Науково-технічний прогрес та його значення для зміцнення обороноздатності держави

РОЗРОБОК У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

ТЕМА 6. ЕКОНОМІКА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА

Наука – це форма суспільної свідомості, особлива сфера людської діяльності.

Довгий час наука й техніка розвивались відокремлено. Їх зближення почалось при мануфактурному виробництві. А завершилось під час першої промислової революції кінця XVIII – початку XIX століття. До цього матеріальне виробництво розвивалось здебільшого завдяки нагромадженню емпіричного досвіду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Велике машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки й відкрило великі можливості для її технічного застосування. Тим самим наука та техніка стали органічно пов’язаними, взаємостимулюючи розвиток. Таким чином ми підійшли до визначення НТП.

Науково-технічний прогрес – еволюційний і поступовий розвиток науки і техніки.

Науково-технічний прогрес, який зародився ще в мануфактурний період виробництва, пройшов три етапи:

1) виникнення машинного виробництва;

2) виділення науково-технічної діяльності у самостійну сферу застосування людської праці;

3) революційний етап НТП починається з середини 50-х років ХХ століття й отримує назву НТР.

Наука при цьому перетворюються в продуктивну силу. Рисою сучасного НТП є те, що він охопив усі сторони життєдіяльності суспільства, у тому числі й Збройні Сили України.

Науково-технічна революція –це революційні зміни у взаємодії людини та природи, у технологічному способі виробництва в системі продуктивних сил.

Суть НТР повно розкривається в її основних рисах:

1) випереджаюче зростання науки в системі “наука – техніка –виробництво”. Функцію безпосередньої продуктивної сили наука виконує через механізм реалізації наукових винаходів у виробництві машин, робочій силі, предметах праці та інших елементах системи продуктивних сил;

2) фундаментальні зміни в техніці – штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини та природи. Такі зміни виявляються, насамперед, у появі четвертої ланки машин – автоматичного керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб’єкта, що управляє й істотно змінює роль людини в процесі виробництва;

3) докорінні перетворення головної продуктивної сили – працівника. Вони передбачають радикальну зміну характеру праці, перевагу розумових зусиль, духовних здібностей людини до організації й управління виробництвом, високий рівень освіти й кваліфікації;

4) докорінне перетворення предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями;

5) виникнення принципово нових технологій – лазерних, плазмових;

6) революція щодо використання людьми сил природи. Уперше таке застосування мало місце під час промислової революції, коли в безпосередньому виробництві використовувались такі сили природи, як вітер, пара, електроенергія. За умов НТР використовуються ядерна та термоядерна енергія, розробляються методи застосування енергії сонця, океанських приливів, підземного тепла Землі та ін.;

7) початок інформаційної революції, матеріальною основою якої є поява принципово нових засобів передачі інформації (космічних волоконно-оптичних засобів зв’язку).

Україна значно відстає від розвинутих країн Заходу щодо розгортання НТР. Це зумовлено, насамперед, незначними витратами на розвиток науки. Так питома вага витрат держави на дані цілі у валовому національному продукті розвинутих країн Заходу складає близько 3 %, а в Україні — менше 1 %. Згідно з прогнозами в 2000 році частина електронної промисловості телекомунікацій та інформаційних послуг у валовому національному продукті Японії складатиме понад 20 %, а близько 70 % робочої сили буде зайнято в інформаційному та комунікаційному секторах економіки. У той же час в Україні переважає технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній та значною мірою на ручній праці. Щоб не відстати ще більше від розвинутих країн світу, витрати на науку повинні бути не меншими 3 % ВНП.

Результати НТП повинні спрямовуватися нашою наукою, а особливо воєнною, у повсякденну діяльність військ, їх бойову та мобілізаційну підготовку, систему управління військами та зброєю, будівництво Збройних Сил України, введення нових, більш ефективних, способів і форм ведення бойових дій.

Найбільш інтенсивно використовуються результати НТП за 4 основними напрямками розвитку військової справи:

1) озброєння та військова техніка;

2) особовий склад;

3) системи управління бойовою діяльністю військ;

4) способи ведення збройної боротьби.

НТП в ЗС, перш за все, реалізуються в озброєнні та військовій техніці –основі матеріально-технічної бази збройних сил.

У засобах ведення збройної боротьби, як матеріальній основі сучасних армій, часто втілюються передові досягнення науки. НТП обумовив три етапи розвитку озброєння та військової техніки, це:

1) Поява вогнепальної зброї.

Важливим етапом розвитку зброї було виникнення вогнепальної зброї, в якій використовувався порох, винайдений на Сході в перших сторіччях нашої ери. У VІІ столітті араби вже на його основі мали вогнепальну зброю. Вогнепальна зброя в Західну Європу потрапила від арабів у другій половині ХІ століття, а вже звідти в ХІІ столітті – у Східну Європу. Значного поширення вогнепальна зброя набула у Європі в ХІV столітті, а в Україні вона почала використовуватися у ХV столітті. Спочатку з’явилися гармати, а потім – рушниці. Ті й інші були гладкоствольними та дульнозарядними, пороховий заряд запалювався вручну від тліючого гноту. Спочатку снарядами для гармат були кам’яні ядра, а потім залізні та навіть картеч. Із розвитком вогнепальної зброї поступово втрачає своє значення холодна зброя та метальні машини;

2) Моторизація збройних сил,

У роки Першої світової війни 1914-1918 років на озброєння було поставлено авіацію та танки, авіаційні й танкові кулемети, танкові гармати, авіаційні бомби, зенітні гармати, глибинні бомби, вогнемети, хімічну зброю (хлор, фосген, іприт).

3) Створення ракетно-ядерних сил.

Сполучені Штати Америки в 1945 році застосували ядерну зброю, що дало поштовх для розвитку зброї нового типу. Після Другої світової війни в арміях найбільш розвинутих країн відбулися докорінні зміни в засобах ведення війни й способах їх застосування. Накопичувалися й удосконалювалися ядерні боєприпаси. Зараз провідні країни світу мають значну кількість ядерних боєголовок. Створені ядерні бойові частини ракет, авіабомби, торпеди з еквівалентною потужністю до декількох десятків мегатонн тротилу. Одночасно на озброєння надійшли носії ядерних боєприпасів – ракети різного класу та призначення. Найбільш могутньою стратегічною зброєю стали міжконтинентальні балістичні ракети з моноблочними та розділяючими головними частинами, які мають величезну руйнівну силу, значну далекість лету з високою точністю влучання в ціль. Окрім стратегічних, на озброєнні перебувають також оперативно-тактичні та тактичні ракети.

Поява ракетно-ядерної зброї й процес переозброєння нею військ можна оцінити як військово-технічну революцію. Це викликало впровадження найновіших засобів збройної боротьби та вплинуло на зміну форм діяльності військовослужбовців. З’явилась потреба в загальній технічній і військовій досвідченості військовослужбовців, особливо офіцерського складу. Усе це зумовило зростання числа військових професій, створення спеціальної військової освіти: середньої, вищої військово-спеціальної й військової освіти. Загострилась проблема управління військами.

Зростання потоку інформації, скорочення часу на її обробку, велика чисельність і значні кошти вимагають комплексної оцінки умов, автоматизації управління військами, наукових розробок військово-економічних проблем реформування збройних сил.

2. Економічні основи організації наукових досліджень та розробок у Міністерстві оборони України

Наукове забезпечення високої обороноздатності держави в період НТР поєднується в цілий комплекс заходів, що виконуються за загальнодержавним планом науково-дослідними установами НАНУ, науково-дослідними інститутами, конструкторськими бюро інших міністерств та науково-дослідними установами Міністерства оборони України.

Наукова і науково-технічна діяльність у Збройних Силах України – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на розвиток воєнної науки, підвищення її ефективності, використання наукових досягнень у військовому будівництві України.

Вона здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність," Закону України ”Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, Закону України ”Про наукову і науково-технічну експертизу”, інших нормативно-правових актів України, що стосуються наукової та науково-технічної діяльності, наказів і директив Міністерства оборони України та начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (Ст.1.2.).

Для здійснення наукової та науково-технічної діяльності в Збройних Силах України створена система Воєнно-наукових досліджень, яка включає:

- систему науково-дослідних установ,

- систему управління науковою діяльністю,

- систему консультативно-дорадчих органів.

До науково-дослідних (науково-технічних) установ (далі - наукових установ) Збройних Сил України – належать юридичні особи в структурі Збройних Сил України, створені в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і складає понад 70% загального обсягу робіт, що виконуються.

Система управління науковою та науково-технічною діяльністю в Збройних Силах України призначена для організації, планування, координації, забезпечення та контролю наукової й науково-технічної діяльності, організації та підтримання взаємодії з питань досліджень в інтересах оборони держави з науковими установами інших міністерств, центральних органів виконавчої влади ( Ст.2.3.).

Основним змістом діяльності системи управління науковою діяльністю є науково-організаційна робота.

Загальне керівництво науковою та науково-технічною діяльністю в ЗбройнихСилах України здійснює Міністр оборони України, безпосереднє керівництво – заступники Міністра оборони та начальник Генерального штабу, через відповідні структурні підрозділи міністерства оборони і Генерального штабу.

Взаємодія між органами управління науковою та науково-технічною діяльністю здійснюється згідно з наказами й директивами Міністерства оборони та начальника Генерального штабу.

Найбільш важливі питання наукової та науково-технічної діяльності розглядаються колегією та Воєнно-науковою радою Міністерства оборони, військовою радою Генерального штабу, військовими та воєнно-науковими радами видів збройних сил (Ст.2.3.1.).

Генеральний штаб бере участь у забезпеченні наукової та науково-технічної діяльності у збройних силах.

Структурним підрозділом Генерального штабу з управління науковою та науково-технічною діяльністю є Воєнно-наукове управління Генерального штабу Збройних Сил.

Воєнно-наукове управління у взаємодії з Департаментом військової освіти та науки й Департаментом розробок і закупівлі озброєння та військової техніки:

організовує, планує та координує наукову та науково-технічну діяльність у збройних силах;

визначає основні напрями наукових досліджень з питань розвитку збройних сил;

організовує наукове супроводження реалізації заходів розвитку збройних сил та їх видів;

організовує дослідження на навчаннях та інших заходах оперативної, бойової та мобілізаційної підготовки;

бере участь у розробленні науково-методичної та нормативно-правової бази з питань наукової й науково-технічної діяльності, в організації підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів;

вирішує організаційні питання забезпечення діяльності НДУ, які підпорядковані Генеральному штабу (Ст.2.3.3.).

Міністерство оборони забезпечує розвиток воєнної науки, організовує й координує наукові дослідження в інтересах оборони та підвищення ефективності військово-технічного співробітництва в частині, що належить до його компенсації.

Структурними підрозділами Міністерства оборони, які здійснюють управління науковою та науково-технічною діяльністю є Департамент військової освіти та науки Міністерства оборони й Департамент розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони.

Департамент військової освіти та науки забезпечує розвиток воєнної науки, визначає основні напрями наукових досліджень, обсяги бюджетного фінансування наукової та науково-технічної діяльності, здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства України з питань наукової й науково-технічної діяльності, організовує підготовку наукових і науково-педагогічних працівників, забезпечує роботу Воєнно-наукової ради Міністерства оборони.

Департамент розробок і закупівлі озброєння та військової техніки здійснює управління наукою й науково-технічною діяльністю з питань реалізації державних програм розвитку озброєння та військової техніки на довгострокову та середньострокову перспективи, виконання НДР (ДКР) за державним оборонним замовленням та інших, що пов’язані з розвитком озброєння та військової техніки й військово-технічного співробітництва з питань озброєнь.

Система консультативно-дорадчих органів призначена для підвищення рівня обґрунтованості та узгодженості рішень із питань функціонування та розвитку воєнної науки, забезпечення колегіальності під час підготовки таких рішень.

Головним консультативно-дорадчим органом Міністерства оборони України з проблем розвитку воєнної науки, з питань планування, фінансування та координації наукової й науково-технічної діяльності, наукового обґрунтування найважливіших рішень щодо діяльності збройних сил, реалізації заходів державних програм розвитку збройних сил та розвитку озброєння і військової техніки є Воєнно-наукова рада Міністерства оборони України.

Консультативно-дорадчим органом Міністерства оборони з питань планування, фінансування та координації наукової й науково-технічної діяльності з військово-технічних проблем, наукового обґрунтування найважливіших рішень щодо реалізації заходів Державної програми розвитку озброєння та військової техніки є Науково-технічна рада Міністерства оборони України, яку очолює перший заступник Міністерства оборони України.

Функції, склад і порядок організації та забезпечення роботи воєнно-наукової та науково-технічної рад Міністерств оборони визначаються окремим положенням (Ст.2.4.1.).

У разі необхідності можуть створюватися воєнно-наукові (науково-технічні) ради структурних підрозділів Міністерства оборони та Генерального штабу (Ст.2.4.2.).

Консультативно-дорадчими органами видів збройних сил з питань воєнної науки є воєнно-наукові ради, призначені для наукового обґрунтування пропозицій і рішень щодо розвитку видів збройних сил, проблем їх застосування, питань розроблення, модернізації та експлуатації озброєння та військової техніки, всебічного забезпечення видів збройних сил.

Воєнно-наукові ради видів збройних сил очолюють відповідні начальники штабів – перші заступники командувачів видів збройних сил.

Функції, склад і порядок організації та забезпечення роботи воєнно-наукових рад видів збройних сил визначаються окремими положеннями, які затверджує командувач виду збройних сил (Ст. 2.4.3.).

Колегіальним дорадчим органом управління діяльністю НДУ є її вчена (наукова, науково-технічна) рада.

При НДУ можуть створюватися координаційні ради за окремими науковими проблемами, які вирішуються в інтересах кількох видів збройних сил. Склад координаційної ради формується й затверджується керівником НДУ за поданням інших зацікавлених НДУ та органів військового управління (Ст. 2.4.4.).

Фінансове забезпечення наукової і науково-технічної діяльності здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на наукову та науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України.

Фінансування наукової та науково-технічної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється відповідно до законодавства України (Ст. 6.2.1.).

Джерела фінансування наукової та науково-технічної діяльності:

· державний бюджет України;

· кошти юридичних та фізичних осіб, задіяні на договірних засадах;

· добровільні внески юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних), інші надходження, які не заборонені чинним законодавством України (Ст. 6.2.2.).

Міністерство оборони здійснює фінансування створення воєнно-наукової продукції в межах асигнувань, передбачених кошторисом Міністерства оборони на забезпечення наукової і науково-технічної діяльності за відповідними кодами економічної класифікації видатків (Ст. 6.2.3.).

НДУ і ВВНЗ можуть укладати договори (угоди) на створення (передачу) воєнно-наукової та науково-технічної продукції, у тому числі спеціального призначення, з установами, організаціями та підприємствами Міністерства оборони, іншими центральними органами виконавчої влади.

Фінансування залучених до виконання наукових досліджень сторонніх організацій здійснюється головними організаціями за окремими договорами (контрактами) згідно з законодавством України (Ст. 6.2.4.).

НДУ дозволяється згідно із їхніми положеннями (статутами) утримувати працівників збройних сил та проводити наукові дослідження за рахунок надходжень коштів, отриманих від здійснення господарської діяльності, види якої визначені чинним законодавством як такі, що дозволяється здійснювати військовим частинам, закладам та установам збройних сил (Ст. 6.2.5.).

За рахунок коштів замовника договірних робіт для виконання цих робіт у НДУ і ВВНЗ можуть створюватися тимчасові науково-дослідні підрозділи (відділення, лабораторії, групи, трудові колективи), які діють за принципами самоокупності (Ст. 6.2.6.).

Кошти, отримані НДУ і ВВНЗ за воєнно-наукову продукцію, встановленим порядком зараховуються до державного бюджету України й використовуються зазначеними установами (закладами) відповідно до затвердженого кошторису Міністерства оборони (Ст. 6.2.7.).

Звітність щодо фінансового забезпечення наукової й науково-технічної діяльності здійснюється виконавцями та замовниками робіт встановленим порядком.

Контроль за використанням коштів за фінансово-господарську діяльність здійснюється згідно з Положенням про фінансовий контроль у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони від 15.01.96 № 10 (Ст. 6.2.8.).

Пропозиції щодо організації діяльності стосовно залучення бюджетних коштів інших центральних органів виконавчої влади та позабюджетних коштів на виконання досліджень і розробок оборонного або подвійного призначення розробляються Воєнно-науковим управлінням, Департаментом військової освіти та науки, Департаментом воєнної політики та стратегічного планування, Департаментом розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони та Головним управлінням оборонного планування Генерального штабу (Ст.6.2.9.).

Основними видами наукової та науково-технічної діяльності є:

розробка завдань (тактико-технічних, технічних) на виконання досліджень та вирішення інших наукових задач;

проведення фундаментальних, пошукових та прикладних наукових досліджень із воєнної проблематики суспільних, природничих та технічних наук;

проведення досліджень на навчаннях та інших заходах оперативної, мобілізаційної й бойової підготовки та повсякденної діяльності військ (штабів);

узагальнення й розповсюдження передового досвіду оперативної, мобілізаційної, бойової підготовки та повсякденної діяльності військ (штабів);

розроблення наукових праць (монографій, енциклопедій і словників, порадників, підручників, методичних посібників, дисертацій, статей, доповідей, звітів про результати досліджень на навчаннях, рецензій, відгуків, висновків тощо);

підготовка, проведення та участь у наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах тощо;

випробування (заводські та державні) нових (модернізованих) зразків (комплексів, систем) озброєння й військової техніки;

наукова та науково-технічна експертиза;

розроблення проектів статутних, нормативно-правових i нормативно-технічних документів, науково-методичних матеріалів;

винахідницька та раціоналізаторська робота;

підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів;

наукова робота слухачів (курсантів) у ВВНЗ;

інші види діяльності, пов’язані з отриманням нових наукових результатів та науковим супроводженням їх практичної реалізації в Збройних Силах (Ст. 1.6.).

Основними складовими наукової і науково-технічної діяльності є:

наукова робота – фундаментальні, пошукові та прикладні дослідження з метою отримання наукових і науково-прикладних результатів, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки України, підвищення ефективності військового будівництва, розвиток форм і способів підготовки, застосування й всебічного забезпечення Збройних Сил України, розвиток озброєння та військової техніки;

науково-організаційна робота – комплекс заходів щодо перспективного й поточного планування наукової та науково-технічної діяльності в збройних силах, її організації, координації, методичного та інформаційного забезпечення, контролю за її здійсненням, реалізації результатів наукових досліджень, підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів, організації винахідницької, раціоналізаторської та інформаційно-видавничої роботи, підтримання зв'язків із науковими установами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що проводять дослідження з оборонної тематики;

наукове супроводження – пошукові та прикладні наукові дослідження, спрямовані на впровадження результатів наукової роботи. Основним змістом наукового супроводження є обґрунтування та проведення заходів цілеспрямованого своєчасного коригування дій споживачів воєнно-наукової продукції в напрямі підвищення ефективності її використання та освоєння нововведень у воєнній сфері.

Дата добавления: 2014-12-07