Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців

Робота командирів, штабів, органів з виховної та соціально-психологічної роботи щодо організації інформаційно-психологічної протидії негативному впливу противника в основних видах застосування підрозділів

Протидія інформаційно-психологічному впливу противника здійснюється у всіх видах підготовки та на етапах ведення бойових дій.

Інформаційно-психологічна протидія при проведенні маршу:

I етап - прогнозування інформаційно-психологічного впливу противника.

Аналіз соціально-політичної обстановки в регіоні (районі) бойових дій із метою виявлення чинників, які можуть ускладнити виконання бойового завдання і можуть бути використані противником в інтересах проведення інформаційно-психологічного впливу.

Вивчення морально-психологічного стану особового складу своїх військ, виявлення осіб чи груп військовослужбовців, які найбільш піддаються інформаційно-психологічному впливу, вивчення їх особливостей.

Розвідка, виявлення наявних у противника сил і засобів психологічних операцій, їх розташування, можливих районів залистування та розкидання інших матеріалів інформаційно-психологічного впливу противника, визначення можливої символіки та тематики психологічних операцій противника.

II етап – профілактика негативних наслідків.

Нейтралізація, локалізація соціально-політичних факторів, які можуть бути використані противником для проведення інформаційно-психологічного впливу.

Нейтралізація військовослужбовців (груп), які найбільш уразливі до інформаційно-психологічного впливу противника, носіїв панічних настроїв, прикріплення їх до найбільш психологічно стійких воїнів.

Доведення до військовослужбовців сильних і слабких сторін противника, можливих форм і методів психологічних операцій противника.

Роз'яснення кожному воїну справедливого характеру війни з нашого боку і агресивних, загарбницьких зазіхань з боку противника.

Замаскована та скрита підготовка військ до проведення маршу, розповсюдження дезінформації щодо характеру дій, що плануються.

Виявлення та нейтралізація ворожих агентів та їх помічників серед особового складу, які розповсюджують чутки, плітки, панічні настрої.

Інструктаж зв'язківців щодо заборони несанкціонованого прослуховування ефіру.

Інструктаж командирів розвідувальних груп, авангарду, передових частин про необхідність виявлення районів залистування, розповсюдження інших матеріалів інформаційно-психологічного впливу противника, їх локалізація та повідомлення про них старшому начальнику.

Проведення підрозділами радіотехнічної розвідки і радіоелектронної боротьби, виявлення випадків транслювання радіостанцій противника, аналіз змісту повідомлень, що передаються, та їх радіоелектронне пригнічення.

III етап – зрив психологічних акцій противника.

Вилучення у військовослужбовців усіх радіоприймачів, які знаходяться в їх особистому розпорядженні.

Нарощування морально-психологічного потенціалу військ.

Оперативне проведення всіх видів інформування: суспільно-політичного, бойового та технічного, швидке реагування на всі події.

Виховання у військовослужбовців твердої переконаності в правильності розпоряджень і наказів керівництва держави і командування.

Виявлення, локалізація районів розповсюдження пропагандистських матеріалів противника, аналіз їх і після цього знищення.

Бесіди з військовослужбовцями на привалах, інформування.

Контроль за радіоефіром, підтримання режиму радіомовлення, прихованості зв'язку.

Контроль за використанням військовослужбовцями штатних засобів радіозв’язку.

Випуск на привалах інформаційних листівок, блискавок, бойових аркушів.

Проведення експрес-оцінки морально-психологічного стану особового складу.

Виявлення та нейтралізація панічно налаштованих військовослужбовців, надання їм психологічної допомоги.

Велику увагу при проведенні протидії інформаційно-психологічному впливу противника слід приділяти швидкому реагуванню на перебіг подій, своєчасному доведенню інформації до особового складу, пам’ятаючи про ефект першості. Він полягає в тому, що перше повідомлення про будь-яку подію спричиняє сильніший вплив, ніж подальші. Друга інформація буде засвоєна лише тоді, коли вдасться замінити вже сформовану позицію людину, що набагато складніше. Тому важливим принципом і є оперативність інформування.

Слід пам’ятати, що перші два етапи проводяться при підготовці до проведення маршу, а третій – як у ході підготовки, так і в ході маршу.

Інформаційно-психологічна протидія в обороні включає в себе ті самі пункти, що і при проведенні протидії інформаційно-психологічному впливу противника під час маршу і, крім того, додається ряд інших пунктів. Це обумовлено особливостями у сприйнятті й оцінюванні оборони, які можуть виникнути у свідомості окремих воїнів:

- вона оцінюється військовослужбовцями суб’єктивно як наслідок переваги противника;

- перехід до оборони пов’язується у свідомості військовослужбовців із втратою бойової ініціативи;

- тривала оборона може призвести до зростання недовіри до своїх сил, можливостей, компетентності командного складу, до зниження авторитету командирів;

- зниження чи придушення морально-психологічного стану особового складу, поява настрою незадоволення, зниження військової дисципліни;

- підвищення впливовості чуток, інформаційно-психо-логічних акцій противника;

- небезпека бойових умов в обороні може сприяти паніці і відходу з бойових позицій.

I етап – прогнозування інформаційно-психологічного впливу противника.

Знаходження в обороні дозволяє мати час на конкретне визначення можливої тематики і символіки психологічних операцій противника, районів зосередження підрозділів ПсО противника, маршрутів їх висування, найбільш імовірних позицій для установок (станцій) гучномовлення. Визначення артилерійських (ракетних) дивізіонів противника, що можуть бути застосовані для ведення вогню агітаційними снарядами. Визначити наявність і можливість використання противником повітряних куль для розповсюдження пропагандистських матеріалів.

II етап – профілактика негативних наслідків.

Наявність часу дозволяє організувати взаємодію з місцевими органами влади, підрозділами МВС, фахівцями контррозвідки, СБУ, засобами масової інформації, культурно-просвітницькими закладами в інтересах інформаційно-психологічної протидії.

У зв’язку з вищевказаними особливостями впливу оборонного бою на свідомість воїнів виникає потреба проведення більш цілеспрямованих заходів з підтримання морально-психологічної стійкості особового складу:

- зустрічі з особовим складом, проведення занять у системі гуманітарних годин, всебічне інформування;

- велике мобілізуюче значення має читання в голос наказів і розпоряджень;

- бесіди досвідчених солдатів про способи та прийоми знищення бронетанкової техніки противника;

- приділення особливої уваги роботі з молодими солдатами;

- обов’язкова особиста взірцевість офіцерів, командирів усіх ланок керівництва;

- заняття з особовим складом з навчання методів подолання психологічних травм і бойового стресу, прийомів вольової саморегуляції, аутотренінгу, надання екстреної лікарської та психологічної допомоги;

- всебічне забезпечення військовослужбовців усіма видами постачання, оскільки саме недоліки в забезпеченні найчастіше використовуються для проведення інформаційно-психологічного впливу;

- в умовах підготовки до бойових дій надання релігійної підтримки військовослужбовцям, які цього потребують; проведення душпасторської роботи, освячення бойової зброї і техніки, проповіді задля підняття бойового духу особового складу;

- ознайомлення військовослужбовців із конкретними фактами, котрі свідчать про витонченість прийомів, методів і наслідків ПсО противника;

- робота психологів із військовослужбовцями з нервово-психологічною нестійкістю, високою психосоматичною провідністю, з високим рівнем тривожності;

- постановка завдань підрозділам РТР, РЕБ, зв’язку, розвідки з точного визначення місцезнаходження підрозділів ПсО противника і встановлення цілевказань, підготовка попередніх прицільних установок.

III етап – зрив психологічних акцій противника:

- постановка завдань бойовому активу з виявлення точного знаходження гучномовних станцій та установок противника;

- знищення підрозділами ППО повітряних куль противника, підрозділам артилерії: РОАП – вести звукометричну розвідку комплексом АЗК (автоматичний звукометричний комплекс) щодо визначення цілевказань на гучномовні станції й установки противника; артилерійським підрозділам (частинам) – знищувати гучномовні станції противника й інші об’єкти ПсО противника;

- недопущення безконтрольних контактів із цивільним населенням;

- призначення команд зі збору і знищення листівок та інших агітаційних матеріалів;

- рішуче позбавлення військовослужбовців, підрозділів, а іноді й частин, які деморалізовані та являються джерелом невпевненості, розкладаючих чуток, паніки, тобто локалізація негативних психологічних явищ;

- здійснення безперервного контролю індивідуальних і групових думок та настроїв військовослужбовців у зв’язку з інформаційно-психологічним впливом противника.

Організація інформаційно-психологічної протидії в ході наступального бою. В ході організації протидії інформаційно-психологічному впливу противника в наступальному бою планується проведення таких самих заходів, що і при обороні, але з урахуванням специфіки наступу і особливостей його впливу на свідомість військовослужбовців. У наступі основним завданням буде не знищити, а захопити об’єкт психологічних операцій противника з метою вивчення, аналізу і прогнозування майбутніх дій з протидії інформаційно-психологічному впливу противника. Крім того, наступаючи, військовослужбовці наших військ будуть займати територію, населені пункти, раніше захоплені ворогом. На цих територіях будуть залишатися не тільки матеріали інформаційно-психологічного впливу противника, але і предмети побуту, першої необхідності, котрі можуть бути заміновані, оброблені бактеріологічною зброєю, – авторучки, кишенькові ліхтарики, аудіоплеєри, радіоприймачі, магнітофони, бритви та інше. Тому виникає необхідність роботи з попередженням військовослужбовців. Слід також звести до мінімуму контакти з цивільним населенням, особливо ворожої держави.

Висновки

Таким чином, узагальнюючи вищевикладене, можемо стверджувати, що в сучасних умовах у будь-яких війнах і збройних конфліктах використанню воєнної сили з боку всіх учасників завжди буде передувати цілий комплекс політичних та інших заходів, покликаних впливати на свідомість, мораль і психіку людей. Це є одним із факторів, зумовлюючих злободенність найшвидшого вирішення актуальних проблем морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України і питань інформаційно-психологічної протидії.

Вирішення проблеми протидії інформаційно-психологічної експансії – завдання нелегке, особливо якщо мати на увазі негативні зміни, які відбуваються в якісних характеристиках деяких верств населення: бездуховність, легковажне ставлення до інтересів держави і суспільства, схильність до збагачення будь-яким шляхом, пияцтво і наркоманія, слабкий стан здоров’я, низький інтелектуальний рівень, «досвід» перебування в кримінальних структурах тощо.

Існуюче становище в інформаційно-психологічної протидії не може задовольняти ні суспільство в цілому, ні Збройні Сили зокрема. Вказані заходи повинні охопити освіту, виховання, охорону здоров’я, культуру й обов’язково бути підкріплені ефективною державною соціально-економічною політикою.

Питання для самоконтролю

1. Головна мета інформаційної війни.
2. Що таке психологічна війна?
3. Назвіть види пропаганди.
4. Перелічіть фактори, що підсилюють дію інформаційно-психологічного впливу.
5. Що таке стратегічна психологічна операція?
6. Дайте визначення інформаційно-психологічній протидії.

Список використаної літератури

1. Волковський Н.Л. История информационных войн, в 2-х частях. – СПб., Полігон, 2003.

2. Концепція гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України. Затверджена Указом Президента України від 12 січня 2004 року №28/2004 // Народна армія. – 2004. – 4 лютого.

3. Крысько В. Секреты психологической войны. – М.: Харвест, 1999.

4. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

5. Маклаков А.Г. Военная психология. – М., 2004.

6. Проблемы военной психологии. Хрестоматия. – Минск, 2003.

7. «Солдат удачи»: журнал. – М., 1994-2006.

8. Ягупов В.В. Військова психологія. – К.: Либідь, 2005. – 654 с.

9. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 448 с.

Тема 31. Психологічне забезпечення бою

План

1. Зміст психологічної роботи у бойовій ситуації.

2. Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців.

3. Зарубіжний і вітчизняний досвід діагностики та корегування психологічних наслідків участі військовослужбовців у бойових діях.

Розглянемо зміст та основні завдання психологічного забезпечення бою. Знання цього допоможе більш якісно проводити профілактичну психологічну роботу з військовослужбовцями в бойових умовах.

1. Зміст психологічної роботи у бойовій ситуації

Психологічне забезпечення виступає у якості складової частини морально-психологічного забезпечення бойових дій і наповнює його конкретним змістом. Психологічне забезпечення - це комплекс заходів щодо формування, підтримання та відновлення в особового складу психологічних якостей, які забезпечують високу психологічну стійкість військовослужбовців, готовність виконувати бойові завдання в будь-яких умовах обстановки.

Складовими психологічного забезпечення є прогнозування морально-психологічного стану особового складу військ (сил), здійснення психологічної підготовки, психологічного супроводження бойової діяльності, психологічної реабілітації психотравмованих військовослужбовців.

На системному рівні психологічна робота у бойовій ситуації включає проведення аналізу, прогнозування, психологічний вплив. Ця робота здійснюється на всіх етапах бойових дій, на різних їх рівнях (діяльність окремого воїна, групи військовослужбовців, військового підрозділу, військової частини, угруповання військ тощо), з урахуванням специфіки функціонування як свідомої, так і безсвідомої сфер діяльності психіки воїна.

Як спосіб діяльності, психологічна робота включає два взаємопов’язаних методи: психологічне проектування і психологічне корегування.

Психологічне проектування полягає у прогнозуванні психологічного змісту майбутньої бойової діяльності, передбаченні його психологічних наслідків і закладенні оптимальних психологічних умов її здійснення. Сутність психологічного проектування полягає у передбаченні всієї сукупності факторів майбутнього бою, які будуть мати певний вплив на настанови, мотиви, мотивацію, духовні, психічні, психофізіологічні та фізичні стани, бойову активність військовослужбовців і побудування адекватних їм психодіагностичних, психопрофілактичних і психокорегувальних програм роботи з воїнами та військовими підрозділами.

Психологічний зміст майбутньої бойової діяльності дозволяє передбачити:

а) які психічні та психофізіологічні властивості повинні мати воїни для її виконання;

б) які військово-професійні якості у них слід розвивати для виконання власне цього бойового завдання;

в) яким чином нейтралізувати чи оптимізувати умови цієї діяльності.

На основі цієї роботи здійснюється:

- психологічний відбір військовослужбовців;

- розподіл воїнів по підрозділах і спеціальностях, виходячи з їх психологічної сумісності;

- цільова психологічна підготовка до виконання конкретного бойового завдання (в умовах, максимально наближених до реальних умов майбутнього бойового завдання: соціально-психологічних, природно-географічних, погодно-кліматич-них, тактично-оперативного характеру та особливостей бойового завдання тощо).

Психологічне корегування у бойовій обстановці передбачає виявлення, оцінювання і зміну психологічних умов дій, які здійснюються в даний момент. Для цього командири, їх заступники, військові психологи повинні мати певну еталонну модель оптимальних психологічних умов для певних видів бойової діяльності військовослужбовців. Виявляючи певні відхилення у психічних і психофізіологічних станах військовослужбовців від цих еталонних норм, командири мають здійснити їх корегування.

Психологічному корегуванню мають піддаватися:

- система бойових настанов і мотивів військовослужбовців;

- психічні стани як окремих воїнів, так і цілих військових підрозділів;

- стани психофізіологічного здоров’я військовослужбовців;

- взаємини між військовослужбовцями;

- поведінка як окремих військовослужбовців, так і групи воїнів тощо.

Таке корегування відбувається за двома напрямками:

§ оптимізація зовнішніх умов бойової діяльності: попередження, нейтралізація і ліквідування наслідків психологічних операцій противника; оптимізація середовища бойової діяльності;

§ психологічна допомога військовослужбовцям щодо подолання стрес-факторів сучасного бою: психологічна підтримка, психологічна реабілітація.

Оптимізація зовнішніх умов виконання бойового завдання здійснюється методами управлінської, інформаційно-пропагандистської, воєнно-соціальної, правової, культурно-виховної роботи, протидії інформаційно-психологічному впливу противника тощо.

Головне завдання психологічної роботи полягає в:

Ø отриманні об’єктивної зворотної інформації про ефективність заходів морально-психологічного забезпечення бойових дій, про характер їх впливу на психічні стани військовослужбовців, мотивацію та загальний морально-психологічний стан у військових підрозділах і частинах;

Ø впровадженні відповідного даній бойовій ситуації комплексу морально-психологічних заходів із підтримки високого морально-психічного стану особового складу, збереження психофізіологічного здоров’я військовослужбовців, надання оперативної психічної, психологічної та соціально-психологічної допомоги.

Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що як би якісно не були підготовлені війська, яким би вмілим не було воєнне управління їх бойовими діями, психіка військовослужбовців не завжди витримує ті психологічні перевантаження, які створює сучасний бій. Яскраві приклади – це бойові дії американських військ у Кореї, В’єтнамі, де психічні втрати на 1000 військовослужбовців складали 6-8 чоловік. У сучасній війні внаслідок дій психотравмуючих факторів і психологічних операцій противника психічні втрати військ можуть перевищити фізичні. Підтвердженням даного положення є психічні втрати іракських військ від психологічних операцій США та їх союзників під час здійснення операції „Буря в пустелі” чи російських військ у Чечні. Сьогодні психологічна перемога над противником є головною умовою перемоги над ним.

Практично, у сучасній війні всі військовослужбовці піддаються психологічному впливу противника, і тому їм усім у певному обсязі необхідна психологічна допомога. Цей обсяг визначається психічною стійкістю воїна до стрес-факторів сучасного бою і конкретно отриманими ним психічними та психофізіологічними травмами. Психологічна допомога – це комплекс психічних, психологічних, організаційних, медичних та інших заходів, що спрямовані на забезпечення успішного подолання військовослужбовцями обставин сучасного бою, що травмують психіку, на збереження боєздатності та попередження розвитку у них посттравматичних психічних розладів. Вона включає психологічну підтримку і психологічну реабілітацію.

Психологічна підтримка спрямована на активізацію психічних ресурсів, що є в наявності, та на створення додаткових, які забезпечують активні дії військовослужбовців в умовах сучасного бою. Вона, переважно, має профілактичний характер і спрямована на попередження розвитку негативних психічних явищ у військовослужбовців. Психологічна допомога використовується цілеспрямовано у відношенні тих військовослужбовців, які схильні до непатологічних і патологічних психогенних реакцій.

Основними способами та засобами психологічної підтримки є комунікативні, організаційні, медикаментозні, аутогенні.

Комунікативні способи психологічної допомоги:

- вербальні (у формі повідомлення певної інформації, переконань у вигляді висловлювання: „Ми подолаємо ці труднощі!”; навіювання: “Ти справишся з цим завданням”, “Ти мужик чи ні?”; підбадьорення “Герой”, “Богатир”; жартів, наказів, погроз тощо);

- візуальні – контакт очима, підбадьорення мімікою, пантомімікою тощо;

- тактильні – дотик, потиск руки, плескання по плечу тощо;

- емоційні – знаходження разом із підлеглим у важку хвилину, співпереживання, приязна усмішка тощо;

- діяльні – особистий приклад командирів в активних і рішучих діях, підтримка вогнем і діями, пригощання сигаретою тощо.

Організаційні способи психологічної підтримки:

- зупинення чи послаблення інтенсивності дій факторів, що травмують психіку військовослужбовців у бойовій обстановці (виведення військовослужбовців у небезпечне місце, ліквідація або усунення джерела травматизму тощо);

- попередження контактів військовослужбовців з деморалізованими особами;

- тверде і постійне управління діями підлеглих, постановка конкретних звдань на продовження виконання бойового завдання;

- оптимальне чергування різних видів діяльності військовослужбовців, сну, відпочинку тощо.

Медикаментозні (фармакологічні) способи. Ці засоби здавна відомі. Наприклад, воїни племені каяків для зняття надмірної психічної напруги та страху використовували наркотичний засіб, що був зроблений на основі мухомора, який має у своєму складі міцну речовину, що утамовує біль. Вона, практично, робить організм людини не чутливим до болю. Ще більш анестезуючий засіб вони отримували від сечі оленів, що годувалися мухоморами. Цей засіб сприяв значному збільшенню сили, витривалості, покращенню сну, відпочинку воїнів. У різних племенах індіанців для боротьби зі страхом до сьогоднішнього дня широко використовують гашиш, алкоголь й інші наркотичні речовини.

У сучасних розвинених арміях широко застосовується медикаментозний спосіб допомоги військовослужбовцям, які отримали бойову психічну травму. Це вони пов’язують з тим, що в умовах дії довготривалих стрес-факторів на психіку військовослужбовців тільки 2% учасників бою практично не отримують психічні розлади. У цьому аспекти багатий досвід мають ізраїльські та американські збройні сили. Наприклад, в американський армії тісно поєднують поняття психічні травми та посттравматичні стресові реакції. Відповідно, ці реакції в американській армії поєднують із фактом ненадання оперативної психологічної допомоги воїнам, що отримали бойові психічні травми, у безпосередній близькості від району бойових дій. Тому що, на думку американських спеціалістів, факт евакуації таких військовослужбовців у тил і звільнення від необхідності брати участь у бойових діях, по-перше, породжує явище масової симуляції психічного травмування, по-друге, сприяє переходу цього негативного психічного стану в хронічну форму. У зв’язку з цим в американській армії у В’єтнамі при наданні психіатричної допомоги керувалися двома основними принципами: “негайності” та “воєнних потреб”. У результаті були отримані найнижчі психічні втрати в історії армії США – 12 випадків на 1000 солдатів на рік. Для надання медикаментозної допомоги вони широко використовують рослинні препарати, вітаміни, психотропні засоби тощо. Наприклад, для цих цілей у В’єтнамі широко використовувалися такі психотропні засоби: нейролептики; транквілізатори; антидепресанти тощо. Для надання такої кваліфікованої допомоги створені відповідні штатні структури. Наприклад, у медичній роті американської дивізії є психіатр, психолог і соціолог. До груп підвищеного ризику вони відносять військовослужбовців, які вже отримували поранення, військовополонених, представників етнічних меншин, жінок, батьків маленьких дітей тощо. Наприклад, за дослідженнями Н.Спейда, у 29% військовополонених і після 40 років звільнення з полону були виявлені посттравматичні психічні розлади. За даними П.Саткера та його колег по дослідженню ветеранів в’єтнам-ської війни, які були у полоні, через 5 років посттравматичні психічні розлади були у86% обстежених.

Аутогенні способи психологічної підтримки (самодопомога). Як свідчить сучасний бойовий досвід, війна висуває до психіки кожного воїна великі вимоги та накладає надзвичайно важки психічні, психофізіологічні та фізичні перевантаження. Тому наявність навичок і вмінь самоуправління протіканням психічних процесів, оптимального встановлення рівня самопочуття та психічного стану є важливою передумовою як ефективного виконання завдань сучасного бою, так і збереження психічного здоров’я кожного окремого військовослужбовця. Бойова обстановка пред’являє жорсткі вимоги до прийомів і методів саморегуляції психіки. По-перше, вони мають бути простими й ефективними (за короткий строк, наприклад, 3-5 хв., давати позитивний результат). По-друге, не повинні давати побічний результат (наприклад, розслабленості, в’ялості, зниження уваги, пам’яті, швидкості розумових операцій, а навпаки – підвищувати їх).

У випадку отримання військовослужбовцями більш важких психічних розладів необхідно здійснити заходи психологічної реабілітації, які ми з вами розглянемо у наступному навчальному питанні.

У зв’язку з чим виникає необхідність проведення психологічної реабілітації військовослужбовців?

По-перше, у військовослужбовців, які протягом певного часу знаходяться під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їх бойової діяльності. Стомленість – це відчуття слабкості, безсилля, в’ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Стомленість негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси воїна, наприклад, знижується увага, порушується пам’ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли ця стомленість не компенсується відпочинком, вона має схильність акумулюватися і досягати критичних рівнів. У дослідженнях німецького вченого Е.Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше 30-40 діб непродуктивне. Це пов’язано з тим, що після досягнення максимуму морально-психічних можливостей, який наступає через 20-25 діб, у військовослужбовців наступає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил.

По-друге, можуть виникати у військовослужбовців бойові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення і захворювання, які призводять до часткової чи повної втрати бойової здатності військовослужбовців у результаті впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку військовослужбовця, й умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення. Вивченням таких психічних розладів почали займатися психіатри. Наприклад, на початку ХХ ст. російські лікарі вперше розглядали психічні проблеми солдатів як наслідок бойового стресу. Тому Г. Шумков під час російсько-японської війни намагався ставити діагноз «бойова психічна травма» та лікувати безпосередньо на передньому краї. Він прийшов до висновку, що основною причиною бойових психічних травм можуть бути як фізичні та психічні травми, так й інші психогенні фактори бойової обстановки. З того часу ці фактори отримали назву “стрес-фактори” бойової обстановки.

У міру накопичування матеріалу з цієї проблеми у 80-х роках ХХ ст. виникла нова галузь психіатрії – психологія травматичного стресу. Найбільш широке розповсюдження та розвиток вона отримала у США, Англії, Франції, Ізраїлі, а згодом – у Росії. З того часу стресові наслідки стали вивчати не взагалі, а як наслідки бойового стресу, які виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше). У зв’язку з цим необхідно докладно знати передумови та причини виникнення бойових психічних травм, форми їх прояву, наслідки та прийоми, способи та форми надання кваліфікованої допомоги.

Виникненню бойових психічних травм сприяють:

а) психологічні перевантаження у бойовій обстановці:

- постійна реальна загроза життю;

- жорстка відповідальність за виконання бойового завдання;

- недостатність і невизначеність інформації, що надходить;

- дефіцит часу при прийнятті рішення;

- невідповідність рівня військово-професійної підготовленості особистості військовослужбовця до реальних умов бойової діяльності;

- психічна непідготовленість до дій у бойових умовах;

- кумулятивний, індуційований варіант протікання реакцій у групах людей, наприклад, миттєве розповсюдження паніки серед військовослужбовців;

- повна чи часткова ізоляція військовослужбовців від основних сил тощо;

б) бойові фізіологічні перевантаження:

- фізичне виснаження у результаті перенапруги та порушення режиму годування;

- порушення режиму сну;

в) умови бойової діяльності:

- виконання розпорядку дня і дисциплінарних вимог;

- організація побуту, забезпечення потреб і запитів військовослужбовців;

- незвичні умови служби та бойових дій (клімат, погода, місцевість та ін.);

- переживання особистого характеру (хвороба і смерть близьких, службові негаразди, фінансові проблеми тощо).

Наприклад, під кінець терміну виконання місії на морально-психологічний стан військовослужбовців 62 батальйону впливали наступні чинники:

- затягування термінів ротації;

- наявність сімейних проблем у окремих військовослужбовців, і у зв’язку з цим бажання скоріше повернутись в Україну;

- іноді військовослужбовців обурювало зневажливе ставлення командування бригади та керівництва Міністерства оборони України до думок та почуттів особового складу батальйону, якій на своїх плечах виносить основний тягар виконання бойових завдань українського контингенту (як приклад, рішення про повернення додому в американській формі, грубі помилки під час висвітлення подій, що відбуваються з військовослужбовцями батальйону, у засобах масової інформації в Україні тощо);

- незадоволення існуючою системою нагородження військовослужбовців урядовими нагородами за виконання бойових завдань („...для того, щоб нагородили, треба або померти, або бути тяжкопораненим”);

- недостатня захищеність військової техніки від атак екстремістів;

- небезпечні умови виконання миротворчих завдань.

Для чого слід знати ці причини? Для визначення основних напрямків роботи з психологічної реабілітації військовослужбовців. Наприклад, за американськими даними, 30% усіх ветеранів в’єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всього їх життя. На 1988 рік у 15,2% ветеранів-чоловіків і 8,5% ветеранів-жінок були зареєстровані посттравматичні психічні розлади. Серед національних меншин ці відсотки більші: 27,9% - серед іспаномовних ветеранів, 20,6% - у ветеранів негритянського походження. Досвід в’єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Перській затоці. У зв’язку з цим усі стрес-фактори, які викликають бойові психічні травми, ними були поділені на три групи:

Ø бойові стресори бойової обстановки (загроза життю, отримання поранення, свідоцтва смерті близьких і товаришів по службі, ураження ракетним ударом, ураження артилерійським і стрілецьким вогнем як з боку противника, так і власних військ (помилково), участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах противника, відповідальність за смерть іракських солдатів);

Ø небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдатів; страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї; очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті чи пораненням; відношення Іраку до військовополонених; загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі);

Ø стресори, що пов’язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім’ї, близьких, друзів, товаришів по службі, роботи. Особливо це стосувалося солдатів Національної гвардії та військ резерву).

У результаті дії цих стрес-факторів у військовослужбовців виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна представити таку психологічну класифікацію розладів психіки у бойових умовах:

1. Розлади психіки, ведучою ознакою яких є фобія, – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху:

- рухова форма, що проявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки;

- ригідна форма, що проявляється у пасивності, бідноті міміки, байдужості, окляклості тощо;

- скрита форма, що має прояв у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо.

Колективною формою страху є паніка – стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, яка наростає у процесі взаємної індукції, що блокує здатність реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій.

2. Бойовий шок і бойова втома. Бойовий шок проходить у три стадії:

· перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою;

· друга – гостра стадія – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру;

· третя – хронічна стадія – характеризується тривалою психічною декомпенсацією із змінами особистості.

Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, виникаючих у результаті неусвідомлених намагань суб’єкта “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди, що розвиваються після активних бойових дій. Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, сильний головний біль, шлунково-кішкові розлади, сексуальні розлади тощо.

За важкістю можна класифікувати бойові психічні травми:

- легкого ступеня, що проявляються у надмірної дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;

- середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам’яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються;

- тяжкого ступеня, що проявляються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору.

Основні напрямки профілактики бойових психічних травм:

1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців, основам психології та практичним навичкам і вмінню своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінювання бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за оточуючими.

2. Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій і переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і у періоди затишшя.

3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх впевненості у власних силах, турбота про годування і відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.

4. Своєчасне розпізнання осіб із бойовими психічними травмами, надання їх оперативної психологічної допомоги й їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основних принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні строки лікування.

Особи, що отримали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо у бойових порядках. Ті військовослужбовці, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а за можливості – перша лікарська допомога з використанням методів психокорегування та мінімальною кількості ліків.

Військовослужбовці, в яких не відновлюється боєздатність протягом кількох годин, належать евакуації у медичну роту, окремий медичний батальйон, де вони будуть знаходитися від кількох годин до кількох діб у залежності від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорегування, раціональної трудотерапії з обов’язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головним завданням колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їх швидкого виліковування і повернення у підрозділ. Їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищити 10 діб. Найбільш психічно уражені підлягають евакуації у спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані у тилу військ.

Психологічне забезпечення відновлювального періоду включає:

- психологічне інформування особового складу про можливі психологічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання;

- діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (військовослужбовці, що виконували найбільш важкі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складний стан у сім’ї, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, знаходяться в ізоляції у підрозділі; військовослужбовці-жінки та старшого віку тощо);

- психологічне консультування військовослужбовців з питань, які виникають у зв’язку з переживаннями у відновному періоді;

- психологічну і соціально-психологічну підтримку військовослужбовців, що переживають труднощі відновного періоду;

- використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у військовослужбовців (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування й ін.).

Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану військовослужбовця. Коли військовослужбовець усвідомлює власні психологічні труднощі та стан, що переживає, у відношенні його застосовуються психопрофілактичні методи, які виражаються у психологічному інформуванні, психологічній та соціально-психологічній підтримці військовослужбовця і членів його сім’ї, використанні спеціалізованих психологічних методів, що прискорять відновлення, а при необхідності – супроводжуються проведенням превентивної психодіагностики.

У випадку виникнення у військовослужбовця певних відхилень від нормального розвитку процесів відновлення з ним здійснюється психокорегувальна робота, а при появі стійких психологічних труднощів надається психотерапевтична допомога. Ці дві форми психологічної допомоги можуть здійснюватись у військовій частині психологом у взаємодії з медичним персоналом цієї ж військової частини. У цих випадках суб’єктом відновного періоду залишається особистість військовослужбовця.

У випадку отримання важких бойових психічних травм психологічна реабілітація організується спеціалістами. Вона може організовуватися у традиційному вигляді і бути частиною медично-психологічної реабілітації та проводитися з військовослужбовцями, що проходять лікування у зв’язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опромінюванням, психічними розладами. Вона може доповнюватися професійною і соціальною реабілітацією. У нетрадиційному варіанті психологічна реабілітація – специфічний вид психологічної допомоги, що надається військовослужбовцям, які переживають або гострі реакції на актуальний стрес, або загострення відстрочених негативних психологічних наслідків, відстрочених реакцій і розладів, що обумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмуючим стресом. Безперечно, що й у другому варіанті психолог співпрацює з військовими чи цивільними лікарями, а військовослужбовець під час психологічної реабілітації звільняється від виконання службових обов’язків і знаходиться або у стаціонарі медичного підрозділу, або у реабілітаційному відділенні військового шпиталю.

У другому варіанті психологічна реабілітація є центральною ланкою реабілітаційного процесу і доповнюється або медичною реабілітацією, або тільки певною медичною допомогою. При наявності відповідних умов у медичному підрозділі військової частини здійснюється неспецифічна психологічна реабілітація, яка може починатися і закінчитися в умовах військової частини чи бути першим етапом наступної, спеціалізованої психологічної реабілітації в умовах військового шпиталю. Неспецифічність чи специфічність психологічної реабілітації визначається глибиною і важкістю бойових психічних травм військовослужбовця і ступенем спеціалізації способів психологічного впливу, які необхідні для вирішення завдань психологічної реабілітації.

При організації психологічної реабілітації після завершення бойових дій обов’язково необхідно враховувати такі фактори:

- степінь активності військової частини, підрозділу і конкретного військовослужбовця у бойових діях (чим більше й активніше діяли військовослужбовці в зоні бойових дій, тим оперативніше, масштабніше і повноцінніше має бути психологічна допомога; степінь активності визначається за характером і кількістю бойових дій, в яких брали участь військовослужбовці, за рівнем їх бойової напруги та значущості для вирішення більш масштабних бойових завдань);

- кількість бойових втрат у військовій частині, а також характер і причини поранень, контузій, травм, опіків, доз опромінювання й інших форм фізичного впливу на здоров’я військовослужбовця. Під час надання психологічної допомоги кожному військовослужбовцю у відновний період враховуються: а) ситуація, в якій було отримано пошкодження здоров’я; б) степінь впливу на нього випадків смерті товаришів по службі (особливо близьких по службі та життєдіяльності); в) характер його ставлення до явищ, що визначені у пунктах “а” і “б”; г) особливості ставлення до цього командування; д) нагороди та заохочення, що пов’язані тією чи іншою мірою з цим явищем; е) характер відбиття даних явищ у свідомості товаришів по службі тощо;

- час виходу військової частини, підрозділу, військовослужбовця із зони бойових дій (чим раніше й оперативніше буде надана психологічна допомога учасникам бойових дій, тим менше ймовірність виникнення згодом психологічних проблем, що обумовлені бойовим стресом);

- особливості соціально-психологічного клімату і міжособистісних взаємин у військовій частині, підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з оточуючими;

- особливості й умови діяльності військової частини, підрозділу, військовослужбовця після виходу з бойової обстановки (нормальна і добре продумана організація життєдіяльності військової частини, підрозділу, конкретного військово-службовця буде сприяти психічному здоров’ю військовослужбовців і зменшувати необхідність психологічної допомоги та реабілітації);

- особистісні переживання конкретного військовослужбовця, що може бути пов’язано з фізичним знищенням солдатів противника, загибеллю товаришів по службі, веденням бойових дій в оточенні противника, знаходженням у полоні, здійсненням протиправних вчинків, участь у них;

- урахування соціальних, етнічних, релігійних, сімейних та інших обставин, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця.

Дата добавления: 2014-12-07