Основні методи проведення занять у системі інформаційно-пропагандистського забезпечення

Усне викладення керівником заняття навчального матеріала застосовується з метою повідомлення нових знань, ознайомлення слухачів з новими для них фактами, подіями. Усне викладення може бути у вигляді розповіді, пояснення або лекції.

Розповідь - це коротке, образне, емоційне викладення явищ, подій, яке містить у собі переважно практичний матеріал. Розповідь — це розповідна форма викладення.

Пояснення - це послідовне, строге в логічному відношенні викладення складних питань, правил, принципів, законів, яке комбінується з демонстрацією таблиць, схем та ін. Пояснення - це розкриття змісту явищ, процесів, дій тощо, міркування, доказ займають у ньому центральне місце. Пояснюючи матеріал, керівник намагається говорити стисло, виразно, строго формулювати висновки та визначення.

Лекція - це розгорнуте, теоретичне міркування, науковий аналіз тих чи інших питань. Головне місце в лекції займають розбір фактів, їх порівняння, установлення звязків між ними, аргументування висунутих положень, узагальнення і висновки. Головне призначення лекції - допомогти слухачам в їх подальшій самостійній роботі. Тому лекція не повинна бути простим, скороченим викладенням навчального посібника. В ній розкриваються головні, найбільш складні положення теми, даються поради, як доцільно надалі працювати над проблемою.

Усне викладення необхідно щільно пов'язувати з життям, з практикою. Пов'язати навчальний матеріал із життям - це означає глибоко розкрити практичні завдання, які стоять перед військовослужбовцями, і викликати у них бажання успішно виконати ці завдання.

Виступ перед слухачами багато в чому залежить від уміння керівника підібрати необхідний фактичний матеріал: точні, достовірні факти, які чітко і ясно розкривають зміст розглядаємого питання і які дають слухачам привід для роздумів. Але не треба переобтяжувати виступ дрібними деталями, подробицями.

Для підтвердження правильності доказів та висновків, а також для ілюстрації окремих положень у ході усного викладення використовуються цитати із різних джерел. Але зловживати цитатами не можна.

Великі вимоги висуваються до логіки усного викладення. При підготовці виступу слід добре продумати його план, основні питання теми та їх послідовність. Під час викладання керівник повинен дотримуватись наміченого плану, не перестрибувати з однієї думки на іншу, закінчувати аналіз фактичногоматеріалу узагальненнями та висновками.

Суттєвими ознаками гарного викладення того чи іншого питання є ясність та правильність мовлення, простота побудови фраз, точність висловлювань, чітка вимова слів. Навчальний матеріал необхідно викладати вільно, своїми словами. Важливе значення при цьому має емоційний стан оповідача, його жести, міміка, інтонація.

Досвідчений керівник заняття не дає слухачам готових висновків. Він ставить перед ними запитання для роздумів, аргументовано на них відповідає, в деяких випадках заперечує собі і тут же спростовує ці заперчення. Важливо під час викладення матеріалу дивитись в очі слухачам і уважно слідкувати за їх реакцією. Це допоможе керівнику заняття "розуміти" аудиторію, відчувати її настрій і контролювати себе.

Під час розповіді, пояснення та лекції перед керівниками занять завжди стоїть завдання - активізувати увагу і розумову діяльність слухачів. Успішно це завдання вирішується за двух умов: по-перше, якщо лекція (розповідь, пояснення) готується самостійно, творчо і керівник повністю володіє матеріалом, і, по-друге, якщо під час викладення організується активна участь слухачів у творчому мисленні керівника.

Практикою доведено, що на початку любого виступу важливо одразу привернути увагу слухачів, зацікавити їх.

Успіх заняття з гуманітарної підготовки багато в чому визначається умінням керівника збуджувати і підтримувати увагу слухачів у ході вивчення матеріалу. Встановлено, що продуктивність свідомого запам'ятовування майже в 20 разів вища за довільне, механичне. Але для такого свідомого сприйняття треба уміти створювати умови. Шляхи створення їх ми і розглянемо.

Найважливішими факторами підвищення уваги аудиторії є правильно побудований початок виступу керівника заняття, чітка логіка викладення навчального матеріалу, емоційність і культура мовлення, уміло зроблене заключення. Разом з тим існує і ряд спеціальних способів підвищення уваги слухачів. Серед них одне з перших місць займають способи забезпечення новизни змісту заняття. По-перше, для цього необхідно пові-домляти невідомі слухачам факти. По-друге, новизна досягається умінням оригінально,по-новому пояснити вже відомі їм факти, яким вони, можливо, і не надавали значення. По-третє, новизну можливо створити, показуючи ідеї і факти в їх протиріччі. По-четверте, новизна досягається і шляхом узагальнення відомого. Наприклад, воїни із свого досвіду знають, як благотворно впливає на службу, бойове навчання, дисципліну і взаємовідносини здорова моральна атмосфера в колективі. І все ж висновок із досліджень вчених про те, що завдяки доброму психологічному клімату на 20% підвищується продуктивністьпраці і приблизно у 14 разів зменшується кількість порушень дисципліни, напевно приверне їх увагу. По-п'яте, ефект новизни виявляється і тоді, коли керівник і слухачі відверто висловлюють своє відношення до проблеми, що розглядається.

Психологами виявлено, що більше всього увага слухачів зменшується від одноманітності. Щоб цьому запобігти, необхідно періодично змінювати характер розумової діяльності учених. Для цього керівник заняття повинен використовувати різні способи побудови свого мовлення, переходити від монологу до діалогу, від строго логічного викладення - до яскравого опису, від оповідання - до роздуму, від інформування -до аналізу, від теоретичних положень - до практичних прикладів тощо.

Велике значення в підвищенні уваги слухачів відіграє уміння вірно вибрати інтонацію. Експерименти показують, що вона допомогає активно засвоювати до 40% інформації.

Ефективності сприйняття сприяє і зміна темпу мовлення. Коли повідомляється головне, найбільш суттєве - темп, звичайно, необхідно сповільнювати.

Суттєве значення має уміле використання пауз. Нерідко вони діють навіть краще, ніж посилення голосу, підвищення тону або зміна темпу. Дослідниками виявлено, що вдале застосування пауз майже на 10% покращує засвоєння інформації. У цей момент слухачі отримують можливість краще зрозуміти те, що вони почули, і настроїти свою увагу на сприйняття наступної думки.

Крім інтонації, головне у змісті заняття можна виділити його повторюванням або підкреслюваннямза допомогою висловлювань типу: "Хотілося б особливо виділити...", "Зверніть увагу..." і т.п.

Засобом підвищення уваги слухачів є і заклики до активної розумової діяльності: "Підведемо деякі підсумки...", "Який випливає висновок?", "Давайте поміркуємо над наступною проблемою...".

Для привертання уваги аудиторії до визначених положень теми використовуються також вставні фрази, які виражаються словами:"погодьтесь", "запам'ятайте", "уявіть" і тощо. Щоб акцентувати увагу воїнів на визначеному слові, керівник заняття може проговорити його по складах.Наприклад: "У цих умовах таке рішення не - об - хід - но!".

Важливим засобом підвищення уваги слухачів є жести,які погоджені з інтонацією, наголосами та паузами, вони допомагають зосереджувати увагу на найбільш важливих "ударних" частинах виступу керівника заняття, висловити його емоційне відношення до думок, що висловлюються, "заразити" цим відношенням аудиторію. Є декілька простих правил використовування жестів:

Вони повинні супроводжувати тільки ті фрази, де думка досягає своєї кульмінації. Необхідно урізноманітнювати жести, тому що різні слова потребують різного підкреслення.

Необхідно порівнювати жести зі змістом того, про що говорилось. Жести бувають більш переконливі, коли вони різні. Намагайтесь позбавлятися від другорядних жестів, які відволікають аудиторію від змісту виступу, а іноді навіть виглядають комічно і тому завдають шкоду.

Ефективність використання наочності обумовлена особливостями пізнавальної діяльності людини, яка стимулюється безпосереднім сприйняттям об'єктів, що вивчаються, або їх образів.

Існують два види наочності: предметна та словесна (образність мовлення).

Предметна наочність (плакати, таблиці, креслення, схеми, репродукції, макети, діафільми, кінофільми і інші засоби) забезпечує сприйняття матеріалу заняття за двома каналами: слуховому та зоровому.

За результатами досліджень вченими встановлено, що в середньому 78% своїх знань людина набуває за допомогою зору, 13% - за допомогою слуху. Залишається у пам'яті людини приблизно 10% з того, що вона чує, і 50% з того, що вона бачить.

Дослідження показали, що засоби предметної наочності підвищують ступінь сприйняття інформації на 15%, її засвоєння - на 20%, глибину та міцність отриманих знань - на 9-10%. Крім того, вони дозволяють яскраво та образно донести до слухачів викладаємий матеріал, позитивний емоційний настрій. До того ж зміна слухових відчуттів на зорові сприяє підвищенню уваги та зацікавленості.

Армійська практика підказує, що доцільно виконувати ряд правил використання засобів наочності:

- вивішувати наочний посібник тільки тоді, коли він необхідний у ході заняття. Якщо керівник заняття виставляє наочний посібник перед початком заняття, то аудиторія мимоволі знижує увагу до розповіді, почне розглядати й обговорювати його;

- кожний наочний посібник повинен забезпечувати слухачам можливість добре його роздивитись. Шляхом досліджень встановлено, що кольорові написи на 35% помічаються краще, ніж чорно-білі;

- засоби наочності необхідно щільно пов'язувати зі словесним викладенням навчального матеріалу. При цьому керівник заняття повинен керувати увагою аудиторії, використовувати висловлювання типу "Зверніть увагу на дану схему", "У цій таблиці ми бачимо наступну тенденцію" та ін.;

- використовувати наочні посібники необхідно помірно. Помічено, що на одному занятті слухачі можуть ефективно сприймати їх не більше 7;

- важливо, щоб одночасно вони були оригінальними, простими, зрозумілими, відповідали рівню підготовки слухачів;

- як тільки необхідність у наочному посібнику відпадає, (після демонстрації та роз'яснення), його необхідно негайно убрати. Інакше він буде відволікати увагу слухачів від подальшого викладення.

Слухаючи виступ, кожна людина несвідомо намагається уявити собі його зміст. Це обумовлює велике значення словесної наочності (образності мовлення). Мовлення, яке складається з одних тільки фактів та суджень, втомлює. Яскраві ж образи впливають відразу і на розум, і на почуття слухачів, чим роблять викладений матеріал більш зрозумілим та переконливим.

Таким чином, знання та уміння застосовувати керівником групи гуманітарної підготовки різноманітних прийомів підвищення уваги слухачів дає можливість максимально зосереджувати свідомість воїнів на активному вивченні матеріалу занять, сприяє кращому його сприйняттю та засвоєнню.

В одній із книг знаменитого Дейла Карнеги є такий приклад: «На початку франко-прусської війни генерал фон Мольтке сказав своїм офіцерам: «Запам'ятайте, панове, що будь-який приклад, який може бути не­правильно зрозумілим, буде неправильно зрозумілим». З цією порадою важко не погодитися. Кожен із нас неодноразово був свідком того, що неправильно відданий наказ тягнув за собою велику кількість непорозумінь, конфліктів і навіть трагічних наслідків. Причину шукають у невмінні офіцерів чітко сформулювати зміст завдання. Одразу ж виникає ще одна про­блема: багато офіцерів-керівників не спроможні досить переконливо пояснити людям необхідність роботи, яку потрібно виконати, від чого якість її значно погіршується.

Виступаючи перед особовим складом, офіцер повинен враховувати той факт, що логіка викладу під час виступу впливає на аудиторію лише на 7%, емоційність мови є на 39%, міміка і пантоміміка на 54%. Підтвердженням значущості того, що важливе не тільки те, що ви говорите особовому складу, але і як ви це вимовляєте, є такий приклад: студенти Ніжнє-новоградського політехнічного інституту оцінювали ораторську майстерність викладачів за чотирма показниками: дохідливість, емоційність, темпи мовлення, новизна викладення. Ось що показали відповіді студентів. Якщо дохідливість і новизна у педагогів складає 80% і більше, то два інші показники (темп викладення і емоційність мовлення) були надзвичайно низькі. Звідси й ефективність складає лише 40 50%.

Під час проведення занять або зборів командирам треба враховувати таку особливість, як обмеженість обсягу первинного сприйняття у слухачів. Що це означає? Людина може тримати в пам'яті одночасно 7 ± 2 незалежні одиниці інформації, тобто, коли ми виступаємо перед особовим складом, то треба пам'ятати не тільки те, що треба повідомити підлеглим, але й чи зможуть вони засвоїти дану інформацію за відведений час.

Закон обмеженості первинного сприйняття поширюється і на область лінгвістики. До складу розмовного речення входить від 5 до 9 слів, тобто та кількість, яка найбільш засвоюється людиною. До письмового речення входить у середньому від 5 до 15 слів. Ось чому виступи, які читаються не за «папірцем», сприймаються набагато краще. З цього приводу американський психолог К.Ліндсей пише: "...основним фактором, який визначає здатність людини приймати рішення чи виконувати іншу розумову роботу таку, як навчання і мислення, є ступінь її психологічного переобтяження під час цих операцій».

Тепер треба сказати декілька слів про стійкість уваги аудиторії. За своїми психофізіологічними характеристиками увага людини не може довго затримуватися на одному об'єкті. Через 15—20 хвилин вона притуплюється і вимагає переключення на інший об'єкт або діяльність. Офіцер-керівник повинен уміти визначити наближення моменту втоми і переключити увагу слухачів на інші питання або розглядати матеріал, який вивчається, з другого боку.

Часто під час проведення загальних зборів військовослужбовців і занять з гуманітарної підготовки виникає ситуація, коли офіцер-керівник намагається вийти на діалог з аудиторією, але замість того, щоб почути від особового складу відвертість і зацікавленість, він зустрічає лише мовчанку присутніх. Це часто виникає тому, що офіцер не обізнаний щодо умов виникненн діалогу. А вони такі:

Ø Необхідні хоча б деякі загальні для керівника й особового складу знання, на яких у подальшому будується розуміння.

Ø Навряд чи можна уявити виникнення потреби у спілкуванні двох суб'єктів, які мають "абсолютно ідентичні знання". Іншими словами, для виникнення діалогу необхідний вихідний, хоча б невеличкий, "розрив" у знаннях.

Ø Третя умова діалогу — чисто психологічна. При наявності двох перших умов необхідна ще й потреба у спілкуванні. Така потреба може виникнути у проблемній ситуації, тобто в ситуації, в якій знання, що мають слухачі, є недостатніми. Присутність у цій обстановці людини (мається на увазі офіцер-керівник), здатної стати джерелом недостатньої інформації, робить можливим виникнення діалогу.

Ø В умовах армійського середовища є ще одна умова виникнення діалогу — це відсутність службово-посадової заборони на вступ до розмови; тобто залякування, зарозумілість, підкреслення дистанції роблять комунікацію безплідною.

Тепер про переконливість виступу. Аргументуючи будь-яке положення свого виступу, ви маєте комплексно вжити три види доказів. Для привернення уваги аудиторії під час виступу можна використовувати такі прийоми:

§ несподіваність – використовуйте у промові несподівану і невідому слухачам інформацію, а також парадоксальні випадки із повсякденного життя;

§ «провокація» — на короткий час викличте в особового складу реакцію непогодження із викладеною інформацією і використовуйте цей період для підготовки слухачів до конструктивних висновків;

§ прогнозування – грунтуючись на реальних фактах, робіть прогнози очікуваних подій, щоб підкреслити необхідні цілісні орієнтації, визначаю­чи інтереси і побажання підлеглих;

§ співставлення всіх "за" і "проти" — ознайомте особовий склад з усіма аргументами «за» і «проти» будь-яких думок або положень. Після співставлення всіх аргументів знайдіть правильне вирішення проблеми;

§ апеляція до авторитету – для підтвердження правильності власних думок посилайтесь на авторитет науки, а також на авторитет «досвіду» (служби і життя) присутніх;

§ застосування висловлювань, які носять особистісний характер, використовуючи при цьому висловлення типу: «Я був свідком...», «Знаходячись якось...» і тому подібне;

§ персоніфікація — офіцер розкриває проблему через життя і поведінку людей, яких прямо чи побічно стосується викладене;

§ співучасть – прийом співучасті полягає в тому, що виступаючий робить слухачів немовби учасниками тих подій, про які йде мова. У цьому випадку офіцер-керівник може використовувати також вирази: «Уявіть, що ви знаходитесь...» чи «Уявіть, що ви стали командиром полку...» і тому подібне;

§ драматизація — наочно і захоплено, свідомо драматизуючи, відтворюйте збентежуючу тему події, щоб слухачі змогли ототожнювати себе із життєвою ситуацією і розуміти її значущість;

§ пряме включення — відмовтесь від розтягнутого вступу, якщо присутні знайомі із даною темою. Говоріть без недомовок, починаючи з найголовнішого.Це дасть змогу вам сконцентрувати увагу аудиторії і дозволить виграти час для викладення проблем;

§ гумор – не робіть "сухою" свою промову. Наводьте смішні, парадоксальні приклади, у своїй промові використовуйте жарти, різні кумедні історії з життя знайомих вам людей. Дайте слухачам можливість подумати і відпочити;

§ експресивність і гострота — вибирайте такі формулювання і цитати, які значно відрізняються від звичайного стилю (несподівані, стилістично незвичайні, що запам'ятовуються).

Крім перерахованих прийомів, для надання виступу дохідливості і переконливості використовуйте питання до аудиторії, повтори, узагальнення, перерахування, повернення до викладеного, доповнення і тощо.

Уміння враховувати у своїй військовій діяльності психологічні особливості сучасних військовослужбовців, вести з ними розмову зрозуміло і переконливо допоможе військовому керівникові завоювати авторитет серед підлеглих і добитися чіткості виконання навчально-бойових завдань, які стоять перед підрозділом.

2. Активні форми навчання під час занять із гуманітарної підготовки

Використання активних форм навчання в ході занять із гуманітарної підготовки суттєво підвищує її ефективність. Вони дозволяють продуктивніше засвоїти зміст теми, роблять заняття цікавими, жвавими, пробуджує і формує самостійність мислення у слухачів. Впровадження активних форм навчання є вимогою сьогодення.

Приклади загальновідомі, коли заняття проводиться у формі гри: обов'язкова умова – знання соціально-психологічних особливостей аудиторії.

Складові елементи гри:

а) підготовка проблемної ситуації, де закладене протиріччя (обов'язково), котре необхідно вирішити учасникам гри; розподіл ролей;

б) хід гри: доведення проблемної ситуації (усно або роздруковано, показ відеозапису, розіграш ситуації за допомогою військовослужбовців).

Доведення умов, правил гри, інструктування учасників гри, розміщення в аудиторії згідно з ролями. Основні діючі особи гри:

- аналітик – керівник гри;

- група експертів (бажано фахівець або група підготовлених військовослужбовців);

- генератори ідей – учасники гри (бажано розділити на 2-3команди – створити дух змагання).

1. "СУПЕРЕЧКА РЯДІВ"

Для того, щоб організувати таке навчальне заняття, як суперечка рядів, необхідно поділити групу слухачів на три частини – на три ряди (2 крайніх та середній). У середньому ряді доцільно залишити непарну кількість людей (бажано більше, ніж 3). Вони будуть "суддями". У крайніх двох рядах кількість слухачів повинна бути приблизно однаковою. Однаковими (з точки зору керівника) повинні бути інтелектуальні можливості крайніх рядів. У середній ряд доцільно на роль "суддів" призначити думаючих та аналізуючих слухачів, котрі мало виступають на простих семінарах або коли заняття проводяться методом розповідь - бесіда.

У кожному крайньому ряді призначається доповідач на 5 хвилин. Обов'язковою умовою є те, що теми доповідей за змістом повинні бути протилежними (одна заперечує іншу). Всім іншим слухачам для постійної роботи задається тема в цілому.

Ігрове занятгя починається з того, що керівник доводить правила проведення гри. Завдання кожного з крайніх рядів - доказати "суддям", що погляди, які викладає доповідач, більш правильні, ніж погляди протилежного ряду. Вони повинні всіма силами, винахідливо підтримувати своїх доповідачів (лідерів) та знаходити "контраргументи" проти супротивної сторони. "Судді" повинні, вислухавши думки кожного ряду, розібратися та визначити: чия аргументація заслуговує більшої довіри. Все обговорення має бути спрямоване на "суддів". Вони можуть переривати виступаючих, закликати їх до порядку, якщо занадто шумно.

Керівник заняття – "спостерігач" та "коментатор" – втручається тільки тоді, коли відчуває, що хтось із виступаючих не може чітко висловити свої думки.

Дата добавления: 2014-12-07