладнюються гострою гнійною і гнильною інфекцією.

Отруєні рани виникають при проникненні різних отруйних речовин − бойових отруйних і радіоактивних, отрут при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з розвитком симптомів загального отруєння організму. Тому при лікуванні цих ран треба насамперед швидко видалити отруйні речовини з рани, щоб запобігти загальному отруєнню організму [10, с. 236-237].

Вогнестрільні рани заподіюють різною вогнепальною зброєю. Залежно від виду снаряда, що заподіює рану, вогнестрільні поранення поділяють на кульові і осколкові. У мирний час частіше трапляються поранення дробом і сіллю.

Вогнестрільні поранення, особливо осколкові, відзначаються великою травматизацією і руйнуванням тканин. Залежно від характеру ранового каналу розрізняють поранення наскрізні, сліпі і дотичні, за характером порожнин − проникаючі і непроникаючі.

Залежно від виду ушкоджень розрізняють поранення м’яких тканин, вогнестрільні переломи, поранення з ушкодженням судин, нервів, внутрішніх органів.

Вогнестрільні поранення нерідко бувають множинними і комбінованими − з ушкодженням різних органів.

Для вогнестрільних поранень характерним є складний рановий канал із значним розміжченням тканин. У ділянці ранового каналу відмічається тяжкий ушиб і струс на великому протязі тканин внаслідок так званого бічного удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного. Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибшерозміщених тканин. Нерідко, наприклад, при незначних шкірних ранових Отворах у ділянці стегна чи гомілки спостерігаються великі розриви і розміжчення м’язів, значні крововиливи і т. д.

Окрему групу становлять рани, заподіяні термоядерною і атомною зброєю. Ці рани виникають під дією вибухової хвилі, термічного й променевого ураження і відзначаються своєрідним перебігом (сповільненою регенерацією, розвитком вторинних кровотеч, схильністю до тяжкої місцевої і загальної інфекції та ін.) [4, с. 10-13].

Загоєння ран − складний біологічний процес, захисна фізіологічна реакція організму, спрямована на найшвидше відновлення нормальних анатомо-фізіологічних відношень у ділянці рани.

В основі загоєння ран лежить регенерація тканин, зокрема сполучної і епітеліальної, які мають найбільш виражені регенеративні властивості. Високодиференційовані клітини паренхіматозних органів та центральної нервової системи при ушкодженнях гинуть і не регенеруються. При ушкодженнях цих тканин рани загоюються шляхом регенерації сполучної тканини й ендотелію судин з наступним утворенням рубця.

Безпосередньо після ушкодження в рані розвиваються складні біохімічні зміни, пов’язані з руйнуванням тканин і реактивним запальним процесом [26, с. 138].

Розрізняють дві фази ранового процесу − гідратацію і дегідратацію.

Фаза гідратації характеризується переходом желеподібних тіл у рідкі, ацидозом, збільшенням іонів калію у зв’язку з загибеллю клітин і гіпоксією. Внаслідок розвитку ранового запалення настає розширення судин, виходження плазми, лейкоцитів і фагоцитів, наростає набряк тканин і поступово відшаровуються некротичні тканини, рана очищається.

Фаза дегідратації характеризується зворотним розвитком запальної реакції, переважанням процесів регенерації. У цій фазі в рані поступово нормалізуються обмінні процеси. Внаслідок зменшення кількості судин і ексудації зменшується й набряклість тканин у ділянці рани.

Рани можуть загоюватися первинним і вторинним натягом [10, с. 239].

Первинний натяг відбувається через первинне склеювання країв рани фібрином з наступним новоутворенням сполучної тканини і судин. В результаті регенерації сполучної тканини, ендотелію судин і покривного епітелію утворюється лінійний рубець.

Первинне загоєння ран настав швидко, протягом 6 − 10 днів. Строки загоєння залежать від локалізації рани, Віку і стану поранених. Рани, розміщені в ділянках з добрим кровопостачанням (голова, шия, обличчя), легко і швидко загоюються. Добра регенерація відмічається у і осіб молодого віку; у старечому віці, в ослаблених і неспроможних хворих регенерація, навпаки, сповільнена і загоєння ран затягується до 10 − 14 днів.

Первинне загоєння можливе при старанному стиканні країв і стінок рани, відсутності інфекції, кровотечі і сторонніх предметів.

Операційні рани загоюються, як правило, первинним натягом [17, с. 392].

Загоєння вторинним натягом відбувається через утворення грануляційної тканини. Грануляційна тканина появляється в рані через 48 год і поступово виповнює рановий дефект, перетворюючись у щільну рубцеву тканину. Одночасно настає епітелізація рани за рахунок розростання шкірного епітелію.

Грануляційна тканина є захисним бар’єром організму, що перешкоджає проникненню мікроорганізмів та їх токсинів. Здорові грануляції − рожеві, нездорові − бліді, пухкі, кровотечні.

Загоєння ран вторинним натягом спостерігається при значних ушкодженнях, великих некротичних ділянках, сторонніх предметах і розвитку нагноєння.

Вторинний натяг менш сприятливий для організму, бо загоєння ран відбувається протягом тривалого часу, з утворенням широких рубців, які нерідко деформують тканини [40, с. 183].

Загоєння під струпом спостерігається при поверхневих ушкодженнях шкіри, опіках і відмороженнях. Струп утворюється з крові й лімфи і щільно спаяний з ушкодженою шкірою. Під струпом рана поступово епітелізується. Струп видаляти не можна, бо він захищає рану від вторинного інфікування й ушкодження.

Основні клінічні прояви. Клінічна симптоматика рани, перебіг і тип загоювання її та прогноз на видужання потерпілого визначаються індивідуальними особливостями хворого, характером рани, ступенем та видом мікробної інфекції її, давністю, а також її локалізацією.

Рана спричинює в організмі потерпілого загальні та місцеві розлади, які широко варіюють за силою та частотою залежно від особливостей і стану самого організму хворого, рани і її локалізації та навколишніх умов середовища.

Головними проявами рани є біль, кровотеча, зяяння рани чи тканинний дефект та порушення функції органа (організму). Серед загальних порушень найчастішим є синдром болю. Іноді болю не відчувають у момент ураження люди, що перебували у цей час в стані різкого емоційного напруження, алкогольного чи наркотичного сп’яніння [26, с. 135].

З інших загальних реакцій організму на рану частими є напруження нервової та ендокринної систем, порушення функції серцево-судинної системи та метаболізму (блідість, прискорення пульсу, спрага тощо), які в деяких хворих зумовлюють непритомність або шок.

Шок виникає переважно у разі тяжких поранень (забиті, рвані та розміжчені рани з травматичною ампутацією чи скальпуванням, які супроводжуються не тільки сильним подразненням мозку, але й кровотечею).

Місцеві прояви ран та їх клінічні ознаки дуже залежать від походження, характеру і локалізації рани. Головний місцевий симптом ран − кровотеча. Рани обличчя, голови, промежини та статевих органів супроводжуються сильнішою кровотечею, ніж рани інших локалізацій, унаслідок доброго кровопостачання цих ділянок. Різані та рубані рани мають рівні краї, поверхня їх дуже кровоточить. Забиті, рвані та розміжчені рани мають нерівні, зазубрені та розчавлені краї, з крововиливами в них і навколишні тканини [17, с. 392].

Зяяння рани (розкриття) залежить від напрямку осі її стосовно ліній натягання шкіри, напрямку скоротливих (еластичних) волокон, еластичності тканин, глибини та об’єму втраченої тканини. Різані та рубані рани, які не супроводжуються втратою тканини і нанесені паралельно до напрямку еластичних елементів шкіри (ліній Лангера) та м’язових волокон, не зяють і, навпаки, зяяння їх велике у разі перпендикулярного напрямку рани до цих волокон [10, с.391-392].

Перша допомога дуже часто подається у вигляді само- і взаємодопомоги. Одяг у ділянці поранення обережно знімають або розрізують. Тяжкопоранених при ушкодженнях хребта, внутрішніх органів піднімати і перевертати не можна.

Якщо немає кровотечі, шкіру навколо рани обережно очищають тампонами від забруднення 1 змазують спиртовим розчином йоду. На рану накладають стерильну пов’язку (рис. 11.28).

Рис. 11. 28. Накладання перев’язного пакету (а);

(б) на сліглу; (в) рани.

При поданні долікарської допомоги пораненим на фельдшерському пункті рекомендується старанно очистити ефіром або бензином від забруднення шкіру навколо рани і обробити її спиртовим розчином йоду. Обережно видаляють стерильним пінцетом вільнорозміщені сторонні предмети. На кровотечні судини, розташовані поверхнево, накладають лігатуру, в разі потреби накладають джгут. При тривалому транспортуванні в рану можна ввести антибіотики при значних ушкодженнях і переломах іммобілізують кінцівку. Для подання хірургічної допомоги пораненого треба швидко доставити в лікарню [32, с. 201].

Дата добавления: 2014-11-29