Класичні теорії розвитку міжнародної торгівлі

Теорія зіткнення цивілізацій

Соціокультурна теорія єдиної цивілізації

Теорія постіндустріального суспільства Даніела Белла.

Розглянуто економічні особливості суспільства після завершення індустріалізації.

Постіндустріальне суспільство за Даніелом Беллом характеризується п’ятьма ознаками:

1) переходом економіки від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважанням серед зайнятих працівників професійних фахівців і техніків;

3) ведуча роль теоретичних знань;

4)орієнтування техніко-економічного середовища на контроль над технологією;

5)забезпечення процесу прийняття рішень новою „інтелектуальною технологією”.

.Вихід із кризи „індустріалізму” Белл вбачає як у розвитку „постіндустріальних тенденцій”, так і в подоланні розриву культури з релігією.

Теорія суперіндустріалізму Алвина Тоффлера є другим варіантом ідей щодо постіндустріального суспільства.

В роботі „Третя хвиля” (1980). автор намагається пояснити складні і різноманітні процеси змін, що переживає сучасне суспільство, крахом індустріалізму і народженням „нової цивілізації”. Такий перехід він пояснює теорією послідовної зміни „хвиль змін”, що насуваються в процесі історичного розвитку.

Суспільство „третьої хвилі” означає перехід від „індустріального індивіда, орієнтованого на виробництво і споживання”, до „нової особистості, зорієнтованої на духовні цінності і творчу діяльність”.

В основі соціокультурної теорії єдиної цивілізації лежить ідея про поступовий рух всіх країн світу до єдиного політичного, соціального і економічного устрою – ліберальній демократії, тобто такому, що вже існує на Заході. За цією теорією модернізація суспільства всюди аналогічна його вестернізації, тобто копіюванню західної культури іншими країнами.

Теорія зіткнення цивілізацій базується на думці, що світ стає все більш полярним і складається із восьми цивілізацій: західної, ісламської, індуістської. китайської, японської, православної, африканської, латиноамериканської, а їх модернізація не ідентична вестернізації.

Ранній меркантилізм ідеологами якого були У. Стаффорд (Англія), Г. Скаруффі (Італія), виник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «грошового балансу» — нагромадженні грошей внаслідок вивезеня товарів при забороні (або суб'єктивному обмеженні) вивезеня грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менш При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізму (Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Мокрет'єн (Франція)) розвивалась з другої половини XVI ст. до середини XVIII ст. Основним змістом цього напряму є доктрина «активного торговельного балансу», який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках).

З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Дата добавления: 2014-12-07