Деривативи (похідні цінні папери) на євроринку

Майже за 50 років свого існування євроринок створив фінансові інструменти, що сприяють не тільки ефективному розміщенню та мобілізації фінансових ресурсів, а й дозволяють управляти ризиками та здійснювати спекулятивні операції.

В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових операцій:

класичні строкові контракти (форварди та ф’ючерси);

строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);

строкові контракти, що ускладнені зустрічними обмінними операціями у комбінації з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).

Дериватив — стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Дериватив (derivative instrument) — це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, індекс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого.

Іншими словами, дериватив — це контракт (договір, угода) чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право (обов'язок) придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством.

Строкові угоди — це операції купівлі-продажу валютних та фінансових ресурсів, в рамках яких платіж (поставка визначеної суми у конкретних грошових одиницях) здійснюється в обов’язковому порядку через установлений проміжок часу (зазвичай від одного тижня до півроку). Строкові угоди дозволяють їх учасникам фіксувати до терміну виконання угоди курс іноземної валюти, що склався на дату підписання останньої.

Ф’ючерсний контракт (futures contract) — це зобов’язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.

Основними міжнародними центрами здійснення таких операцій служать такі фондові біржі:

Чиказька — CME (Chicago Mercantile Exchange);

Нью-Йоркська — NIMEX (New-York Mercantile Exchange);

Лондонська — LIFFE (London International Financial Futures Exchange);

Паризька — MATIF (Marche a terme international de Paris).

Для здійснення таких угод вимагається внесення гарантійного депозиту, розмір якого становить близько 6 % суми контракту. Після здійснення операції депозит повертається оператору.

На євроринку біржі відіграють другорядну роль. У класичних строкових угодах провідне місце належить банкам, тобто позабіржовому ринку (Over the Counter Market, OTC). Їх частка у загальному обсязі подібних операцій становить 95 %. На відміну від бірж, кредитні інституції укладають з клієнтами індивідуальні контракти, що іменуються форвардними.

Форвардний контракт (forward contract) — це угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах. Тут може бути встановлено будь-які терміни та суми операцій і не потребується внесення гарантованого депозиту.

Форвардні контракти дозволяють страхувати не тільки валютні, а й кредитні ризики. Найбільш поширеними видом контракту, що дозволяє управляти кредитними ризиками, є угода про майбутню відсоткову ставку (Forward Rate Agreement, FRA). Вона здатна захистити від несприятливого руху номінальних (ринкових) відсоткових ставок.

Класичні строкові угоди з погляду управління валютними ризиками не є достатньо ефективними. Вони не дозволяють реалізувати вигоду у випадку сприятливого руху курсу валют. Проте страхувальник має змогу захистити себе відразу від обох видів валютного ризику, звернувшись до опціону.

Опціон (option) — це різновид строкової угоди, котра надає його власнику право (не зобов’язує, як форвард чи ф’ючерс) купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного терміну часу за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов’язковим для виконання.

Більшість опціонів використовується для хеджування і спекуляції та рідко виконуються. Опціон ще називають умовною строковою угодою або угодою з премією.

Зазначимо, що так званий американський опціон дозволяє його власникові здійснити відповідну операцію в будь-який день протягом терміну дії опціону. За умовами європейського опціону здійснення операції є можливим тільки в установлену в контракті дату — дату закінчення терміну дії угоди (Expiry Date).

На євроринку розрізняють звичайні опціони (Traditional Options), що призначені тільки для одноразової реалізації, та опціони, що обертаються (Traded Options), які можна продавати та купувати в разі потреби.

Існує також багато видів опціонів, що створені для мобілізації фінансових ресурсів на євроринку в найрізноманітніших ситуаціях, зокрема: форвардний опціон (Forward Option), відсотковий опціон (Option Plain Vanilla), опціон погашення (Repayment Option) тощо.

Угода з правом вибору, або форвардний опціон (option forward), — це контракт, який дає клієнту право купити або продати іноземну валюту у будь-який день між двома датами, що зазначені в контракті. Проте клієнт не може уникнути виконання контракту: операція щодо здійснення купівлі/продажу валюти обов’язково має бути здійснена не пізніше дня закінчення контракту.

Опціон відсоткових ставок — це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

Продавець опціону встановлює опціонну премію залежно від вірогідної майбутньої тенденції щодо динаміки відсоткових ставок та тривалості часового періоду, який покриває опціон. Якщо ринкові відсоткові ставки за кредитами опускаються нижче від зафіксованого в опціоні рівня або депозитні ставки піднімаються вище за ставку інвестування, зафіксовану в опціоні, то покупець (власник) опціону не скористається своїм правом, а шукатиме вигідніші шляхи фінансування.

Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: CAP (кеп), FLOOR (фло), COLLAR (колар). Терміни дії угод CAP, FLOOR, COLLAR доволі різноманітні — від кількох тижнів до 10 років. Умови більшості контрактів прив’язані до відсоткових ставок за державними цінними паперами, комерційними векселями, кредитами для першокласних позичальників (прайм-ставка) або до ставки LІВOR.

СAP — це угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання в майбутньому кредиту визначеного розміру з попередньо встановленим максимальним рівнем відсоткової ставки. CAP може розглядатися як серія опціонів PUT європейського типу. Здебільшого опціони укладаються в розрахунку на умовну суму.

Відсотковий CAP використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом. Як компенсацію за попередньо виплачену опціонну премію позичальники отримують гарантію, що їх кредитори не можуть підвищити ставку понад зазначений в опціоні рівень, який називається CAP-ставкою. Встановлення CAP-ставки як верхньої межі, або стелі підвищення ставки за кредитом, не заважає одержувати переваги від зниження ставки. Якщо ринкові ставки нижчі за CAP-ставку, то відсотки за кредитом нараховуються за діючими ринковими ставками. Отже, відсотковий CAP страхує власника від підвищення ринкових ставок за кредитом, але дозволяє скористатися перевагами від зниження рівня ставок.

Опціонна премія CAP залежить від співвідношення ринкової ставки та CAP-ставки. Чим ближча CAP-ставка до поточних ринкових ставок, тим вища вартість захисту від зміни ставок. Іншими словами, чим ближче одна до одної перебувають ринкова і CAP-ставка, тим вища ймовірність того, що з часом ринкові ставки перевищать рівень CAP. А це означає, що продавець опціону втратить кошти на різниці ставок. Бажаючи захиститись від майбутніх втрат, продавець опціону призначає вищу премію. Навпаки, опціон може коштувати значно дешевше, якщо CAP-ставка встановлена на рівні, імовірність досягнення якого ринковими ставками досить незначна.

Сума кредиту в угоді CAP може бути реальною, якщо клієнт має намір взяти кредит, або умовною, коли сторони домовляються лише про виплату різниці у відсоткових ставках.

FLOOR — це угода, яка надає право її власникові інвестувати певну суму грошових коштів під попередньо обумовлену мінімальну відсоткову ставку протягом деякого періоду в майбутньому. FLOOR — це серія опціонів CALL європейського типу.

Установлення мінімальної ставки для активів інвестора в умовах плаваючих ставок захищає від зниження ринкових відсоткових ставок, але дозволяє одержати дохід у разі загального підвищення ставок. Угода FLOOR страхує власника від відсоткового ризику, що його бере на себе продавець опціону, одержуючи за це опціонну премію. Чим ближча ставка, зафіксована в угоді FLOOR, до поточних ринкових ставок, тим вищою буде вартість опціону і тим більшу премію виплатить клієнт, купуючи FLOOR, аби захистити свої активи.

Механізм дії угоди FLOOR такий самий, як угоди CAP. Сума угоди може бути реальною або умовною з виплатою різниці у ставках. Операції інвестування коштів та власне угода FLOOR розглядаються як окремі незалежні операції. Відсотки за інвестованими коштами нараховуються у звичайному порядку за ринковими поточними ставками. Водночас згідно з угодою FLOOR продавець виплачує різницю у ставках, якщо ринкові ставки стали нижчими за рівень FLOOR, зафіксований в угоді. Завдяки цьому інвесторові компенсується зменшення дохідності активів, спричинене зниженням ринкових відсоткових ставок.

Особливістю угоди FLOOR є те, що такого захисту від коливань ринкових ставок банки потребують навіть більше, ніж їх клієнти, тоді як покупцями угоди CAP є здебільшого позичальники — клієнти банку. Видаючи клієнтові кредит під плаваючу відсоткову ставку, банк зацікавлений у гарантії мінімального рівня дохідності за даним видом активів. У такому разі банк може купити у клієнта угоду FLOOR, щоб дістати право навіть у періоди значного спаду відсоткових ставок одержувати дохід за кредитом, не нижчий від зафіксованого в угоді FLOOR рівня. За таке право банк виплачує клієнтові опціонну премію.

Потреба в угоді FLOOR може виникнути у клієнта банку, якщо він планує через деякий час вкласти кошти на депозитний рахунок у банк, але остерігається, що ставки знизяться до неприйнятного рівня. Купівля угоди FLOOR у банку дає змогу застрахуватися від несприятливих змін ставок. FLOOR захищає власників і тоді, коли кошти інвестуються під плаваючу ставку, яка періодично переглядається і в деякі періоди може не задовольняти сподівань інвестора. Згідно з угодою FLOOR сторона, яка продала угоду і одержала опціонну премію, зобов’язана виплатити власникові угоди різницю між ставкою FLOOR та нижчою поточною ставкою.

Під час укладання угоди FLOOR обумовлюється базова ставка, на основі якої проводяться розрахунки. Це може бути будь-яка ставка, наприклад, ставка за державними цінними паперами, першокласного позичальника або LІBOR. У міжнародній практиці угоди укладаються, як правило, на основі ставки LІBOR. Якщо угода FLOOR прив’язана до реального процесу інвестування, то необхідно, щоб доходи за інвестиціями і угода FLOOR розраховувалися на основі однієї і тієї самої ставки. Це забезпечить максимальний рівень страхування відсоткового ризику.

Угода FLOOR допомагає банкові застрахуватися від ризику зниження дохідності кредитних операцій. Для клієнта, який продав FLOOR, переваги від укладення угоди визначаються співвідношенням одержаної опціонної премії та виплаченої банкові розрахункової суми. На практиці переваги та недоліки угоди FLOOR для клієнта — компанії або фірми — залежать від ряду факторів: прийнятої системи оподаткування, методики обчислення витрат і прибутків, характеру та напрямків використання кредиту банку і т. ін.

COLLAR — це угода, яка передбачає одночасну купівлю CAP та продаж FLOOR. Застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж звичайний CAP. Щоб отримати такий захист як COLLAR, клієнт купує CAP з установленою максимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та одночасно продає FLOOR з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

Премія, що її одержує клієнт у разі продажу FLOOR, використовується для зниження вартості угоди CAP, яку він придбав. Отже, захист типу COLLAR обходиться клієнтові значно дешевше, ніж звичайний захист CAP. Чим меншою є різниця між мінімальною ставкою FLOOR і поточними ринковими ставками, тим більшу премію одержить клієнт за угодою FLOOR, яка спрямовується на покриття купівельної вартості CAP. Вартість COLLAR обчислюється як різниця між премією CAP та премією FLOOR. Чиста премія COLLAR може бути додатною або від’ємною залежно від прогнозу динаміки відсоткових ставок, а також від схильності до ризику позичальника та кредитора на момент укладення контракту.

Як і прямий CAP, COLLAR захищає позичальника від підвищення відсоткових ставок. Проте якщо ставки впадуть нижче за мінімальну межу, установлену в угоді, він змушений буде виплатити різницю між нижчими ринковими ставками і мінімальним рівнем, зафіксованим в угоді. Продаж угоди FLOOR зобов’язує клієнта компенсувати зниження поточних ринкових ставок нижче за встановлений рівень. Це може призвести до фінансових втрат клієнта. Проте укладаючи угоду COLLAR, він має змогу захиститися від підвищення відсоткових ставок за низькою ціною. Крім того, якщо прогнозується подальше зниження відсоткових ставок, то клієнт, який узяв кредит під плаваючу ставку, може не страхуватися від ризику підвищення ставок.

Насправді, укладаючи угоду COLLAR, позичальник створює максимальний CAP і мінімальний FLOOR як межі своїх відсоткових витрат, а отже, може точніше планувати свою діяльність.

Угода COLLAR є інструментом одночасного страхування від відсоткового ризику обох учасників: позичальник страхується від підвищення відсоткових ставок, а кредитор — від зниження дохідності своїх активів.

Угоди COLLAR можуть укладатися як на реальну суму, коли угода супроводжується операцією надання кредиту, так і на умовну суму, коли сторони домовляються лише про обмін різницями відсоткових ставок

Досить широкі можливості для управління валютними та відсотковими ризиками відкривають страхувальнику багаторівневі строкові угоди, що поєднують негайні поставки валюти. Це операції своп (Swap), що являють собою повний або частковий обмін заборгованістю.

Розрізняють два види подібних операцій:

валютні свопи (у тому числі золото);

боргові (купонні) свопи.

Валютний своп (Currency Swap) являє собою один із двох варіантів багаторівневих угод, що поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою.

Перший варіант — касовий спот (репорт), що починається з негайного (готівкового) продажу іноземної валюти та купівлі її на термін і закінчується контругодою на той самий часовий період.

Другий варіант — депорт, який починається з купівлі іноземної валюти на умовах спот та продажу її на термін у поєднанні з відповідною контругодою.

Валютні свопи являють собою обмін заборгованістю в еквівалентних сумах, що виражені у двох різних грошових одиницях та діють за принципом паралельних позик.

Боргові свопи (валютного виразу боргу, процентні, валютно-процентні) дозволяють їх учасникам обмінювати валюти як основної суми боргу (валютного наповнення заборгованості), так і доходів від позики у вигляді відсотків. Це своп валютного виразу боргу (Currency Rate Swap).

Інша форма обміну борговими зобов’язаннями називається процентні свопи (Interest Rate Swaps). У цьому випадку сторони обмінюються характеристиками ставок за їх борговими зобов’язаннями, тобто засобами нарахування доходів за кредитами.

Існують також комбіновані валютно-процентні свопи (Combined Interest Rate Currency Swaps), що дозволяють обмінюватись як валютним наповненням кредитів, так і характеристиками ставок одночасно.

Інструменти ринку:

· облігації, забезпечені коштами на кредитних картах;

· облігації, забезпечені закладними;

· вторинні кредитні й облігаційні зобов’язання.

Фактори, що визначили активне зростання ринку похідних цінних паперів:

¨ зростання споживчих кредитів у Північній Америці;

¨ уведення євро;

¨ масове знімання коштів з ощадних вкладів.

Імпульс для сучасного підйому сектора іпотечних облігацій було отримано з Австралії, коли в 1997 р. на євроринку було випущено дві великі європозики (1,7 млрд доларів), забезпечені австралійськими закладними. Після цього європейські банки почали сек’юритизацію іпотечних кредитів. При цьому фондування не було головною ціллю: ставки більшості європейських іпотек були вищими від банківських.

У секторі вторинних зобов’язань банки намагалися зменшити вплив ринкових ризиків, а також уникнути високих норм резервування за рахунок виходу за баланс відповідних активів.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч­ник. —К.: Знання: КОО, 2005.

2. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підруч­ник. — К.: Знання - Прес, 2006. — 311с.

3. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 2006.

4. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 2002.

5. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000.

6. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000.

7. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999.

8. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000.

9. Оспіщев В.І., Близнюк О.П., Кривошей В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – 335с.

10. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 2004.

11. Петрашко Л. П.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.

12. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000.

13. Шило В.П., Боровська С.С., Ільїна С.Б., Іванова Н.С. Міжнародні фінанси: Теоретично-практичний посібник. – К.: Кондор, 2010. – 346с.

Дата добавления: 2014-12-07