Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ТЕМА 13 Психологія взаємовідносин серед військово-службовців




Список використаної літератури

Контрольні питання та завдання

  1. Група як соціальна спільність людей.
  2. Колектив як організована група людей. Основні характеристики військового колективу.
  3. Психологічні ознаки військового колективу.
  4. Основні умови для успішних дій колективу у складній обстановці.
  5. Традиції, бойові реліквії і військові|воїнські| ритуали – важлива|поважною| умова діяльності і розвитку військового колективу.
  6. Службові відносини найважливіша основа взаємодії людей під час вирішення професійних завдань. |з'являються,являються|
  7. Міжособистісні психологічні відносини як|з'являються,являються| одна із сторін об'єктивних відносин, що|робить,виявляє,чинить| |винятково| впливають на поведінку військовослужбовців.

 

  1. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях”.

2. Копаниця А.В. Рекомендації щодо системи заходів та контролю органами військового управління, командирами об’єднань, з’єднань, військових частин та підрозділів за станом військової дисципліни.

  1. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. – К.: Національна академія оборони України, 1999. - 32 с.
  2. Процепко О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з’єднань, військових частин та підрозділів Збройних Сил України: Методичний посібник. – К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.
  3. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. – 250 с.

6. Ягупов В.В. Військова психологія: Підручник.– Київ: Тандем, 2004. – 656с. – Бібліогр.С. 623-627.

  1. Бородій А. Сучасні погляди на організацію та зміст морально-психологічного забезпечення застосування військ (сил) //Народна Армія. – 2004. – 12 трав.

8. Коупленд Н. Психологія і солдат: – М.: Вища школа, 1991. – 29 с.

9. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг.ред. М.Й.Варія. – Львів: Вид-во «Сполом», 2003. – 624с.

10. Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. – СПб.: Питер, 2004. – 464с.: ил – (Серия «Учебник для вузов»).

11. „Военная психология и педагогика” под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.


План

1. Авторитет у військовому колективі.

2. Колективна думка у військовому колективі.

3. Колективні настрої і традиції.

 

Як відомо, особа може розвиватися лише за умови, що людина живе між собі подібних, постійно вступає у відносини з іншими людьми. Безпосереднє спілкування, реальні зв'язки і взаємні відносини людей у колективі відбиваються в їх психології і виявляються в суб'єктивних міжособистісних відносинах.

Система міжособистісних взаємин складається під впливом цілого комплексу об'єктивних і суб'єктивних умов. До об'єктивних умов належать особливості державного устрою, характер і призначення колективу, ін. Разом із об'єктивними умовами відомий вплив на формування міжособистісних відносин роблять суб'єктивні, психологічні чинники – зрілі і незрілі погляди окремих людей, позитивні і негативні риси характеру і темпераменту, рівень культури і підготовленості офіцерів, прапорщиків і сержантів як вихователів і т.п.

Збройні Сили відповідно до свого суспільного призначення мають специфічну організацію. Наприклад, служба вимагає від військовослужбовців точного і беззаперечного підпорядкування командирам і начальникам. Отже, специфіка військової діяльності та організації породжує особливу структуру реальних взаємин у військових колективах. У ній найчастіше виділяють наступні підструктури:

- відносини субординації;

- відносини координації;

- відносини співпраці.

Кожна підструктура володіє міжособистісним психологічним аспектом, що робить певний вплив на реальні відносини. Відповідно до психологічного змісту відносин між військовослужбовцями прийнято оцінювати їх як відповідні або не відповідні, а деколи і такі,що суперечать статутним нормам. Як правило, відносини, відповідні статутним вимогам, сприяють вирішенню завдань, що стоять перед військовим підрозділом. У той же час взаємовідносини, що не повністю відповідають статутним нормам, виступають як умови, що сприяють скоєнню військової провини, розвитку негативних якостей особи військовослужбовців. Тому кожен офіцер зобов'язаний прагнути до того, щоб встановити у військовому колективі правильні статутні взаємини.

Що є статутними взаєминами? Це відносини, що відповідають вимогам, викладеним у військових статутах, притому що у статутах, як і в документах, регулюючих взаємини військовослужбовців, знаходять свій вираз моральні принципи суспільства в цілому. Але ці принципи одночасно є і правовими нормами поведінки військовослужбовців.

До основних принципів взаємин між військовослужбовцями відноситься принцип єдиноначальності і строгої субординації. Суть даного принципу полягає у поділенні всіх військовослужбовців на начальників і підлеглих, старших і молодших; у чіткому визначенні їх прав і обов'язків; у наданні начальникам права наказувати і обов'язку підлеглих точно і беззаперечно виконувати накази і розпорядження начальників, суворо дотримувати правила військової ввічливості і віддання вітання. Статути зобов'язують не тільки начальника, але і старшого вимагати від підлеглого і молодшого дотримання вимог військової дисципліни і порядку.

Разом з тим велике значення військові статути відводять принципу колективізму у взаєминах військовослужбовців. Статути зобов'язують військовослужбовців дорожити військовим товариством, допомагати товаришам словом і справою, утримувати їх від негідних вчинків і, не щадивши свого життя, виручати їх із небезпеки.

Але слід мати на увазі, що хоча військові статути чітко і достатньо повно регламентують взаємини військовослужбовців, у той же час вони не можуть передбачити всіх деталей і можливих ситуацій. У частинах і підрозділах, у праці і в побуті складаються і розвиваються найрізноманітніші відносини, які виникають стихійно і офіційно нічим не регламентуються. Тому взаємини у військовому колективі вимагають постійної і пильної уваги командирів, знання ними особливостей відносин між всіма категоріями військовослужбовців.

При організації службових відносин офіцер завжди повинен мати на увазі, що між начальниками і підлеглими виключно важлива взаємна довіра. Сучасний бій вимагає від особового складу граничної самовіддачі, рішучих самостійний дій, готовності до особистого і колективного самопожертвування. Для досягнення перемоги необхідно, щоб кожен військовослужбовець глибоко розумів задум і вимоги командира, проникся відчуттям безмежної довіри до нього, до своїх бойових товаришів, був постійно готовий до самостійних, ініціативних дій. І звичайно ж, успіх бойових дій немислимий без віри командира в підлеглих, в їх творчі сили, непохитну рішучість до кінця виконати бойове завдання.

Психологічна значущість довіри полягає в тому, що вона підвищує у військовослужбовця відчуття власної гідності, стимулює особу до самовиховання, деколи стає вирішальним чинником перевиховання окремих військовослужбовців. Довіра не має нічого спільного з потуранням військовослужбовцю, що несумлінно ставиться до ратної праці, має низькі моральні якості. У свою чергу, недовіра начальника до підлеглих виявляється в оцінці і підміні підлеглих при виконанні ними своїх обов'язків по службі, в ігноруванні начальників нижчого звена, в утиску їх прав, у віддачі наказів через їх голову тощо.

Разом з тим у професійній діяльності офіцер повинен уникати упередженого відношення до підлеглих, обумовленого неправильною думкою, що наперед склалася. Упереджене ставлення начальника до підлеглого може виявлятися у двох формах: упереджено-негативній та упереджено-позитивній. Упереджене ставлення, як правило, є результатом односторонньої оцінки особи воїна і його поведінки. Командир, що відноситься до підлеглого упереджено, або прагне видати бажане за дійсне і переоцінює достоїнства підлеглого, або ж відзначає у нього тільки негативні риси. І те, і інше веде до неправильного вибору шляхів і засобів впливу на підлеглих, утруднює формування у них високих морально-бойових якостей.

Відносини субординації повинні характеризуватися доброзичливістю, яка спонукає підлеглих бути відвертими і щирими з начальником, сприяє внутрішньому схваленню вимогливості командира. Доброзичливість, простота і доступність формують позитивне відношення до служби, пошану до начальників і старших, сприяють визнанню і виправленню помилок, що допускаються підлеглими, підсилюють дієвість командирської вимогливості. Навпаки, недоброзичливість до підлеглих різко знижує ефективність виховних дій начальника.

У відносинах начальника з підлеглими неприйнятна зарозумілість, яка може виявлятися в різних формах, – від байдужості до людських прагнень і потреб до зневаги ними. Зовні це виявляється в манері і тоні розмови з людьми, в підкресленні своєї службової, а іноді і особистої, переваги, в уособленні і створенні для себе особливих привілеїв у питаннях побуту. Зарозумілість, як правило, виливається у грубість і нетактовність окремих офіцерів і сержантів. Серйозну небезпеку несе і грубість з підлеглими, оскільки вона завдає збитку формуванню позитивного відношення до армії, до військової служби, створює передумови втрати авторитету начальників, виникнення негативних настроїв у колективі, появи груповщини і кругової поруки. Грубість офіцера неминуче породжує напруженість і конфлікти, тому офіцер не має права проявляти грубість до підлеглого, навіть якщо цей підлеглий йому несимпатичний.

Особливу увагу необхідно приділяти взаємовідношенню рядових і сержантів. Як показує практика, статутні взаємини найчастіше порушуються саме в ланці „сержант – солдат”. Однією з головних причин такої ситуації є недоліки і помилки в керівництві сержантами з боку офіцерів, у відсутності належної вимогливості до сержантів, слабкій методичній допомозі їм, у недостатній турботі про підвищення їхнього авторитету. Деколи має місце і недбале відношення окремих сержантів до виконання своїх службових обов'язків, пов'язане із слабким відчуттям відповідальності, негативними рисами характеру, недостатнім знанням служби і своєї бойової спеціальності.

До психологічних причин виникнення неправильних взаємин із підлеглими слід віднести статус сержанта як молодшого командира. На відміну від офіцерів, сержанти не мають перед підлеглими значної вікової переваги в життєвому досвіді, який є важливим чинником морально-психологічного впливу на людей. Сержанти можуть лише трохи перевершувати своїх підлеглих і в службовому досвіді. До того ж вони в порівнянні з офіцерами менш підготовлені в педагогічному відношенні і не завжди здатні знайти правильний підхід до людей, раціонально використовувати дисциплінарні права. Разом з тим за умовами праці і побуту сержанти не відрізняються від своїх підлеглих: вони і сплять, і харчуються, і займаються завжди разом із ними, постійно знаходяться на очах у підлеглих. Вони більш схильні до впливу думки солдатів, ніж офіцери. Все це утруднює завоювання сержантами авторитету серед своїх підлеглих.

У відносинах сержантів і рядових можуть виникати різні непорозуміння, а іноді і прямі порушення вимог статутів. Так, прагнучи сумлінно виконати свій обов’язок, деякі з них намагаються будувати і службові, і позаслужбові взаємини з підлеглими виключно на строго офіційній основі, що, як правило, призводить, зрештою, до виникнення емоційного бар'єра, що утруднює нормальне спілкування з підлеглими і керівництво ними. З іншого боку, деякі сержанти бояться проявити справжню командирську вимогливість. Зустрівши негласний опір підлеглих, найчастіше з боку недисциплінованих старослужащих солдатів, і не знаючи, як його подолати, деякі недосвідчені сержанти стають на шлях панібратства, підлабузництва перед ними і приховування їх вчинків.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що на користь підвищення боєготовності підрозділів офіцери повинні постійно піклуватися про зміцнення авторитету сержантів, підвищення їх педагогічної підготовленості, навчати їх роботі з підлеглими.

Іншим вельми складним напрямом діяльності офіцера є формування відносин між рядовими військовослужбовцями, оскільки особливості цих відносин роблять безпосередній вплив на їх вчинки і поведінку, на формування у них певних рис характеру.

Як правило, між солдатами складаються взаємні симпатії і прихильності, затверджуються братерство, дружба, постійна турбота про товаришів, безпосередня зацікавленість в їх долі. Разом з тим у взаєминах рядових воїнів можуть спостерігатися і відхилення від статутних норм. Найчастіше це обумовлено певними психологічними причинами. Так, всі рядові військовослужбовці займають однакове правове положення. Будучи рівними за правовим положенням, рядові об'єктивно грають у колективі різні службові й інші ролі, що обумовлене термінами служби, відношенням до обслуговуваної техніки і зброї, спеціальною підготовленістю, умовами, в яких вони знаходилися у минулому, і т.ін. Все це не може не відбиватися на їх взаєминах, особливо між військовослужбовцями різних термінів служби.

Як було сказано вище, людина, знаходячись у колективі, прагне до самоствердження. Це повною мірою стосується і старослужащих солдатів. У тих підрозділах, де подібне самоствердження старослужащих солдатів протікає стихійно, різниця в термінах служби може стати передумовою виникнення в окремих військовослужбовців позиції переваги, прагнення зайняти командне положення і підпорядкувати своєму впливу молодь. Саме дана обставина часто призводить до конфліктів між військовослужбовцями. Тому командир підрозділу повинен контролювати процес формування відносин між різними групами рядових військовослужбовців.

Слід також мати на увазі, що структурні форми відносин між рядовими військовослужбовцями різноманітні. Одними з них є дрібні групи солдатів, що стихійно складаються. Вони, як правило, носять ролевий характер, мають тих, що ведуть, і відомих і розрізняються за своєю спрямованістю. Позитивно направлені групи благотворно впливають на решту товаришів по службі, завдають тон у ревному відношенні до служби. Вони складаються на основі загальних корисних інтересів, добросовісного відношення до служби, прагнення до корисних справ, сприяють загальному успіху колективу. Ведучі в них, як правило, перевершують своїх відомих за освітою, за здібностями, за будь-якими іншими якостями, але не демонструють своєї переваги і у всьому допомагають товаришам. Групова думка тут, в основному, співпадає з думкою всього колективу. Мотивом самоствердження в таких групах, як правило, є досягнення певних результатів у військово-професійній діяльності, самоосвіті, спорті і т.д.

Разом з тим можливе формування і негативно спрямованих груп. В основі утворення таких груп лежить, як правило, прагнення окремих військовослужбовців до порушення військового порядку, незадоволеність високою вимогливістю командирів, особисті симпатії, прихильності тощо. Структура таких груп є, як правило, сукупністю різних позицій. Тут немає психологічної рівності між людьми: одні, так звані ватажки або лідери, займають позицію активного переважання, тиску на рівних по службі, інші – позицію підпорядкування, пристосування, хворої залежності. Негативно спрямовані малі групи у військовому колективі – передумова для виникнення негативних тенденцій у його розвитку.

Таким чином, відносини військовослужбовців вельми різноманітні і мають багато аспектів. Щоб розуміти і враховувати їх у своїй практичній діяльності, командир повинен мати хорошу психологічну підготовку. Він не може не займатися проблемами взаємин своїх підлеглих, оскільки вони відбиваються на рівні боєготовності підрозділу і частини. При цьому для успішного розв’язання дозволу цих проблем велике значення має авторитет командира.

1. Авторитет у військовому колективі

Авторитет – це своєрідна форма взаємин. Під авторитетом прийнято розуміти соціально-психологічний вплив однієї людини (або групи осіб) на інших людей, наприклад, керівника на підлеглих, вчителя на учнів, командира на солдатів, колективу на особу, вищого органу на підлеглу організацію і т.п.

Авторитет є невід'ємним елементом спілкування людей. Його зміст, психологічний механізм дії залежать від соціальних умов, які визначають характер прояву авторитету. В одному випадку це може бути авторитет, заснований на пригнічуванні волі одних людей іншими, в інших випадках він може спиратися на відносини співпраці, пошану чести і гідності іншої людини.

Основною психологічною характеристикою авторитету є те, що він володіє силою навіювання. Авторитетна людина робить великий вплив на тих, що її оточують. Довіра членів колективу до авторитетної людини збільшує можливість об'єднання людей.

Слід мати на увазі, що в будь-якому колективі може бути не один, а декілька авторитетних людей: керівник, фахівці, громадські діячі, спортсмени і т.п. Кожен авторитет привносить у колектив щось своє, особливе. Разом з тим за наявності декількох авторитетів можлива і негативна ситуація: суперництво із дрібних, другорядних питань, що ослаблює єдність колективу, постійні конфлікти. Подібні явища виникають тоді, коли особи, що вважаються авторитетами, насправді такими не є. В даному випадку йдеться про виникнення помилкового авторитету, який завжди недовговічний.

Особливо велике значення в житті кожного колективу має авторитет керівника. Тільки авторитетний керівник може організувати життя і діяльність колективу, направляти його зусилля на вирішення головних завдань, запобігати негативним явищам у психології колективу, навчати і виховувати людей. Тому в ЗС авторитету командира належить виняткова роль, яка за своїм призначенням і за специфікою організації немислима без підпорядкування всіх фізичних і духовних сил, високої оперативності в ухваленні рішень і швидкості їх втілення в життя. В цих умовах велике значення мають тверда воля командира, його майстерність, організаторські здібності, уміння впливати на підлеглих.

У соціальній психології існують різноманітні класифікації стилю керівництва. Відносно офіцерів ЗС найчастіше використовується наступна класифікація: дійсно авторитетний, такий, що поєднує риси єдиноначальності і демократичності; переважно авторитарний; переважно ліберальний; псевдоавторитетний. Кожному з цих стилів керівництва властиві свої специфічні риси. Так, для дійсного авторитету властиві принциповість, активність у суспільному житті, високий рівень професійної підготовленості, глибоке знання військової справи, любов до своєї професії, чесність, працьовитість, скромність, хороші організаторські здібності, ділові якості, практична кмітливість, уміння своєчасне відмітити і підтримати все нове, передове, дисциплінованість, старанність, цілеспрямованість, ініціативність, витримка, самовладання, наполегливість, сміливість, уміння зазнавати тяготи і злигодні військової служби, тактовність, висока вимогливість у поєднанні з турботою, справедливістю і вшанування ним особистої гідності підлеглих, відсутність недовірливості, дратівливості, запальності і зарозумілості, педагогічна майстерність.

До основних особових якостей, які визначають можливість формування дійсного авторитету офіцера, слід віднести його здатність у критичну хвилину складної бойової або службової обстановки своєчасно ухвалити обґрунтоване рішення. У свою чергу, здатність ухвалити правильне рішення значною мірою залежить від таких якостей, як твердість, цілеспрямованість і наполегливість, сильна воля, уміння зажадати від підлеглих беззаперечного виконання своїх обов'язків, наказів і розпоряджень, вдумливість, прагнення зрозуміти психологію колективу і кожного солдата, сержанта. Важливо і те, щоб офіцер не боявся вчитися у своїх підлеглих, переймати їх досвід і знання.

До істинно авторитетного стилю керівництва близькі переважно авторитарний і переважно ліберальний стилі. Переважно авторитарний керівник володіє всіма основними рисами дійсного авторитету, але відрізняється від нього тим, що при ухваленні рішень більше покладається на свій досвід, домінуючим в його рішеннях є вольовий момент. У свою чергу, керівник, для якого характерний переважно ліберальний стиль управління, навпаки, схильний до переоцінки сил громадськості, до деякої боязкості в ухваленні власних рішень.

Проте в практичній діяльності військових колективів, коли офіцери, що не мають деколи достатніх знань і досвіду керівництва людьми, припускаються серйозних помилок, зокрема через побоювання втратити контроль за підлеглими, такі керівники прагнуть використовувати методи, які призводять до формування помилкового авторитету. Найчастіше зустрічаються такі види помилкового авторитету, як псевдоавторитет пригнічування, псевдоавторитет відстані, псевдоавторитет чванства, псевдоавторитет педантизму, псевдоавторитет резонерствування і псевдодемократичний авторитет.

Суть псевдоавторитету пригнічування полягає у прагненні начальника шляхом демонстрації переваги в правах тримати підлеглого в постійній напрузі перед можливістю покарання. Подібний стиль керівництва породжує відчуженість між начальником і підлеглими, стимулює формування в одних військово-службовців відчуття особистого приниження, а в інших – відчуття протесту і неповаги до керівника.

Наступний тип помилкового авторитету – псевдоавторитет відстані, що виявляється в прагненні керівника завжди тримати підлеглих на певній дистанції, якомога рідше і лише офіційно спілкуватися з ними, бути для них малодоступним і загадковим. Прихильники такого авторитету прагнуть закріпити його шляхом створення штучних, бюрократичних бар'єрів між собою і підлеглими, встановлення для себе різного роду привілеїв.

Псевдоавторитет чванства полягає в тому, що керівник формально або підкреслено поблажливо відноситься до підлеглих, не вникає в їх потреби і запити. Всім своїм виглядом, удаваною важливістю він принижує підлеглих, підкреслюючи винятковість своєї персони. Як правило, такі люди особливо нетерпимо відносяться до критики.

Деякі начальника створюють навколо себе, у частині, у підрозділі цілу систему непотрібних умовностей, штучно насаджуваних дріб'язкових традицій і прагнуть перетворити ці умовності на саму суть вимогливого відношення до людей. Все це відноситься до так званого псевдоавторитету педантизму. Подібний тип псевдоавторитету породжує атмосферу дріб'язковості, постійних причіпок, що не узгоджуються з вимогами статуту і здоровим глуздом, що примушує людей відчувати невпевненість у своїх діях, скутість, напруженість.

У прагненні завоювати авторитет окремі офіцери намагаються показати себе всезнаючими і докучають своїм підлеглим нескінченними повчаннями. Не зважаючи на те, що підлеглим ясна суть тієї або іншої ситуації, такі начальники прагнуть завжди вести довгі, нудні бесіди, щиро вважаючи, що ці нотації і є головний засіб виховання. Подібна поведінка характерна для псевдоавторитету резонерства.

Псевдодемократичний авторитет можна підрозділити на псевдоавторитет доброти (який, зазвичай, виявляється в прагненні керівника сформувати уявлення про себе як про „рубаху-парня”) і псевдоавторитет підкупу. Помилковість даного стилю керівництва полягає в тому, що керівник вважає за можливе завойовувати авторитет і пошану своїх підлеглих потуранням, зниженням вимогливості. Проте практика свідчить, що позитивного відношення до себе такий керівник може добитися тільки на перших порах, а потім справи різко погіршуються, а відношення підлеглих до начальника з прийнятного перетворюється на украй негативне. Розпорядження таких керівників перестають виконуватися і піддаються критиці.

У повсякденній діяльності офіцер завжди повинен пам'ятати, що авторитет, як і інші явища суспільній психології, динамічний, рухомий. Він може розвиватися, посилюватися, а за певних умов навпаки, знижуватися і навіть зовсім втрачати силу. При цьому слід мати на увазі, що легше зберегти і зміцнити авторитет, що склався, ніж наново відновити втрачений.

Також слід мати на увазі, що авторитет у військовому колективі властивий не тільки офіцерам. У всякому військовому колективі (мікрогрупі) разом із командирами і начальниками авторитет мають люди, рівні за службовим положенням і військовим званням. Авторитет рядового воїна – це його впливове положення серед товаришів по службі, засноване на визнанні переваг у досвіді, знаннях, здібностях, моральних, фізичних і психологічних якостях. Тим часом в ужитку прийнято говорити лише про авторитет начальників, керівників. Такий односторонній погляд на авторитет суперечить принципу виховання військовослужбовців у колективі і через колектив. Подібне відношення призводить до того, що офіцер у своїй виховній роботі не враховує впливу інших військовослужбовців на формування особи конкретного члена військового колективу, випускає з уваги той факт, що сила цього впливу може бути різною, а його характер – суперечливий і не завжди позитивний. От чому у своїй практичній діяльності офіцер повинен враховувати, що крім нього певний авторитет у підрозділі можуть мати й інші військовослужбовці.

Психологічний механізм авторитету рядових військовослужбовців значною мірою обумовлений прагненням кожного до самоствердження в колективі. Особа прагне самовизначити себе серед членів колективу на основі своїх особливостей і якостей, які усвідомлюються нею як найбільш сильні і соціально цінні. Разом з тим людина прагне маскувати свої слабкі, негативні властивості і риси. Істотну роль при цьому відіграє зміст цих критеріїв, пошана, яка існує в думці безпосереднього оточення або колективу.

Як правило, основою авторитету рядових військовослужбовців є повага, якою вони користуються з боку своїх товаришів по службі. Повага приходить до військовослужбовця разом з успіхами в тій або іншій області діяльності: з оволодінням бойовою майстерністю, з наявністю службового досвіду, з підвищенням класності, досягненнями в спорті, раціоналізаторській роботі тощо.

Проте і серед рядових військовослужбовців зустрічаються випадки помилкового авторитету. Значною мірою це пов'язано з тим, що у свідомості окремих солдатів помилкові поняття соціальних або психологічних достоїнств беруться за істинні. Пояснюється це тим, що у деяких хлопців немає життєвого досвіду, їм бракує уміння розбиратися в людях і оцінювати їх у справах, а не за словами, немає й уміння виділити головне в особі товариша по службі. Тому в тих колективах, де у громадській думці превалюють спотворені поняття достоїнств і помилкові критерії вчинків, існують передумови до виникнення і прояву особистого авторитету. У подібних колективах окремі солдати намагаються користуватися фізичною силою для досягнення визначеного, хоч і помилкового, авторитету серед товаришів по службі, егоїстичних цілей. Інша частина військовослужбовців, особливо старшого періоду служби, прагнуть до розумового або етичного переважання над іншими, напускають на себе ореол „романтичної бувалості”.

Разом з тим слід зазначити, що вірогідність прояву помилкового авторитету визначають не тільки особливості військового колективу. Існують ще і суб'єктивні причини для виникнення помилкового авторитету. Так, серед призваних на військову службу зустрічаються особи з негативними звичками і схильностями. Потрапивши у військовий колектив, такі люди зазвичай займають ту або іншу негативну позицію. Не викликає сумніву, що командир зобов'язаний боротися з помилковим авторитетом, оскільки в екстремальній ситуації подібний негативний лідер стає не тільки перешкодою, але дуже часто і причиною невиконання військовим підрозділом свого завдання.

Як правило, боротьба з уявним авторитетом – справа складне, така, що вимагає вдумливого підходу, педагогічної майстерності. Невмілі дії керівника відносно осіб, що мають помилковий авторитет, нерідко призводять до посилення їх позицій. Ті або інші конкретні виховні заходи залежать від виду помилкового авторитету, причин його виникнення і основ утвердження. Тому у кожному конкретному випадку офіцер повинен уважно розібратися в характері негативної ситуації і лише після цього вживати відповідних заходів. Але головне у вирішенні цієї складної педагогічної проблеми – формування у військовослужбовців адекватних уявлень про життєві цінності і відповідної колективної думки.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 2157; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.037 сек.