Види швів за формою і характером з’єднання

ІІ. Хрящові з’єднання

І. Волокнисті з’єднання

тім’ячка

вклинення

синхондрози

симфізи

ІІІ. Кісткове з’єднання → синостоз

ІV. М’язове з’єднання → синсаркоз

Міжкісткові перетинки (мембрани) – membranae interossea – складаються із пучків колагенових волокон, які формують тонкі пластини між кістками (широка тазова зв’язка в копитових тварин, мембрана в потилично-атлантному суглобі).

Шов – suturae – особливий тип з’єднання країв кісток тонким шаром волокнистої сполучної тканини. За формою і характером з’єднання розрізняють три основних види швів (схема 3).

Схема 3.

Шов	Характеристика шва	Де знаходиться
Зубчастий (sutura serrata)	Зазубрений край однієї кістки входить у відповідний йому край суміжної кістки, міцно з’єднуючи їх між собою	Між кістками мозко-вого відділу черепа, що формують дах черепної коробки (лобовою й тім’яною)
Лускоподібний (sutura sguamosa)	Стоншений, скошений край однієї кістки накладається на такий край іншої кістки у вигляді луски риби	Між лускатою части-ною вискової кістки і тім’яною, де потрібна особлива міцність (вискова кістка бере участь у формуванні висково-нижньощеле-пного суглоба)
Плоский (гладкий) (sutura plana)	З’єднує відносно рівні краї кісток, міцність незначна	Між носовими кістка-ми

Відмітити, що різновидом видозміненого лускоподібного шва є листоподібний шов (sutura foliata), в якому листочки (листоподібні вирости) однієї кістки обростають іншою кісткою, що утворює найміцніше з’єднання.

Звернути увагу, що волокнисті з’єднання з переважанням еластичної тканини, яка здатна сильно розтягуватися і протистояти розриву, визначаються як синеластози – synelastosis. Вони зустрічаються там, де кістки або їх частини сильно розходяться під час руху. При згинанні хребта значно відходять одна від одної дужки хребців та остисті відростки, які з’єднані еластичними мембранами і зв’язками, або навіть масивними еластичними тяжами (надостиста і каркова зв’язки).

Тім’ячка – значні перетинки з волокнистої тканини чи хряща між окремими кістками або їх частинами у черепі новонароджених і молодих тварин до 3-місячного віку.

Вклинення– gomphosis – вид з’єднання, за якого одна кістка ніби вклинена в іншу (між коренями зубів і зубними комірками щелеп).

Далі акцентувати увагу, що хрящові з’єднання поділяють на синхондрози та симфізи (схема 2).

Синхондрози – synchondrosis – з’єднання за допомогою хрящової тканини, гіалінової або волокнистої. Гіаліновий хрящ міцний, але крихкий, тому він міститься в синхондрозах без значної рухливості (між епіфізами й діафізами трубчастих кісток у молодих тварин, кістковим та хрящовим ребром тощо). Волокнистий хрящ міцний і пружний, знаходиться в синхондрозах з більшою рухливістю (міжхребцевий диск). Синхондрози забезпечують міцність з’єднання, певну його рухливість і послаблюють поштовхи, виконуючи ресорну функцію, що здебільшого властиво волокнистому хрящу.

Симфіз (зрощення) – symphysis – хрящове з’єднання з вузькою щілиною в товщі хряща по серединній площині (тазове зрощення).

Кісткове з’єднання – synostosis – це з’єднання за допомогою кісткової тканини (скостеніння хряща між епіфізом й діафізом у трубчастих кістках, сполучної чи хрящової тканин швів черепа, крижової кістки). В синостозах повністю відсутня рухливість.

М’язове з’єднання – synsarcosis – це безперервне з’єднання за допомогою м’язової тканини (з’єднання лопатки з тулубом), де спостерігається максимальна рухливість.

Під суглобом(зчленування) – articulatio – розуміють рухоме з’єднання кісток, суглобові поверхні яких вкриті хрящем і утримуються суглобовою капсулою та зв’язками, з утворенням між ними щілиноподібної порожнини, заповненої синовіальною рідиною. Внаслідок цього суглоб розглядають як переривчасте з’єднання – diarthrosis – найбільш досконалий спосіб з’єднання між собою двох або декількох кісток, який дає можливість збільшувати розмах і значно урізноманітнити відтінки рухів одного компонента скелета відносно іншого.

Наголосити, що обов’язковими компонентами будь-якого суглоба є: суглобові поверхні, як мінімум, двох кісток, вкриті гіаліновим суглобовим хрящем, суглобова капсула та синовіальна рідина, яка заповнює суглобову порожнину.

Суглобовий хрящ – cartilagо articularis – шар гіалінового хряща на суглобовій поверхні кісток. Він не має судин і нервів, його живлення забезпечується за рахунок поживних речовин, що надходять із крові судин суглобової капсули та кістки, а також із синовії. Зовнішня поверхня суглобового хряща рівна і блискуча, блакитно-білого кольору і не вкрита охрястям. Суглобовий хрящ забезпечує ріст епіфізів у довжину, зменшує тертя між кістками, залежно від його товщини послаблюється сила поштовху під час руху, оскільки цей хрящ дуже пружний. Перехід шару хряща в кісткову основу відбувається поступовим його звапнуванням, чим досягається закріплення суглобового хряща на суглобовій поверхні. Іноді суглобовий хрящ випинається так, що його суглобова поверхня у вигляді облямівки охоплює кістку, з якою з’єднується, збільшуючи суглобову ямку і контактну поверхню суглоба (плечовий і кульшовий суглоби), що визначається як суглобова губа — lábrum glenoidále.

Суглобова капсула – capsula articularis – сполучнотканинна двошарова мембрана, яка закріплюється муфтоподібно до кісток, що з’єднуються, поблизу країв суглобових поверхонь, герметизує порожнину суглоба. Товщина капсули неоднакова не лише в різних суглобах, а й в різних її ділянках. Волокнистий шар (зовнішній) – stratum fibrosum – є продовження окістя, що переходить з кістки на кістку, з’єднуючи їх одна з одною, багатий на судини і нерви. Відповідно до характеру руху в суглобі, за рахунок локального потовщення волокнистої оболонки капсули, утворюються додаткові зв’язки. Синовіальний шар – stratum synoviale – побудований із пухкої волокнистої сполучної тканини, вкриває зсередини волокнистий шар, обмежуючи суглобову щілину, продукує шляхом ультрафільтрації суглобову рідину. На поверхні цієї оболонки, оберненої до порожнини суглоба, є синовіальні ворсини і складки. В деяких суглобах капсула утворює випини – синовіальні сумки.

Синовія – synovia – світла, тягуча рідина жовтуватого кольору. Вона виділяється синовіальною оболонкою капсули і виконує різні функції: змащує суглобові поверхні кісток, зменшуючи тертя між ними, є живильним середовищем для суглобового хряща, в неї виділяються продукти обміну речовин хрящової тканини, збільшує зчеплення кісток завдяки в’язкості, амортизує суглоби. Із суглобів синовіальна рідина відводиться лімфатичними судинами, тому пошкодження і забруднення порожнини капсули суглоба небезпечне для життя тварини.

Суглоби класифікують за будовою, кількістю осей руху (формою суглобових поверхонь кісток), функцією (видами рухів) (схема 4).

Схема 4.

Суглоб, який утворений лише двома кістками, без будь-яких включень у порожнині суглоба між ними, визначається як простий – art. simplex. Складний суглоб – art. composita – характеризується наявністю між кістками, що з’єднуються, хрящових або кісткових прокладок (хрящовий диск у висково-нижньощелепному суглобі, меніски в стегно-надколінковому суглобі або ряди коротких кісток у зап’ястковому і заплесновому суглобах). Суглобовий диск і меніски забезпечують складні види рухів у суглобах, виконують ресорну функцію та збільшують міцність з’єднання кісток. Короткі кістки в суглобах збільшують міцність суглоба і розмах руху в ньому, створюють ресорність під час опори об землю.

Для з’ясування механізму роботи простих і складних суглобів необхідно ознайомити з формою суглобових поверхонь у кісток, яка визначає види суглобів за кількістю осей руху. В багатовісних суглобах рух можливий по багатьом осям завдяки поєднанню суглобової голівки у вигляді кулі із відповідною заглибиною. За характером суглобової поверхні кісток такий суглоб визначається як кулястий (плечовий, кульшовий). У двовісних суглобах рух відбувається навколо двох взаємно перпендикулярних осей завдяки поєднанню опуклої еліпсоподібної поверхні з відповідною ямкою. За характером суглобової поверхні кісток такі суглоби можуть бути еліпсоподібні (яйцеподібні) (атланто-потиличний суглоб)та сідлоподібні (суглоб горбка ребра з хребцем у жуйних). В одновісних суглобах рухи можливі лише навколо однієї осі в одній площині. За формою суглобової поверхні вони можуть бути блокоподібні (шарнірні), в яких частіше згинання і розгинання відбувається в парасагітальній площині, а вісь лежить у сегментальній (колінний, суглоби пальців), гвинтоподібні (спіральні), котрі характеризуються рухом не лише в площині перпендикулярної осі, але одночасно і поступальним – вздовж осі (як гайка на гвинті) та циліндричні (колесоподібні), в яких суглобові поверхні знаходяться на кістці збоку і обертання можливе навколо осі, яка проходить приблизно вздовж кістки (атланто-осьовий суглоб). У комбінованому суглобі поєднуються різні за характером руху ділянки однієї і тієї ж суглобової поверхні (в ліктьовому суглобі стопо- і пальцеходячих з’єднання променевої і плечової кісток дає можливість згинання, розгинання і обертальні рухи, а з’єднання ліктьової і плечової кісток – лише згинання і розгинання). Ковзний суглоб представляє собою з’єднання двох плоских суглобових поверхонь, що дає можливість ковзання однієї з них відносно іншої. Суглоби цього типу можуть бути тугими, малорухливими.

Наголосити, що в суглобах осьового скелету та скелету кінцівок розрізняють наступні види рухів: розгинання і згинання, відведення та приведення, обертання – назовні і досередини, а також коловий рух.

Згинання – flexio – це рух у суглобі, коли кут його зменшується, а кістки, що утворюють суглоб протилежними кінцями зближаються одна з одною. Розгинання – extensio – це зворотній рух, коли кут суглоба збільшується, а кінці кісток віддаляються один від одного. Згинання і розгинання здійснюються в сагітальній площині тіла навколо осі руху, яка лежить горизонтально і впоперек тіла, тобто в сегментальній площині. Такий вид руху спостерігається в одно- та багатовісних суглобах кінцівок.

Приведення – adduction – це приведення кінцівки до серединної площини, а відведення – abduction – зворотній рух, коли кінцівки відводяться одна від одної. Такий вид руху відбувається в сегментальній площині тіла навколо осі, яка також лежить горизонтально, але в сагітальній площині тіла. Аддукція і абдукція можливі лише в багатовісних суглобах: плечовому і кульшовому, а в стопоходячих тварин також у зап’ястковому та заплесновому суглобах.

Якщо вісь руху паралельна довжині кістки, то можливе обертання – rotatio – однієї кістки відносно іншої (ліктьова кістка відносно променевої у собаки). Якщо під час обертання дорсальна поверхня кінцівки повертається латерально, то такий рух визначається як обертання назовні (супінація) – supinatio, а зворотній рух, коли кінцівка своєю дорсальною поверхнею повертається медіально – обертання досередини (пронація) – pronatio.

Коловий рух – circumductio – спостерігається, коли вільний кінець кінцівки описує коло або частину кола, а сама кінцівка в цілому описує конус або частину конуса. Такий рух у тварин відмічається лише в кульшовому суглобі, коли під час його згинання коліно не впирається в живіт, а відводиться вбік.

Далі звернути увагу, що в осьовому скелеті розрізняють наступні види з’єднання:

а) кісток черепа

б) хребців

в) ребер

г) груднини

Відмітити, що для скелета голови характерне змішане з’єднання – безперервне і переривчасте. Здебільшого кістки черепа з’єднуються між собою безперервно за допомогою синдесмозу (шви всіх типів, тім’ячка), синхондрозу (молодняк) та синостозу (дорослі). Переривчасте з’єднання знаходиться між нижньощелепною та висковою кістками у вигляді висково-нижньощелепного суглобу, а також між елементами під’язикового скелету. Висково-нижньощелепний суглоб складний, двовісний, у ньому можливі опускання та підіймання нижньої щелепи, бічні рухи щелепи і висування вперед та відтягнення назад.

Наголосити, що для перших двох шийних хребців характерне переривчасте з’єднання, а для всіх інших змішане – як безперервне, так і переривчасте. До переривчастого з’єднання відносять зчленування атланта з потиличною кісткою та епістрофеєм, а також суглобових відростків, всіх без винятку хребців, між собою, до безперервного – з’єднання тіл, дужок, остистих та поперечно-реберних відростків хребців за допомогою синдесмозу, синеластозу, синхондрозу та синостозу. Вказати, що потилично-атлантний суглоб простий, двовісний, в ньому можливі, головним чином, згинання і розгинання навколо поперечної горизонтальної осі та невеликі бічні рухи. Атланто-осьовий суглоб простий, одновісний, вісь його руху проходить вздовж тіла епістрофея, дає можливість обертати голову праворуч і ліворуч.

Акцентувати увагу, що кісткові ребра з’єднуються з хребцями, реберними хрящами та між собою, а хрящі справжніх ребер – з грудниною. Зауважити, що з хребцями кісткові ребра з’єднуються за допомогою двох суглобів (голівки та горбка), які забезпечують чітко визначені і взаємозалежні рухи грудної клітки. Звернути увагу, що з реберними хрящами кісткові ребра сполучаються симфізами або суглобами, між собою – міжреберними м’язами і внутрішньогруднинною фасцією, а реберні хрящі несправжніх ребер – зв’язками один з одним, утворюючи реберну дугу. З грудниною хрящі справжніх ребер сполучаються тугими, малорухливими суглобами.

Насамкінець наголосити, що з’єднання груднини відбувається за допомогою синхондрозу, синостозу та синдесмозу (зв’язок).

Зміст і послідовність самостійної роботи студентів за темою.

Перед тим, як безпосередньо перейти до розгляду з’єднань кісток осьового скелету, згадайте основні види безперервного та переривчастого з’єднань кісток та їх характеристики. Після цього поступово розгляньте особливості з’єднань кісток черепа, хребців, ребер та груднини на анатомічних препаратах (сухих і вологих), використовуючи як опорний матеріал схеми, рисунки, таблиці.

I. На черепах різних видів тварин між окремими кістками, що формують дах черепної коробки, а також лицевого відділу черепа знайдіть і розгляньте шви всіх типів – зубчастий, лускоподібний і плоский. Зауважте, що вони отримують назви за кістками, між якими вони знаходяться: sutura nasofrontalis – носовими та лобовими, sutura internasalis – носовими, sutura nasomaxillaris – носовими та верхньощелепними, sutura temporoparietalis – між лускатою частиною вискової кістки та тім’яною кісткою тощо. На черепах молодих тварин зверніть увагу на хрящове з’єднання між тілами потиличної й клиноподібної кісток та тім’ячка, а дорослих – на кісткове з’єднання.

Між суглобовим горбком виличного відростка вискової кістки та виростковим (суглобовим) відростком нижньощелепної кістки знайдіть складний, двовісний висково-нижньощелепний суглоб – art. temporomandibularis. Інконгруентність його суглобових поверхонь вирівнюється суглобовим диском – discus articularis, який являє собою двоякоопуклу видовжено-овальну пластинку із волокнистого хряща, зовнішній край якої товщий за внутрішній. Суглобова капсула прикріплюється до суглобового краю кісток, а також до краю суглобового диска, в результаті чого суглобова порожнина поділяється на дві камери – широку дорсальну і вузьку вентральну.На препараті із зовнішнього боку знайдіть латеральну зв’язку – ligamentum laterale як потовщення капсули суглоба, а у великої рогатої худоби ще й каудальну зв’язку – lig. caudale з еластичної тканини, яка тягнеться від позасуглобового відростка вискової кістки до виросткового відростка нижньощелепної кістки.

Розгляньте з’єднання окремих частин під’язикового скелета (під’язикової кістки) і зауважте, що здебільшого його елементи сполучаютьсясуглобами, інколи синхондрозом та синостозом, з висковою кісткою тимпаногіоїд у собаки з’єднується синдесмозом, жуйних – синхондрозом, коня і свині – синостозом. З’єднання під’язикового скелета з ростральним рогом щитоподібного хряща гортані відбувається за допомогою суглоба, в жуйних і свині – зв’язки, а коня – хряща.

Дата добавления: 2014-12-07